Постанова від 08 грудня 2025 р. у справі №444/465/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 444/465/25 Головуючий у 1 інстанції: Олещук М. М

Провадження № 22-ц/811/2600/25 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря - Хоцяновича О.В.,

з участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Митровки Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та оплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У лютому 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив: визнати незаконним та скасувати наказ філії «Рава-Руське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства (далі - ДП) «Ліси України» від 31.12.2024 року №414-К «Про звільнення ОСОБА_2 у порядку припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» шляхом її закриття»; поновити його на посаді начальника транспортного цеху філії «Рава-Руське лісове господарство» з 08.01.2025 року; стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що наказом філії «Рава-Руське лісове господарство» від 31.12.2024 року №414-К його звільнено з посади начальника транспортного цеху філії «Рава-Руське лісове господарство» у зв`язку із припиненням філії «Рава-Руське лісове господарство» шляхом її закриття відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України», з яким позивач був ознайомлений 07.01.2025 року.

Позивач вважає звільнення його із займаної посади незаконним, оскільки в порушення вимог закону відповідач одночасно із повідомленням про звільнення не запропонував йому вакантні посади. Така інформація (про перелік вакантних посад) була доведена до відома позивача в день звільнення, що свідчить про те, що дане повідомлення про вакантні посади носило суто формальний характер, оскільки позивач фактично був позбавлений можливості погодитись (чи не погодитись) на переведення на іншу роботу/посаду.

Зазначав, що при ліквідації філії повинно відбуватись вивільнення працівників на підставі ст.49-2 КЗпП України (з проведенням завчасного попередження працівників, пропонуванням іншого місця роботи на тому самому або іншому підприємстві та з дотриманням інших гарантій).

Вважав, що така підстава звільнення, як припинення філії «Рава Руське лісове господарство» шляхом її закриття відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, не передбачена трудовим законодавством, а тому є незаконною.

Щодо вакантних посад (запропонованих відповідачем разом/одночасно із наказом про звільнення листом №10333/4.3.1-ВЛ від 26.12.2024 року), позивач зазначав, що йому було доведено до відома інформацію про наявність вакантних посад лише в апараті ДП «Ліси України» і не запропоновано усі вакантні посади в ДП «Ліси України», зокрема, у філії «Карпатський лісовий офіс», включаючи всі його відокремлені структурні підрозділи, оскільки саме філія «Карпатський лісовий офіс» була створена на базі ліквідованої філії «Рава-Руське лісове господарство».

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 16 червня 2025 року позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ філії «Рава-Руське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 31.12.2024 року №414-К «Про звільнення ОСОБА_2 у порядку припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» шляхом її закриття».

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника транспортного цеху філії «Рава-Руське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» з 08.01.2025 року.

Стягнуто з державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.01.2025 року до дня ухвалення рішення у справі в розмірі 142022 грн. 92 коп.

Стягнуто з державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в дохід держави судовий збір в розмірі 968 грн. 96 коп., який сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць та поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Рішення суду оскаржив відповідач державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що згідно штатного розпису, структури і штатної чисельності філії «Рава-Руське лісове господарство» ДП «Ліси України» на 2025 рік, порівняно з штатним розписом, структурою і штатною чисельністю на 2024 рік, зменшилася кількість працівників філії, що підтверджує те, що мало місце скорочення штату та чисельності працівників філії «Рава-Руське лісове господарство» ДП «Ліси України».

Вважає, що з огляду на наведене, можна дійти висновку, що штатний розпис філії «Рава Руське лісове господарство» був скорочений повністю, в тому числі і посада позивача, окрім посад, які залишись в штатному розписі з метою здійснення всіх дій для закриття філії.

Наголошує, що на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України позивача було належним чином попереджено за два місяці про наступне вивільнення.

Додає, що позивачу були запропоновані вакантні посади в апараті ДП «Ліси України», на які позивач не дав погодження, що ним не заперечується.

Вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що після ознайомлення позивача із попередженням про його звільнення у порядку ст.49-2 КЗпП України та до дня звільнення позивача, останньому пропонувалися наявні на підприємстві вакантні посади, не відповідає дійсності та суперечить встановленим обставинам справи.

Вказує, що судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_2 був ознайомлений з вакантними посадами в апараті ДП «Ліси України» 07.01.2025 року, тобто в день його звільнення, водночас, суд першої інстанції необґрунтовано не врахував, що в матеріалах справи відсутні докази, які б вказували, що на момент повідомлення про вивільнення позивача у відповідача були наявні вакантні посади, що могли бути запропоновані позивачу.

