Вирок від 04 січня 2026 р. у справі №135/1371/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 135/1371/25

Провадження №11-кп/801/118/2026

Категорія: 252

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

обвинуваченого в режимі відеоконференції ОСОБА_7

захисника обвинуваченого - адвоката

в режимі відеоконференції ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці кримінальне провадження № 12025020240000147, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 28.07.2025 за апеляційною скаргою із доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - начальника Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від 11 листопада 2025 року по обвинуваченню

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Ладижин Тростянецького району Вінницької області, проживаючого по АДРЕСА_1 , із середньою освітою, не працюючого, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України,-

Зміст судового рішення та встановлені судом обставини.

Вироком Ладижинського міського суду Вінницької області від 11 листопада 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та із застосуванням статей 69, 77 КК України призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.

Покладено на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1, п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України:

-періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

-виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбутого покарання зараховано строк попереднього ув`язнення у даному кримінальному провадженні з 28.07.2025 по 30.08.2025 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Стягнуто з обвинуваченого на користь держави понесені процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 51 701 (п`ятдесят одну тисячу сімсот одну) гривню 20 копійок.

Вирішено питання про забезпечення заходів кримінального провадження у виді арешту майна, а також долю речових доказів.

Судом установлено, що ОСОБА_7 усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, маючи корисливий умисел, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, у невстановлений досудовим розслідування дату, час та місці незаконно придбав 13 пакетів із ZIP-застібкою з вмістом особливо небезпечної психотропної речовини РVР, обіг якої заборонено, з метою подальшого її збуту іншим особам для отримання грошової винагороди, шляхом залишення кожного разу у новому таємному місці різних частин міста Ладижина та його околиць. Після цього незаконно придбану ним особливо небезпечну психотропну речовину РVР, обіг якої заборонено, ОСОБА_7 незаконно зберігав при собі до 28.07.2025 включно, з метою подальшого незаконного збуту шляхом розміщення закладок у публічно доступних місцях. Надалі 28.07.2025 в першій половині дня (точний час досудовим розслідуванням не встановлений), ОСОБА_7 незаконно зберігаючи психотропну речовину при собі, діючи умисно, з корисливих мотивів дотримуючись заходів конспірації для уникнення викриття з боку правоохоронних органів, в лісовому масиві неподалік кладовища по вулиці Хлібозаводській у місті Ладижин Гайсинського району Вінницької області, безконтактним способом, а саме шляхом розміщення «закладок» з особливо небезпечною психотропною речовиною РVР, щоб отримати в подальшому грошову винагороду, незаконно збув (розмістив) 9 згортків (закладок) та цього ж числа в першій половині дня (точний час досудовим розслідуванням не встановлений), перебуваючи на польовій дорозі, розташованій по праву сторону від автомобільної дороги вулиці Слобода у місті Ладижин Гайсинського району Вінницької області в напрямку села Лукашівка Гайсинського району Вінницької області, шляхом розміщення «закладок» з психотропною речовиною РVР, щоб отримати в подальшому грошову винагороду, незаконно збув (розмістив) 2 згортки (закладки). Після цього, ОСОБА_7 два згортки із вказаною особливо небезпечною психотропною речовиною РVР, обіг якої заборонено, залишив зберігати при собі, з метою подальшого збуту, шляхом подальшого розміщення «закладок», для отримання грошової винагороди. Таким чином, загальна маса особливо небезпечної психотропної речовини РVР, обіг якої заборонено, яку ОСОБА_7 незаконно придбав, зберігав та збув становить 2,6492 грам.

Суд кваліфікував дії обвинуваченого за ч. 2 ст. 307 КК України як незаконне придбання, зберігання з метою збуту психотропних речовин, а також незаконний збут особливо небезпечних психотропних речовин, у великих розмірах.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, що їх подала.

