Рішення від 16 грудня 2025 р. у справі №757/65662/17-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/65662/17-ц

пр. 2-559/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року Печерський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Вовк С.В.,

при секретарі - Ємець Д.О.,

розглянувши цивільну справу № 757/65662/17-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог вказав, що перебував у шлюбі з відповідачкою по справі ОСОБА_2 з 08.05.1992 року. 16.11.1999 року Свідоцтвом про розірвання шлюбу від 17.11.1999 року серія НОМЕР_1 шлюб з відповідачкою розірвано. За час подружнього життя ними було придбано квартиру під АДРЕСА_1 , загальною площею 76 кв. м., яка була оформлена на ім`я ОСОБА_2 . Просить здійснити поділ спільного майна подружжя - квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , визнавши право власності на 1/2 частину квартири за ОСОБА_1 та 1/2 частину квартири за ОСОБА_2 , що набуте нимиу порядку поділу спільного майна подружжя.

ОСОБА_2 подала зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя. В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_1 з 08.05.1992 року по 16.11.1999 року. Під час перебування у шлюбі сторонами було придбано наступне житло:

- квартира АДРЕСА_3 (яка була продана Позивачем відповідно до договору купівлі-продажу від 26.12.2016 року за 8 999 800,00 грн., що в еквіваленті згідно курсу НБУ на дату укладення вказаного договору склала 340 000,00 доларів США. ОСОБА_1 сплатив ОСОБА_2 45 000,00 доларів США в якості компенсації, що підтверджується розпискою від 26.12.2016 року);

- квартира АДРЕСА_1 (яку ОСОБА_2 з часу розлучення 16.11.1999 року по теперішній час утримувала,здійснила капітальний ремонт та внутрішнє перепланування квартири, внаслідок чого було збільшено загальну площу квартири з 60,4 кв. м до 67,2 кв. м, що підтверджується Технічним паспортом від 05.09.2024р., та ринкову вартість даної квартири більше ніж вдвічі. Згідно висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19.09.2024р № 1916/09-2024 ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , в період з 20 листопада 2012 року по вересень 2024 року, внаслідок виконаних будівельно-ремонтних робіт збільшилась на 4 502 300 (чотири мільйони п`ятсот дві тисячі триста) гривень 00 копійок. Частка будівельно-ремонтних робіт у зазначеній квартирі, проведених в період з 20 листопада 2012 року по вересень 2024 року, становить 56/100).

Просила поділити майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступним чином:

відносно квартири АДРЕСА_3 :

- стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти в розмірі 3 317 895,53 грн. як частку у спільній сумісній власності подружжя;

відносно квартири АДРЕСА_1 :

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 78/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 22/100 частки квартири за адресою: АДРЕСА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені останньою судові витрати.

Представником позивача адвокатом Поповою Ганною Геннадіївною подано відзив на зустрічну позовну заяву, яким зустрічні вимоги не визнаються, посилаючись на їх необгрунтованість, просить суд відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Представником відповідача адвокатом Бондаренко Ганною Петрівною подано відповідь на відзив на зустрічну позовну заяву, яким просить суд задовольнити зустрічні позовні вимоги у повному обсязі.

У підготовчих судових засіданнях представник позивача адвокат Попова Г.Г. наполягала на задоволенні первісних позовних вимог, просила відмовити у задоволенні зустрічного позову в повному обсязі;представник відповідачки адвокат Бондаренко Г.П. позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, зустрічні позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

17.12.2025 від представників позивача та відповідача надійшли заяви про розгляду справи без їх участі на підставі наявних в суді матеріалів.

Суд, враховуючи заяви представників учасників справи, прийшов до висновку про можливість закінчити справу слуханням у їх відсутність, що узгоджується з ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановлено, що з 08.05.1992 року по 16.11.1999 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

В період сумісного проживання сторонами були придбані квартири, що розташовані за адресою у АДРЕСА_4 та по АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 1999 рокуправо власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстровано на ім`я відповідачки.

