Рішення від 28 грудня 2025 р. у справі №570/5653/25 — Рівненський районний суд Рівненської області

справа № 570/5653/25

провадження № 2/570/2566/2025

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 грудня 2025 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю представника позивача адвоката Суржук Л.М.,

відповідача ОСОБА_1 ,

секретаря судового засідання Полюхович М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області /м.Рівне, вул.C.Петлюри, 10/ цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Рівненський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиці України про оспорення батьківства, виключення запису про батька з актового запису про народження дитини ,

у с т а н о в и в:

покликаючись на відсутність кровного споріднення, представник позивача адвокат Людмила Суржук у поданій 03 листопада 2025 року до суду позовній заяві просить виключити з актового запису про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зробленого за №1093 від 28.06.2024 Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_1 ) відомості про те, що батьком дитини є ОСОБА_2 , громадянин України, РНОКПП НОМЕР_2 .

Сторони відповідно до ст.128-130 ЦПК України належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Представник прозивача надала суду заяву, яку, з її слів, їй передав позивач через свою дружину, яка відвідувала його в Польші, про те, що позивач просить справу слухати у його відсутність.

Представник третьої особи у поданій до суду 24 листопада 2025 року заяві не заперечує щодо заявлених позовних вимог, просить справу розглянути без представника відділу.

Враховуючи, що їх з`явлення не визнане обов`язковим, достатність матеріалів справи для прийняття рішення та доказів про правовідносини сторін, беручи до уваги встановлені строки розгляду цивільних справ, думку сторони, вважає, що можливо розглянути справу у їх відсутність.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити.

По суті спору показала, що у 2025 році позивач запідозрив, що не є батьком дитини відповідача, яку він визнав в червні 2024 року і на утримання якої сплачує аліменти. Маючи трьох неповнолітніх дітей, у жовтні 2024 року позивач виїхав за кордон, де і перебуває.

У судовому засіданні відповідач позов визнала.

По суті спору показала, що з позивачем зустрічалася, але разом ніколи не проживали. Вона знає, що у нього є повнолітній син та ще дві менші дитини.

Коли завагітніла, то повідомила позивача про дану подію. Після народження дитини у червні 2024 року позивач забрав їх з сином з перинатального центру та в той же день заїхали і зареєстрували сина ОСОБА_4 за спільною заявою батьків. Вона продовжувала проживати сама з новонародженим сином та своїми трьома старшими дітьми: двоє старших дітей від попереднього шлюбу, щодо третьою вона зареєстрована як мати-одиначка. Через деякий час вона з позивачем пішли до приватного нотаріуса, де уклали договір про сплату аліментів у розмірі 5 тис. грн. щомісячно і ці кошти позивач продовжує сплачувати і досьогодні. У жовтні 2024 року позивач виїхав за кордон, де і проживає на даний час.

Згодом до неї приїхала дружина позивача з їх старшим сином і завезли її та меншого сина в Луцьк, де зробили генетичну експертизу, позивач при її проведенні присутній не був. Через деякий час їй прийшов висновок експерта, який вона віддала дружині позивача, бо він їй потрібен для суду. Знає, що згідно з висновком експертизи позивач не є батьком її сина ОСОБА_4 , що не виключає таку можливість, оскільки в той час мала статеві стосунки з іншими чоловіками. Вона підозрює, хто є біологічним батьком ОСОБА_4 , але не буде подавати позов до суду, бо у них погані відносини, краще буде матір"ю-одиначкою.

Суд встановив такі обставини.

Сторони за спільною заявою зареєстрували спільну дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 28.06.2024/.

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження відповідно до ст.126, 133, 135 СК України, №00054106249 від 10.10.2025 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вказані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , із зазначенням відомостей про батька відповідно до ст.126 СК України.

16 вересня 2024 року сторони уклали договір про сплату аліментів на дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Олинцем В.П.

Оспорюючи факт свого батьківства позивач до позовної заяви долучив як доказ висновок про біологічне батьківство № MGU2466 від 27.08.2025, складениий ТОВ «ГенКод Діагностик», відповідно до якого біологічне батьківство донора зразка маркованого " ОСОБА_2 " щодо донора зразка маркованого " ОСОБА_3 " повністю виключене (вірогідність батьківства 0, 0000000001%).

Свідок ОСОБА_5 - дружина позивача показала, що перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2003 року, мають трьох дітей, старший син вже досяг повноліття і у вересні 2025 року виїхав до батька в Познань, при тому, що позивач виїхав в жовтні 2024 року.

Повідомила, що знає зі слів чоловіка, що влітку 2024 року чоловік забирав відповідача з новонародженою дитиною з пологового, зареєстрував дитину на себе, сплачує аліменти у 5 тис. грн. щомісячно.

