Рішення від 01 січня 2026 р. у справі №500/5919/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/5919/25

02 січня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Чепенюк О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 через представника звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільський області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві, відповідач 2), у якому з урахуванням уточненої позовної заяви просить: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 26.06.2025 №184150015940 щодо відмови у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ; зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з врахування періодів роботи згідно трудової книжки колгоспника від 11.05.1984, а саме періоду з 1982 по 1983 рік у колгоспі «Ілліча», періоду навчання з 1983 по 1986 рік, періоду роботи з 26.04.1986 по 25.07.1988 рік та 1991 по 1995 рік.

Позов обґрунтовано тим, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком. Оскаржуваним рішенням ГУ ПФУ в Тернопільській області від 26.06.2025 №184150015940 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком. Відповідачем 1 не зараховано період роботи з 1982, 1983, 1986 по 1988, та з 1991 по 1995 роки, оскільки відсутня довідка із зазначенням інформації про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Позивач не погоджується з такою відмовою органу Пенсійного фонду та стверджує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві. При цьому вважає, що пенсійне забезпечення не може ставитись в залежність від існування певних документів, відсутніх не з вини особи, збереження яких не може нею контролюватись, відтак на цю особу не може покладатись відповідальність за їх збереження.

Позивач вважає відмову ГУ ПФУ в Тернопільській області зарахувати спірні періоди до страхового стажу протиправною, бо періоди трудової діяльності підтверджені належними записами трудової книжки, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цій справі, постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

У строк, встановлений судом, від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує та зазначає, що стаж позивача становить 26 років 04 місяці 19 днів. Відповідач з посиланням на пенсійне законодавство та порядок ведення трудових книжок вважає, що прийняв правомірно рішення, відтак просить відмовити у задоволенні позову (а.с.120-136).

Представником відповідача 2 надані матеріали відмовної пенсійної справи позивача (а.с.91-119).

01.12.2025 від представника позивача надійшли витребувані судом матеріали (а.с.137-157).

Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 19.06.2025 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком (а.с.115 зворот-116).

За принципом екстериторіальності така заява розглядалася ГУ ПФУ в Тернопільській області, рішенням якого від 26.06.2025 №184150015940 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-ІV).

У рішенні вказано, що вік заявника становить 60 років 02 місяці, страховий стаж складає 26 років 04 місяці 19 дні.

Також у рішенні виписані умови для призначення пенсії за віком. Так, відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року не менше 32 років.

У цьому ж рішенні вказано, що за доданими документами до страхового ОСОБА_1 не зараховано період роботи в колгоспі «Заповіт Ілліча» з 1982, 1983, 1986 по 1988 та з 1991 по 1995, оскільки відсутня довідка про встановлений та вироблений мінімум трудової участі у громадському господарстві (а.с.45, 107).

Позивач не погоджується з рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, та просить зарахувати до страхового стажу роботу у колгоспі.

До спірних правовідносин суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Періоди, з яких складається страховий стаж, визначені в статті 24 Закону №1058-IV, відповідно до якої страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом (частина третя статті 24 Закону №1058-ІV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

До стажу роботи, серед іншого, також зараховується: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.

Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок

Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.

Як встановлено статтею 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктами 1, 2 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Положеннями частин першої, третьої статті 44 Закону №1058-IV передбачено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

На підтвердження страхового стажу позивач надав трудову книжку колгоспника дата заповнення 11.05.1984, яка містить записи щодо спірних періодів його навчання та трудової діяльності в колгоспі, зокрема про виконання річного мінімуму трудової участі в господарстві та встановлений мінімум трудової участі на рік. Так, на сторінках 18-20 трудової книжки є такі записи щодо спірних періодів трудової діяльності позивача:

рік / кількість відпрацьованих людиноднів за рік / установлений мінімум трудоднів

1982 / 86 / 265,

1983 / 79 / 270,

1986 / 197 / 195,

1987 / 297 / 280,

1988 / 128 / - ,

1988 / 146 / 270,

1989 / 319 / 270,

1990 / 123 / 120,

1990 / 161 / 260,

1991 / 349 / 260,

1992 / 223 / 260,

1993 / 260 / 260,

1994 / 347 / 260,

1995 / 65 / -.

Записи скріплені печаткою колгоспу (а.с.77-79). Будь-яких виправлень чи неточностей вищевказані записи трудової книжки колгоспника не містять.

