Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №711/7340/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/7340/25

Номер провадження2/711/172/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участі секретарів судових засідань Овезової Ю.В., Дмитренка О.Ю.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача адвоката Безпалого Є.П.,

представників відповідачів Яроша С.В., Палія О.О., Дубіч Т.М., Коваленко А.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

10 серпня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Безпалий Євгеній Петрович, звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь позивача на відшкодування моральної шкоди 950 000 грн (вхідний №31781/25, а.с.1-3).

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що 12.07.2017 внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України. 19.11.2017 позивачу було повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.

Надалі обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні було направлено до Придніпровського районного суду м. Черкаси для розгляду по суті.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2025 року в справі №711/918/18 позивача було визнано невинуватою у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення у відповідності до п.2 ч.1 ст. 373 КПК України. Вказаний вирок стороною обвинувачення не оскаржувався та набрав законної сили 15.05.2025.

Таким чином, з 19.11.2017 по 15.05.2025 (дата вступу в законну силу виправдувального вироку) позивач незаконно перебувала під слідством та судом, а всього 89 місяців 27 днів. Також відносно позивача було незаконно обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Також позивача у позові зазначає про те, що вказаним кримінальним провадженням, що розслідували та в подальшому розглядали в суді майже 7,5 роки, позивачу було завдано психологічних страждань, почалися нервові розлади, пов`язані з необхідністю приховувати це від родичів, чоловіка, колег на роботі та знайомих.

Щоразу, на перший виклик слідчого, потерпіла з`являлася до останнього для проведення слідчих дій, а надалі - в судові засідання. Вказані дії призвели до порушення її нормальних життєвих зв`язків, погіршення стосунків із членами сім`ї та родичами, перед якими доводилось постійно виправдовувався, що вона не вчиняла вказаний злочин та вимагали додаткових зусиль для організації свого життя. Слідчі дії та судові засідання постійно спричиняли негативні зміни в її емоційному стані.

На сьогоднішній день, після постановлення виправдувального вироку, позивачу доводиться заново розбудовувати своє життя, оскільки такими протиправними діями як органів слідства, так і прокуратури, у неї було фактично втрачена його частина.

Згідно чинного законодавства, мінімальним гарантованим законом розміром відшкодування моральної шкоди є сума в розмірі 719 200,00 грн (89 місяців 27 днів х 8000,00 грн/місяць).

Проте позивач оцінює розмір, спричиненої їй моральної шкоди, в сумі 950 000,00 грн з огляду на таке.

Під час судового розгляду справи №711/918/18 за клопотанням прокурора судом надавався час для складення та погодження відповідних процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, які не були погоджені Генеральною прокуратурою України. У подальшому, усвідомлюючи всю незаконність своїх дій, достовірно знаючи про невинуватість позивача, сторона обвинувачення просила суд призначити позивачу покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років, тобто навіть не мінімально передбачене санкцією ч.2 ст. 149 КК України. Це призвело до ще більших переживань та душевних страждань позивача в очікуванні вироку суду.

У цьому контексті позивач звертає увагу суду на висновок Верховного Суду, що викладений в постанові від 03.12.2020 у справі № 335/9784/19.

Підсумовуючи викладене, позивач просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 950 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18 серпня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання о 12 год 20 хв 06 жовтня 2025 року в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.21а-22).

25 серпня 2025 року від представника відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області Коваленко А.П. до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхідний №33741/25, а.с.27-34). У цій заяві по суті справи представник відповідача ГУНП в Черкаській області позовні вимоги повністю не визнає.

Обгрунтовуючи не визнання позовних вимог, представник відповідача Головного управління національної поліції в Черкаській області у відзиві на позовну заяву зазначає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У цьому контексті представник відповідача ГУНП в Черкаській області Коваленко А.П. у відзиві зазначає про те, що факт постановлення судом виправдувального вироку стосовно позивача не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Проте позивач, порушуючи питання про відшкодування моральної шкоди, не надала суду належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів щодо спричинення їй моральної шкоди, а також не довела причинно-наслідкового зв`язку між неправомірними діями відповідачів і заподіяною шкодою.

