Окрема думка від 10 грудня 2025 р. у справі №990/217/25 — Велика Палата Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Шевцової Н. В., Гімона М. М., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартєва С. Ю.

щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2025 року у справі № 990/217/25 (провадження № 11-311заі25) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

Історія справи

ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС України, Комісія, відповідач), у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення екзаменаційної комісії ВККС України від 14 квітня 2025 року про оцінювання практичного завдання кандидата на посаду судді апеляційного суду ОСОБА_1 у зв`язку з його необґрунтованістю;

- зобов`язати ВККС України повторно оцінити виконання ОСОБА_1 практичного завдання у конкурсі на посаду судді апеляційного суду з дотриманням приписів Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного кандидатами на посаду суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, які затверджені рішенням від 17 липня 2024 року № 2228/зп-24, із зазначенням у екзаменаційній відомості кожним з екзаменаторів 6 оцінок (доданків), із суми яких складається загальна оцінка кожного з них.

На обґрунтування позовних вимог посилався на недотримання ВККС України положень Методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з кримінальної спеціалізації, виконаного кандидатами на посади суддів апеляційних судів під час кваліфікаційного іспиту, затвердженими рішенням ВККС від 17 липня 2024 року № 228/зп-24 (далі - Методичні вказівки № 228/зп-24), що ставить під сумнів здійснення оцінювання з урахуванням зазначених Методичних вказівок та обґрунтованість виставлених за результатами такого оцінювання балів.

Позивач зауважував, що неякісне складення екзаменаційної відомості жодним чином не звільняє Комісію від обов`язку обґрунтовано пояснити (підтвердити), у який спосіб здійснювалось оцінювання, зокрема яким чином виставлялися бали за результатами такого оцінювання, відповідно, і, вказує на відсутність належного обґрунтування (мотивування) виставлених йому балів.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 7 липня 2025 року відмовив у задоволенні позову.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, ініціювавши позов про визнання протиправним і скасування рішення екзаменаційної комісії ВККС України від 14 квітня 2025 року щодо оцінювання практичного завдання кандидата на посаду судді апеляційного суду ОСОБА_1, оскільки рішення Комісії від 14 квітня 2025 року не ухвалювалось відносно ОСОБА_1 та, як підсумок, не викликає відповідних правових наслідків для позивача.

Водночас, розглядаючи клопотання ВККС України про закриття провадження [заявлене в судовому засіданні] на підставі того, що у справі відсутній предмет спору, враховуючи відсутність правової підстави для закриття провадження у справі, передбаченої статтею 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду відмовив у задоволенні такого клопотання.

Позивач не погодився із рішенням Касаційного адміністративного суду від 7 липня 2025 року та звернувся до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та постановити нове - про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги позивач, серед іншого, зазначає про те, що суд першої інстанції, вийшовши за межі позовних вимог, порушив положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та приписи частини другої статті 9 КАС України.

ОСОБА_1 доводить, що рішення екзаменаційної комісії є владним, породжує права та обов`язки у конкурсантів та Комісії. Однак суд першої інстанції не надав оцінку законності рішенню екзаменаційної комісії дійшовши висновку, що воно не є владним.

На думку позивача, рішення має форму екзаменаційної відомості, у якій кожен екзаменатор виставляє оцінку. Водночас екзаменаційна відомість містить оцінку за практичну роботу, яка є середньоарифметичним числом оцінок екзаменаторів. Датою завершення оцінювання практичної роботи і формування екзаменаційної відомості є дата виставлення оцінки останнім екзаменатором. 17 квітня 2025 року Комісія прийняла рішення про затвердження кодованих і декодованих результатів оцінювання. Цими рішеннями ВККС України розкодувала інформацію та затвердила середньоарифметичне число оцінок екзаменаторів. Комісія не перевіряла оцінок екзаменаторів. Отже, рішення Комісії про затвердження кодованих і декодованих результатів оцінювання - це процедурні рішення, в яких відображено оцінки конкурсантів за рішенням екзаменаційної комісії.

Короткий зміст постанови Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду постановою від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 7 липня 2025 року у справі № 990/217/25 скасувала, а провадження у справі закрила.

Закриваючи провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що рішення, яке оскаржує позивач не є рішенням ВККС України в розумінні частини сьомої статті 101 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), яке може бути оскаржено до суду з підстав, установлених цим Законом. Це рішення не має самостійного юридичного значення в процедурі проходження кваліфікаційного оцінювання.

Велика Палата Верховного Суду вважає посилання позивача на порушення його прав безпідставними. Рішення екзаменаційної комісії [екзаменаційна відомість], у якій відображено виставлені комісією бали, немає безпосереднього впливу на інтереси кандидата на посаду судді, не породжує, не змінює і не припиняє його прав чи обов`язків, а лише фіксує результат оцінювання.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, оскільки рішення екзаменаційної комісії ВККС України не є тим рішенням, яке на стадії підбиття підсумків певного етапу кваліфікаційного оцінювання ВККС України може бути окремим (самостійним) предметом судового розгляду з підстав, наведених у цій постанові, провадження у цій справі має бути закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Підстави і мотиви для висловлення окремої думки

Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням, може письмово викласти свою окрему думку.

