Рішення від 28 грудня 2025 р. у справі №564/3263/25 — Костопільський районний суд Рівненської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/3263/25

29 грудня 2025 року м. Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючий суддя Цвіркун О. С.

з участю секретаря Забейди А.В.

представника позивача - адвоката Зубчук О.Р.

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, в якій просила суд визнати недійсним наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №190дск від 30.06.2025 р., яким звільнено з 30.06.2025 р. ОСОБА_1 , бібліотекаря клубу та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у розмірі 25004 грн. 51 коп.; поновити на роботі ОСОБА_1 , бібліотекаря клубу; стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , середній заробіток за затримку розрахунку при звільнені за період з 30.06.2025 по день постановлення рішення та стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування позовної заяви зазначає, що 28.02.2025 ОСОБА_1 було вручено аркуш попередження (повідомлення працівників Збройних Сил України про майбутнє вивільнення) бібліотекаря клубу військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 . 30 червня 2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 190дск звільнено з 30.06.2025 р. ОСОБА_1 , бібліотекаря клубу та виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку у розмірі 25004 грн. 51 коп. Вказує, що будь-яких інших документів, попереджень, а також рішень первинної профспілкової організації військової частини НОМЕР_2 про надання згоди на вивільнення ОСОБА_1 , бібліотекаря клубу, а також листа-пропозиції про надання будь-якого іншого вакантного робочого місця не надавалось. Вважає, що її звільнення відбулося з порушенням вимог ст.ст. 40, 42, 42-9, 43 КЗпП України, так як відповідачем не було виконано свого обов`язку та не враховано права позивача на переважне залишення на роботі і не запропоновано всі наявні інші рівнозначні вакантні посади одночасно з попередженням про звільнення.

19.08.2025 представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, згідно якого у задоволенні позовної заяви просить відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву зазначив, що у позовній заяві зазначено відповідачем військову частину НОМЕР_1 , проте зі змісту позовних вимог, виклад обставин справи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази стосуються військової частини НОМЕР_2 . Зазначає, що у зв`язку з ліквідацією військової частини НОМЕР_2 , позивачці 28.02.2025 та 28.04.2025 було вручено аркуш попередження про майбутнє вивільнення. Вказує, що паралельно до вказаних аркушів було надіслано звіт про заплановане масове вивільнення працівників в Костопільський Центр зайнятості. Також вказує, що 07.04.2025 відбулися профспілкові збори, на яких позивачка, як голова профспілки, особисто запропонувала ліквідувати первинну профспілкову організацію у зв`язку з ліквідацією військової частини НОМЕР_2 , та протоколом №64 постановили: ліквідувати профспілкову організацію працівників; відповідальною за ліквідацію профспілки визначити ОСОБА_1 ; членам профспілки написати заяви на вихід з профспілки; кошти які залишилися на рахунку профспілки, виплатити членам профспілки як премію ( по 500 грн. кожному).

21.08.2025 представником позивача була подана відповідь на відзив, згідно якої позовну заяву просить задовольнити.

В обґрунтування зазначає, що правонаступником прав та обов`язків військової частини НОМЕР_2 є військова частина НОМЕР_1 , а тому належним відповідачем є саме військова частина НОМЕР_1 .

Також вказує, що позивачці не було запропоновано іншу вакантну посаду у військовій частині, яка переобрала функції та є правонаступником військової частини НОМЕР_2 . Зазначає, що позивачка є особою передпенсійного віку та користується переважним правом на залишення на роботі.

Вказує, що звільнення позивачки відбулося в супереч ч.2 ст.40 КзпП.

25.08.2025 представником відповідача було подано заперечення на відповідь на відзив, згідно яких у задоволенні позову просить відмовити.

В обґрунтування зазначає, що ліквідація означає повне припинення юридичної особи без правонаступництва у трудових правовідносинах. Вказує, що якщо у ЄДР вказано, що дані щодо суб`єкта (військова частина НОМЕР_2 ) виключенні, то юридична особа припиняє свою діяльність, у тому числі припиняє трудові договори з працівниками. Проведення таких заходів не передбачає зобов`язання роботодавця (командира) щодо надання роботодавцем інших посад у правонаступника. Також вказує, що Верховний Суд неодноразово зазначав, що при ліквідації підприємства згода профспілки та пропозиція іншої роботи не потрібна оскільки відсутній сам роботодавець.

Зазначає, що у військовій частині відбулися організаційно-штатні зміни та основний штат працівників ЗСУ був повністю скорочений, в тому числі і посада бібліотекаря клубу.

У даній справі позивача було звільнено саме у зв`язку з ліквідацією (припиненням функціонування) військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується записом у Єдиному державному реєстрі.

У випадку ліквідації юридичної особи жодних робочих місць більше не існує, а тому застосування переважного права є юридично неможливим. У зв`язку з ліквідацією військової частини НОМЕР_2 всі посади були скорочені без винятку.

Зазначає, що доводи позивача щодо переважного права на залишення на роботі є безпідставними та не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки звільнення відбулося у зв`язку з ліквідацією (припиненням функціонування) військової частини НОМЕР_2 , при якій відсутні робочі місця.

Представник позивача в судовому засіданні позовну заяву підтримав з підстав викладених у ній, та просив суд її задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, та просив суд відмовити в задоволені позову з підстав викладених у запереченнях.

Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положенням ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді бібліотекаря клубу військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується матеріалами справи.

Встановлено, що у зв`язку із ліквідацією військової частини (проведенням організаційно-штатних заходів), пов`язаних із скороченням штатної чисельності посад працівників військової частини НОМЕР_2 , позивачку ОСОБА_1 28.02.2025 та 28.04.2025 було попереджено про скорочення займаної посади і майбутнє звільнення за пунктом 1 ст.40 КзпП (а.с.34-35).