Зокрема, суду не надані належні, допустимі та достатні докази змін у суспільних стосунках, неможливість працевлаштування, що мало вплив на загальний стан здоров`я, поширення неправдивої інформації щодо вчинення кримінального правопорушення.

На переконання представника відповідача, саме позивач повинен, в підтвердження своїх доводів про заподіяння моральної шкоди, надати докази застосування додаткових зусиль для нормалізації життєвих зв`язків, здоров`я і відновлення стосунків з оточуючими людьми, тощо.

У зв`язку з цим, представник відповідача робить висновок, що за таких обставин справи та враховуючи відсутність належних доказів заподіяння моральної шкоди позивачу, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Щодо розміру моральної шкоди, яку позивач просить стягнути з Державного бюджету України в сумі 950 000,00 грн, то представник ГУНП в Черкаській області Коваленко А.П. звертає увагу суду на таке.

Відповідно, до пункту 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 № 266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-ІХ встановлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 гривень, а також визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 гривень.

У зв`язку з цим, представник відповідача ГУНП в Черкаській області робить висновок у відзиві про те, що при визначенні розміру відшкодування повинні враховуватися вимоги розумності і справедливості та ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1600 гривень.

За таких обставин, при обрахунку розміру морального відшкодування потрібно брати за основу саме 1600 грн., а не 8000 грн., оскільки розміри заробітної плати в сумі 8000 грн. встановлені законодавцем у сфері регулювання відносин оплати праці між роботодавцем та працівником та не мають жодного відношення до виплат за рішенням суду, що узгоджується з висновком Київського апеляційного суду, який викладений у постанові від 16.04.2024 у справі №758/4865/23.

Оскільки період перебування позивача під слідством та судом становить 89 місяць і 27 днів, тому, на переконання представника ГУНП в Черкаській області, сума моральної шкоди повинна становити 143 839 грн. (1600 грн х 89 місяців = 142 400 грн + 27 днів х (1600грн /30 днів)).

Отже, зазначена позивачем сума моральної шкоди в розмірі 950 000,00 грн належним чином не підтверджена та суперечить нормам закону.

Таким чином, ГУНП у Черкаській області як відповідач наголошує у відзиві на тому, що зазначена позивачем сума моральної шкоди в розмірі 950 000,00 грн значно завищена, суперечить положенням чинного законодавства та безпідставно веде до її збагачення за рахунок коштів держави Україна, що не відповідає принципам розумності та справедливості.

Також 29 серпня 2025 року на адресу суду, через підсистему «Електронний суд», від представника відповідача Державної казначейської служби України Яроша С.В. надійшов відзив на позовну заяву, у прохальній частині якого цей учасник справи просить суд у повному обсязі відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди (вхідний №34576/25, а.с.39-42).

Обгрунтовуючи не визнання позовних вимог, представник відповідача Державної казначейської служби України Ярош С.В. у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем не надано жодних доказів завдання їй моральної шкоди, не надано доказів та підтверджень наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправним діянням відповідачів.

Факт постановлення виправдувального вироку суду стосовно позивача не може вважатися безумовним доказом заподіяння моральної шкоди, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Крім того представник відповідача Ярош С.В. звертає увагу суду, що позивачем розмір морального відшкодування необґрунтовано завищено, оскільки за приписами ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Аналіз вищевказаної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди під слідством чи судом визначаються судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством і судом починаючи з часу пред`явлення обвинувачення та закінчуючи набранням виправдувальним вироком законної сили, виходячи з мінімальної заробітної плати, що діє на момент розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебувала під слідством та судом з 19.11.2017 (дати повідомлення позивачу про підозру) до 15.05.2025 (дати набрання законної сили виправдувальним вироком суду першої інстанції), або 7 років 5 місяців та 27 днів, загалом 89 місяців та 27 днів.

За приписами п. 8 ч. 1 ст. 40 Бюджетного кодексу України, Законом про Державний бюджет України визначаються розмір мінімальної заробітної плати на відповідний бюджетний період. Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, мінімальний розмір заробітної плати з 01.04.2024 складає 8 000,00 грн.

Проте абз. 4 ст. 8 Закону № 4059-IX визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеного в абз. 9 ст. 7 Закону № 4059-IX.

