Постанова від 14 грудня 2025 р. у справі №336/9502/21 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2025 року

м. Київ

справа № 336/9502/21

провадження № 61-5805св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради,

третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва Ірина Олександрівна,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 жовтня 2023 року у складі судді Щасливої О. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року у складі колегії суддів Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

В листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, третя особа - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Цекеєва І. О., про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора, визнання недійсним спадкового договору.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 належить 5/16 часток будинку АДРЕСА_1 , що розташований на земельній ділянці площею 332 кв. м. На цій земельній ділянці знаходяться житловий будинок, зазначений в технічній документації літерою А, житловою площею 34,8 кв. м, загальною площею 89 кв. м та інші споруди. Іншим учасником права спільної власності на будинок була ОСОБА_3 , якій належали 11/16 часток вказаного будинку. До будинку прибудована господарська споруда, зазначена в технічній документації літерою А-1, що мала статус самовільної споруди і через яку між співвласниками будинку існували спори про визнання права власності.

Незважаючи на наявність означених спорів, державний реєстратор Запорізького міського управління юстиції Запорізької області вніс до державного реєстру речових прав на нерухомість записи про право власності ОСОБА_3 на частки в праві спільної власності на будинок, а саме: запис про право власності на 1/16 частку на підставі свідоцтва про право на спадщину № 2-205 від 04 листопада 2009 року (1); на 1/8 частку на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5-208 від 04 листопада 2009 року (2); на 1/2 частку на підставі свідоцтва про право власності на частку в праві спільної власності на майно подружжя № 5-204 від 04 листопада 2009 року (3).

Після внесення вказаних записів між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений спадковий договір, за яким згадане майно передано відповідачці. При цьому в спадковому договорі житлова площа будинку становить 52,3 кв. м на відміну від 34,8 кв. м, що були згадані в свідоцтвах про право на спадщину та в свідоцтві про право власності на частку в праві спільної власності на майно подружжя. Окрім того, в договорі наявне посилання на площу земельної ділянки, яка є більшою ніж та, яка вказана в зазначених свідоцтвах (0,0343 га замість 332 кв. м), оскільки відповідно до довідки ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» від 20 листопада 2012 року площа земельної ділянки, що була виділена рішенням виконкому Сталінської робочої ради від 27 липня 1954 року для здійснення індивідуального житлового будівництва, становила 332 кв. м.

24 грудня 2016 року сталася смерть ОСОБА_3 , і право власності на належні їй 11/16 частку будинку АДРЕСА_1 на підставі вказаного спадкового договору було зареєстровано за ОСОБА_2 , яка в жовтні 2018 року звернулась до суду з позовом про визначення порядку користування будинком, виходячи з того, що його площа становить 52,3 кв. м, тобто з урахуванням самовільної прибудови. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя, яке набрало законної сили, позов задоволено.

Однак реєстрація права власності на житловий будинок зі збільшеною площею за рахунок прибудови літ. А-1 вчинена із порушенням вимог закону та порушує право власності ОСОБА_1 , оскільки саме він зводив цю споруду, користувався і користується нею до теперішнього часу. Така реєстрація здійснена з порушенням вимог чинних на той час нормативних актів, зокрема Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також «Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, за відсутності правовстановлюючих або інших документів, що підтверджують виникнення права на нерухоме майно, а саме самочинну прибудову А-1, а також за відсутності згоди учасника спільної часткової власності на реєстрацію права власності на вказане майно.

Таким чином, незаконно зареєструвавши право власності на частку в праві спільної власності на будинок, ОСОБА_3 була не вправі розпоряджатися цією часткою, в тому числі укладати спадковий договір, у зв`язку з чим цей договір є недійсним як такий, що суперечить вимогам цивільного законодавства.

Просив суд:

визнати незаконними та скасувати рішення державного реєстратора Шаповалова О. А. про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частки в праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , а саме:

рішення № 21103745 від 05 травня 2015 року про реєстрацію права на 1/16 частку будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5-205 від 04 листопада 2009 року (номер запису про право власності 9569060);

рішення № 21103241 від 05 травня 2015 року про реєстрацію права на 1/8 частку будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5-208 від 04 листопада 2009 року (номер запису про право власності 9568783);

рішення № 21102773 від 05 травня 2015 року про реєстрацію права на 1/2 частку будинку на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя № 5-204 від 04 листопада 2009 року (номер запису про право власності 9568579);

визнати недійсним спадковий договір про відчуження 11/16 часток будинку АДРЕСА_1 , що укладений 08 травня 2015 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І. О.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року, позов залишено без задоволення.