Судом встановлено, що протоколом №64 профспілкових зборів Первинної профспілкової організації працівників військової частини НОМЕР_2 від 07.04.2025, було постановлено ліквідувати Первинну профспілкову організацію працівників військової частини НОМЕР_2 ; відповідальною за ліквідацію ППО працівників військової частини НОМЕР_2 визначити ОСОБА_1 ; членам ППО працівників військової частини НОМЕР_2 написати заяви на вихід з профспілки; кошти які залишились на рахунку ППО працівників військової частини НОМЕР_2 , виплатити членам профспілки як премію (по 500 грн. кожному). (а.с.37).

Встановлено, що працівники Первинної профспілкової організації написали заяви про відрахування їх з числа членів ППО працівників у зв`язку з ліквідацією військової частини (а.с.41-46).

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 №190дск від 30.06.2025, позивачку ОСОБА_1 бібліотекаря клубу 30.06.2025 звільнено, виплачено вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку у розмірі 25004,51 грн. (а.с.14).

Згідно листа №222/1/6/106дск від 20.10.2025, встановлено, що правонаступником військової частини НОМЕР_2 є військова частина НОМЕР_1 (а.с.95).

Відповідно до інформаційних довідок військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025, у військовій частині НОМЕР_1 з 01.07.2025 в основному штаті військової частини НОМЕР_1 посади працівників ЗСУ, державних службовців не передбачені. Згідно штатного розпису, відсутні посади працівників ЗСУ за напрямками бібліотечної справи та суміжні з ним.

Згідно довідки №9/24, відомості про військову частину НОМЕР_2 30.06.2025 були виключені з єдиного державного реєстру (а.с.38).

Так, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (частини перша та шоста статті 43 Конституції України).

Відповідно до статті 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання трудового договору за цією підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

За загальним правилом, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність скорочення штату та чисельності працівників, оскільки право визначати чисельність і штат працівників належить роботодавцю (висновки Верховного Суду у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18, від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17, від 27 травня 2021 року в справі № 201/6689/19).

Разом з тим, суд, вирішуючи відповідні трудові спори, з дотриманням принципів диспозитивності цивільного судочинства і змагальності сторін, перевіряє наявність законних підстав для звільнення, дотримання порядку (процедури) звільнення, зокрема і відсутність дискримінації при звільненні.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 зазначено, що за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15.

Схожі за своїм контекстом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від07 листопада 2018 року у справі № 331/8965/15-ц, від 25 лютого 2020 року у справі № 310/9675/18, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Як було встановлено судом, позивачку було попереджено про майбутнє звільнення більш ніж за два місяці, до звільнення, при цьому роботодавцем позивачці при звільненні не було запропоновано всі наявні вакантні посади, які вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Однак, суд звертає увагу, що військову частину НОМЕР_2 , звідки було звільнено позивачу - було ліквідовано, а у правонаступника військової частини НОМЕР_1 станом на 01.07.2025 посади працівників ЗСУ, державних службовців не передбачені та відсутні посади працівників ЗСУ за напрямками бібліотечної справи та суміжні з ним.

Відповідно до ст.43 КзпП, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації, а також припинення трудового договору з домашнім працівником з ініціативи роботодавця відповідно до статті 173-6 цього Кодексу), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України, Бюро економічної безпеки України чи органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового та митного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка була головою первинної профспілкової організації працівників військової частини НОМЕР_2 та на зборах 07.04.2025 сама запропонувала ліквідувати первинну профспілкову організацію працівників військової частини НОМЕР_2 у зв`язку з ліквідацією військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Правонаступництво - це перехід суб`єктивного права (а у широкому розумінні - також і юридичного обов`язку) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Поняття «правонаступництво юридичної особи», «правонаступництво прав та обов`язків юридичної особи» і «процесуальне правонаступництво юридичної особи-сторони у справі» мають різний зміст.

При реорганізації юридичної особи відбувається універсальне правонаступництво. При універсальному правонаступництві все майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать, переходить до правонаступника чи правонаступників, при цьому в цій сукупності переходять усі окремі права та обов`язки, які належали на момент правонаступництва правопопереднику незалежно від їх виявлення на той момент(пункт 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 910/5953/17).

Згідно з частиною першою статті 235 КЗпП України на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося з порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати з процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом до іншої юридичної особи, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень роботодавця. Обов`язок по працевлаштуванню незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції.

Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 10 вересня 2020 року у справі №806/1149/16, від 30 вересня 2020 року у справі №826/12050/15, від 26 травня 2021 року у справі № 260/261/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20, від 21 жовтня 2021 року у справі № 809/2894/13-а.

Враховуючи, що військову частину НОМЕР_2 , де працювала бібліотекарем позивачка було ліквідовано, а у правонаступника військової частини НОМЕР_1 посади працівників ЗСУ, державних службовців не передбачені та відсутні посади працівників ЗСУ за напрямками бібліотечної справи та суміжні з ним, то суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №190дск від 30.06.2025 року, яким звільнено з 30.06.2025 року позивачку ОСОБА_1 , бібліотекаря клубу та поновлення позивачки на посаді бібліотекаря клубу.

Відповідно до ч.1 ст.116 КзпП, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно положень ст.117 КзпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.76 ЦПК України).

Положенням ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст.81 ЦПК України).

Оскільки позивачем не було надано суду жодних доказів, що при звільненні ОСОБА_1 , була затримка розрахунку, то суд приходить до висновку, що у задоволенні даної позовної вимоги слід відмовити.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судові витрати з розгляду справи слід покласти на позивача.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст.ст.3, 12, 13, 79, 80, 81, 82, 133, 137, 141, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складено 02.01.2026.

СуддяО. С. Цвіркун