Відповідно до абз. 9 ст. 7 Закону № 4059-IX, установлено з 01.01.2025 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, який застосовується для визначення розміру доплати за проживання на територіях радіоактивного забруднення, в тому числі за рішеннями суду, - 1 600 гривень.

У зв`язку з викладеним представник відповідача Державної казначейської служби України Ярош С.В. вважає, що при визначенні мінімального розміру моральної шкоди необхідно застосовувати величину мінімальної заробітної плати в розмірі 1 600,00 грн, оскільки, за приписами ст. 13 Закону № 266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди вирішується виключно судом, відповідно до чинного законодавства за наявності заяви громадянина.

З огляду на наведене, мінімальний розмір моральної шкоди становить 143 840,00 грн. (142 400,00 грн = 1 600,00 грн *89 місяців) + (1 440,00 грн = 1 600,00 грн /30 днів * 27 днів).

У разі застосування судом мінімального розміру заробітної плати у 8 000,00 грн, то мінімальний розмір моральної шкоди складатиме 719 200,00 гривень (712 000,00 грн =8 000,00 грн * 89 місяців) + (7 200,00 грн = 8 000,00 грн /30 днів * 27 днів), що менше від заявленої суми позовних вимог на 230 800,00 грн (950 000,00 грн -719 200,00 грн).

Підсумовуючи викладене, представник Державної казначейської служби України у відзиві на позовну заяву констатує, що визначена позивачем величина моральної шкоди в розмірі 950 000,00 грн належним чином не підтверджена та ґрунтується виключно на переконаннях позивача.

Також представник відповідача Державної казначейської служби України Ярош С.В. у відзиві зазначає про те, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У зв`язку з цим, Державна казначейська служба України як відповідач вважає заявлену позивачем суму моральної шкоди в розмірі 950 000,00 грн надмірною і такою, що призведе до безпідставного збагачення позивача за рахунок держави Україна.

02 вересня 2025 року від представника відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М. до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхідний №34875/25, а.с.59-63). У цій заяві по суті справи представник відповідача Черкаської обласної прокуратури позовні вимоги повністю не визнає.

Обгрунтовуючи не визнання позовних вимог, представник відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М. у відзиві на позовну заяву зазначає про те, що, виходячи із загальних засад відповідальності за заподіяну моральну шкоду за ст. 1167 ЦК України, шкода підлягає відшкодуванню за наявності вини суб`єкта відповідальності.

З метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи з`ясуванню підлягають питання щодо того, якими саме діями та рішеннями прокуратури завдано моральної шкоди позивачу, характер та ступінь його моральних і фізичних страждань, втрат немайнового характеру, які він зазнав внаслідок вказаних дій та рішень, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між цими діями та фактично завданою шкодою.

Причинний зв`язок, як елемент цивільного правопорушення, виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода – наслідком.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відсутність хоча б одного зі вказаних чинників виключає цивільно-правову відповідальність.

Водночас, право на відшкодування – це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію (справедливу сатисфакцію).

Проте, як стверджує представник відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М., позивачем не доведено належними та допустимими доказами позовні вимоги про стягнення моральної шкоди.

Наявність моральної шкоди є умовою виникнення обов`язку щодо її відшкодування, тому цей факт має бути встановлено й доведено стороною, яка вимагає відшкодування, у встановленому законом порядку.

Доводи позивача про завдання їй моральних страждань не ґрунтуються на належних та допустимих доказах і є виключно оціночними судженнями. Сам по собі факт тривалості досудового розслідування та судового розгляду не може автоматично свідчити про завдання моральної шкоди, оскільки строк провадження зумовлювався об`єктивними процесуальними чинниками: необхідністю проведення слідчих дій, забезпеченням права сторін на змагальність, а також завантаженістю суду. Жодних доказів умисного затягування кримінального провадження органами слідства чи прокуратурою позивачем не надано.

Твердження про незаконність застосованого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту також є безпідставними, адже він був обраний ухвалою суду та не визнавався незаконним у передбаченому законом порядку.

Посилання позивача на нервові розлади, психологічні переживання чи погіршення сімейних стосунків не підтверджені жодними медичними документами або іншими доказами, які б свідчили про наявність причинного зв`язку між діями відповідачів та зазначеними наслідками.