Рішення судів мотивовані тим, що за змістом позову позивач оспорює право відповідача на належність їй частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , в певному розмірі, який, на думку позивача, визначений з урахуванням площі самочинно збудованої прибудови, право власності на яку зареєстроване шляхом прийняття оспорюваних рішень державного реєстратора.

Судом встановлено, що у відомостях, що містив поданий разом з заявою про реєстрацію права на нерухомість технічний паспорт, була наявна інформація про те, що загальна площа об`єкта нерухомості, право на частку в праві спільної власності на який просила зареєструвати заявник, становить 89 кв. м, а житлова площа обчислюється як 53,3 кв. м, і саме ця інформація була занесена до Державного реєстру. Посилання в технічному паспорті на наявність самочинних споруд на території прибудинкової ділянки відсутні, що як таке, що побудовано до 05 серпня 1992 року, не належить до самочинного відповідно до пункту 3.2. розділу 3 «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24 березня 2001 року. Тому немає на них посилань і в записі про державну реєстрацію права власності в Державному реєстрі нерухомості. Підставою для внесення запису про реєстрацію стали передбачені законодавством документи, посилання на які містяться в реєстрі, що свідчить про дотримання реєстратором внормованої законодавством процедури.

Проте, навіть за обставин існування на земельній ділянці самочинного будівництва, його державна реєстрація не припиняє правовий режим цього майна як самочинного, оскільки державна реєстрація самостійного значення для виникнення права власності не має. Зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13. З наведеного випливає, що порушень права позивача з боку державного реєстратора в спорі, який виник з приводу розміру частки в праві спільної часткової власності на нерухоме майно з іншим співвласником, за яким зареєстрована ця частка в певному розмірі, немає.

Як зазначено в постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 461/8641/19, від 09 серпня 2022 року у справі № 266/2666/19, від 10 серпня 2022 року у справі № 565/315/21, від 10 серпня 2022 року у справі № 725/873/20, державний реєстратор/нотаріус є неналежним відповідачем за вимогою про скасування державної реєстрації права. Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності не може бути звернена до реєстратора, якого позивач визначив відповідачем, оскільки реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. У зв`язку з викладеним суд не вбачає підстав для задоволення вимог до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

Збільшення за рахунок площі прибудови літ. А-1 площі житлового будинку, наслідком чого стало збільшення житлової площі, що припадає на частку кожного із співвласників, жодним чином не порушує права позивача, оскільки при цьому не змінюється розмір належних учасникам права спільної часткової власності часток.

На думку позивача, спадковий договір має бути визнаний недійсним як такий, що суперечить нормам закону, оскільки відчужувач за спадковим договором розпорядилася майном, що не належить їй, так як не набула права на майно, до складу якого входить самочинне будівництво. Суд не погоджується з вказаними твердженнями, оскільки, як вже зазначено, частка в праві спільної часткової власності на нерухомість не містить самочинного будівництва та належала відчужувачу на законних підставах, і вона, у відсутність будь-яких заборон та обтяжень щодо цієї частки, розпорядилась нею на власний розсуд у відповідності до закону. У зв`язку з викладеним у суду немає підстав для кваліфікації правочину як такого, чий зміст суперечить вимогам законодавства.

Оскільки лише порушене право підлягає захисту у випадку визнання поважними причин пропущення позовної давності, а суд не вбачає ознак порушення права позивача в діях відповідачів, він не розглядає клопотання відповідача ОСОБА_2 про застосування позовної давності та не оцінює доводи позивача про поважність причин її пропуску.

Апеляційний суд також звернув увагу, що спір між сторонами з приводу розміру часток у праві спільної власності може бути вирішено шляхом приведення ідеальних часток у праві власності у відповідність з реальними, та спадковий договір жодним чином не перешкоджатиме цьому.