Заслухавши пояснення сторони відповідача в підтримання апеляційної скарги, заперечення сторони позивача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 31.12.2024 року директором філії «Рава-Руське лісове господарство» Т. Чіхрак видано наказ №414-К «Про звільнення ОСОБА_2 у порядку припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» шляхом її закриття».

У п.1 цього наказу зазначено: звільнити ОСОБА_2 , начальника транспортного цеху філії «Рава-Руське лісове господарство», першого дня після закінчення тимчасової непрацездатності у зв`язку з припиненням філії «Рава-Руське лісове господарство» шляхом її закриття відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

З наказом про звільнення позивач ОСОБА_2 був ознайомлений під розписку 07.01.2025 року та цього ж дня отримав копію наказу.

Підставами в наказі про звільнення вказано: наказ державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 року №1841; наказ по філії «Рава-Руське лісове господарство» від 23.10.2024 року №671/21.23-ВЛ; наказ по філії «Рава-Руське лісове господарство» від 28.12.2024 року №334-К «Про введення в дію штатного розпису»; лист-попередження про майбутнє вивільнення та припинення трудових відносин від 23.10.2023 року №678/21.23-ВЛ.

Так, зокрема, наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1841 від 18.10.2024 року «Про припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»: припинено філію «Рава-Руське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - філія «Рава-Руське лісове господарство») шляхом її закриття (п.1); визначено директора філії «Рава-Руське лісове господарство» Чіхрака Т.М. відповідальним за проведення процедури припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» (п.2); директора філії «Рава-Руське лісове господарство» Чіхрака Т.М. зобов`язано здійснити відповідні дії щодо припинення філії «Рава-Руське лісове господарство», зокрема: забезпечити оформлення передавального балансу майна та передавального акта до філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - філія «Карпатський лісовий офіс») станом на 31.12.2024 року та подати для затвердження оформлений передавальний баланс та передавальний акт до державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до 10.01.2025 року; попередити працівників філії «Рава-Руське лісове господарство» про припинення філії шляхом її закриття в порядку, передбаченому трудовим законодавством (п.3); директора філії «Карпатський лісовий офіс» Чебана І.Д. зобов`язано забезпечити внесення змін до штатного розпису та організаційної структури філії у порядку, передбаченому Положенням про філію «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затвердженого наказом державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 03.10.2024 року №1705 (п.5); визначено термін припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» до 31.01.2025 року (п.6).

На підставі наказу ДП «Ліси України» від 18.10.2024 року №1841, директором філії «Рава-Руське лісове господарство» видано наказ №671/21.23-ВЛ від 23.10.2024 року про припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» шляхом її закриття.

Наказом директора філії «Рава-Руське лісове господарство» №334-К від 28.12.2024 року «Про введення в дію штатного розпису» затверджено та введено в дію з 01.01.2025 року штатний розпис в кількості 2 штатні одиниці з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами в розмірі 23200 грн.

В свою чергу, наказом директора філії «Карпатський лісовий офіс» І. Чебан від 10.10.2024 року №1/39 введено в дію з 01.10.2024 року структуру і штатний розпис філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затверджених генеральним директором державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 01.10.2024 року, у кількості 8 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 406000 грн.

Наказом директора філії «Карпатський лісовий офіс» І. Чебан від 29.10.2024 року №3/39.4 введено в дію з 29.10.2024 року структуру і штатний розпис філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затверджених генеральним директором державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 29.10.2024 року, у кількості 14 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 629000 грн.

Наказом директора філії «Карпатський лісовий офіс» І. Чебан від 09.12.2024 року №13/39.4 введено в дію з 25.11.2024 року структуру і штатний розпис філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затверджених генеральним директором державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 25.11.2024 року, у кількості 17 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 746000 грн.

Наказом директора філії «Карпатський лісовий офіс» І. Чебан від 02.01.2025 року №1/39.4 введено в дію з 01.01.2025 року структуру і штатний розпис філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затверджених генеральним директором державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 30.12.2024 року, у кількості 5208,25 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 110257385 грн.

Наказом директора філії «Карпатський лісовий офіс» І. Чебан від 04.04.2025 року №473/39.4 введено в дію з 01.04.2025 року структуру і штатний розпис філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», затверджених генеральним директором державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 01.04.2025 року, у кількості 5219,55 штатних одиниць з місячним фондом заробітної плати за посадовими окладами 110963365 грн.

У попередженні від 23.10.2024 року, підписаному директором філії «Рава-Руське лісове господарство» Т. Чіхрак, яке вручене позивачу ОСОБА_2 під розписку 24.10.2024 року, вказано, що відповідно до наказу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 18.10.2024 року №1841 «Про припинення філії «Рава-Руське лісове господарство» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» філія «Рава-Руське лісове господарство» припиняється шляхом закриття її в порядку, передбаченому законодавством, та попереджено позивача про наступне звільнення з посади начальника цеху та припинення трудових відносин на підставі статті 49-2 та пункту 1 статті 40 КЗпП України.

У попередженні вказано, що про наявність вакантних посад у філії «Карпатський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» позивача буде додатково попереджено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17 (провадження №11-431асі18), зазначено, що «реорганізація», «скорочення чисельності або штату працівників» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів. За таких обставин підставою для розірвання з працівником трудового договору у зв`язку з ліквідацією та реорганізацією підприємства, установи, організації за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України може бути ліквідація чи реорганізація саме підприємства, установи, організації як юридичної особи. Ліквідація структурного підрозділу юридичної особи зі створенням чи без створення іншого структурного підрозділу не є ліквідацією або реорганізацією юридичної особи, а свідчить лише про зміну внутрішньої (організаційної) структури юридичної особи. На відміну від ліквідації чи реорганізації юридичної особи ця обставина може бути підставою для звільнення працівників цього структурного підрозділу згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України виключно з підстав скорочення чисельності або штату працівників у зв`язку з такими змінами при умові дотримання власником вимог частини другої статті 40, статей 42, 43, 49-2 КЗпП України.

Такий правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі №6-65цс12.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, другою та третьою статті 49-2 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов`язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об`єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до домашніх працівників, до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період, а також у зв`язку з неможливістю забезпечення працівника роботою, визначеною трудовим договором, у зв`язку із знищенням (відсутністю) виробничих, організаційних та технічних умов, засобів виробництва або майна роботодавця внаслідок бойових дій (частина четверта статті 49-2 КЗпП України).

За обставинами справи, що переглядається, не встановлено підстав для застосування положень частини четвертої статті 49-2 КЗпП України.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника. Реалізація зазначеного обов`язку повинна відбуватися з урахуванням принципу рівності трудових прав громадян і не може бути обумовлена виключно розсудом роботодавця.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 07 листопада 2011 року в справі №6-45цс11 та від 01 квітня 2015 року в справі №6-40цс15, Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року в справі №800/538/17 (провадження №11-431асі18) та Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року в справі №638/14165/21 (провадження №61-13363сво23).

Також він є усталеним в практиці Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (див., наприклад. постанови від 22 березня 2023 року в справі №761/9832/21 (провадження №61-11984св22); від 10 листопада 2022 року в справі №525/983/21 (провадження №61-5659св22); від 28 квітня 2021 року в справі №373/2133/17 (провадження №61-8393св20); від 26 червня 2019 року в справі №641/5330/16-ц (провадження №61-19724св18).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року в справі №695/2369/18 (провадження №61-20155св19) зазначено: «встановивши, що вакантні посади позивачу були запропоновані лише 23 червня 2018 року, тобто на наступний день після видання наказу про звільнення, і лише у межах філії Черкаського обласного управління АТ «Ощадбанк», суди дійшли правильного висновку, що порушення трудових прав позивачки призвело до її незаконного звільнення, що є підставою для її поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до положень статті 235 КЗпП України».

Цей висновок підтриманий Верховним Судом у постанові від 06 жовтня 2025 року в справі №395/772/22 (провадження №61-4118св24).

У постанові від 31 липня 2025 року в справі №500/4435/19 (провадження №61-16490св24) Верховний Суд зазначив про те, що «суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач виконав свій обов`язок щодо працевлаштування позивачки, запропонував їй усі вакантні посади у ДП «Адміністрація морських портів України», а не лише в Ізмаїльській філії, від яких вона відмовилась, та дійшов правильного висновку, що відповідач як роботодавець, належним чином виконав обов`язки, передбачені статтею 49-2 КЗпП України, та дотримав інші вимоги трудового законодавства під час процедури звільнення позивача, тому дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.».

Самий лише факт зміни в організації праці створює для роботодавця позитивне зобов`язання щодо збереження трудових правовідносин з його працівниками.

Належним виконанням такого зобов`язання є здійснення визначених КЗпП України дій, які нададуть працівникові можливість продовжити виконання попередніх функціональних обов`язків, а в разі неможливості - інших, які відповідають його кваліфікації.

Звільнення з роботи є крайнім заходом у зв`язку з об`єктивною неможливістю збереження трудових правовідносин або ж через небажання працівника продовжувати працювати на запропонованих умовах (найкращих умовах, які роботодавець об`єктивно має змогу запропонувати з урахуванням приписів трудового законодавства з дотриманням прав інших працівників, зокрема, щодо переважного права на залишення на роботі).

Розірвання трудового договору у випадку змін в організації праці, зокрема й ліквідації чи реорганізації, є ініціативою роботодавця, що й створює для працівника відповідні гарантії від незаконного звільнення. Водночас, надання таких гарантій не є формальністю у зв`язку лише із самим фактом змін в організації праці роботодавця, а спрямоване на випадки, коли продовження трудових правовідносин є об`єктивно неможливим, зокрема, й у зв`язку з відмовою працівника працювати на змінених умовах. Тому факт такої відмови (за наявності відповідних вакансій) є визначальним (див., постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 квітня 2025 року в справі №125/1514/20 (провадження №14-163свц24)).

У постанові від 28 серпня 2024 року в справі №641/1334/23 (провадження №14-54цс24) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такі правові висновки: «На підставі системного аналізу пункту 1 частини першої та частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України з метою забезпечення цієї гарантії на власника або уповноважений ним орган у разі звільнення працівника у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці покладається обов`язок під час попередження працівника про таке звільнення одночасно запропонувати йому наявні вакантні посади. Отже, законодавець встановив принцип одночасності попередження про наступне вивільнення та пропонування наявних вакантних посад для забезпечення гарантії права громадян на сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, власник вважається таким, що належно виконав свій обов`язок щодо сприяння у збереженні роботи працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням штату, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Водночас, роботодавець зобов`язаний запропонувати вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Такий обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з`явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.

Відмова працівника від зайняття запропонованих вакансій (у разі наявності пропозицій) чи відсутність відповідних вакансій свідчить про об`єктивну неможливість продовження трудових правовідносин та є передумовою для звільнення такого працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України».

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 квітня 2021 року в справі №444/2600/19 (провадження №61-13999св20), від 22 липня 2021 року в справі №456/57/20 (провадження №61-6268св21), від 27 серпня 2021 року в справі №712/10548/19 (провадження №61-10299св21), від 09 грудня 2021 року в справі №646/2661/20 (провадження №61-7496св21) та інших; така судова практика є усталеною.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, про недотримання роботодавцем процедури звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку з ліквідацією філії, а відтак, про незаконність такого звільнення позивача, адже останньому з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору не було запропоновано жодної вакантної посади на підприємстві.

При цьому, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги докази, надані відповідачем, про те, що позивач був ознайомлений з вакантними посадами в апараті ДП «Ліси України» 07.01.2025 року, тобто в день його звільнення із займаної посади.

Твердження відповідача про дотримання ним вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивачу були запропоновані усі наявні у межах апарату вакантні посади, є безпідставним, оскільки відповідно до наведених вище правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду, роботодавець зобов`язаний запропонувати усі вакансії, які існують на цьому підприємстві (з урахуванням усіх його структурних підрозділів), незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Однак, відповідачем не надано доказів про те, що позивачу були запропоновані усі вакантні посади, або ж про те, що ці посади не були вакантними протягом всього періоду від попередження до звільнення, як і не надано доказів, що протягом цього періоду у відповідача взагалі не було вакантних посад, що свідчить про недотримання ним вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника, посада якого підлягає скороченню, покладається саме на роботодавця.

В суді апеляційної інстанції представник відповідача підтвердив, що позивачу протягом усього періоду від попередження до звільнення не пропонувалися усі наявні вакантні посади, виходячи лише з того, що проводилась ліквідації усіх філій, з повним звільнення працівників (окрім тих, які були визначені уповноваженими особами на ліквідацію). Однак, такі міркування відповідача не ґрунтуються на положеннях трудового законодавства, зокрема, положеннях статті 49-2 КЗпП України.

Оскільки звільнення позивача проведено з порушенням вимог трудового законодавства, в суду першої інстанції були наявні правові підстави для визнання незаконним та скасування наказу про звільнення позивача, його поновлення на попередню роботу (встановлено, що на даний момент філія «Рава-Руське лісове господарство» ДП «Ліси України» не ліквідована, відомості про її припинення до реєстру не внесені), а також стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, з правильністю якого погоджується колегія суддів, беручи до уваги також те, що такий відповідачем не спростований і проведений на підставі довідки про середньоденну заробітну плату позивача, наданої самим відповідачем.

Отже, висновки суду першої інстанції по суті вирішення спору є правильними і не спростовуються доводами апеляційної скарги, судом не допущено порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для скасування чи зміни рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 16 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 15 грудня 2025 року.

Головуючий С.М. Бойко

Судді: С.М. Копняк

А.В. Ніткевич