Постанова від 04 січня 2026 р. у справі №917/1254/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року м. Харків Справа № 917/1254/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Слободін М.М. , суддя Шутенко І.А.

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" (вх.№2257) на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2025 у справі №917/1254/25

за позовною заявою Гуманітарного відділу виконавчого комітету Білицької селищної ради, код ЄДРПОУ 43934704; вул. Кобеляцька, 53-А, селище Білики, Полтавський район, Полтавська область, 39220

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут", код ЄДРПОУ 42223804; вул. Панянка, 65Б, м. Полтава, Полтавська область, 36022

про стягнення 19 209,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 10.10.2025 у справі №917/1254/25 позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" на користь Гуманітарного відділу виконавчого комітету Білицької селищної ради 17 249,75 грн безпідставно сплачених коштів та 2719,15 грн відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що фактичне нарахування і оплата електроенергії відбулися не відповідно до погоджених сторонами умов договору і додаткових угод, а поза їх межами. Суд встановив, що у спірні періоди відповідач застосував ціни, які або почали діяти пізніше дати постачання, або взагалі не були передбачені договором від 22.03.2021 з урахуванням усіх чинних змін до нього. Саме це дозволило суду дійти висновку, що відповідна частина коштів була сплачена без достатньої правової підстави.

З цієї причини суд відмовився від суто договірної кваліфікації спору і застосував конструкцію кондиційних зобов`язань за статтею 1212 ЦК України.

Разом із тим, провівши власний перерахунок на підставі погоджених цін і фактично спожитих обсягів електроенергії, суд дійшов висновку, що документально підтверджена переплата є меншою, ніж заявлено у позові, саме ця обставина зумовила часткове, а не повне задоволення вимог.

Окремо суд мотивував відмову в застосуванні позовної давності. Він виходив із того, що перебіг трирічного строку був спочатку продовжений на період дії карантину COVID-19, а згодом зупинений на час воєнного стану. За сукупністю цих нормативних приписів строк звернення до суду на момент подання позову не сплив, що виключало можливість відмови в позові з цієї формальної підстави.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" з відповідним рішенням суду не погодилось, звернулось з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині задоволення вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:

- додаткова угода № 1 правомірно передбачала застосування нової ціни з 01.08.2021 на підставі частини третьої статті 631 ЦК України, а тому застосування підвищеної ціни до обсягів електроенергії, спожитих у серпні 2021 року, не може вважатися порушенням умов договору і не утворює переплати;

- додаткові угоди № 1 від 07.09.2021 та № 2 від 01.11.2021 укладені з дотриманням вимог п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки кожне підвищення ціни становило 9,995 %, що не перевищує гранично допустимий 10-відсотковий поріг, підтверджене довідками Полтавської ТПП про коливання ціни на ринку електричної енергії та не призвело до збільшення загальної суми договору. Відповідач окремо підкреслює, що навіть орган державного фінансового контролю не заперечував правомірність укладення додаткової угоди № 1;

- ціна 3,665580 грн за 1 кВт·год, застосована у листопаді 2021 року, була визначена не за договором від 22.03.2021, а за новим договором №21010936/1 від 30.11.2021, який був укладений за згодою сторін, є чинним, не оспорений, не призвів до перевищення бюджетних призначень та відповідає Правилам роздрібного ринку електричної енергії. Отже, на думку відповідача, суд безпідставно включив ці суми до розрахунку «переплати»;

- суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні позовної давності. Відповідач зазначає, що спірні додаткові угоди укладені у 2021 році, а позивач мав реальну можливість дізнатися про їх умови та про розмір здійснених платежів значно раніше, ніж у 2025 році. Сам факт дії карантину чи воєнного стану, на думку скаржника, не є автоматичною підставою для продовження або зупинення строку позовної давності без доведення конкретних перешкод у реалізації права на звернення до суду;

- на момент подання позову позивач не мав зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС, а суд, на думку скаржника, не застосував передбачені ГПК України процесуальні наслідки такого порушення.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2025 у справі №917/1254/25; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" на рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2025 у справі №917/1254/25 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без виклику учасників справи; позивачу встановлено строк - не пізніше 15 днів з моменту вручення даної ухвали, протягом якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу, який повинен відповідати вимогам ч.2 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, а також докази надсилання (надання) копії відзиву та доданих до нього документів апелянтові; витребувано у Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1254/25.