Крім того, доводи про те, що прокурор усвідомлював невинуватість позивача, але все одно просив призначити їй покарання, є лише припущеннями і не підтверджуються жодними доказами. Прокурор здійснював свої процесуальні повноваження у межах вимог кримінального процесуального закону, оцінюючи докази відповідно до внутрішнього переконання.

Таким чином, позовна заява не доводить ані наявності незаконних дій, ані причинно-наслідкового зв`язку між ними та моральними стражданнями, ані обсягу шкоди, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

У зв`язку з відсутністю чітко сформульованих критеріїв визначення розміру завданої моральної шкоди, законодавцем у певних випадках встановлено нижню межу такого розміру.

Статтею 38 Бюджетного кодексу України передбачено, що розмір мінімальної заробітної плати визначається в Законі України про Державний бюджет на відповідний рік (2025).

У той же час, відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні – 1600 грн.

Також представник відповідача Черкаської обласної прокуратури звертає увагу суду, що до 2024 року, в Законах України про Державний бюджет на відповідний рік, не існувало норми, яка б визначала, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.

Підсумовуючи викладене, представник Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М., аналізуючи положення ст. 13 Закону України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», робить висновок, що розрахунковою величиною для відшкодування моральної шкоди у розмірі мінімальної заробітної плати є 1 600 грн.

З врахуванням вищезазначеного, за наявності встановлення судом підстав для морального відшкодування ОСОБА_1 , з Державного бюджету України підлягають стягненню грошові кошти з розрахунку мінімальної заробітної плати на час постановлення судового рішення (1600 грн) за 89 місяців 27 днів перебування під слідством і судом з 19.11.2017 (повідомлення про підозру) по 15.05.2024 (дата вступу в законну силу виправдувального вироку) у сумі 143 840 грн (1600 грн * 89 місяців 27 днів).

Крім того 03 вересня 2025 року представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Безпалим Є.П. до суду подана відповідь на відзив (вхідний №34980/25, а.с.53-56), у мотивувальній частині якої представник позивача, заперечуючи доводи відповідачів, викладені у відзивах на позовну заяву, зазначає про те, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах.

Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» у частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню в даному випадку.

У цьому контексті, представник позивача звертає увагу суду на правову позицію в аналогічній категорії цивільних справ, що викладена в постанові Верховного Суду від 05.08.2025 року у справі № 710/228/24.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06.10.2025 закрите підготовче провадження у справі № 711/7340/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди; розгляд справи по суті призначений 05 листопада 2025 року о 11 год 10 хв в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси (а.с.96-97).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.11.2025 розгляд цивільної справи №711/7340/25 був відкладений до 15 год 10 хв 09 грудня 2025 року у зв`язку із задоволенням клопотання позивача про відкладення розгляду справи (а.с.99-100).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 09.12.2025 оголошено перерву в розгляді справи до 12 год 30 хв 26 грудня 2025 року для підготовки учасників справи до судових дебатів (а.с.108)

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник адвокат Безпалий Є.П. позовні вимоги підтримали повністю з підстав, що викладені в позовній заяві. Просили суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, стягнувши на користь позивача з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 950 000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Представники відповідача Черкаської обласної прокуратури Палій О.О. (у судовому засіданні 09.12.2025) та Дубіч Т.М. (у судових дебатах, що відбулися 26.12.2025) заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву. Додатково звернули увагу суду на той факт, що у випадку задоволення позовної заяви, то моральна шкода підлягає розрахунку з призми величини мінімальної заробітної плати в розмірі 1 600,00 грн за один місяць перебування позивача під слідством та судом, що сукупно складає 143 840 грн.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Черкаській області Коваленко А.П. як у судовому засіданні, що відбулося 09.12.2025, так і в судових дебатах, що були проведені 26.12.2025, заперечила проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Державної казначейської служби України Ярош С.В. як у судовому засіданні, що відбулося 09.12.2025, так і в судових дебатах, що були проведені 26.12.2025, заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

26 грудня 2025 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 09 год 30 хв 05 січня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію як позивача, так і її представника, висловлені як письмово, так і під час проголошення вступного слова, а також процесуальні позиції представників відповідачів, що викладені письмово та проголошені у вступних словах, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14 квітня 2025 року в справі №711/918/18 ОСОБА_2 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.149 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення нею кримінального правопорушення у відповідності до п.2 ч.1 ст.373 КПК України (а.с.5-11).