На наше переконання, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо наявності підстав для закриття провадження у справі через те, що оскаржуване позивачем рішення екзаменаційної комісії ВККС України не породжує правових наслідків для позивача, не впливає на його права, обов`язки та інтереси, а тому не може бути самостійним предметом спору, є помилковим з таких міркувань.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

У статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити їх захистити у передбачений процесуальним законом спосіб.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Як підсумок, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень [такі ж висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24, 25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18, 19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (пункт 28)].

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та / або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У цій справі позивач оскаржував рішення екзаменаційної комісії ВККС України від 14 квітня 2025 року щодо оцінювання практичного завдання кандидата на посаду судді апеляційного суду ОСОБА_1

Закриваючи провадження у справі, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що спірне рішення є процедурним і не породжує правових наслідків для позивача, не впливає на його права, обов`язки та інтереси, а тому не може бути самостійним предметом спору.

На наше переконання, такий висновок не відповідає обставинам справи, оскільки вважаємо, що спірне рішення впливає на права, обов`язки та інтереси позивача, адже саме на підставі спірного рішення екзаменаційної комісії ВККС України 17 квітня 2025 року прийняла рішення про затвердження кодованих і декодованих результатів оцінювання, у якому відображені оцінки, виставлені екзаменаційними комісіями. При цьому ВККС України не перевіряла правильність оцінок екзаменаторів.

Отже, хоча спірне рішення має форму екзаменаційної відомості, в якій кожний екзаменатор виставив оцінку, однак саме на його підставі Комісія приймає рішення про затвердження кодованих і декодованих результатів, у якому відображені оцінки всіх конкурсантів, виставлені їм відповідними екзаменаційними комісіями.

Варто зауважити, що екзаменаційна комісія складається з членів ВККС України, які, здійснюючи повноваження щодо оцінювання робіт конкурсантів, діють від імені саме ВККС України, тобто здійснюють владні управлінські функції відповідно до Закону № 1402-VIII.

За правилами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 83 Закону № 1402-VІІІ визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС України з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Згідно із частиною другою статті 88 Закону № 1402-VІІІ суддя (кандидат на посаду судді), який не згодний із рішенням ВККС України щодо його кваліфікаційного оцінювання, може оскаржити це рішення в порядку, передбаченому КАС України.

Водночас оскаржуване рішення екзаменаційної комісії є обов`язковим в процедурі кваліфікаційного оцінювання і є його черговим етапом, що свідчить, що процедура кваліфікаційного оцінювання продовжується, що породжує для позивача правові наслідки у виді обов`язку продовжити кваліфікаційне оцінювання до винесення Комісією рішення про допуск / недопуск конкурсанта до наступного етапу конкурсу.

Так, судовий контроль за реалізацією суб`єктами владних повноважень їхніх дискреційних повноважень здійснюється за визначеними частиною другою статті 2 КАС України критеріями, зокрема, чи діяли вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Отож ВККС України є уповноваженим суб`єктом з питань проведення кваліфікаційного оцінювання суддів та прийняття рішення за його результатами, тобто є суб`єктом владних повноважень, на рішення, дії чи бездіяльність якого поширюються вимоги, встановлені статтею 2 КАС України, в тому числі й щодо прийняття рішень у межах своїх повноважень.

Перевірка рішення ВККС України, яке оскаржується, на предмет дотримання принципів, наведених у частині другій статті 2 КАС України, про що наголошує позивач, є гарантією досягнення мети адміністративного судочинства - ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичної особи від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

На наше переконання рішення екзаменаційної комісії ВККС України та рішення Комісії про затвердження кодованих і декодованих результатів є взаємопов`язаними та такими, які окремо не можуть існувати, а тому висновок Великої Палати Верховного Суду щодо неможливості оскарження рішення екзаменаційної комісії, на підставі якого приймається рішення про затвердження кодованих і декодованих результатів, створює загрозу формування загальної практики, яка в багатьох випадках може призвести до «надмірного формалізму» та непропорційного обмеження прав відповідних осіб на звернення до суду, що потенційно несе ризик численних скарг проти України до Європейського суду з прав людини.

На нашу думку, Велика Палата Верховного Суду більшістю голосів дійшла помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України без установлення (урахування) порушених прав, свобод чи інтересів позивача. Такий висновок не ґрунтується на нормах процесуального права та суперечить приписам частини другої статті 88 Закону № 1402-VІІІ.

Судді Н. В. Шевцова

М. М. Гімон

А. А. Ємець

В. В. Король

О. В. Кривенда

М. В. Мазур

С. Ю. Мартєв