20.11.2025 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1254/25.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.

Позивач у справі, Гуманітарний відділ виконавчого комітету Білицької селищної ради та відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут", у порядку, передбаченому Законом України «Про публічні закупівлі», уклали договір про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2021 за № 21010936 (далі за текстом зазначається, як Договір), який згідно п. 1.1. Договору є публічним договором приєднання (а. с. 5-10).

Предметом даного Договору є зобов`язання відповідача (Постачальник за Договором) продавати позивачу (Споживач за Договором) електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Споживача та зобов`язання позивача оплачувати відповідачу вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснювати інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Найменування товару: ДК 021:2015 - 09310000-5 – Електрична енергія.

Кількість товарів – 101 107 кВт.год. (п. 2.1. Договору).

Строк дії Договору з дня його підписання і до 31.12.2021, а в частині розрахунків – до повного виконання обов`язків Сторонами (п. 13.1. Договору).

Серед істотних умов Договору сторони узгодили також ціну товару та ціну Договору, зокрема:

Вартість цього Договору становить 243 870,08 грн з ПДВ. Вартість цього Договору та ціна за одиницю товару може змінюватись у випадках передбачених ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з Комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору (п. 5.1. Договору).

Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному веб-сайті Постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування (п. 5.2. Договору).

Пунктом 13.3. Договору визначено, що істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі».

З урахуванням загальної вартості Договору (243 870,08 грн з ПДВ) та кількості електроенергії, що закуповується за Договором (101 107 кВт.год.), у Договорі погоджено ціну електроенергії у розмірі 2,412 грн/кВт.год. з ПДВ.

Договір було укладено на умовах Комерційної пропозиції № 10 (без розподілу), яка є додатком № 2 до Договору (а. с. 11-13).

В подальшому, сторони уклали додаткові угоди до Договору № 1 від 07.09.2021, та № 2 від 01.11.2021, якими було погоджено нові редакції додатку №2 до Договору "Комерційна пропозиція 10.

Зокрема, додатковою угодою від 07.09.2021 № 1 (а. с. 16-18) змінено ціну на електричну енергію з 2,01грн/кВт*год без ПДВ (2,412 кВт*год з ПДВ) до 2,211 грн/кВт*год без ПДВ (2,6532 грн/кВт*год з ПДВ); строк дії з 01.08.2021 року, обсяг постачання електричної енергії не змінився. До вказаної додаткової угоди прикладено лист ТОВ "Полтаваенергозбут" про обґрунтування збільшення ціни на електричну енергію від 06.09.2021 № 03-28-12/613, довідку Полтавської ТПП №24.14-05/493 від 12.08.2021р, яка підтверджує коливання ціни між датою укладення договору 22.03.2021 до дати укладення додаткової угоди № 1 07.09.2021.

Пізніше Додатковою угодою від 01.11.2021 №2 (а.с. 21-23) було змінено ціну на електричну енергію з 2,211 грн/кВт*год без ПДВ (2,6532 грн/кВт*год з ПДВ) до 2,43199 грн/кВт*год без ПДВ ( 2,91839 грн/кВт*год з ПДВ); строк дії з 01.10.2021 року; очікуваний обсяг постачання електричної енергії не змінився. До додаткової угоди № 2 прикладено лист ТОВ «Полтаваенергозбут» про обґрунтування збільшення ціни на електричну енергію від 28.10.2021 № 03-28-12/668, довідку Полтавської ТПП № 24.14-05/699 від 25.07.2025, яка підтверджує коливання ціни між датою укладення договору 22.03.2021 до дати укладення додаткової угоди № 2 01.11.2021.