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Суд перевірив факт набрання вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.04.2025 в справі №711/918/18 законної сили шляхом використання даних Єдиного державного реєстру судових рішень і встановив, що означене судове рішення набрало законної сили 15 травня 2025 року (реєстраційний номер рішення: 126614064).

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

У зв`язку з викладеним суд робить висновок, що вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.04.2025 у справі №711/918/18 (провадження №1-кс/711/20/25) підтверджує той юридичний факт, що ОСОБА_2 не вчинялося кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 149 КК України.

Із копії паспорту громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 , що виданий 16.03.2020 органом №7110, суд встановив, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, якій присвоєно реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 (а.с.12-13).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов наступних висновків.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1, п.9 ч.2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється диспозицією ч.1 ст.1176 ЦК України, зокрема, якщо шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Частиною 2 ст.1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 (далі - Закон № 266/94-ВР)

Згідно з п. 1 ч.1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Відповідно до ст. 3 Закону № 266/94-ВР, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Частинами 1, 5, 6 ст. 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Частинами 1, 2 ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч.3 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, що є джерелом національного законодавства (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (рішення у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року, заява № 18966/02, рішення у справі «Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, заява № 41984/98).

Також, Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд нагадує свою постійну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс (рішення у справі «Антипенко проти російської федерації» від 15 жовтня 2009 року, заява № 33470/03, постанова у справі «Пшеничний проти російської федерації» від 14 лютого 2008 року, заява № 30422/03).

У зв`язку з викладеним та беручи до уваги, що вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.04.2025, що 15.05.2025 набрав законної сили, позивача визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 149 КК України, тому суд дійшов висновку, що факт спричинення позивачу моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності доведений позивачем належними і допустимими доказами, що безпосередньо досліджені судом і містяться в матеріалах справи.

З огляду на викладене суд відхиляє як твердження представника відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М., так і представників відповідачів Головного управління Національної поліції в Черкаській області Коваленко А.П. та Державної казначейської служби України Яроша С.В., що викладені цими учасниками справи у відзивах на позовну заяву, про те, що позивачем не доведено належними засобами доказування завдання їй моральної шкоди.

Оскільки суд дійшов висновку про доведеність позивачем того юридичного факту, що внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 спричинена моральна шкода, тому суд дійшов висновку про необхідність визначення розміру відшкодування позивачу моральної шкоди.

Як встановлено судом зі змісту мотивувальної частини позовної заяви, а також підтверджено як безпосередньо позивачем ОСОБА_1 , так і її представником адвокатом Безпалим Є.П. під час проголошення вступного слова, позивачем розмір моральної шкоди визначений як з призми кількості місяців перебування позивача під слідством та судом і розміру мінімальної заробітної плати, що встановлена законодавством, станом на час розгляду справи, так і з призми того, що під час судового розгляду справи №711/918/18 за клопотанням прокурора судом надавався час для складення та погодження відповідних процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, які не були погоджені Генеральною прокуратурою України, та у зв`язку з тим, що сторона обвинувачення, усвідомлюючи всю незаконність своїх дій, достовірно знаючи про невинуватість позивача, просила суд призначити позивачу покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років, тобто навіть не мінімально передбачене санкцією ч.2 ст. 149 КК України, що призвело до ще більших переживань та душевних страждань позивача в очікуванні вироку суду, а тому розмір моральної шкоди позивачем визначений в розмірі 950 000 грн.

Заперечуючи проти задоволення означеної позовної вимоги як представник відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М., так і представники відповідачів Головного управління Національної поліції в Черкаській області Коваленко А.П. та Державної казначейської служби України Ярош С.В., у відзивах на позовну заяву, не заперечуючи того юридичного факту, що позивач перебував під слідством та судом протягом 89 місяців та 27 днів, вказують на те, що застосуванню для визначення розміру моральної шкоди підлягає не мінімальний розмір заробітної плати, що становить 8000 грн, а розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, тобто 1600 грн, а також на те, що стороною позивача не доведено належними і допустимими доказами того юридичного факту, що розмір моральної шкоди підлягає визначенню в розмірі, що значно перевищує мінімально встановлений чинним законодавством України.