Пізніше чоловік сказав, щоб вони привезла відповідача з дитиною в медцентр в м.Луцьк, він про все домовився. Через деякий час відповідач віддала їй висновок експертизи про те, що позивач не батько дитини відповідача.

Суд застосував такі норми права.

Відповідно до ст.51, ч.1 ст.52 Конституції України сім`я дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. При розгляді справи суди повинні враховувати інтереси малолітньої дитини, права якої, за будь-яких обставин, мають бути захищені.

Згідно зі ст.121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.122 та 125 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно з положеннями ст.136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження.

Суд дійшов таких висновків.

Суд визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідив подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності,

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Позивач скористався правовою допомогою.

Рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

П.11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст.136 СК - шляхом пред`явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі (ст.138 СК), - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

Доводити відсутність кровного споріднення з дитиною можливо будь-якими допустимими доказами. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, у тому числі висновками судово-медичної, біологічної чи генетичної експертиз, при цьому для з`ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла, тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Передумовою звернення до суду в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. Для з`ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення в процесі дослідження факту батьківства.

Щодо висновку про біологічне батьківство № MGU2466 від 27 серпня 2025 року

Позивач на підтвердження факту батьківства надав висновок про біологічне батьківство № MGU2466 від 27.08.2025, складений ТОВ «ГенКод Діагностик». У висновку визначено, що ймовірність батьківства ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 становить 0,0000000001%.

У висновку наявна відмітка про те, що ТОВ «ГенКод Діагностик» не несе ніякої відповідальності за походження та/або транспортування зразків до того моменту, як вони потрапили в лабораторію. Зразки ДНК, при аналізі яких були отримані вищезгадані дані, не були взяті відповідно до встановленої юридичної процедури для надання результатів ДНК аналізу до судових інстанцій. У зв`язку з цим, результати проведених аналізів можуть не мати сили при судовому розгляді. Всі учасники дослідження розуміли та приймали той факт, що результати проведеного ДНК аналізу даються виключно для особистої інформації.

Надаючи оцінку цьому висновку, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.1, 2 ст.106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

Питання організації та проведення судових експерт врегульоване декількома нормативними актами, зокрема Законом України «Про судову експертизу». Ст.7 зазначеного Закону передбачає, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом. При цьому експерт обов`язково попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

Молекулярно-генетична експертиза є одним із видів біологічної експертизи, до завдань якої віднесено встановлення спорідненості (родинних зв`язків). Порядок проведення експертизи встановлений Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 зі змінами.

Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається у цивільних справах з метою формування доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, буквального та іншого епітелію, волосся (за наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини.

Разом з тим, висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень ЦПК України, згідно з якими жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення.

Суд не вважає висновок про біологічне батьківство № MGU2466 від 27.08.2025, складений ТОВ «ГенКод Діагностик», належним та допустимим доказом у справі, оскільки він проведений без дотримання вимог Закону України «Про судову експертизу» та не відповідає вимогам ч.6,7 ст.102 ЦПК України. Дослідження проведене неналежною установою; особи, які її проводили не попереджались про кримінальну відповідальність; зразки не збиралися під суворим наглядом; імена пацієнтів і походження зразка не можуть бути перевірені; юридичної процедури для надання результатів ДНК аналізу до судових інстанцій ТОВ «ГенКод Діагностик» не дотримувалось.

Відповідно до ст.12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Положення вищезазначених процесуальних норм передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов`язок доказування покладається на учасників справи. Отже, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідатиме встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Щодо заяви відповідача про визнання позову

Ч.1, 4 ст.206 ЦПК України передбачає, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Визнання позову відповідачем може бути підставою для задоволення позову лише за сукупності таких умов:

- визнання усіма учасниками справи обставин, що мають значення для вирішення спору та не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України;

- відсутності в суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин;

- якщо таке визнання відповідачем позову не суперечить закону та/або не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Отже, суди не можуть покладати в основу судового рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши обставин справи.

Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Таким чином, суд не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для цього.

Таким чином, дійшов висновку про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, виходив з того, що позивач належними та достовірними доказами не довів свої позовні вимоги "поза розумним сумнівом", доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд звертає увагу, що спір у цій справі не відноситься до категорії справ, де суд зобов`язаний за власною ініціативою збирати докази та призначати відповідну експертизу / постанова Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі № 404/6710/21/.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою в позові понесені судові витрати залишаються на стороні, яка їх понесла.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

відмовити у цивільному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Рівненський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиці України, про оспорення батьківства, виключення запису про батька з актового запису про народження дитини .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частина судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Рівненський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиці України, ЄДРПОУ: 43202330, місцезнаходження: пр-т.Миру,14, м.Рівне.

Повне судове рішення виготовлене 05 січня 2026 року.

Суддя: Кушнір Н.В.