Крім цього, 30.11.2021 між Гуманітарним відділом виконавчого комітету Білицької селищної ради Полтавського району Полтавської області та ТОВ «ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ» укладено договір № 21010936/1 про постачання електричної енергії споживачу (далі - Договір № 21010936/1), строком дії до 31.12.2021 року (а. с. 48-54).

Обсяг закупівлі визначений у п. 2.3 Договору № 21010936/1 складає 38 000 кВт*год, вартість Договору складає 169 860,00 грн з ПДВ. Тобто, вказаним Договором погоджено ціну товару 4,47 грн/кВт*год.з ПДВ.

У наданій позивачем заяві-приєднання до Договору № 21010936/1, яка є його невід`ємною частиною, зазначено початок постачання електричної енергії – з 01.01.2021.

Разом з тим, у поданій відповідачем заяві-приєднання до Договору № 21010936/1 зазначено іншу дату початку постачання електричної енергії – з 01.11.2021.

Також між сторонами укладено Додаткову угоду № 1 від 30.12.2021 до Договору № 21010936/1 , якою збільшено суму Договору на 28 310,00 грн. Вартість Договору склала 198 170,00 грн з ПДВ. Зазначена додаткова угода набрала законної сили з моменту її підписання сторонами (п. 4).

Згідно наданих позивачем актів купівлі-продажу електричної енергії по Договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2021 № 21010936 відповідач поставив позивачу електричну енергію:

– за Актом від 13.09.2021: 6125 кВт*год за ціною 2,211 грн/кВт*год, на суму 16 250,86 грн з ПДВ;

– за Актом від 12.11.2021: 17 305 кВт*год за ціною 2,43199 грн/кВт*год, на суму 50 502,71 грн з ПДВ;

– за Актом від 13.12.2021: 14 404 кВт*год за ціною 3,665580 грн/кВт*год, на суму 51 359,29 грн з ПДВ (а. с. 24-26).

Крім цього, відповідачем надано Акт купівлі-продажу електричної енергії б/н від 13.12.2021 по Договору про постачання електричної енергії споживачу від 30.11.2021 № 21010936/1 на підтвердження споживання позивачем 22 831 кВт*год електроенергії, вартістю 3,665580 грн/кВт*год, на загальну суму 100 426,63 грн з ПДВ, і рахунок № А21010936 від 13.12.2021 на таку ж суму (а. с. 97).

Також в матеріалах справи наявні надані позивачем банківські виписки з його рахунків про оплату ним спожитої електроенергії по Договору № 21010936 від 22.03.2021:

– від 14.09.2025 на суму 1860,51 грн (за серпень 2021);

– від 15.09.2025 на суми 50,00 грн, 9317,85 грн, 1860,51 грн, 5022,50 грн (за серпень 2021);

– від 16.11.2025 на суми 100 грн, 120 грн, 17 530,00 грн, 27 480,00 грн, 5272,71 грн (за жовтень 2021).

– від 20.12.2021 на суми 265,70 грн, 100 грн, 16 183,23 грн, 12 384,49 грн, 22 425,87 грн (за листопад 2021) (а. с. 27-40).

Таким чином, позивачем за спожиту ним електроенергію по Договору № 21010936 від 22.03.2021 було сплачено: 18 111,37 грн за серпень 2021р., 50 502,71 грн за жовтень 2021р. та 51 359,29 грн за листопад 2021 р.

Втім, за результатами ревізійної фінансово-господарської перевірки позивача Управлінням північно-східного офісу держаудитслужби в Полтавській області, в Акті від 28.05.2025 за № 201620-28/33 (а. с. 78-84) комісія з перевірки зазначила, що оскільки додатковою угодою № 1 від 07.09.2021 до Договору від 22.03.2021 здійснено збільшення ціни за електроенергію на 10%, то подальше підвищення ціни за одиницю товару є неправомірним, так як додатковою угодою від 01.11.2025 № 2 допущено перевищення максимального ліміту щодо збільшення ціни, відтак, укладення додаткової угоди від 01.11.2021 № 2 за вказаних обставин суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та пп. 2 п. 13.9. Договору від 22.03.2021.