Як вбачається з записів трудової книжки колгоспника позивач перебував членом колгоспу "Ілліча" в період з 1982 по 1983 роки, з 26.04.1986 по липень 1988 перебував членом колгоспу "Заповіт Ілліча", а в період з 15.08.1990 по 15.03.1995 перебував членом колгоспу "Зоря". Про відпрацьовану кількість трудоднів за 1988 та 1990 роки трудова книжка колгоспника містить відомості з двох колгоспів.

Також на підтвердження членства та трудової діяльності в колгоспі позивачем надано архівні довідки, які додатково підтверджують трудову участь позивача, зокрема, за частину спірних періодів та містять такі ж відомості про вироблену кількість трудоднів, що і трудова книжка колгоспника (а.с.43-44, 126 зворот, 127, 140, 141).

Порядок ведення трудових книжок колгоспників був врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310 (далі - Основні положення). Відповідно до пунктів 1, 2, 5, 6 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання. Всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Також слід відмітити про встановлений взірець трудової книжки колгоспника, відповідно до якого у розділі ІV «Відомості про роботу» вказуються відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис, а в розділі V «Трудова участь у громадському господарстві» - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Записи трудової книжки колгоспника відповідають наведеним правовим нормам та містять належні та достатні відомості для зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу роботи у колгоспі.

Як вже зазначав суд, згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 16.05.2019 у справі №161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі № 550/927/17) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. І лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Стосовно порядку зарахування такого стажу в колгоспі, то такий підлягає зарахуванню позивачу з урахуванням трудової участі в господарстві та при виконанні встановленого мінімуму трудової участі або не виконанні такого з поважних причин, зараховується весь період роботи.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.09.1983 по 28.03.1986 навчався у радгосп-технікумі (по закінченню навчання отримав диплом серії НОМЕР_1 , а.с.147), який додатково підтверджується записами трудової книжки колгоспника і такий період вже зарахований відповідачем 1 до страхового стажу самостійно, про що зазначено у наданому ГУ ПФУ в Тернопільській області розрахунку страхового стажу (а.с.110).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що незарахування окремих періодів роботи ОСОБА_1 до страхового стажу свідчить про протиправність оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 26.06.2025 №184150015940, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, періоди роботи з 1982 по 1983 рік у колгоспі «Ілліча», періоди роботи з 26.04.1986 по 25.07.1988 та з 1991 по 1995 рік підлягають зарахуванню до страхового стажу (з урахуванням виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та з урахуванням вже зарахованого).

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання призначити позивачу пенсію за віком, то суд зазначає таке.

За нормами статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досягнув віку 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто набув право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV при наявності необхідного страхового стажу.

Як слідує з розрахунку зарахованого відповідачем страхового стажу позивача, на час звернення за призначенням пенсії страховий стаж ОСОБА_1 складає 26 років 04 місяці 19 днів (а.с.124), про що також вказано в оскаржуваному рішенні (а.с.45).

Разом з тим, щодо наявності у позивача страхового стажу не менше 32 років, то у суду відсутній розрахунок такого стажу і такі повноваження щодо обчислення страхового стажу при призначенні пенсії належать до виключних повноважень органів пенсійного фонду, а тому суд не може підміняти собою такий орган і проводити відповідні обчислення страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15, яка зводиться до того, що суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу

Отже, суд приходить до переконливого висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов`язання відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України після зарахування спірних періодів повторно розглянути заяву позивача від 19.06.2025 про призначення пенсії за віком. Позовна вимога підлягає задоволенню частково.

При цьому, суд не має підстав робити висновок про те, що при обчисленні стажу, що дає право на пенсію за віком з врахуванням висновків суду, викладених у цій справі, та за наявності підстав для призначення пенсії, територіальне управління Пенсійного фонду України порушуватиме права позивача, не призначаючи, чи не виплачуючи таку пенсію.

Стосовно того, хто з відповідачів має вирішувати питання призначення та зарахування стажу, то суд вважає, що ГУ ПФУ в Тернопільській області є належним відповідачем за цією вимогою, а не ГУ ПФУ в м. Києві, як помилково вказує представник позивача.

Такого висновку суд дійшов аналізуючи норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, який вказує, що за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що розглядає заяву та документи про призначення/перерахунок пенсії з прийняттям відповідного рішення, а структурний підрозділ органу, до якого звернувся заявник, лише формує атрибути сканованих документів та електронну пенсійну справу, жодного рішення по такій заяві не приймає.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прав позивача не порушено.

Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб`єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Стосовно дати призначення пенсії, то згідно з пунктом 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

З аналізу наведеної норми Закону №1058-ІV вбачається, що пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося до спливу трьох місяців з дня виникнення права на призначення такої пенсії.

У разі наявності у ОСОБА_1 достатнього страхового стажу для призначення пенсії (при повторному розгляді заяви), таку необхідно призначити з 15.04.2025, з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

З огляду на викладене вище, відповідно до частини другої статті 9 КАС України (якою передбачено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень) наявні підстави для виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача та прийняття рішення про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 26.06.2025 №184150015940 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язання ГУ ПФУ в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу трудову діяльність позивача з 1982 по 1983 рік у колгоспі «Ілліча», з 26.04.1986 по 25.07.1988 у колгоспі "Заповіт Ілліча" та з 1991 по 1995 рік у колгоспу "Зоря" з урахуванням виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Перевіряючи дотримання критеріїв, яким має відповідати рішення, дії суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, суд вважає, що такі не дотримані, відповідач ГУ ПФУ в Тернопільській області діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені законами України, необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково, то відповідно до частин першої, третьої статті 139 КАС України позивачу слід відшкодувати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 605,60 грн, сплачений відповідно до квитанції від 04.10.2025.

У позові позивач заявив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 22000,00 грн.

При вирішенні питання щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини третьої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Водночас, за змістом наведених вище норм, вирішуючи питання розподілу судових витрат, першочергово підлягає з`ясуванню питання причин, з яких сторона не могла подати докази, що підтверджують їх розмір до проголошення судового рішення та чи було нею подано відповідну заяву в порядку частини 7 статті 139 та частини 3 статті 143 КАС України.

Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування статей 139, 143 КАС України.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, у питанні доведеності оплати витрат на правову допомогу, сформувала наступні висновки:

«…склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 07.07.2023 у справі № 340/2823/21 дійшов наступних висновків:

«Частина сьома статті 139, частини третя, четверта статті 143 КАС України містять приписи, які дозволяють стороні надати суду докази, які підтверджують витрати на правничу допомогу, протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи, але за умови, що ця сторона зробить про це відповідну заяву до закінчення судових дебатів. Вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останнім етапом - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду касаційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з цим - з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України».

В ухвалах та постанові від 25.07.2023 у справі №340/4492/22, від 08.01.2024 у справі №580/3758/19, від 23.01.2024 у справі №380/12348/22 Верховний Суд дійшов висновку що, за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених витрат представником позивача не надано до суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, що в свою чергу позбавляє суд можливості перевірити їх обґрунтованість, доцільність та співмірність. Суд також звертає увагу на те, що представник просить лише стягнути витрати на правничу допомогу, однак матеріали справи не містять жодних доказів про розмір заявлених витрат та відсутня заява про те, що представником протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення по справі будуть подані докази про розмір витрат на правничу допомогу.

Суд також звертає увагу на те, що надані договори про надання правничої допомоги та акти приймання передачі про надання професійної правничої допомоги, укладенні між ФОП " ОСОБА_2 " (виконавець) та позивачем ОСОБА_1 (Замовник). Однак позовна заява подана від імені позивача його представником адвокатом Бай Сергієм Едуардовичем. Допустимих доказів на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, понесених саме представником позивача - адвокатом Бай Сергієм Едуардовичем, окрім долученого ордеру про надання правничої допомоги, матеріали справи не містять. Крім того жодних інших відомостей, які могли б пов`язати представника по даній справі (Бай С.Е.), з долученими договорами та актами приймання-передачі матеріали справи не містять.

Отже, на переконання суду, заявлені витрати на правову допомогу документально не підтверджені та не доведені у встановленому законом порядку, тому підстави для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, 3, місто Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 14035769), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вулиця Бульварно-Кудрявська, 16, місто Київ, 04053, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 26.06.2025 №184150015940 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 1982 по 1983 рік у колгоспі «Ілліча», з 26.04.1986 по 25.07.1988 у колгоспі "Заповіт Ілліча" та з 1991 по 1995 рік у колгоспі "Зоря" з урахуванням виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, з урахуванням вже зарахованого страхового стажу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п`ять грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений та підписаний 02 січня 2026 року.

Суддя Чепенюк О.В.