Постановою Касаційного цивільного суду Верховного суду від 21.09.2022 по справі № 757/13014/20-ц встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю позивача та відповідачки.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 19.09.2024р № 1916/09-2024 (далі - Висновок експерта) після проведення будівельно-ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 у період з 20 листопада 2012 року по вересень 2024 року, поточна вартість квартири становить на дату проведення експертизи (19.09.2024) 8 085 300 гривень, визначено, що зміна ринкової вартості квартири внаслідок виконаних будівельно-ремонтних робіт, становить: 8 085 600 - 3 583 300 = 4 502 300 гривень (чотири мільйони п`ятсот дві тисячі триста) гривень 00 копійок.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/14-ц сформульовано правовий висновок про те, що відповідно до статі 60 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Зі змісту статті 62 СК України випливає, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником. Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна. Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин. Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшення внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя. Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

Суд звертає увагу, що відповідачкою не надано даних (інформації щодо розміру понесених витрат на проведені ремонтні роботи та сплату комунальних послуг по утриманню майна) та доказів таких грошових затрат щодо здійснених ремонтних робіт та утримання квартири АДРЕСА_1 , період проведення ремонтних робіт згідно Висновку експерта становить з 20 листопада 2012 року по вересень 2024 року (про зміну площі квартирі АДРЕСА_1 з 60,4 кв. м. до 67,2 кв. м. свідчить технічний паспорт та довідка ТОВ «НІК-ЕКСПЕРТ» від 05.09.2024), відповідачка є титульним власником зазначеної квартири, а здійснені поліпшення майна відбулись після розлучення подружжя.

Згідно ст. 16 Закону України «Про власність» та ст. 22 КпШС України, які були чинні на час виникнення правовідносин, майно, нажито подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За змістом ч. 1 ст. 28 КпШС України, яка була чинна на час виникнення правовідносин, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Право самостійного володіння, користування і розпорядження має кожен з подружжя лише на належне йому роздільне майно (ст. 24 КпШС України).

Зазначені норми кореспондуються з ч. 1 ст. 65 СК України та ч. 2 ст. 68 СК України, які передбачають, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 9 ст. 7 СК України).

Також, на підтвердження застосування загальних норм цивільного законодавства при відсутності певних регулюючих норм сімейного законодавства свідчать правові висновки у постановах Верховного Суду від 07 квітня 2020 року по справі № 369/9613/16-ц, від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13 (так у випадку розірвання договору про поділ майна подружжя застосовуються загальні підстави розірвання договору).

Положення цивільного кодексу України застосовуються для врегулювання сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства (ч. 1 ст. 9 ЦК України).

Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (ч. 3 ст. 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (ст. 367 ЦК України), виділу з нього частки (ст. 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (ст.ст. 361, 362 ЦК України).

Поліпшення, зроблені одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями ч.ч. 3-5 ст. 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Наведені правила ч. 3 ст. 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшення спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.» Такий правовий висновок містить постанова Верховного Суду України від 13.02.2019 по справі № 570/4748/15-ц.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КпШС України, яка була чинна на час виникнення правовідносин, та кореспондується з ч. 2 ст. 70 СК України, передбачає, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Суд дослідив, що капітальний ремонт із зміною площі квартири АДРЕСА_1 на 6,8 кв. м. здійснено відповідачкою після розлучення без отримання згоди позивача, як співвласника даного спільного сумісного майна, а відповідно такі поліпшення не призводять до зміни часток у праві спільної часткової власності.

Враховуючи, що спірна квартира АДРЕСА_1 , є спільною сумісно власністю подружжя, є в наявності, перебуває у власності відповідачки та є неподільним майном, частки чоловіка та дружини в якому є рівними, а також те, що здійснені відповідачкою ремонтні роботи проведені після розлучення, без підтвердження витрат на їх проведення та без згоди позивача, суд приходить до висновку про визнання ідеальних часток подружжя в цьому майні із залишенням майна у їх спільній власності.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 14 вересня 1999 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано на ім`я позивача.

26 грудня 2016 року відповідачка надала згоду позивачу на продаж квартири АДРЕСА_3 .

Згідно договору купівлі-продажу від 26 грудня 2016 року позивач продав третій особі квартиру АДРЕСА_3 за 8 999 800,00 грн.

Згідно розписки від 26 грудня 2016 року відповідачка отримала від позивача грошову суму у розмірі 45 000 доларів США у якості компенсації від продажу квартири АДРЕСА_3 .

Наведені факти також досліджувались та встановлені постановою Другої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного суду від 21.09.2022 року по справі № 757/13014/20-ц.

Згідно роз`яснень п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року " Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя " (надалі - постанова Пленуму), вирішуючи між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст.ст. 60, 69 СК України, ч.3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

При розірванні шлюбу право спільної сумісної власності на житло, набуте під час шлюбу, не припиняється. Розпорядження цим житлом здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ст. 369 ЦК України.

У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховуються при поділі (п.30 постанови Пленуму).