Поряд з цим, ревізією встановлено, що ТОВ "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" згідно акта за серпень 2021 року необґрунтовано застосовано підвищену ціну електроенергії в розмірі 2,211 грн за 1 кВт*год без ПДВ, визначену додатковою угодою № 1 від 07.09.2021, якою внесено зміни до Договору від 22.03.2021 в частині збільшення ціни, що вступила в силу з моменту її підписання (07.09.2021), тобто застосовані ціни для товару, який вже був поставлений на дату узгодження змін до договору в частині підвищення ціни, що є порушенням вимог ст. 525, 526, с. 2 ст. 632, ч. 1 ст. 691 ЦК України та умов п. 5.1., 13.9. Договору від 22.03.2021.

Крім того, ревізією встановлено, що ТОВ "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" згідно акта за листопад 2021 року застосовано ціну електроенергії в розмірі 3.66558 грн за 1 кВт*год без ПДВ, яка не передбачена договором від 22.03.2021, з урахуванням додаткових угод до нього, тобто за відсутності законодавчо визначених підстав для застосування такої ціни...

З огляду на викладене вище, ревізією встановлено, ... що Гуманітарному відділу завдано збитки у вигляді зайво (надмірно) сплачених коштів на користь ТОВ "ПОЛТАВАЕНЕРГОЗБУТ" упродовж вересня-грудня 2021 року на загальну суму 19 209,04 грн.

За наслідками проведеної перевірки та встановлення Держаудитслужбою обставин завдання збитків, позивач звернувся до відповідача з претензією від 02.05.2025 за № 01-31/168, в якій вимагав у відповідача протягом 10 днів повернути позивачу кошти в сумі 19 209,04 грн.

У відповідь на претензію відповідач листом від 03.06.2025 №02-91/4544 відмовив у поверненні коштів позивачу, посилаючись на відсутність порушень з його боку зобов`язань по договору та правомірність укладених додаткових угод про збільшення ціни товару.

Невиконання вимог претензії відповідачем стало підставою для звернення позивачем до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.

Предметом розгляду у даній справі є стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" на користь Гуманітарного відділу виконавчого комітету Білицької селищної ради 17 249,75 грн безпідставно сплачених коштів, що виникли з виконання договору про постачання електричної енергії від 22.03.2021 № 21010936.

Натомість, предметом апеляційного розгляду є перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а саме в частині висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу 17 249,75 грн як безпідставно набуті кошти.

Законом України "Про публічні закупівлі" (тут і далі закон в редакції станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад з метою забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (частина 1 статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі").

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторонами досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони спору уклали між собою Договір про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2021 № 21010936, яким фактично надали правову природу взаємовідносин, що виникли між ними, як договірні.

Керуючись принципом свободи Договору, який дозволяє сторонам бути вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України), сторони спору визначили, за спільною згодою сторін, предмет та ціну Договору.

Відповідно до таких, передбачалася поставка електроенергії відповідачем позивачу, загальним обсягом 101 107 кВт*год, із загальною ціною Договору 243 870,08 грн в тому числі ПДВ. Тобто ціну товару погоджено у розмірі 2,412 грн/кВт.год. з ПДВ.

У подальшому, сторони уклали додаткову угоду до Договору № 1 від 07.09.2021, якою збільшено ціну товару до 2,6532 грн/кВт*год з ПДВ, та № 2 від 01.11.2021, якою збільшено ціну товару до 2,91839 грн/кВт*год з ПДВ.

За результатами ревізійної фінансово-господарської перевірки позивача Управлінням північно-східного офісу держаудитслужби в Полтавській області, в Акті від 28.05.2025 за № 201620-28/33 комісія дійшла висновку про неправомірність збільшення ціни за електроенергію додатковою угодою від 01.11.2021 № 2.