В апеляційній скарзі з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - начальника Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури ОСОБА_9 ставиться питання про скасування вироку Ладижинського міського суду Вінницької області від 11 листопада 2025 року в частині призначення покарання, зарахування запобіжного заходу у виді домашнього арешту у строк покарання, а також вирішення питання про речові докази через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Просить в цій частині ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому за пред`явленим обвинуваченням покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі із конфіскацією майна. Також просить зарахувати у строк покарання запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту з 31.07.2025 до дня набрання вироком законної сили із розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що при призначенні покарання суд застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме ст. 75 КК України, при цьому не врахував ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання і призначив йому покарання, яке за своєю м`якістю є явно несправедливим, не є достатнім для його виправлення. Окрім того на переконання прокурора суд не застосував положення ч. 7 ст. 72 КК України, яка вказує на обов`язковість зарахування у строк покарання запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту. Також у доповненнях прокурор вказує на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність через незастосування судом спеціальної конфіскації щодо знаряддя злочину - мобільного телефону.

Позиції учасників судового провадження.

Прокурор ОСОБА_6 підтримав доводи апеляційної скарги прокурора з підстав, викладених в ній та просив задовольнити її в повному об`ємі.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_8 заперечили проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи вирок суду законним та обґрунтованим, а призначене покарання таким, що відповідає загальним засадам призначення покарання. Окрім цього захисником подано письмові заперечення на апеляційну скаргу прокурора.

Мотиви суду.

Заслухавши доповідача, виступи учасників провадження, дослідивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; ухвалене на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України; з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Як убачається з вироку, суд правильно встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Даний висновок ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та належним чином перевірених судом доказах, які в апеляційній скарзі не заперечуються і перевірці в апеляційній інстанції не підлягають.

Висновки щодо призначення покарання

Доводи апеляційної скарги прокурора в частині неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність, що потягло призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості (є явно несправедливим) суд вважає обґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. При цьому відповідно до ч. 2 ст. 52 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобіганню вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином кримінальне покарання повинно бути справедливим балансом з однієї сторони між необхідністю застосування заходів примусу внаслідок вчиненого кримінального правопорушення та усвідомлення винною особою необхідності її понести, та з іншої сторони такі заходи примусу мають бути достатніми для перевиховання особи та попередження нових злочинів.

Також необхідно зазначити, що Верховним Судом 01.02.18 у справі № 634/609/15-к визначено поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, яка за визначенням охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Окрім наведеного ККС ВС у постанові від 09.10.2018 (справа 756/4830/17-к) дійшов висновку, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як убачається з вироку, місцевий суд, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у меншому розмірі, аніж передбачено санкцією частини статті, одночасно прийняв рішення про звільнення особи від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

При цьому суд призначаючи основне покарання із застосуванням ст. 69 КК України за відсутності обставин, які обтяжують покарання, врахував наявність декількох обставин, які його пом`якшують - визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Хоча прокурор у своїй апеляційній скарзі не наводить доводів незгоди із призначення покарання нижчого він найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті, суд апеляційної інстанції перевірив висновки місцевого суду в цій частині та дійшов наступних висновків.

Підстави визнання обставин, які пом`якшують покарання.

Як убачається з вироку, судом визнані обставини, які відповідно до ст. 66 КК України пом`якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Відповідно до обставин, викладених у обвинувальному акті (а. п. 2-11), органом досудового розслідування було встановлено обставину, яка пом`якшує покарання - щире каяття.

При цьому місцевий суд відповідно до положень ст. 349 КПК України здійснив судовий розгляд без дослідження доказі щодо обставин, які ніким не оспорюються, у тому числі і доказів щодо наявності щирого каяття.

З огляду на такі обставини (ст. 349 КПК) та виходячи з положень ч. 2 ст. 394 КПК України щодо заборони оскарження вироку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 цього Кодексу, суд вважає доведеним наявність цієї обставини, яка пом`якшує покарання (щирого каяття).

