Рішення від 04 січня 2026 р. у справі №173/1977/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 173/1977/25

Провадження №2/173/125/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05 січня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», представник позивача, адвокат Усенко Михайло Ігорович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

До Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області надійшла цивільна справа за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», представник позивача, адвокат Усенко Михайло Ігорович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 19.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір № 5078674.

Умовами Кредитного договору передбачена видача кредитних коштів Позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на Картковий рахунок.

Позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, однак відповідач не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

19.06.2021 укладено договір № 76-М, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Кредит Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5078674.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу розподілено судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 26 серпня 2025 року відкрито провадження по справі та постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Відповідачу надсилалась позивачем позовна заява з додатками. 30 вересня 2025 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про поновлення процесуального строку.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 26.09.2025 клопотання представника відповідача задоволено, поновлено строк на подання відзиву та долучено відзив до матеріалів справи.

Обґрунтовуючи заперечення щодо позовних вимог відповідач зазначив, що паспорт споживчого кредиту № 5078674, анкета-заявка та інші документи, що надані Позивачем, не містять підпису Відповідача, жодної позначки про ознайомлення з умовами кредитування, а також жодного підтвердження, що саме Відповідач здійснював дії, які спрямовані на укладення договору. Вказує на ту обставину, що позивачем не доведено направлення оферти на номер телефону та електронну адреса відповідача. Представником відповідача також долучено до матеріалів відзиву військовий квиток та зазначено, що Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на час виконання військовослужбовцями обов`язків військової служби на строковій службі, за призовом під час мобілізації, на особливий період або за контрактом не допускається нарахування їм пені, штрафів, неустойки та інших санкцій за несвоєчасне виконання зобов`язань перед суб`єктами господарювання усіх форм власності. Таким чином, на думку представника відповідача, всі фінансові санкції, які були нараховані після 19.07.2021 мають вважатися неправомірними.

Також представник відповідача не погодившись з нарахованими відсотками зазначив, що порядок нарахування не відповідає принципам розумності, добросовісності, пропорційності та справедливості. До іншого вказує на те, що до позовної заяви додано лише акт приймання-передачі реєстру боржників без деталізації за окремими боржниками, а окремий акт або інший документ, який би підтверджував передачу прав саме на Відповідача, у матеріалах справи відсутній так як і підтвердження перерахування коштів на рахунок ТОВ «Мілоан» за відкуп права вимоги первісного кредитора на підставі договору відступлення права вимоги № 76-МЛ від 29.09.2021.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що заявлений позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 19.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір № 5078674, на умовах п. 1.2. – 1.5.1. якого сума кредиту 15000 грн., строком на 30 днів, терміном до 19.07.2021 року. Комісія за надання кредиту 2850 грн., яка нараховується за ставкою 19.00 % від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом: 9000 грн., які нараховуються за ставкою 2.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.5.2. – 1.6 Договору).

Нарахування Кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей передбачених п. 2.2.3 Договору (п. 2.2.2. Договору).

Анкета-заявка на кредит № 5078674 від 19.06.2021 містить основні умови договору, персональні дані відповідача, а також номер телефону, який також зазначено в інформаційному полі відзиву на позовну заяву. Таким чином, судом встановлено, що номер телефону за допомогою якого ідентифіковано одноразовий ідентифікатор, яким підписано кредитний договір належить відповідачу.

Відповідно до п. 6.1. Договору цей кредитний договір укладається в електронній формі в Особистому кабінеті Позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства та\або відповідний мобільний додаток чи інші засоби.

Судом не приймаються до уваги доводи представника відповідача щодо відсутності надсилання первісним кредитором оферти на його мобільний номер телефону, оскільки відповідач не позбавлений обов`язку доказування в частині спростування доводів позивача та міг надати на підтвердження з банку доказів щодо не надходження на його картковий рахунок грошових коштів. Крім того представником відповідача не спростовується належність карткового рахунку, на який відповідно до платіжного доручення № 49176589 від 19.06.2021 від зараховано грошові кошти у розмірі 15000 грн.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII від 03.09.2015 року відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з п. 12 ч. 1 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно з ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України зазначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Суд погоджується з доводами представника відповідача щодо несправедливості на непропорційності заборгованості за нарахованими відсотками, з огляду на таке.

За умовами п. 2.3.1.1. Договору позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства і є невід`ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Не надано доказів того, що позичальник сплатив комсію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту.

Крім того п. 7.1 Договору передбачає, що повне виконання зобов`язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п. 1.4 Договору, а саме – 19.07.2021р.

З відомостей про щоденні нарахування та погашення вбачається, що нарахування відсотків за договором здійснювалося включно до 17 вересня 2021 року. При цьому нарахування за умовами п. 1.5.2. Договору здійснювалося до 19.07.2021, а з 20.07.2021 за ставкою 5% в день, за умовами п. 1.6. та 2.3.1.2. Договору.

Відповідно до п. 2.3.1.2. Договору, відповідно до якого позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів.

За приписами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нормою ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

До того ж, як зауважував Конституційний Суд України у справі про захист прав споживачів кредитних послуг (Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011), межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачі).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити своє право бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, та умовами і правилами надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору (Постанова ВП ВС у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) від 3 липня 2019року).

Варто зазначити, що у випадку прострочення сплати споживачем суми кредиту законодавцем встановлено відповідальність за таке прострочення.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018року у справі № 202/4494/16-ц).

Проценти за «користування кредитом» нараховані після спливу такого строку, тобто до моменту повного фактичного повернення кредитних коштів, свідчать про помилкове розуміння правової природи процентів, які сплачуються позичальником у випадку прострочення грошового зобов`язання.

На період після прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту кредит боржнику не надається, боржник не може правомірно не повертати кредит, а тому кредитор вправі вимагати повернення боргу разом з процентами, нарахованими на час спливу строку кредитування. Тобто боржник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення кредитування, а тому й не повинен сплачувати за нього проценти відповідно до статті 1048 ЦК України; натомість настає відповідальність боржника - обов`язок щодо сплати процентів відповідно до статті 625 ЦК України у розмірі, встановленому законом або договором. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку - зроблений позивачем розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Вказану позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 12 січня 2021 року по справі № 462/5025/20 (провадження № 61-11608св22).

Таким чином не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за несплаченими відсотками, які виходять за межі строку кредитування з врахуванням пролонгації.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 54000 грн. Проте з огляду на встановлений кредитним договором строк кредитування (30 днів) та розмір процентної ставки (2,00%) сума процентів за користування кредитом в межах строку кредитування має становити 9000 грн. Тобто, відсотки в сумі 45000 грн. нараховані позивачем поза межами строку кредитування та є такими, що порушують права споживача, є не пропорційно великими та фактично становлять плату за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідальність за яке врегульована положеннями ст. 625 ЦК України.

19.06.2021 укладено договір № 76-М, відповідно до якого ТОВ «МІЛОАН» відступило на користь ТОВ «Кредит Капітал» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 5078674.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Доводи представника відповідача щодо неоформлення належним чином документів, що підтверджують право грошової вимоги позивача до відповідача, суд не бере до уваги з огляду на наступне.

В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

Позивачем до матеріалів справи долучено Договір відступлення прав вимоги № 76-МЛ, на умовах п. 1.1. якого кредитор передає новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 76-МЛ від 29.09.2021 до позивача перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 5078674 від 19.06.2021 у загальному розмірі 71850 грн. На підтвердження права переходу грошової вимоги позивачем надано копію платіжної інструкції № 41765 від 29.09.2021р.

Таким чином суд зазначає, що позивачем доведено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 5078674 від 19.06.2021.

Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача комісії в розмірі 2850 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження № 61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення простроченої заборгованості по сплаті комісії за кредитом у розмірі 2850 грн. не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог. Позивач під час звернення до суду сплатив судовий збір в сумі 2422 грн. 40 коп., що підтверджується відповідною платіжною інструкцією № 13407 від 26.06.2025. Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 809 грн. 15 коп. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (24000 грн. * 100% : 71850 грн. * 2422 грн. 40 коп.).

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України, передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Згідно ч. 5 ст. 135 ЦПК України сума забезпечення витрат на професійну правничу допомогу визначається судом з урахуванням приписів ч. 4 ст. 137, ч. 7 ст. 139, ч. 3 ст. 141 ЦПК України, а також їх документального обґрунтування.

При цьому, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

Саме сторона, яка зацікавлена у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, повинна вжити необхідних заходів для їх стягнення з іншої сторони.

Водночас інша сторона має право висловлювати заперечення проти таких вимог, що виключає можливість ініціативи суду щодо відшкодування витрат без відповідних дій з боку зацікавленої сторони.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року по справі № 275/150/22.

Представник відповідача зазначає, що позовна заява фактично є шаблонною, не містить належного індивідуального підходу до обставин справи, а також ґрунтується на необґрунтованих та неправомірних вимогах, її заявлена вартість у 7000 грн. є явно завищеною.

Суд погоджується з доводами представника відповідача в частині не співмірності заявленій сумі до стягнення, відповідно до предмету спору, складеності справи, публічного інтересу та обсягу виконаних робіт, та вважає, що сума 3000 грн. як відшкодування суми витрат на професійну правову допомогу буде ґрунтуватися на вимогах, встановлених цивільного процесуальним законодавством.

Таким чином, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати понесені останнім на професійну правову допомогу, відповідно до положень статті 141 ЦПК України, у розмірі 1670 грн. 15 коп. (24000 грн. * 100% : 71850 грн. * 5000 грн.).

Керуючись ст. 12, 13, 76, 81, 141, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», представник позивача, адвокат Усенко Михайло Ігорович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»(код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: Україна, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корп. 28) заборгованість за Кредитним договором № 5078674 від 19 червня 2021 року у розмірі 24000 (двадцять чотири тисячі) грн., яка складається з: 15000 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 9000 грн. – заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал»(код ЄДРПОУ 35234236, місцезнаходження: Україна, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд.1, корп. 28) понесені судові витрати в частині судового збору в сумі 809 (вісімсот дев`ять) грн. 15 коп. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 1670 (одна тисяча шістсот сімдесят) грн. 15 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення.

Суддя О.А. Кожевник