На момент розгляду цієї справи судами, обидві додаткові угоди до Договору від 22.03.2021 № 21010936 є чинними.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, вимога про визнання недійсною вказаної додаткової угоди позивачем у позові не заявлена.

У зв`язку з цим судами не досліджуються обставини правомірності підвищення цін додатковими угодами до Договору відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі".

Проаналізувавши умови Договору від 22.03.2021 № 21010936 та додаткових угод №1 від 07.09.2021 та №2 від 01.11.2021, судами встановлено, що сторонами було погоджено наступні ціни на електроенергію:

1) в період з 22.03.2021 по 06.09.2021 – 2,412 грн/кВт*год. з ПДВ;

2) в період з 07.09.2021 по 30.10.2021 – 2,6532 грн/кВт*год з ПДВ;

3) в період з 01.11.2021 по 31.12.2021 (строк дії Договору) – 2,91839 грн/кВт*год з ПДВ.

Згідно наданих позивачем актів купівлі-продажу електричної енергії по Договору про постачання електричної енергії споживачу від 22.03.2021 №21010936 відповідач поставив позивачу електричну енергію:

– за Актом від 13.09.2021 за серпень 2021 у кількості 6125 кВт*год;

– за Актом від 12.11.2021 за жовтень 2021 – 17 305 кВт*год;

– за Актом від 13.12.2021 за листопад 2021 – 14 404 кВт*год.

В свою чергу позивач сплатив відповідачу за спожиту ним електроенергію по Договору № 21010936 від 22.03.2021:

- 18 111,37 грн - за серпень 2021;

- 50 502,71 грн - за жовтень 2021;

- 51 359,29 грн - за листопад 2021.

Всього за вказані місяці – 119 973,37 грн.

Тоді як, виходячи з погоджених сторонами цін за товар, позивач мав сплатити за електроенергію спожиту ним:

– у серпні 2021 – 14 773,50 грн (6125 кВт*год х 2,412 грн/кВіт*год);

– у жовтні 2021 – 45 913,63 грн (17 305 кВт*год х 2,6532 грн/кВт*год);

– у листопаді 2021 – 42 036,49 грн (14 404 кВт*год х 2,91839 грн/кВт*год).

Всього на суму 102 723,62 грн.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного та належно мотивованого висновку про те, що позивач дійсно без достатньої правової підстави сплатив відповідачу завищену вартість електричної енергії. Водночас суд обґрунтовано відхилив розрахунок позивача в частині розміру переплати, встановивши, що документально підтверджена сума безпідставно сплачених коштів становить 17 249,75 грн, а не 19 209,04 грн, як це було заявлено у позовних вимогах.

Разом з тим, правовою підставою позову позивач зазначає кондиційність зобов`язань відповідача в частині отримання ним коштів за електроенергію в сумі 19 209,04 грн, оскільки вони виникли без наявної на те правової підстави.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).

При цьому, відсутність правової підстави слід розуміти, як перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Втім, необхідною умовою для цього є відсутність або відпадання достатньої правової підстави (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, постанові Верховного Суду від 13.11.2024 у справі № 911/2593/23).

Таким чином, надаючи оцінку зазначеній підставі позову, суд зазначає, що у разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Як вже встановлено, підставою для перерахування позивачем на користь відповідача надлишкових коштів у розмірі 17 249,75 грн стало необґрунтоване застосування у актах купівлі-продажу електричної енергії по Договору від 22.03.2021 № 21010936 за серпень, жовтень та листопад 2021 цін, які перевищували погоджені сторонами ціни на електроенергію. Відтак нарахування вказаної суми фактично відбулося поза межами умов, передбачених Договором та його додатковими угодами.

Наведене свідчить, що спірні правовідносини все ж таки необхідно кваліфікувати за статтею 1212 ЦК України як кондиційні.

Подібний висновок було зроблено у постанові КГС ВС від 12.08.2021 у справі №910/17567/19.