Надаючи правову оцінку як позовній вимозі позивача про стягнення з Державного бюджету України моральної шкоди в сумі 950 000 грн, так і запереченням відповідачів проти її задоволення, суд зазначає про таке.

Відповідно до диспозиції ч.3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ч.3 ст.13 Закону №266/94-ВР викладений у постановах Верховного Суду від 02 липня 2025 року в справі №335/9016/24 (провадження № 61-5625св25) та від 11 серпня 2025 року в справі №203/4715/23 (провадження № 61-12799св24), які застосовуються судом з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Підсумовуючи викладене, слід зробити висновок, що вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Як встановлено судом позивач в позовній заяві зазначає, що вона перебувала під слідством та судом 89 місяців 27 днів (абз.7 стр.2 позовної заяви, а.с.1 зворот). Водночас як представник відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М., так і представники відповідачів Головного управління Національної поліції в Черкаській області Коваленко А.П. та Державної казначейської служби України Ярош С.В., у відзивах на позовну заяву як у заявах по суті спору, наводячи власні розрахунки розміру моральної шкоди, що підлягає стягненню з Державного бюджету України на користь позивача, строк, протягом якого позивач перебувала під слідством та судом, визначають також у 89 місяців 27 днів, починаючи відлік з дня повідомлення про підозру (19.11.2017) і закінчуючи днем набранням виправдувальним вироком Придніпровського районного суду м.Черкаси від 14.04.2025 законної сили (15.05.2025) (абз.6 стр.7 відзиву ГУНП в Черкаській області, а.с.33; абз.9 стр.4 відзиву Державної казначейської служби України, а.с.40 зворот, та абз.7 стр.8 відзиву Черкаської обласної прокуратури, а.с.62 зворот).

Частиною 1 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи №711/7340/25, погоджується зі сторонами, що загальний строк перебування позивача ОСОБА_1 під слідством та судом у зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності складає 89 місяців і 27 днів, який розпочався відліком 19 листопада 2017 року, тобто з дня затримання та повідомлення позивачу про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.149 КК України, та закінчився набранням виправдувальним вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 14.04.2025 в справі №711/918/18, тобто 15 травня 2025 року. Отже, в цілому позивач ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом у межах досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження №12018250000000018 7 років 5 місяців 27 днів.

Оскільки розгляд цивільної справи №711/7340/25 завершується ухваленням та проголошенням судового рішення в порядку, передбаченому абз.2 ч.1 ст.244 ЦПК України, 05 січня 2026 року, тому до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» № 4695-IX від 03.12.2025 (далі – Закон № 4695-IX), що набрав чинності 01.01.2026.

Статтею 8 Закону № 4695-IX передбачено, що з 1 січня 2026 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8647 гривень.

Таким чином, розмір мінімальної заробітної плати як базова величина, що враховується при розрахунку розміру моральної шкоди згідно із Законом № 266/94-ВР, станом на час розгляду даної справи, складає 8647 грн.

Із урахуванням приписів ч.3 ст. 13 Закону № 266/94-ВР, а також зазначеного вище розміру мінімальної заробітної плати та тривалості перебування позивача під слідством та судом (з 19.11.2017 до 15.05.2025), розмір завданої їй моральної шкоди становить 777 365,21 грн (89 місяців х 8647 грн = 769 583 грн; 27 днів х 288,23 грн (8647 грн / 30 днів = 288,23) = 7 782,21 грн).

Застосуючи до спірних правовідносин положення Закону № 4695-IX, суд звертає увагу учасників справи на те, що у постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) Верховний Суд щодо застосування статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначив, що тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.

Крім того, Верховний Суд неодноразово роз`яснював про необхідність застосування в аналогічній категорії цивільних справ «мінімальної заробітної плати, що діє на час розгляду», «виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом», «мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування», а тому при вирішенні указаної справи необхідно виходити із установленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» мінімальної заробітної плати у місячному розмірі 8647 грн.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24), від 08 жовтня 2024 року у справі №333/2527/22 (провадження № 61-7696св24), від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23 (провадження № 61-8406св24), від 15 листопада 2024 року у справі №336/2137/23 (провадження № 61-9291св24), від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21 (провадження № 61-8267св24) та від 05 березня 2025 року у справі №161/170/24 (провадження №61-9822св24).

