Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №372/6191/23 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 372/6191/23

Провадження № 2/369/1529/25

РІШЕННЯ

Іменем України

05.01.2026 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.

секретаря Худинець Д.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2023 року позивач звернувся до Обухівського районного суду Київської області з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що їй та ОСОБА_4 на підставі свідоцтв про право на спадщину на праві спільної часткової власності належить нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 ; житловий будинок АДРЕСА_2 ; земельні ділянки площами 0,0795га, 0,0139га, 0,0700га по АДРЕСА_2 ; земельні ділянки площами 0,7566га, 0,7232га, 0,3884га, 0,8061га, 0,7618га в с.Кухарі Іванківського району Київської області.

Спочатку між ними була досягнута домовленість щодо користування спільним майном Але згодом ОСОБА_4 подав позов до суду про визначення порядку користування квартироюАДРЕСА_1 . Хоча він там не проживає та не несе витрати на утримання квартири. Натомість в цій квартирі проживає вона зі своєї родиною. Тобто відповідач діє не добросовісно, порушує всі домовленості та її права. Оскільки спільне володіння, користування майном є неможливим, тому вона має право на підставі ч.1 ст.367 ЦК України поділити спільне майно, на підставі ст.364 ЦК України виділивши свою частку в натурі. У добровільному порядку дійти згоди щодо поділу майна не можуть.

Просила суд здійснити поділ майна в наступному порядку.

Припинити право власності на частку яка належить Позивачу ОСОБА_3 та визнати право особистої приватної власності за Відповідачем ОСОБА_4 на наступне майно:

житловий будинок АДРЕСА_2 , вартістю 7 290 грн. 76 коп.;

земельну ділянку -1, площею 0, 0795 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222487001:01:005:0091, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), вартістю 726213 грн. 82 коп. (земельна ділянка I);

земельну ділянку - 2, площею 0,0139га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3222487001:01:005:0097, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) вартістю 9 702 грн.84 коп.( земельна ділянка2);

земельну ділянку -3, площею 0, 0700 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3222487001:01:005:0129, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства. вартістю 331 693 грн. 97 коп. (земельна ділянка 3);

Припинити право власності на частку яка належить Відповідачу ОСОБА_4 та визнати право особистої приватної власності за Позивачем ОСОБА_3 на наступне майно:

квартира АДРЕСА_1 . Квартира з трьох житлових кімнат, загальною площею - 79.00 кв.м., житловою площею - 44.00 кв.м., вартістю 5 414 345 грн. 03 коп.;

земельної ділянки, площею 0,7566га, що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081900:03:006:0010, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вартістю 161504грн 52коп. (земельна ділянка

4);

земельної ділянки, площею 0,7232 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081900:01:002:0063, цільове призначення: для іншого сільськогосподарського призначення, вартістю 154 374 грн. 93 коп. (земельна ділянка 5);

земельної ділянки, площею 0, 3884 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081901:02:018:0006, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, вартістю 82 908 грн. 22 коп. (земельна ділянка б);

земельної ділянки, площею 0, 8061 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район), с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081900:01:002:0064, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, вартістю 172 070грн. 84 коп. (земельна ділянка 7);

земельної ділянки, площею 0, 7618 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с, Кухарі, кадастровий номер: 322208/900:03:006:0011, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва вартістю 162 614 грн. 52 коп. (земельна ділянка 8).

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 1104945 грн., в рахунок компенсації вартості майна при його поділі.

Ухвалою Обухівського районного суду Киїської області від 08 грудня 2023 року цивільну справу передано для розгляду за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2024 відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

02 квітня 2024 року до суду надійшов відзив на позов. Не погоджуючись з доводами позову відповідач ОСОБА_3 вказав, що дійсно йому та ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належить майно. Він ніколи не оспорював її права на 1\2 частину майна і відповідно не порушував її права. Вважає, що позовні вимоги не ґрунтуються на законодавстві, позивач обрала неналежний спосіб захисту права. Припинення частки відбувається лише у випадках, чітко встановлених законом, зокрема жодних коштів на депозит сторонами не внесено, доказів неможливості виділу не надано. Вважає позов необґрунтований та безпідставний. Просив суд відмовити у задоволенні позову та стягнути з ОСОБА_3 витрати на правову допомогу в розмірі 100 000 грн.

Ухвалою Києво-Святошинького районного суду Київської області від 07 листопада 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

У судовому засіданні позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольни з підстав, викладених у позові.

У судовому засідання представник відповідача проти позову заперечував. Просив відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, дійшов до наступних висновків.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено частиною першою статті 16 ЦК України.

Положенням статті 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина друга статті 319 ЦК України).

Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При розгляді справи судом встановлено, що на підставі свідоцтв про право на спадщину, виданих приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Первушиною Н.Ю. - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є власниками нерухомого майна, кожний по частині. А саме:

житловий будинок -1, загальною площею 141,50 кв.м, житловою площею 76,90 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 ;

земельна ділянка -1, площею 0, 0795 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 3222487001:01:005:0091, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (земельна ділянка I);

земельна ділянка - 2, площею 0,0139га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3222487001:01:005:0097, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ( земельна ділянка2);

земельна ділянка -3, площею 0, 0700 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 3222487001:01:005:0129, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства (земельна ділянка 3);

квартира АДРЕСА_1 . Квартира з трьох житлових кімнат, загальною площею - 79.00 кв.м., житловою площею - 44.00 кв.м.;

земельна ділянка, площею 0,7566га, що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081900:03:006:0010, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельна ділянка 4);

земельна ділянка, площею 0,7232 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081900:01:002:0063, цільове призначення: для іншого сільськогосподарського призначення, (земельна ділянка 5);

земельна ділянка, площею 0, 3884 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081901:02:018:0006, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, (земельна ділянка б);

земельна ділянка, площею 0, 8061 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район), с. Кухарі, кадастровий номер: 3222081900:01:002:0064, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, (земельна ділянка 7);

земельна ділянка, площею 0,7618 га., що розташована за адресою: Київська область, Іванківський район (на даний час Вишгородський район) с, Кухарі, кадастровий номер: 322208/900:03:006:0011, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (земельна ділянка 8).

Статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.

З пояснень наданих в судовому засіданні встановлено, що право власності сторін, їх частки не оспорюються співвласниками, але на даний час між ними склались неприязні відносини, тривають судові спори щодо користування спільним майном.

Згідно зі статтею 1278 ЦКУкраїни частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Тлумачення статті 1278 ЦКУкраїни дає підстави для висновку, що за відсутності заповіту, а також якщо спадкодавець у заповіті не розподілив спадщину між спадкоємцями в нерівних частках, вони вважаються рівними. Відступ від цього принципу можливий за домовленістю спадкоємців між собою (стаття 1267 ЦК України). Спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної часткової власності (частина четверта статті 355 ЦК України), а тому при її поділі застосовуються правила передбачені в главі 26 ЦК України, які регулюють відносини спільної часткової власності. Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, то поділ провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному із спадкоємців за законом або за заповітом.

Відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з частинами першою, другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Отже, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку у спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 205/9065/15-ц (провадження № 61-21409св18) зроблено висновок, що «системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) будинку, що перебуває в спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася».

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 712/9240/16-ц (провадження № 61-13395св19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 171/228/15-ц (провадження № 61-5812св19) зазначено, що «визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників. Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому, то, здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), суд повинен передати співвласнику частину нерухомого майна, яка відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна».

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 569/4074/14-ц (провадження № 61-14487св19), в якій також вказано, що «апеляційний суд помилково скасував рішення міського суду, безпідставно вказуючи на те, що визначений судом варіант поділу спірного майна порушує права відповідача на користування земельною ділянкою, яка у нього знаходиться в оренді не звернувши уваги на те, що визначальним у цих правовідносинах є не порядок користування майном чи знаходження в оренді інших земельних ділянок, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 445/442/16-ц (провадження № 61-13434св19) зроблено висновок, що «у справі, що переглядається, суди […] не врахували, що допустимим доказом про технічну можливість поділу в натурі об`єкту нерухомого майна є висновок експерта або уповноваженого суб`єкта господарювання саме щодо технічної можливості такого поділу».

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої, другої статті 76, частини першої статті 95 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК Україниу мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналіз матеріалів свідчить, що звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_3 заявила одночасно і виділ частки в натурі, й поділ майна. На підтвердження своїх вимог надала копії свідоцтв про право на спадщину, витягу про реєстрацію права у відповідному реєстрі та довідки про оціночну вартість об`єктів нерухомості. Інших доказів на підтвердження вимог щодо поділу або виділу не надала, не заявила клопотань про витребування доказів, призначення експертизи. Не вирішено і питання внесення грошових коштів на депозитний рахунок суду та не з`ясована чи не буде заявлена вимога про стягнення грошових коштів понад один мільйон гривен надмірним тягарем для відповідача. Сам лиш по собі факт неприязних стосунків між сторонами, неможливість домовитись у добровільному порядку, не може зобов`язати суд провести поділ майна, оскільки інших доказів суду не надано. Крім того, не міститься належного обґрунтування саме такого поділу майна. Лиш щодо квартири вказала, що вона там безпосередньо проживає.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 05 січня 2026року.

Суддя: Наталія ПІНКЕВИЧ