Таким чином, сплата позивачем грошових коштів у сумі 17 249,75 грн була здійснена у зв`язку з виконанням договору про постачання електричної енергії, однак не відповідно до погоджених сторонами умов щодо ціни, визначених Договором від 22.03.2021 № 21010936 та чинними на відповідні періоди додатковими угодами до нього. Отже, набуття відповідачем зазначених коштів відбулося поза межами правової підстави, яка випливала з договірних зобов`язань сторін.

За таких обставин наявність чинного договору сама по собі не виключає можливості застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки майно було набуте у зв`язку з існуючим зобов`язанням, але не відповідно до його умов, що прямо віднесено судовою практикою до виключень із загального правила. Такий підхід відповідає правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку повернути безпідставно набуті кошти у розмірі 17 249,75 грн та вважає застосування у цій справі статті 1212 ЦК України правомірним і обґрунтованим.

Разом з тим, скаржник вважає, що додаткова угода № 1 правомірно передбачала застосування нової ціни з 01.08.2021 на підставі частини третьої статті 631 ЦК України, а тому застосування підвищеної ціни до обсягів електроенергії, спожитих у серпні 2021 року, не може вважатися порушенням умов договору і не утворює переплати.

Колегія суддів з цього приводу зазначає таке.

Як убачається зі змісту додаткової угоди № 1 від 07.09.2021, сторони однозначно погодили момент набрання нею чинності - з моменту її підписання сторонами, що виключає можливість довільного або розширеного тлумачення цієї умови. За відсутності в тексті додаткової угоди прямої вказівки на її зворотну дію застосування нової ціни до правовідносин, які виникли до дати її укладення, суперечило б як волевиявленню сторін, так і загальним засадам цивільного права.

Посилання скаржника на ч.3 ст. 631 Цивільного кодексу України не може бути прийняте судом, оскільки зазначена норма надає сторонам право встановити зворотну дію договору або його змін лише за умови чіткого і недвозначного погодження цього у самому правочині. Наявність такої домовленості не може презюмуватися або виводитися з інших умов договору чи з одностороннього тлумачення сторони, яка заінтересована у застосуванні ретроспективної дії.

Таким чином, застосування відповідачем підвищеної ціни до обсягів електричної енергії, спожитих у серпні 2021 року, за відсутності погодженої сторонами зворотної дії додаткової угоди № 1, відбулося поза межами умов договору, що обґрунтовано було розцінено судом першої інстанції як підстава для виникнення переплати.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що застосування підвищеної ціни до обсягів електричної енергії, спожитих до набрання чинності додатковою угодою № 1, є неправомірним, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення.

Також, на думку скаржника, додаткові угоди №1 від 07.09.2021 та № 2 від 01.11.2021 укладені з дотриманням вимог п.2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки кожне підвищення ціни становило 9,995 %, що не перевищує гранично допустимий 10-відсотковий поріг, підтверджене довідками Полтавської ТПП про коливання ціни на ринку електричної енергії та не призвело до збільшення загальної суми договору. Відповідач окремо підкреслює, що навіть орган державного фінансового контролю не заперечував правомірність укладення додаткової угоди № 1.

Зазначені доводи скаржника колегія суддів не приймає, оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд виходить з того, що у даній справі не є предметом судового розгляду питання правомірності укладення додаткових угод № 1 від 07.09.2021 та № 2 від 01.11.2021 з точки зору відповідності вимогам п. 2 ч.5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі». Позивач не заявляв вимог про визнання зазначених додаткових угод недійсними чи нікчемними, а тому суди не надавали оцінки дотриманню сторонами граничного 10-відсоткового порогу підвищення ціни, наявності довідок торгово-промислової палати або впливу таких змін на загальну суму договору.

Водночас припущення про формальну правомірність укладення додаткових угод саме по собі не виключає обов`язку сторін виконувати договір відповідно до погоджених ним умов, зокрема щодо моменту набрання чинності новими цінами. У цій справі суди встановили, що відповідач застосував підвищені ціни поза межами періодів, визначених договором та додатковими угодами, що і стало підставою для виникнення переплати. Отже, предметом оцінки суду була не законність зміни істотних умов договору, а фактична відповідність нарахувань умовам чинного договору.