Водночас суд відхиляє як твердження представника відповідача Черкаської обласної прокуратури Дубіч Т.М., так і представників відповідачів Головного управління Національної поліції в Черкаській області Коваленко А.П. та Державної казначейської служби України Яроша С.В., що викладені цими учасниками справи у відзивах на позовну заяву, про те, що для визначення розміру моральної шкоди підлягає застосуванню грошова величина 1600 грн замість мінімальної заробітної плати в місячному розмірі на момент розгляду справи судом, з підстав того, що саме означений розмір визначений законодавством як такий, що підлягає застосуванню у випадку обчислення виплат за рішенням суду.

Відхилення судом означених тверджень представників відповідачів грунтується на тому, що Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено можливість запровадження Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік окремого виду мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголосив на тому, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України, так само як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, обумовленим положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, а тому вказаними актами законодавства не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України, а скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є спеціальним і саме норми цього Закону регулюють порядок визначення моральної шкоди у спірних правовідносинах. Зміни у Закон № 266/94-ВР не вносилися.

Отже, стаття 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» у взаємозв`язку з положеннями абзацу 7 ст. 7 цього ж Закону, в частині визначення розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, не підлягає застосуванню при вирішенні спору у цій справі.

Аналогічний висновок щодо застосування до спірних правовідносин положень Закону України про Державний бюджет України на відповідний рік викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23, від 08 жовтня 2024 року у справі № 333/2527/22, від 21 жовтня 2024 року у справі № 490/7139/23, від 15 листопада 2024 року у справі № 336/2137/23, від 19 грудня 2024 року у справі № 488/2561/21, від 12 березня 2025 року у справі № 707/564/24 та від 05 серпня 2025 року у справі № 710/228/24.

Водночас посилання представників відповідачів в означеному контексті у відзивах на позов на постанову Київського апеляційного суду від 16.04.2024 у справі № 758/4865/23 суд відхиляє, оскільки застосуванню під час вирішення цивільних справ підлягають висновки щодо застосування відповідних норм права, що викладені в постановах Верховного Суду, що узгоджується з положеннями ч.4 ст.263 ЦПК України.

Таким чином, враховуючи глибину душевних страждань позивача, які носять триваючий характер, виходячи з міркувань розумності, співрозмірності та справедливості, з урахуванням того, що моральна шкода відшкодовується не з метою збагачення, а носить компенсаційних характер завданим стражданням, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача моральної шкоди в сумі 777 365,21 грн, що, на переконання суду, буде відповідати тим стражданням і переживанням, які позивач пережила та переживає на даний час у зв`язку з незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності.

Що стосується позовної вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі, що перевищує мінімально гарантовану державою, тобто 777 365,21 грн, то суд зазначає про таке.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

Частинами першою - другою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша – друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (частина перша статті 84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

З аналізу означених норм процесуального права суд зробив висновок, що розмір моральної шкоди, що перевищує мінімально гарантований державою, має довести особа, що заявляє відповідну позовну вимогу, тобто позивач.

Позивач, обгрунтовуючи позовну вимогу про стягнення моральної шкоди в сумі 950 000 грн, що перевищує мінімально гарантований державою розмір моральної шкоди, зазначає про те, що під час судового розгляду справи №711/918/18 за клопотанням прокурора судом надавався час для складення та погодження відповідних процесуальних документів щодо відмови від підтримання державного обвинувачення, які не були погоджені Генеральною прокуратурою України, а також те, що сторона обвинувачення, усвідомлюючи всю незаконність своїх дій, достовірно знаючи про невинуватість позивача, просила суд призначити позивачу покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років, тобто навіть не мінімально передбачене санкцією ч.2 ст. 149 КК України, що призвело до ще більших переживань та душевних страждань позивача в очікуванні вироку суду (абз.9-10 стр.4 позовної заяви, а.с.2 зворот).

Надаючи правову оцінку означеним підставам позову, суд зазначає про таке.

Пунктом 19 ч.1 ст.7 КПК України передбачено, що однією із засад кримінального провадження є диспозитивність, яка полягає в тому, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.26 КПК України).

