Рішення від 25 грудня 2025 р. у справі №201/8167/24 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/8167/24

Провадження 2/201/483/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2025 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Покопцевої Д.О.,

секретаря – Тоцькій Л.В.,

за участі адвоката – Гайтан К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради Донецької області про визнання права власності на квартиру,

ВСТАНОВИВ:

Позивач вказує, що є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 17.06.2020р., володів і користувався квартирою, сплачував комунальні послуги.

Оригінал правовстановлюючого документу на квартиру (договору дарування від 17.06.2020р.) був утрачений в м. Маріуполі Донецької області, яке зараз тимчасово окуповане, залишилася відсканована копія.

На підставі ст. 392 ЦК України через втрату правовстановлюючого документу просить визнати за ним право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

Представник позивача – адвокат Гайтан К.О. (діє згідно ордеру від 04.07.2024р.) – подала заяву про розгляд справи без її участі (а.с.90-92).

Представник Маріупольської міської ради Донецької області Бастрига С.М. подав заяву про розгляд справи без його участі, рішення просить постановити на розсуд суду, правом подання відзиву не користуватиметься (а.с.53-54).

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач на підставі договору дарування від 17.06.2020р., укладеного між ним та ОСОБА_2 , є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.13-16), отримував повідомлення про сплату комунальних послуг на своє ім`я (в січні 2022р. – за газопостачання, теплопостачання, грудні 2021р. – за послуги ОСМД, за вивіз сміття, газопостачання, водопостачання (а.с.22-27).

Згідно зі статтею 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених субєктивних прав є звернення до суду.

Обов`язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджуване порушення було обґрунтованим та підтвердженим.

Зі змісту ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України вбачається можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача суб`єктивного права чи інтересу, порушення такого права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність наявному порушенню і відповідність законодавству) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого з означених елементів доказування для позивача зумовлює відмову у задоволені позову.

Предметом даного господарського спору є позовні вимоги про визнання права власності на квартиру на підставі п. 2 ст. 16 ЦК України та згідно ст. 392 ЦК України, які обґрунтовані втратою позивачем документів, що підтверджують його право власності.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Визначаючи предмет позову, як спосіб захисту права чи інтересу, важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 ЦК України, за приписами якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За приписами процесуального законодавства позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Тобто, учасники справи - це суб`єкти матеріально-правових відносин, які виступають на захист своїх інтересів, і на яких поширюється законна сила судового рішення. Позивачем є особа, яка має право вимоги (кредитор), а відповідачем - особа, яка повинна виконати зобов`язання (боржник).

Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

Варто зазначити про те, що в разі втрати правовстановлюючого документа позивач звертається до суду, як правило, у зв`язку з неможливістю реалізації ним свого права власності. У таких випадках суб`єктивне право власності іншими особами не порушується, однак, відповідачами в таких справах є особи, які не визнають належності на праві власності майна позивачу у зв`язку з відсутністю у нього відповідного документа, про що також звернуто увагу Верховного Суду України (Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ; визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України).

Відповідач не ставить під сумнів наявність права власника на означене нерухоме майно, не вбачається наявності факту відмови, невизнання або його оспорювання, за відсутності оригіналу правовстановлюючого документа на підтвердження такого права. Позов також не містить жодної вимоги до Маріупольської міської ради.

Відомості про об`єкт нерухомого майна позивача внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, реєстраційний номер: 2101932414123, дата реєстрації: 17.06.2020, 14:04:55, тип ОНМ: квартира, стан: зареєстровано, регіон: Донецька обл., м. Маріуполь, опис: трикімнатна, загальна площа: 51.6 кв.м., відомості про адресу: адреса: АДРЕСА_2 , КОАТУУ: 14140050010029262.

Згідно п.1 ч.1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 12 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, Державний реєстр прав містить записи про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав, відомості та електронні копії документів, поданих у паперовій формі, або документи в електронній формі, на поставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій.

За приписом ч.5 ст. 12 Закону, відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей, що містяться в цьому реєстрі.

Факт скасування в реєстрі відомостей про зареєстроване право власності позивача на спірне нерухоме майно з матеріалів справи не вбачається.

Главою 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, передбачений перелік документів, що подаються нотаріусу при вчиненні правочину про відчуження та заставу майна. Так, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на не майно, не подаються (п. 1.1 Порядку).

За умовами п.1.2 Порядку право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним з таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором; свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних боргів і аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майні подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права на утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (події); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

У разі коли державну реєстрацію права власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі і споруди, земельну ділянку, що відчужуються, відповідно до закону проведено без видачі документа, шо посвідчує таке право, право власності підтверджується на підставі інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманої шляхом безпосереднього доступу до нього (абз. 2 п.1.2 Порядку).

В контексті ст. 392 ЦК України необхідність у даному способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Проте, обставин, за якими відповідач не визнає, оспорює факт чи має сумнів щодо належності позивачу спірного нерухомого майна, своїми діями чи бездіяльністю перешкоджає, або зумовлює неможливість реалізації права власності, у тому числі вільно розпоряджатися нерухомим майном, а також відсутності у позивача змоги реалізації своїх прав, або наявності перешкод у цьому, позивачем не доведено, матеріали справи не містять і таких обставин судом не встановлено.

Будь-які докази звернення до відповідача, за наслідками якого можуть мати місце перелічені обставини, суду не представлено. До того ж, не встановлено наявності сумнівів або створення можливості реалізації позивачем свого права власності через відсутність правовстановлюючих документів.

Таким чином, зважаючи на те, що докази порушення відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів позивача в матеріалах справи відсутні, тому й відсутні підстави для застосування положення ст. 392 ЦК України та задоволення позовних вимог.

Поміж іншого, у зв`язку з установленою практикою судів щодо розгляду даної категорії справи, суд роз`яснює позивачу наступне.

Відповідно до ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За правилом ч.ч.2,7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд вправі відмовити у відкритті провадження у справі окремого провадження лише з тих підстав, які передбачені законом.

Такі підстави визначено у ч.4 ст. 315 ЦПК України.

Згідно з ч. 1, п. 5 ч.2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частині другій статті 315 ЦПК України зазначено, що в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо за законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018р. у справі № 761/16799/15-ц, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.17 постанови «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995р. (зі змінами), суди повинні мати на увазі, що факт володіння громадянином жилим будинком (квартирою) на праві власності встановлюється судом, якщо у заявника був правовстановлюючий документ на цей будинок, але його втрачено і немає можливості підтвердити наявність права власності не в судовому порядку. В таких справах заявник має подати докази про відсутність можливості одержання чи відновлення відповідного документу про право власності та про те, що на підставі цього документа жилий будинок належав йому на праві власності.

В листі Верховного Суду України від 1 січня 2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» також роз`яснено, що встановлення судом факту володіння будівлею на праві власності можливе, якщо у заявника загублено або втрачено правовстановлюючий документ на будівлю та зазначений факт не може бути підтверджений у позасудовому порядку. На підтвердження цього факту заявник подає докази щодо неможливості одержання ним відповідного документа або його поновлення.

А тому суд вважає за потрібне роз`яснити, що позивач має право звернутися до суду в порядку окремого провадження з заявою про встановлення факту володіння квартирою на праві власності.

Керуючись ст.ст.12, 13, 19, 81, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду впродовж 30 днів. Повний текст рішення буде складений впродовж 10 днів.

Суддя: Д.О. Покопцева