Посилання скаржника на те, що орган державного фінансового контролю не заперечував правомірність укладення додаткової угоди № 1, також не впливає на правильність висновків судів, оскільки відсутність зауважень щодо процедури її укладення не легалізує застосування змінених цін до періодів, які не охоплювалися її дією.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що наведені доводи апеляційної скарги не спростовують установленого судами факту нарахування та сплати вартості електричної енергії поза умовами договору та додаткових угод і не дають підстав для висновку про помилковість застосування у цій справі положень статті 1212 Цивільного кодексу України.

Скаржник зауважує, що ціна 3,665580 грн за 1 кВт·год, застосована у листопаді 2021 року, була визначена не за договором від 22.03.2021, а за новим договором №21010936/1 від 30.11.2021, який був укладений за згодою сторін, є чинним, не оспорений, не призвів до перевищення бюджетних призначень та відповідає Правилам роздрібного ринку електричної енергії. Отже, на думку відповідача, суд безпідставно включив ці суми до розрахунку «переплати».

Зазначені доводи скаржника колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, з огляду на таке.

Як встановлено судами, предметом спору у даній справі є правовідносини, що виникли виключно з виконання договору про постачання електричної енергії від 22.03.2021 №21010936, а також правильність застосування за цим договором погоджених сторонами цін у відповідні розрахункові періоди. Вимоги позивача не стосуються правовідносин, що виникли з договору № 21010936/1 від 30.11.2021, і не охоплюють оцінку правомірності його укладення чи виконання.

У зв`язку з цим посилання скаржника на те, що ціна 3,665580 грн за 1 кВт·год була визначена за договором № 21010936/1, не має правового значення для вирішення даного спору. Сам по собі факт укладення нового договору, його чинність та відповідність Правилам роздрібного ринку електричної енергії не спростовують установленого судами факту, що у межах договору від 22.03.2021 № 21010936 відповідачем було застосовано ціни, які не відповідали погодженим сторонами умовам цього договору та додаткових угод до нього.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок переплати здійснювався судами лише за обсягами електричної енергії, поставленими та оплаченими саме за договором від 22.03.2021, а не за договором № 21010936/1. Отже, твердження скаржника про безпідставне включення до розрахунку сум, нарахованих за іншим договором, не відповідає встановленим судом фактичним обставинам справи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наведені доводи апеляційної скарги зводяться до неправильного тлумачення предмета спору та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності переплати за договором від 22.03.2021 № 21010936. Відтак підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення в цій частині не вбачається.

Щодо строку позовної давності.

Суд першої інстанції вважав, що у даній справі, строк позовної давності продовжувався та зупинявся у зв`язку із введенням карантину та воєнного стану, відтак на час розгляду справи позовна давність не спливла, а тому підстави для її застосування - відсутні.

Колегія суддів погоджується із таким висновком місцевого суду та зазначає таке.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини виникли між сторонами у 2021 році.

Проте, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, п. 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Отже, Законом України від 30.03.2020 № 540-IX про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 02.04.2020, трирічний строк позовної давності було продовжено на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

У свою чергу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувався і був скасований 01.07.2023.

Окрім того, за п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Приписами ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо строку позовної давності та обґрунтовано відмовив у її застосуванні до спірних правовідносин.

Разом з тим, скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у застосуванні позовної давності. Відповідач зазначає, що спірні додаткові угоди укладені у 2021 році, а позивач мав реальну можливість дізнатися про їх умови та про розмір здійснених платежів значно раніше, ніж у 2025 році. Сам факт дії карантину чи воєнного стану, на думку скаржника, не є автоматичною підставою для продовження або зупинення строку позовної давності без доведення конкретних перешкод у реалізації права на звернення до суду.

Вказані доводи скаржника колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи продовження і зупинення строків позовної давності, з огляду на таке.