Аргументи учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до технічного паспорта від 22 жовтня 2012 року вказаний житловий будинок мав самовільну прибудову

літ. А-1 житловою площею 17,5 кв. м, яка будувалась ним ще за життя його батька. Після смерті батька, між ним та ОСОБА_3 виник спір щодо права власності на зазначену прибудову, він неодноразово звертався до компетентних органів щодо реєстрації права власності на зазначену прибудову літ. А-1. Суди не звернули уваги на те, що він протягом тривалого часу намагався узаконити відповідну самовільну прибудову літ. А-1, надавав до матеріалів справи відмови щодо оформлення права власності на житлову прибудову, із яких вбачається необхідність надання згоди на реєстрацію права власності на самочинну прибудову літ А-1 іншого співвласника житлового будинку ОСОБА_3 , не звернули уваги на порушення його прав як співвласника домоволодіння.

08 травня 2015 року, після внесення запису про реєстрацію права власності, між ОСОБА_3 та її донькою ОСОБА_2 укладено спадковий договір, відповідно до якого житлова площа зазначена у збільшеному розмірі - 52,3 кв. м, тоді як відповідно до попередніх правовстановлюючих документів житлова площа зазначена у розмірі 34,8 кв. м; зазначено й збільшений розмір земельної ділянки - 0,0343 га, замість 332 кв. м (відповідно до попередніх правовстановлюючих документів). У результаті незаконної реєстрації права власності на збільшену площу житлового будинку ОСОБА_3 не мала права розпоряджатись збільшеною площею житлового будинку шляхом укладання спадкового договору із ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла й відповідно право власності на 11/16 часткужитлового будинку на підставі спадкового договору було зареєстровано за ОСОБА_2 . Однак прибудова була побудована позивачем та знаходиться у його особистому користуванні з моменту побудови.

Судами попередніх інстанцій не була надана відповідна оцінка технічному паспорту, виданому ТОВ «ЗМБТІ», інвентарний номер 39791/72356 від 22 жовтня 2012 року, у якому наявна самочинна прибудова літ. «А1» загальною площею - 31,9 кв. м, а також технічному паспорту, виданому ФОП ОСОБА_5 , інв. № 265 від 18 травня 2015 року, у якому прибудова літ. А1 не зазначена як самовільна. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 357 ЦК України під час державної реєстрації права спільної часткової власності на об`єкти нерухомого майна (індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них), які закінчені будівництвом до 05 серпня 1992 року, що призвело до неправильного застосування судами норм матеріального права.

У серпні 2024 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якій просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що рішення державного реєстратора ОСОБА_6 вчинені ним у 2015 році як державним реєстратором Реєстраційної служби ГУЮ у Запорізькій області, яка була структурним підрозділом Державної реєстраційної служби, діяльність якої припинена 11 липня 2016 році (без правонаступництва), при цьому позов пред`явлено до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради, який нe є правонаступником припиненої юридичної особи і створений лише 26 лютого 2016 року. Позов пред`явлено до неналежного відповідача, що, серед інших підстав, зазначених судами, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову.

Окрім того, з 2015 року між співвласниками будинку існували судові спори, що підтверджує обізнаність позивача і про спадковий договір, і про перехід права власності на часткув будинку до ОСОБА_7 (№№ 22914/11, 22968/11, 22451/11, 336/2682/16, 336/7223/17, 336/6438/18, 336/4062/160ц, 336/1872/17, 336/9330/13). Позивач у своїх скаргах навіть не зазначив, чим його право порушує оскаржений ним спадковий договір, за умови наявності тривалих судових спорів між ними.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до спорів позивача з власною матір`ю ОСОБА_3 у 2015 році і не заслуговують на увагу, оскільки не мають жодного стосунку до предмета спору.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В зазначеній ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що сторонам на праві спільної часткової власності належить будинок АДРЕСА_1 : 11/16 часток у праві спільної власності відповідача та 5/16 часток - позивача.

Підставою для реєстрації права власності відповідачки на частку в праві спільної часткової власності на нерухоме майно є спадковий договір, укладений 08 травня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Цекеєвою І. О.