Отже, відмова прокурора від підтримання державного обвинувачення є виключно правом даного учасника кримінального провадження.

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що реалізація чи не реалізація прокурором як учасником кримінального провадження права на відмову від підтримання державного обвинувачення в конкретному кримінальному провадженні безумовно не свідчить про завдання позивачу ОСОБА_1 як обвинуваченій у кримінальному провадженні моральної шкоди. Реалізація прокурором процесуального права на відмову від підтримання державного обвинувачення мала б безумовне значення лише для визначення тривалості перебування позивача під слідством та судом.

Твердження позивача про те, що сторона обвинувачення, усвідомлюючи всю незаконність своїх дій, достовірно знаючи про невинуватість позивача, просила суд призначити позивачу покарання у вигляді позбавлення волі строком на 8 років, тобто навіть не мінімально передбачене санкцією ч.2 ст. 149 КК України, що призвело до ще більших переживань та душевних страждань позивача в очікуванні вироку суду, як підстава для визначення розміру моральної шкоди, що перевищує мінімально гарантований державою, то суд його відхиляє, оскільки дана обставина не підтверджена жодним доказом, що міститься в матеріалах справи.

Частиною 6 ст.81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надаючи правову оцінку способу стягнення моральної шкоди в порядку Закону №266/94-ВР, що визначений позивачем у прохальній частині позовної заяви, суд зазначає про таке.

Частиною 2 ст.2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є Держава Україна. Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст. 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 ЦК України).

Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (п. 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, п. 33 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).

Органи державної влади, зокрема органи досудового розслідування, є частиною апарату держави, виконують виключно її завдання та функції, представляють державу у правовідносинах, для участі в яких наділені відповідними повноваженнями та належними державі матеріальними засобами, зокрема, і коштами.

Ураховуючи положення наведених вище норм матеріального права, правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, суд дійшов висновку, що відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, має бути здійснено за рахунок Держави Україна, яку у цій справі представляють компетентні органи – Черкаська обласна прокуратура та Головне управління Національної поліції в Черкаській області.

Оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номер чи вид рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача у разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 569/12383/17 (провадження № 61-12864св19), від 08 вересня 2021 року у справі № 751/7182/19 (провадження № 61-12426св20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 201/1611/22 (провадження № 61-6247св23), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23), від 21 травня 2025 року у справі №757/47970/16-ц (провадження № 61-13390св20) та від 08 жовтня 2025 року у справі № 761/27052/19 (провадження № 61-3981св25), що застосовуються судом з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 777 365,21 грн, тобто без зазначення в резолютивній частині судового рішення найменування органу через який слід стягувати моральну шкоду, а також зазначення і відповідного рахунку Державної казначейської служби України, з якого слід у безспірному порядку списати відповідні грошові кошти на користь позивача.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 , визначивши розмір моральної шкоди в сумі 777 365,21 грн, стягнувши означений розмір грошових коштів безпосередньо з Державного бюджету України, що узгоджується із ефективним способом захисту в даній категорії справ, що застосовується Верховним Судом в аналогічній категорії цивільних справ і підтверджується постановою від 21 травня 2025 року у справі №757/47970/16-ц (провадження № 61-13390св20).

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір не справляється за подання: позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Ураховуючи наведене, оскільки позивач ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, а відповідачами є органи державної влади, позов до яких задоволено частково, тому, керуючись положеннями ст. 141 ЦПК України, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 2, 23, 167, 170, 1176 ЦК України, ст.2, 3, 4, 13 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури та суду», ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 82, 83, 89, 133, 141, 244, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 777 365 (сімсот сімдесят сім тисяч триста шістдесят п`ять) гривень 21 (двадцять одна) копійка.

У іншій частині позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 05 січня 2026 року.

Сторони у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідачі: Державна казначейська служба України, код ЄДРПУО: 37567646, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бастіонна, 6.

Черкаська обласна прокуратура, код ЄДРПУО: 02911119, місцезнаходження: м.Черкаси, бульвар Шевченка, 286.

Головне управління Національної поліції в Черкаській області, код ЄДРПУО: 40108667, місцезнаходження: м. Черкаси, вул. Смілянська, 57.

Головуючий: О. В. Петренко