Аргументація відповідача фактично зводиться до твердження про необхідність доведення позивачем конкретних перешкод у реалізації права на звернення до суду у зв`язку з карантином або воєнним станом. Втім, така позиція не узгоджується із чинним законодавчим регулюванням. Пункт 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, введений Законом України № 540-IX, має імперативний характер і прямо передбачає продовження строків позовної давності на весь період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, без пов`язування такого продовження з необхідністю доведення суб`єктом цивільних правовідносин будь-яких індивідуальних обставин або фактичних ускладнень доступу до суду. Аналогічний імперативний характер має і пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо зупинення перебігу позовної давності на час дії воєнного стану.

Отже, продовження та зупинення строків позовної давності у цих випадках є наслідком прямої дії закону, а не результатом судового розсуду чи оцінки поважності причин пропуску строку. Тому доводи скаржника про те, що сам по собі факт карантину або воєнного стану не може враховуватися без доведення конкретних перешкод, є юридично хибними та підміняють категорію «поновлення строку» поняттям «законодавчого продовження і зупинення строку», які мають різну правову природу.

Крім того, посилання скаржника на те, що позивач мав можливість дізнатися про спірні додаткові угоди та здійснені платежі ще у 2021 році, саме по собі не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки навіть за такого підходу перебіг позовної давності у даних правовідносинах був нормативно змінений у зв`язку з дією карантину, а згодом - зупинений у зв`язку з воєнним станом.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності, правильно застосував норми матеріального права та не допустив порушень при визначенні правових наслідків дії карантину і воєнного стану. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків місцевого суду та не дають підстав для їх перегляду.

Скаржник зазначає, що на момент подання позову позивач не мав зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС, а суд, на думку апелянта, не застосував передбачені ГПК України процесуальні наслідки такого порушення.

Зазначені доводи скаржника колегія суддів оцінює як необґрунтовані та такі, що не свідчать про істотне порушення судом першої інстанції норм процесуального права, з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції, отримавши позовну заяву, залишав її без руху та надав позивачу строк для усунення недоліків, після чого, з урахуванням поданих позивачем документів, прийняв позов до розгляду та відкрив провадження у справі. Таким чином, суд реалізував передбачений Господарським процесуальним кодексом України механізм процесуального реагування на недоліки позовної заяви та забезпечив дотримання принципу доступу до правосуддя.

Крім того, сам по собі факт відсутності на певний момент зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС не є безумовною та автоматичною підставою для повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження, якщо такі недоліки були усунуті у строк, встановлений судом, або не перешкоджали реалізації сторонами своїх процесуальних прав. Застосування надмірно формалістичного підходу до процесуальних вимог суперечило б завданням господарського судочинства та принципу пропорційності процесуальних наслідків.

Водночас при оцінці наведених доводів необхідно враховувати принципи господарського судочинства, зокрема принцип рівності учасників процесу перед судом і законом, принцип змагальності сторін та принцип доступу до суду. Формальне застосування процесуальних санкцій без встановлення реального впливу відповідного порушення на можливість сторін реалізувати свої права призвело б до необґрунтованого обмеження права на судовий захист, гарантованого статтями 55 та 124 Конституції України, а також статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Скаржник не навів жодних доводів і не надав доказів того, що відкриття провадження у справі за відсутності на певному етапі електронного кабінету у позивача призвело до порушення принципу процесуальної рівності, позбавило відповідача можливості подати відзив, докази чи пояснення або поставило його у менш сприятливе процесуальне становище. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що відповідач повною мірою скористався своїми процесуальними правами.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги щодо відсутності у позивача електронного кабінету в ЄСІТС не спростовують законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, не свідчать про істотні порушення процесуального права та не можуть бути підставою для його скасування чи зміни.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2025 у справі №917/1254/25, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаваенергозбут" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 10.10.2025 у справі №917/1254/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Повна постанова складена 05.01.2026.

Головуючий суддя В.В. Россолов

Суддя М.М. Слободін

Суддя І.А. Шутенко