Право на належну ОСОБА_3 частку в праві спільного майна на нерухомість зареєстроване державним реєстратором Запорізького міського управління юстиції Шаповаловим О. Є.: на 1/16 частку будинку - на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5-205 від 04 листопада 2009 року рішенням № 21103745 від 05 травня 2015 року (номер запису про право власності 9569060); на 1/8 частку будинку - на підставі свідоцтва про право на спадщину № 5-208 від 04 листопада 2009 року рішенням № 21103241 від 05 травня 2015 року (номер запису про право власності 9568783); на 1/2 частку будинку - на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя № 5-204 від 04 листопада 2009 року рішенням № 21102773 від 05 травня 2015 року (номер запису про право власності 9568579).

При реєстрації ОСОБА_3 права власності на належну їй частку в праві спільної власності на будинок реєстратору наданий технічний паспорт, який містить інформацію про загальну площу будинку у 89 кв. м. та житлову площу у 53,3 кв. м. та не містять відомостей про наявність на земельній ділянці самочинних споруд, і саме ця інформація була внесена до Державного реєстру.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що постановою Запорізького апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у справі № 336/6438/18 позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено порядок користування будинком АДРЕСА_1 .

Надано у користування ОСОБА_2 приміщення у будинку, а саме: кімнату 1-1 площею 4,9 кв. м, санвузол 1-2 площею 4,5 кв. м, кухню 1-3 площею 7,5 кв. м, кімнату 1-4 площею 18,2 кв. м, кімнату 1-5 площею 12 кв. м, кімнату 2-5 площею 14,6 кв. м, загальною площею 51,6 кв. м.

Надано у користування ОСОБА_1 приміщення у будинку: коридор 2-1 площею 5,4 кв. м, коридор 2-2 площею 2,9 кв. м, санвузол 2-3 площею 2,9 кв. м, кухню 2-5 площею 8,6 кв. м, кімнату 2-6 площею 17,5 кв. м, загальною площею 37,3 кв. м.

Розташовані на земельній ділянці під будинком душ Ж, погріб пг, колонку № 3, ворота № 6, паркани №/№ 7, 8, 9, 10, ворота № 11, стіну будівлі № 12, замощення №/№ І, П, Ш залишено у спільному користуванні сторін.

Покладено на ОСОБА_2 відповідальність за улаштування дверного отвору між приміщеннями 1-5 та 2-5, а також закладення дверного отвору між приміщеннями 2-5 та 2-4.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод при проведенні переобладнань в будинку, а саме: улаштуванні дверного отвору між приміщеннями 1-5 та 2-5 та закладенні дверного отвору між приміщеннями 2-5 та 2-4.

В наведеній справі апеляційний суд встановив, що в технічному паспорті, який складений за наслідками інвентаризації житлового будинку, відсутні посилання на самочинне будівництво, що як таке, що побудовано до 5 серпня 1992 року, не належить до самочинного відповідно до «Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна», затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.03.2001 року. Житлові будинки чи прибудови до них побудовані до 5 серпня 1992 року не підлягають прийняттю в експлуатацію, а спірне приміщення літ. «А-1» побудоване ще у 1986 році. Станом на 22 жовтня 2012 року вказана прибудова не вважалась самочинно збудованою на підставі наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та ЖКГ України №404 від 9 березня 2012 року.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження

№ 61-20968сво21)).

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно зі статтею 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Спадковий договір може бути визнано недійсним з підстав, визначених нормами глави 16 ЦК України, тому вимогу про визнання недійсним спадкового договору може бути заявлено як відчужувачем, набувачем, так й іншою заінтересованою особою.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина перша статті 215 ЦК України).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356 ЦК України).

У статті 357 ЦК України передбачено, що частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення (частина друга статті 372 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Спільна часткова власність є специфічною конструкцією, оскільки існує: (а) множинність суб`єктів. Для права власності характерна наявність одного суб`єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, часткова власність завжди відзначається множинністю суб`єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об`єкта. Декільком учасникам спільної часткової власності завжди належить певна сукупність майна. Причому право спільної часткової власності може стосуватися як подільних/неподільних речей, так і майнових прав та обов`язків. Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна (див., зокрема постанову Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 442/7505/14-ц).

Частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка які саме об`єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 вересня 2020 року в справі № 344/5437/17).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 524/2062/22 вказано, що «суди встановили, що предметом спадкування згідно з оспорюваними свідоцтвами є частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок, а не право на житловий будинок або окремі об`єкти в натурі. Зазначення нотаріусом в описі складових житлового будинку про самовільно збільшену житлову прибудову літ. А1 таке самочинне будівництво не легалізує та не свідчить про визнання права власності на таке майно за особою, якій видано відповідне свідоцтво, на права співвласників щодо житлового будинку не впливає, зокрема право співвласника на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, як і інші права співвласника, який зробив таку добудову (прибудову). Тому суди зробили правильний по суті висновок, що внаслідок видачі оспорюваних свідоцтв про право на спадщину за законом спадкоємцям ОСОБА_8 прав та/або законних інтересів ОСОБА_9 не порушено. Такий висновок узгоджується і з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 303/8696/21, на який є посилання в касаційній скарзі та за змістом якого можливість захисту прав такого співвласника не залежить від оспорювання свідоцтва про право на спадщину, виданого іншому співвласнику».

Позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

позивач вважав, що реєстрація права власності іншого співвласника житлового будинку зі збільшеною площею за рахунок прибудови літ. А-1 вчинена із порушенням вимог закону та порушує право власності ОСОБА_1 , оскільки саме він зводив цю споруду, користувався і користується нею. Така реєстрація здійснена за відсутності правовстановлюючих або інших документів, що підтверджують виникнення права на нерухоме майно, а також за відсутності згоди учасника спільної часткової власності на реєстрацію права власності на вказане майно. Незаконно зареєструвавши право власності на частку в праві спільної власності на будинок, ОСОБА_3 була не вправі розпоряджатися цією часткою, до складу якого входить самочинне будівництво, в тому числі укладати спадковий договір, у зв`язку з чим цей договір суперечить вимогам цивільного законодавства;

суди встановили, що при реєстрації у 2015 році ОСОБА_3 права власності на належну їй частку в праві спільної власності на будинок реєстратору наданий технічний паспорт, який містить інформацію про загальну площу будинку у 89 кв. м. та житлову площу у 53,3 кв. м. та не містить відомостей про наявність на земельній ділянці самочинних споруд, і саме ця інформація була внесена до Державного реєстру, оскільки спірна прибудова до житлового будинку побудована до 05 серпня 1992 року, і відповідно до законодавства на момент проведення оспорюваної державної реєстрації не вважалася самочинною;

встановивши, що предметом оспорюваних державної реєстрації та спадкового договору є частка у праві спільної часткової власності на житловий будинок, а не право на житловий будинок або окремі об`єкти в натурі чи земельну ділянку, суди зробили правильний по суті висновок, що внаслідок такої державної реєстрації та відчуження частки у праві спільної часткової власності на житловий будинок відповідачу згідно зі спадковим договором прав та/або законних інтересів позивача як іншого співвласника житлового будинку не порушено. Така реєстрація не свідчить про визнання права власності на спірну прибудову літ. А-1 за співвласником, на права іншого співвласника щодо житлового будинку не впливає, зокрема права на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна зроблені ним своїм коштом за згодою інших співвласників, як і інші права співвласника, який зробив таку добудову (прибудову). Тому апеляційний суд правильно врахував, що можливість захисту прав позивача, який вважає себе власником (забудовником) прибудови літ. А-1, не залежить від оспорювання державної реєстрації права на частку у праві спільної часткової власності на житловий будинок іншим співвласником та укладеного ним спадкового договору щодо такої частки. Не впливає на це і факт зазначення державним реєстратором при реєстрації у 2015 році ОСОБА_3 права власності на належну їй частку в праві спільної власності на будинок збільшеної площі за рахунок спірної прибудови літ. А-1 без відмітки, що вона збудована самочинно, як і фактичної площі земельної ділянки, на якій розташований спільний житловийбудинок згідно з проведеною у 2015 році технічною інвентаризацією домоволодіння;

врахувавши, що Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради не є належним відповідачем у справі, оскільки спір виник між співвласниками житлового будинку, суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовних вимог, пред`явлених до Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради.

За таких обставин суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина перша статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2025 року у справі № 524/2062/22, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального права чи процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 30 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 05 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко