Постанова від 26 грудня 2024 р. у справі №760/24163/21 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________

Справа №760/24163/21

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/5421/2024

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року (суддя Букіна О.М.) у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

у вересні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором б/н від 7 вересня 2016 року у розмірі 63 094,57грн.

Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 7 вересня 2016 року ОСОБА_1 приєдналась до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку з метою укладання кредитного договору б/н та отримання кредитної картки. На підставі зазначеної Анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в А-Банку відповідачці надано кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 46,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач посилався на те, що виконав свої зобов`язання за договором, надав відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором, банком надана повна інформація про умови кредитування, що підтверджується підписом відповідачки в заяві позичальника. Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за процентами, комісією, а також інші витрати згідно з умовами.

Позивач стверджував, що відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 25 серпня 2021 року заборгованість відповідачки перед банком склала 63 094,57грн, яка складається з: 47394,65грн - заборгованості за кредитом та 15 699,92грн заборгованості за відсотками.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі АТ «Акцент-Банк» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та розподілити судові витрати, посилаючись на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Позивач зазначає, що відповідачка в Анкеті-заяві про приєднання до Умов і правил

надання банківських послуг в А-Банку своїм підписом підтвердила факт ознайомлення з Умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язалася в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті Банку. Як вбачається з розрахунку заборгованості, відповідачка користувалась кредитом, а тому ознайомилася з Умовами і правилами надання банківських послуг в А-Банку і погодилась з ними, оскільки даний кредитний договір є договором оферти. Доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору, дією та сплатою періодичних платежів.

Також позивач стверджує, що відповідачка, отримавши кредитну картку та скориставшись кредитними коштами, погодилась з умовами, що діяли на момент зняття коштів, а тому повинна сплачувати процентну ставку.

Позивач зазначає, що посилаючись на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 3 липня 2019 року по справі № 342/180/17, суд першої інтанції мав би задовольнити позовні вимоги хоча б про стягнення заборгованості за тілом кредиту, однак в оскаржуваному рішенні у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Крім цього позивач вважає, що сумніви суду відносно розрахунку заборгованості є необґрунтованими, та на підтвердження вірності розрахунку, надає банківську виписку.

Відзив на апеляційну скаргу відповідачкою не подано.

Відповідно до положень частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 7 вересня 2016 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку.

У анкеті-заяві відповідачка зазначила, що згодна з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, розміщеними у рекламному буклеті, складають між нею та банком договір про надання банківських послуг. Також відповідачка зазначила, що ознайомилася з договором про надання банківських послуг до його укладення та погоджується з його умовами, екземпляр договору про надання банківських послуг погоджується отримати шляхом самостійного роздрукування з офіційного сайту банку та зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті банку.

У вищезазначеній анкеті-заяві містяться персональні дані відповідачки, контактна інформація, сімейний і майновий стан, дата та підпис.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 22 серпня 2021 року заборгованість відповідачки становить 63 094грн 57коп. та складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 47 394грн 65 коп. та заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 15 699грн 92коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів укладення з відповідачкою кредитного договору, видачі банком картки та коштів, при цьому анкета-заява не містить відомостей про оформлення кредитного договору на умовах, обумовлених у позові, не надано позивачем і Умов та правила надання банківських послуг, підписаних відповідачкою.

Також суд першої інстанції зазначив, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не є безспірним доказом існування між сторонами договорних відносин та розміру боргу.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги,

колегія суддів зазначає про наступне.

Згідно з частиною четвертою статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України (редакція якої діяла на момент укладення договору) передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Аналіз вказаних норм свідчить, що істотними умовами кредитного договору є розмір кредиту, порядок його повернення, розмір та порядок сплати процентів за користування кредитом.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, у даному випадку Акцент-Банк.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку

користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У підтвердження своїх позовних вимог, позивач надав суду першої інстанції копію анкети-заяви про приєднання ОСОБА_1 до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ «Акцент-Банк» від 7 вересня 2016 року (с.с.7), розрахунок заборгованості за договором від 7 вересня 2016 року (с.с.5-6), Витяг з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк", розміщеного на сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» (с.с.8-12), Тарифи користування кредитною картою «Універсальна» (с.с.13), та копію паспорта відповідачки (с.с.14-15).

Однак, у анкеті-заяві від 7 вересня 2016 року, яка підписана ОСОБА_1 , не зазначено про намір укласти кредитний договір, не визначений розмір кредитного ліміту, розмір процентів, які погодили сторони кредитного договору, як плату за користування кредитними коштами.

Надані суду Тарифи не містять підпису ОСОБА_1 , а також дати їх прийняття.

Отже, сама по собі підписана анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, без надання належних та допустимих доказів, що підтверджують укладення договору, не може бути підставою для стягнення тіла кредиту та процентів за користування кредитними коштами, оскільки така анкета-заява не може розцінюватись як стандартна (типова) форма кредитного договору.

Відповідно до п. 2.1.1.1. Витягу з Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», ці Умови використання кредитних карт АТ «А-БАНК» (далі - Умови використання карт), Пам`ятка Клієнта, Тарифи на випуск та обслуговування кредитних карт (Тарифи), а так само Заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в А-Банку (далі - Заява), встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карток Банку (далі - Карт). Ці Умови регулюють відносини між Банком та Клієнтом з випуску та обслуговування карт. Банк випускає Клієнту Картку на підставі Заяви, належним чином заповненої та підписаної Клієнтом. Випуск картки і відкриття Рахунка Карти здійснюється у разі прийняття Банком позитивного рішення про можливість випуску Клієнту Карти. Клієнт зобов`язується виконувати правила випуску, обслуговування та використання Карт Банку та при наявності додаткових карт забезпечити виконання правил Власниками додаткових карт.

Згідно з п. 2.1.1.2.3. Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ «Акцент-Банк», після одержання Банком від Клієнта необхідних документів, а також Заяви Банк виконує перевірку наданих документів і приймає рішення щодо можливості встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банку, і Клієнт надає право Банку у будь-який момент змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт.

Відповідно до п. 2.1.1.2.5. Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПАТ «Акцент-Банк», Банк має право відмовити клієнту без пояснення причин у видачі або перевипуску Картки у разі надання ним у Заяві невірної інформації, нестійкого фінансового стану або наявності інших даних, що свідчать про неможливість видачі (перевипуску) Картки цій особі.

З аналізу зазначених вище положень вбачається, що підписання анкети-заяви не є

обов`язковою умовою видачі картки, і Банк має право відмовитись від надання кредиту/встановлення ліміту кредитування без будь-якого обґрунтування своєї відмови, Банк повинен довести, що ним було прийнято рішення про видачу картки із встановленням ліміту, що така картка видавалася відповідачці і нею була отримана.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про надання кредиту та сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Тарифи та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачекю кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Такі висновки відповідають правовій позиції, зазначеній у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 3 липня 2019 року.

Доводи апеляційної скарги, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд повинен був стягнути з відповідачки заборгованість за тілом кредиту, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки позивачем не було надано суду доказів видачі відповідачці банківської картки, встановлення кредитного ліміту, отримання та користування відповідачкою кредитними коштами.

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі № 381/1647/21 вказано, що «кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором».

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК Українипередбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (зокрема, постанова від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16).

Разом з цим, позивачем суду першої інстанції не було надано виписку з рахунку, відкритого на ім`я відповідачки.

До апеляційної скарги позивачем додана виписка про рух коштів по карті, виданій ОСОБА_1 .

Разом з цим, в апеляційній скарзі не заявлено клопотання про прийняття апеляційним судом нових доказів, а також не наведено обґрунтування не надання цих доказів до суду першої інстанції.

За правилами ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У постанові Верховного Суду від 3 травня 2022 року у справі № 363/4124/15 зазначено, що відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина друга). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина третя).

Аналіз зазначених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від особи, яка подає такий доказ, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

У постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року в справі № 369/7772/15-ц зазначено, що тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої-третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду

першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

Оскільки позивачем у апеляційній скарзі не зазначено, з яких підстав ним не були надані суду першої інстанції вказані докази, колегія суддів не вбачає правових підстав для прийняття нових доказів на стадії апеляційного перегляду.

Посилання в апеляційній скарзі на розрахунок заборгованості, як на доказ у підтвердження позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставними.

Верховний Суд у справі № 464/3214/16 зазначив, що по своїй суті розрахунок заборгованості не є доказом (зокрема письмовим) у розумінні статей 76, 95 ЦПК України, а є результатом вчинення арифметичних дій стороною, тоді як саме виписки за рахунками позичальника можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором, тобто слугувати підтвердженням правильності проведених стороною в такому розрахунку арифметичних дій.

Разом з цим, позивачем не було надано суду первинних документів щодо видачі кредиту, виписки по рахунку, на підставі якої суд міг здійснити власний розрахунок заборгованості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони погодили у письмовому вигляді істотні умови кредитного договору, ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, позивачем не доведено видачу відповідачці кредитних коштів та користування відповідачкою кредитними коштами, а також наявність заборгованості, про стягнення якої просить позивач у позовній заяві.

Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, оцінив надані докази, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення, рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 21 вересня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук