Рішення від 04 грудня 2025 р. у справі №607/24859/24 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05.12.2025 Справа №607/24859/24 Провадження №2/607/1411/2025

місто Тернопіль

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

головуючого – судді – Якімця Т.І.,

за участю секретаря судового засідання – Трембач С.О.,

представника позивача Кантелюка Т.-Т. Ю.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна та

У С Т А Н О В И В :

І. Описова частина

1. Стислий зміст скарги

Представник ОСОБА_1 – адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. – звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з цивільним позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Перша Тернопільська ДНК, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Тернопільський відділ ДВС Тернопільської області ЗМУ МЮ про скасування арешту нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження, б/н, виданою 29 серпня 2008 року головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Древінською У.П., реєстраційний номер обтяження: 7991985; зареєстровано 29 серпня 2008 року реєстратором Тернопільська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова б/н, 29 серпня 2008 року, Перший відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції головний державний виконавець Древінська У.П.; ВП № 8162160; об`єкт обтяження: квартира, 1/3 частина, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_2 , код: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; заявник: Перший відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції.

В обґрунтування вказаного позову представник ОСОБА_1 – адвокат

Кантелюк Т.-Т.Ю. – зазначив, що ОСОБА_1 є спадкоємцем ОСОБА_4 , яка була його дружиною та померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . 07 квітня 2023 року позивач звернувся до Першої Тернопільської ДНК для відкриття спадкової справи та прийняття спадщини, проте, оскільки на нерухоме майно, що належало ОСОБА_4 , а саме: 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , накладено арешт, у видачі свідоцтва про право на спадщину було відмовлено до зняття обтяження. Адвокат вказує, що арешт на це нерухоме майно накладено 29 вересня 2008 року згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, 29 вересня 2008 року, виданої Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, ВП № 8162160. Боржником у даному виконавчому провадження є ОСОБА_2 . Представник позивача зауважує, що арешт накладено згідно виконавчого документу виданого на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2008 року (справа № 2-2837/2008). ОСОБА_3 є особою в інтересах якої накладено арешт на майно.

У позові також зазначено, що ОСОБА_2 08 травня 2007 року подарував належну йому 1/3 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , своїй матері ОСОБА_4 . Також, згідно відомостей з реєстру про право власності на нерухоме майно ОСОБА_4 володіла 2/3 вказаної квартири на підставі договору дарування ВЕО 333485, 08 травня 2007 року, виданого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Олексишин З.З., реєстр. № 2563 та свідоцтва про право власності від 08 серпня 1997 року, що видане міським бюро технічної інвентаризації м. Тернопіль, розпорядження органу приватизації № 24010 від 01 серпня 1997 року. Крім того, згідно відповіді Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області ЗМУ МЮ, наданої ОСОБА_2 , що у відділу не має законних підстав для вилучення обтяження 7991985, яке накладено на підставі постанови б/н про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 29 вересня 2008 року. Згідно відомостей з Автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП) відкритих виконавчих проваджень, щодо ОСОБА_2 – немає. Вказане обтяження порушує права позивача та перешкоджає останньому у вільному володінні, користуванні та розпорядженні майном.

2. Стислий зміст відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 своїм правом на відзив, що передбачене статтею 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України), не скористалися.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції своїм правом на заперечення не скористалися.

3. Процесуальні дії та хронологія руху справи в суді

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 листопада 2024 року відкрито провадження у цій цивільній справі. Постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою від 27 березня 2025 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача – адвокат Кантелюк Т.-Т.Ю. – позов підтримав та просив позовні вимоги задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, проте, від її представника адвоката Стецюка Ю.О. надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора в судове засідання не з`явилася, однак подала заяву про розгляд справи без участі їхнього представника.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Тернопільський відділ ДВС Тернопільської області ЗМУ МЮ, утім подала заяву про розгляд справи без участі їхнього представника.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Дослідивши та оцінивши докази у справі в їх сукупності, суд встановив наступні обставини справи.

ІІ. Мотивувальна частина

1. Фактичні обставини встановлені судом.

1980 року видано Гарантійний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 22, 23).

Згідно зі свідоцтва про право власності на житло від 08 серпня 1997 року, видане міським бюро технічної інвентаризації, квартира, загальною площею 65,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ; свідоцтво видано згідно з розпорядженням від 01 серпня 1997 року № 24010 (а.с. 16, 17).

24 вересня 1997 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації видано Технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_3 , що знаходиться у власності ОСОБА_1 (а.с.18 – 21).

Відповідно до договору дарування від 08 травня 2007 року ОСОБА_1 , що діє від імені ОСОБА_2 (Дарувальник) та ОСОБА_4 (Обдарована) уклали даний договір про таке: дарувальник передає безоплатно у власність, а обдарована приймає у дарунок 1/3 частку трикімнатної квартири під АДРЕСА_3 (а.с. 24, 25).

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть, серія НОМЕР_2 , актовий запис № 523 (а.с. 12).

Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72077536 від 07 квітня 2023 року, була зареєстрована спадкова справа №70499948, номер у нотаріуса 212/2023, після ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2008 року (справа № 2-2837/2008р), позов – задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 20 943,90 грн – боргу за договором позики, 2 000 гривень – моральної шкоди, 230,95 гривень – судових витрат у справі; всього 23 175,47 грн (а.с. 32, 33).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 360820859 від 03 січня 2024 року, квартира АДРЕСА_3 , реєстраційний номер майна: 17131633, належить на праві приватної спільної часткової: ОСОБА_1 – 1/3 частка, ОСОБА_4 – 2/3 частки. Також наявна інформація про накладення арешту нерухомого майна № 7991985 на 1/3 частину квартири ОСОБА_2 на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, б/н, 29 вересня 2008 року Перший відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції головний державний виконавець Древінська У.П.; ВП № 8162160 (а.с. 26, 27).

Згідно відповіді Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області ЗМУ МЮ № 7526 від 15 січня 2024 року, згідно з відомостями АСВП ВП – спецрозділ у Першому відділі ДВС Тернопільського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 8162160 з примусового виконання виконавчого листа № 2-2837 від 27 червня 2008 року, що видав Тернопільський міськрайонний суд про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20 943,90 грн – боргу за договором позики, 2 000 грн – моральної шкоди, 230,95 грн – судових витрат по справі; всього 23 175,47 грн, 35 грн витрат на проведення виконавчих дій. 10 липня 2008 року державним виконавцем ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження. Під час примусового виконання державним виконавцем 29 вересня 2008 року ухвалено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та внесено відомості до Державного реєстру речових прав за номером обтяження 7991985. Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним виконавцем Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції накладено арешт на нерухоме майно згідно постанови б/н від 29 вересня 2008 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження за номером обтяження 7991985. 31 грудня 2009 року на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві (за письмовою заявою стягувача). Повторно виконавчий документ на адресу відділу не надходив. Відділ ДВС не має законних підстав для вилучення обтяження 7991985 (а.с. 28, 29).

У відповіді Тернопільського відділу ДВС Тернопільської області ЗМУ МЮ № 71059 від 09 квітня 2024 року вказано, що на даний час матеріали виконавчого провадження № 8162160 є знищеними, у зв`язку із чим надати будь-які копії документів даного виконавчого провадження є неможливими (а.с. 30).

Згідно з відповіддю Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області № 4.3/88/2024 від 10 квітня 2024 року у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області на розгляді перебувала цивільна справа № 2-2837/2008 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу та моральної шкоди. Відповідно до наказу № 127 від 01 листопада 2016 року про знищення справ цивільного провадження, у зв`язку з закінченням терміну їх зберігання, цивільна справа за № 2-2837/2008 – знищена, відповідно до довідки складеної та підписаної працівниками суду від 09 квітня 2024 року (а.с.31).

Як вказано у ВП – спецрозділ № 8162160 від 22 липня 2025 року, на підставі виконавчого листа від 27 червня 2008 року № 2-2837 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 23 175,47 грн, завершено. Повернення ВД стягувачеві 31 грудня 2009 року на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві (за письмовою заявою стягувача) (а.с. 119, 120).

2. Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

2.1. В Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша та друга статті 8 Конституції України).

Конституцією України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп).

Згідно з частинами першою, другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). Частиною першою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 10 ЦПК України закріплено: суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша); суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга); суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта); забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина десята).

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами частин першої – третьої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

2.2. Частиною першою статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Конституційний Суд України зазначив, що в приписові частини першої статті 41 Конституції України визначено тріаду правомочностей власника: володіння, користування, розпорядження, які він здійснює щодо певного майна, що йому належить на тій чи тій юридичній підставі, тому в розумінні цього припису власність, якою кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися, стосується майна. Відповідно, конституційний імператив щодо непорушності права приватної власності скеровано насамперед на убезпечення власника від протиправного втручання в здійснення ним своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження належним йому майном вільно та на власний розсуд. (абзац одинадцятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року

№ 6-р(ІІ)/2022).

У статті 41 Основного Закону України також вказано: право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом (частина друга); ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним (частина четверта); використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома).

Головним обов`язком держави у сфері відносин власності є забезпечення захисту прав усіх суб`єктів права власності. Одним із механізмів забезпечення такого захисту є законодавче врегулювання, у межах якого чітко та вичерпно встановлено, зокрема, підстави виникнення, припинення права власності, випадки правомірного обмеження права власності, підстави і порядок здійснення такого обмеження (абзац десятий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 червня 2022 року № 6-р(ІІ)/2022).

Наведені приписи основоположного акта держави знаходять свій розвиток насамперед у нормах цивільного законодавства.

Так, частиною першою статті 316 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Стаття 317 ЦК України передбачає, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша); на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (частина друга).

За статтею 328 ЦК України: право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша); право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга).

Якщо певне право, зокрема право власності, порушено, не визнається або оспорюється кожна особа має право на його захист (частина перша статті 15 ЦК України). Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Пунктом 1 частини другої цієї статті ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільного право є визнання права.

2.3. Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України). За статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218).

Аналіз приписів статей 1216 – 1218 ЦК України у їх системному зв`язку зі статтею 328 ЦК України дає підстави для висновку, що спадкування є однією з підстав виникнення права власності.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

У відповідності до частин першої, третьої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно пункту 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, суди повинні мати на увазі, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно.

Системний аналіз зазначених норм законодавства свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відповідно до підпункту 4.18 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно з пунктом 4.20 цього Порядку якщо на спадкове майно накладено арешт, видача свідоцтва про право на спадщину зупиняється до зняття арешту.

Отже, позивач, як власник успадкованого майна, позбавлений права на отримання правовстановлюючого документу, який засвідчує його права, а також на розпорядження таким майном в подальшому.

2.4. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі – Закон № 1404) завершальною стадією судового провадження є виконавче провадження як сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Аналіз норм Закону № 1404 щодо підстав накладення арешту на майно боржника та зняття такого арешту свідчить, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.

Підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини встановлені частиною четвертою статті 59 Закону № 1404.

Відповідно до частини п`ятої статті 59 Закону № 1404 у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Згідно з частиною першою статті 40 Закону № 1404 у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Згідно зі статтею 59 Закону № 1404 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

В постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року (справа № 817/928/17), зазначено про те, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться.

Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено: право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша); особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга).

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права (абзац перший).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами правомочність контролювати використання майна за наявності певних умов для цього (див., зокрема, «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» /Sporrong and Lonnroth v. Sweden, 1982, § 61, «Вістінс і Перепйолькінс проти Латвії» /VistinsandPerepjolkinsv.Latvia [ВП], 2012, § 93).

Право власності не є абсолютним, тобто може бути обмежене, однак втручання у це право може здійснюватися лише на підставі закону з дотриманням принципу юридичної визначеності та принципу пропорційності, який вимагає досягнення розумного співвідношення між інтересами особи та суспільства (абзац сьомий підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 5 червня 2019 року № 3-р(І)/2019).

Отже, право власності особи може бути обмежене, й це не свідчитиме про нівелювання самої сутності цього права, однак таке обмеження має ґрунтуватися на законі, відповідати принципу юридичної визначеності, бути пропорційним й не надто обтяжливим для особи. Законодавчий механізм обмеження права власності та практика його застосування не повинні призводити до фактичної втрати власником права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на невизначений період.

У постановах Верховного Суду від 27 березня 2020 року (справа № 2-356/12), від 03 листопада 2021 року (справа № 161/14034/20), від 22 грудня 2021 року

(справа № 645/6694/15-ц), від 09 січня 2023 року (справа № 2-3600/09) від 28 серпня 2024 року (справа № 947/36027/21), сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому суд враховує, що скасувати арешт в іншому порядку неможливо, оскільки виконавче провадження, під час якого накладено арешт, знищено за закінченням строків зберігання.

Отже, наявність накладеного обтяження порушує права позивача на вступ у спадщину, що дає підстави для задоволення позову, оскільки іншим шляхом відновити порушені права позивача неможливо.

Арешт на спадкове майно було накладено органом виконавчої служби та судом у 2008 році на виконання рішення суду, на даний час виконавче провадження відсутнє, однак, арешт, накладений на майно боржника, знято не було.

Як було зазначено, у ВП – спецрозділ № 8162160 від 22 липня 2025 року вказано, що на підставі виконавчого листа від 27 червня 2008 року № 2-2837 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 23 175,47 грн, завершено. Повернення ВД стягувачеві 31 грудня 2009 року на підставі пункту 1 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачеві (за письмовою заявою стягувача).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна (постанова від 29 червня 2023 року, справа № 208/9810/21).

Суд вважає, що позов подано до належного відповідача, адже відомий стягувач у виконавчому провадженні, а також те, що підстави для обтяження нерухомого майна, яке було накладено за заявою ОСОБА_3 наразі відсутні, отже, за заявою ОСОБА_3 таке обтяження могло бути скасовано, однак відповідач в добровільному порядку заяву до державної виконавчої служби не подав, що безумовно, є її правом, а не обов`язком.

Суд критично оцінює доводи відповідача – ОСОБА_3 – стосовно того, що вона не подавала заяв про повернення виконавчого листа стягувачу, оскільки жодних доказів на підтвердження цього нею надано не було, інформації щодо того чи зверталася вона з 2009 року у відповідні органи виконавчої служби щодо статусу відповідного провадження також надано не було.

Тож, беручи до уваги той факт, що наявність арешту, накладеного на майно, порушує право позивача на отримання спадщини, внаслідок чого він позбавлений змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися спадковим майном, а тому право позивача підлягає судовому захисту у заявлений ним спосіб шляхом звільнення майна з-під арешту.

ІІІ. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви

3.1. Враховуючи встановлені судом обставини та наведені положення чинного законодавства, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

3.2. Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача.

Розподіляючи судові витрати у виді судового збору, суд керується частиною дев`ятою статті 141 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник не з протиправних дій відповідачів, судові витрати покладаються на позивача.

Таким чином, судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесених.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76 – 78, 81, 89, 244, 258 – 261, 273, 352 – 355, 447 – 453 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кантелюк Томаш-Теодор Юрійович, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування арешту нерухомого майна – задовольнити.

2. Скасувати арешт нерухомого майна, накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборон на його відчуження, б/н, виданою 29 серпня 2008 року головним державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції Древінською У.П., реєстраційний номер обтяження: 7991985; зареєстровано 29 серпня 2008 року реєстратором Тернопільська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України; підстава обтяження: постанова б/н, 29 серпня 2008 року, Перший відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції головний державний виконавець Древінська У.П.; ВП № 8162160; об`єкт обтяження: квартира, 1/3 частина, адреса: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_2 , код: НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ; заявник: Перший відділ державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції.

3. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції слід покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесених.

4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

5. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного рішення суду.

7. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 грудня 2025 року.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідачі:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_5 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Перша Тернопільська державна нотаріальна контора, адреса місцезнаходження: вул. Коперника Миколая, 1, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 02900587.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, адреса місцезнаходження: вул. Кн. Острозького, 14, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ: 45000236.

Головуючий суддяТ. І. Якімець