Постанова від 29 грудня 2025 р. у справі №455/2477/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 455/2477/25 Головуючий у 1 інстанції: Пошивак Ю.П.

Провадження № 33/811/2019/25 Доповідач: Партика І. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі представника 7-го прикордонного карпатського загону ДПС України Парамонової Світлани Олександрівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, апеляційну скаргу адвоката Гавриченко Жанни Володимирівни на постанову Старосамбірського районного суду Львівської області від 4 грудня 2025 року щодо ОСОБА_1 ,

встановив:

цією постановою, ОСОБА_1 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, накладено стягнення у виді штрафу в розмірі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605,60 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , 27 листопада 2025 року о 15 годині 20 хвилин в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Смільниця-Кросценко», під час перевірки документів на виїзд з України подала на паспортний контроль закордонний паспорт гр. Республіки Польща для виїзду за кордон, серії НОМЕР_1 , виданий 12 жовтня 2021 року на ім`я « ОСОБА_2 », ІНФОРМАЦІЯ_1 , та під час перевірки було встановлено, що вона є громадянкою України, чим порушила вимоги ст.ст.2, 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», п.2 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57, тобто здійснила спробу незаконного перетинання Державного кордону України без відповідних документів та вчинила правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою Гавриченко Ж.В., в інтересах ОСОБА_1 ,. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану постанову та закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що у протоколі про адміністративне правопорушення не конкретизовано дії, які утворюють незаконну спробу перетину державного кордону, а також не доведено наявність прямого умислу. Належні та допустимі докази вини відсутні, що не відповідає стандарту доведення «поза розумним сумнівом».

Апелянт посилається на принципи презумпції невинуватості, практику Верховного Суду, Конституційного Суду України та ЄСПЛ, наголошуючи, що тягар доказування покладений на орган, який склав протокол, а суд не має права перебирати на себе функції обвинувачення.

ОСОБА_1 та її захисник у судове засідання апеляційного суду, призначене на 30 грудня 2025 року, не прибули, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, подали клопотання про розгляд справи у їх відсутності

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна особа має право на справедливий суд.

Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Європейський суд з права людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до положень ст. 268 КУпАП, неявка особи, відносно якої складено протокол не перешкоджає розгляду справи.

З метою забезпечення розумних строків розгляду справи, з урахуванням належного повідомлення про судове засідання та клопотання сторони захисту, про розгляд справи у їх відсутності, думки представника ІНФОРМАЦІЯ_2 , апеляційний суд вважає за можливе проводити апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 та її захисника адвоката Гавриченко Ж.В.

Заслухавши виступ представника ІНФОРМАЦІЯ_2 на заперечення аргументів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.

Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні усіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 204-1 КУпАП передбачена відповідальність за перетинання або спроба перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про громадянство України», передбачено, що громадянин України, який набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Згідно з приписами статті 2,3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну); перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Пунктом 2 «Правил перетинання державного кордону громадянами України», затверджених постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57, передбачає, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу.

У передбачених міжнародними договорами або законодавством України випадках перетинання громадянином державного кордону здійснюється також за іншими документами. У такому разі прикордонний контроль здійснюється у порядку, який застосовується під час надання громадянином паспортних документів.

У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни окрім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Всупереч тверджень апелянта ці вимоги закону судом першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 було дотримано, а висновок суду про доведеність винуватості останньої у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, за обставин, викладених у протоколі та постанові, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи та підтверджується зібраними по справі доказами у їх сукупності, наведені у постанові, а саме:

- даними протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ №012642Е від 27 листопада 2025 року (а.с. 2), з якого вбачається, що ОСОБА_1 , 27 листопада 2025 року о 15 годині 20 хвилин в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Смільниця-Кросценко», під час перевірки документів на виїзд з України подала на паспортний контроль закордонний паспорт гр. Республіки Польща для виїзду за кордон, серії НОМЕР_1 , виданий 12 жовтня 2021 року на ім`я « ОСОБА_2 », ІНФОРМАЦІЯ_1 , та під час перевірки було встановлено, що вона є громадянкою України;

- фотокопією паспорта громадянки Польщі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 3), з якого встановлено, що вона має паспорт громадянина Польщі;

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 (а.с. 4), в яких вона зазначає, що під час перетину кордону надала паспорт громадянина Польщі, хоча є громадянкою України, свою вину визнає;

- інформацією про особу (а.с. 6-7), відповідно до якої ОСОБА_1 13 вересня 1997 року є громадянкою України.

Із протоколу про адміністративне правопорушення та доданих до нього матеріалів вбачається, що в ньому викладено фактичні обставини події, зокрема конкретні дії особи, які за своїм змістом і спрямованістю свідчать про вчинення спроби незаконного перетину державного кордону, а саме надання нею паспорта громадянина Польщі, незважаючи на те, що вона є громадянкою України. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що вимоги закону не зобов`язують детально описувати кожен елемент поведінки особи поза межами, необхідними для розуміння суті правопорушення, тоді як наведений у протоколі опис дозволяє однозначно встановити об`єктивну сторону складу правопорушення.

Твердження про недоведеність прямого умислу також є безпідставним. Наявність умислу встановлюється не лише прямими зізнаннями особи, а й сукупністю об`єктивних даних, зокрема характером дій, місцем, часом, способом їх вчинення та поведінкою правопорушника. Саме з аналізу цих обставин у їх взаємозв`язку суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про усвідомлення особою протиправного характеру своїх дій та бажання їх вчинити. Також апеляційний суд наголошує, що ОСОБА_1 визнала свою вину, що підтверджується письмовими поясненнями (а.с. 4).

Посилання апелянта на відсутність належних і допустимих доказів та недотримання стандарту доведення «поза розумним сумнівом» є формальними. Матеріали справи містять взаємоузгоджені докази, які не суперечать один одному та в сукупності підтверджують вину особи у вчиненні адміністративного правопорушення. Жодних обґрунтованих сумнівів щодо достовірності встановлених судом першої інстанції обставин апеляційна скарга не містить.

В апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.

При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції вимог ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до положень ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи, судом встановлено та правильно кваліфіковано дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 204-1 КУпАП.

Накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП, і призначив таке в межах санкції ч. 1 ст. 204-1 КУпАП, з урахуванням даних про особу, й інших обставин справи.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.

Отже, доводи апеляційної скарги адвоката Гавриченко Ж.В. є необґрунтованими, у зв`язку з чим її апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

постановив:

постанову Старосамбірського районного суду Львівської області від 4 грудня 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката Гавриченко Жанни Володимирівни - без задоволення.

Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.

Суддя Партика І.В.