Свідоцтво про розірвання шлюбу від 17.11.1999 року серія НОМЕР_1 свідчить, що шлюбні відносини між сторонами припинені у листопаді 1999 року.

Згідно зст. 28 КпШС України, яка була чинна на час виникнення правовідносин, яка кореспондується із ч. 1 ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Як вбачається з матеріалів справи квартира АДРЕСА_3 продана позивачем 26.12.2016 за згодою відповідачки, яка отримала компенсацію від продажі цієї квартири в розмірі 45 000 доларів США.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц встановлено, що позов із вимогами про припинення права на частку у спільному майні з одночасним присудженням грошової компенсації вимагає обов`язкового внесення позивачем необхідної суми на депозитний рахунок суду, тоді як при зверненні до суду з вимогою про припинення права на частку у спільному майні внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації не потрібне.

У даному випадку ОСОБА_2 звернулась із вимогою про стягнення боргу в розмірі 3 317 895,53 грн. як частку у спільній сумісній власності подружжя, що не потребує внесення на депозитний рахунок суду грошової компенсації, але вимагає підтвердження наявності такої домовленості між сторонами та її невиконання.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідним зазначити, що квартира АДРЕСА_3 на момент розгляду справи не знаходяться у власності позивача та відповідачки, як вбачається з матеріалів справи зазначена квартира була продана через 17 років після припинення шлюбних відносин, з 2016 року перебуває у власності третьої особи, відсутні підтвердження домовленостей між сторонами іншого розміру компенсації ніж визначено в розписці відповідачкою чи наявності боргу позивача перед відповідачкою щодо виплати компенсації.

В даному випадку відчуження нерухомого майна здійснювалось за згодою відповідачки, а тому порушення права останньої щодо недоотримання компенсації у розмірі 3 317 895,53 грн. не знаходить свого підтвердження.

Інших доказів, які б спростували вищезазначене, суду сторонами не надано.

У відзиві на зустрічний позов ОСОБА_1 заявив про застосування строку позовної давності до вимоги щодо стягнення грошової компенсації у розмірі 3 317 895,53 грн.як частку у спільній сумісній власності подружжя.

Для спірних відносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (статті 256, 257 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) аспекти. Порівняльний аналіз понять "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 26.09.2019 р. у справі № 924/1114/18 та у постанові від 03.04.2018 р. у справі № 910/31767/15 з посиланням на позицію Верховного Суду України в постанові від 16 листопада 2016 року в справі № 487/10132/14-ц (провадження № 6-2469цс16).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 261 ЦК України у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення, коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об`єктивно могла дізнатися про порушення цього права або про особу, яка його порушила.

З урахуванням наведеного, суд встановив, що в даному випадку початок перебігу строків позовної давності за вимогами про стягнення грошової компенсації, як частку у спільній сумісній власності подружжя, виникло з моменту коли ОСОБА_2 дізналась або могла дізнатись про несплату їй грошових коштів у повному обсязі, тобто після продажу квартири АДРЕСА_3 , що відбулась 26.12.2016 року.

Таким чином, враховуючи, що зустрічний позов із вимогою щодо стягнення грошової суми у якості компенсації за частку у спільній сумісній власності (що була продана сторонами за обопільною згодою у 2016 році) ОСОБА_2 звернулась 21.09.2024 року, строк позовної давності про застосування якого заявлено ОСОБА_1 сплив.

Водночас, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц; від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73); від 18.01.2023 р. № 488/2807/17 (№ 14-91цс20).

З урахуванням наведеного, врахувавши, що, в даному випадку, судом не встановлено наявності порушеного права відповідачки, яке б підлягало судовому захисту у визначений останній спосіб, суд відмовляє в задоволенні вимоги щодо стягнення грошової компенсації у розмірі 3 317 895,53 грн. як частку у спільній сумісній власності подружжя, у зв'язку з її необґрунтованістю, а заяву позивача про застосування спливу строку позовної давності до цих вимог залишає без задоволення.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та відмові у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя.

Позивач не наполягав у позовній заяві на стягнені з відповідачки судового збору.

Керуючись ст. ст. 9, 15, 16, 256, 257, 261, 355-358, 367, 368 ЦК України, ст.ст. 5, 12, 13, 76-89, 258, 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнити.

Поділити квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши:

- за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) право власності на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що набута ним у порядку поділу майна подружжя;

- за ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) право власності на 1/2 квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що набута нею у порядку поділу майна подружжя.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя С.В. Вовк