Стосовно ж висновків місцевого суду в частині наявності активного сприяння у розкритті злочину, суд виходить з того, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 (справа 288/1158/16-к) сформульовано висновок про критерії активного сприяння розкриттю злочину та визначено, що під такою обставиною слід розуміти дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

З обставин, визнаних судом доведеними, що також не оспорюється стороною обвинувачення, встановлено, що ОСОБА_7 після зупинки його працівниками правоохоронних органів відразу видав усі наявні у нього психотропні речовини, з метою встановлення та викриття джерел придбання заборонених предметів вказав усі місця, де він залишив пакети з психотропною речовиною, які завдяки таким діям обвинуваченого були вилучені працівниками правоохоронних органів.

Таким чином ОСОБА_7 вчинив дії та вказав на здійснені ним «закладки», які без його допомоги не могли бути встановлені правоохоронними органами, надавши допомогу у з`ясуванні дійсних обставин провадження.

Саме такі обставини дали суду підстави дійти висновку про наявність активного сприяння в розкритті кримінального правопорушення.

Підстави призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом.

За положеннями частини першої статті 69 КК України за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення може призначити основне покарання, з-поміж іншого нижче він найнижчої межі, встановленої в санкції частини статті.

У постанові від 03.02.2021 (справа № 629/2739/18) Верховний Суд звернув увагу на те, що частина перша статті 69 КК надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м`яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом`якшують покарання відповідно до частин першої та/або другої статті 66 КК; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв`язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.

Верховний Суд роз`яснив, що при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК та тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини, як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеню тяжкості вчиненого злочину. Ці обставини в своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 307 КК України відноситься до злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та їх суспільна небезпека полягає у поширенні та впливу наркоманії на свідомість людей, їх мораль та спосіб життя.

Проте встановлені судом обставини, що пом`якшують покарання, щире каяття (засудження протиправної поведінки та готовність до виправлення), а також активне сприяння у вчиненні злочину, що полягало у самовикритті (вказання на місця залишення психотропних речовин - закладок) фактично припинило настання можливих негативних наслідків, тому зазначені обставини у своїй сукупності істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

З урахуванням наведеного рішення суду про можливість призначення покарання нижчого від найнижчої межі, встановленої санкцією частини статті відповідно до ч. 1 ст. 69 КК України слід визнати правильним та таким, що відповідає вимогам закону.

Висновки щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Проте судом першої інстанції у цьому провадженні неправильно застосовано закон про кримінальну відповідальність, а саме застосовано закон, який не підлягав застосуванню, внаслідок чого невірно прийнято рішення про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням.

Частиною першою статті 75 КК України визначено, якщо суд, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільненні від відбування покарання з випробуванням.

Підстави звільнення особи від відбування покарання з випробуванням визначив також Верховний Суд в постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17), де зазначив, що згідно з законом ст. 75 КК України може бути застосована в тому разі, коли при призначенні покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки звільнення з випробуванням має на меті настання позитивних змін в особистості засудженого та створення в нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві.

Іншими словами, умовою звільнення від відбування покарання з випробуванням є наявність таких соціальних чинників, які б давали суду підставу дійти висновку про виправлення і перевиховання без відбування покарання. Проте такі чинники повинні оцінюватись у сукупності із тяжкістю вчиненого кримінального правопорушення.

Як установив суд першої інстанції, ОСОБА_7 є молодою особою, раніше не судимий, на обліках в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується, розкаявся у вчиненому та сприяв розкриттю злочину.

Проте поза увагою суду залишилось те, що одні і ті ж обставини, зокрема, які пом`якшують покарання, не можуть бути враховані для обґрунтування призначення більш м`якого покарання (ст. 69 КК України) та одночасно для звільнення від відбування покарання (ст. 75 КК України).

Окрім цього саме кримінальне правопорушення, за яке засуджений ОСОБА_7 являється настільки суспільно небезпечним, що очевидно не дають суду підстави для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, адже навіть здійснення нагляду з боку органів пробації не забезпечить виправлення і перевиховання винного. За таких обставин йому слід призначити покарання в межах санкції частини статті, яке належить відбувати реально.

Висновки щодо зарахування домашнього арешту у строк покарання

Як убачається з оскаржуваного вироку, місцевий суд у резолютивній частині судового рішення вказав про зарахування ОСОБА_7 на підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбутого покарання попереднього ув`язнення у даному кримінальному провадженні з 28.07.2025 по 30.08.2025 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Проте поза увагою місцевого суду залишились положення ч. 7 ст. 72 КК України по те, що домашній арешт зараховується судом у строк покарання за правилами, передбаченими в частині першій цієї статті, виходячи з такого їх співвідношення - три дні цілодобового домашнього арешту відповідають одному дню позбавлення волі.

У цьому провадженні установлено, що ухвалою слідчого судді Ладижинського міського суду Вінницької області від 30.07.2025 до підозрюваного ОСОБА_7 був застосований запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту (а. п. 126-128), який у подальшому продовжувався та востаннє оскаржуваним вироком продовжений до набрання цим вироком законної сили.

Таким чином місцевий суд не застосував закон про кримінальну відповідальність (ч. 7 ст. 72 КК України), який підлягав застосуванню, що також вказує на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Висновки щодо застосування спеціальної конфіскації.

Ухвалюючи вирок, місцевий суд прийняв рішення про повернення ОСОБА_7 речового доказу - мобільного телефону «Iphone Xr» чорного кольору у чохлі світло-фіолетового кольору.

Разом з тим, за змістом ст. 96? КК України спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У свою чергу статтею 96? КК України визначено перелік випадків застосування спеціальної конфіскації, та з-поміж іншого, такий захід кримінально-правового характеру застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання (п. 4 ч. 1 ст. 96? ККУ).

У цьому провадженні, зокрема із формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а також наданих суду показань обвинуваченим ОСОБА_7 установлено, що належний йому мобільний телефон «Iphone Xr» чорного кольору використовувався як знаряддя вчинення кримінального правопорушення, а саме здійснення фотографування місць залишення психотропних речовин (закладок) та надсилання цих відомостей іншим особам.

Таким чином належний обвинуваченому ОСОБА_7 мобільний телефон «Iphone Xr» чорного кольору у чохлі світло-фіолетового кольору був використаний останнім як знаряддя вчинення кримінального правопорушення (п. 4 ч. 1 ст. 96? ККУ), а тому підпадає під спеціальну конфіскацію у порядку ст. 96? КК України.

Керуючись ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу з доповненнями прокурора у кримінальному провадженні - начальника Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.

Вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від 11 листопада 2025 року у кримінальному провадженні № 12025020240000147, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 28.07.2025 по обвинуваченню ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України скасувати в частині призначення покарання, зарахування попереднього ув`язнення, домашнього арешту, через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

Визнати винуватим ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України та із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі із конфіскацією усього майна, яке є його власністю.

Початок строку покарання рахувати з моменту затримання на виконання вироку суду апеляційної інстанції.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_7 зарахувати попереднє ув`язнення у даному кримінальному провадженні з 28.07.2025 по 30.07.2025 включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_7 зарахувати цілодобовий домашній арешт у даному кримінальному провадженні з 31.07.2025 по день набрання вироком законної сили з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

На підставі ст. 96?, 96? ч. 1 п. 4 КК України застосувати спеціальну конфіскацію мобільного телефону «Iphone Xr» чорного кольору у чохлі світло-фіолетового кольору, конфіскувавши його у дохід держави.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок може бути оскаржений до суду касаційної інстанції (Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду) протягом трьох місяців з дня проголошення.

Відповідно до ч. 4 ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 КПК України роз`яснити обвинуваченому та його захиснику право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові заперечення.

Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Судді: