Постанова від 23 листопада 2025 р. у справі №607/20138/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24.11.2025 Справа №607/20138/25 Провадження №3/607/7423/2025

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбич В.Л. розглянувши матеріали, що надійшли з Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, проживаючої за адресом: АДРЕСА_1 , не працює,

за ч.1 ст.173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №744310 від 24.09.2025 року, ОСОБА_1 24.09.2025 о 10 год. 50 хв. у АДРЕСА_2 , вчинила відносно своєї невістки ОСОБА_2 домашнє насильство, тобто умисні дії психологічного характеру, а саме словесні образи, погрози, приниження, нецензурну лексику, внаслідок чого завдала шкоди її психічному здоров`ю, а саме головні болі, тремтіння кінцівок, чим порушила вимоги п. 3, 14 ч.1 ст. 14 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», чим вчинила правопорушення передбачене ч.1 ст. 173-2 КУпАП.

ОСОБА_1 в судовому засіданні своєї вини у вчиненні правопорушення не визнала. Пояснила, що конфлікти між нею та ОСОБА_2 вникають на кладовищі через відвідування могили її сина ОСОБА_3 , який загину на війні, її упорядкування та догляду. Пояснила, що ОСОБА_2 зневажливо ставиться до неї та ображає її, що і стало причиною виклику працівників поліції з ініціативи ОСОБА_2 . Пояснила, що дійсно ОСОБА_2 просила забрати надмогильні атрибути із могили її сина, на що вона відмовила, оскільки могилу її сина мали відвідати його військові побратими, а і з керівництвом кладовища вона домовилась, що їх забере після того як могилу сина відвідають його побратими, на що агресивно відреагувала ОСОБА_2 .

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що була свідком того факту, як 14.11.2025 ОСОБА_2 зневажливо висловлювалась до відвідувачів кладовища, де поховані загиблі воїни, в тому числі до ОСОБА_1 .

Потерпіла ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, шо на ОСОБА_5 кладовищі у м. Тернополі похоронений її чоловік та син ОСОБА_1 – ОСОБА_6 , який був військовослужбовцем. 24.09.2025 ОСОБА_1 ставила хрест на могилу сина і вона сказала останній, що потрібно все забрати, оскільки будуть проводитись роботи пов`язані із облаштуванням могил. У відповідь ОСОБА_1 почала ображати її, висловлювала погрози, нецензурну лексику, принижувала її, звинувачувала у смерті її сина та сказала, що більше не допустить до могили сина.

Потерпіла додатково пояснила, що через конфлікти не проживає разом із ОСОБА_1 з 15.02.2023. ЇЇ чоловіка мобілізували на військову службу 24.02.2022, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він загинув. Пояснила, що вона та ОСОБА_1 не є сім`єю, оскільки спільно не проживають, не ведуть спільного господарства та не підтримують сімейних стосунків.

Вважає винною ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП та просить притягнути її до адміністративної відповідальності.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, згідно якої настає відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисного вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» дає наступне визначення домашнього насильства - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Домашнє насильство - це один з різновидів насильства. Воно відрізняється від інших проявів (на вулиці, під час військових дій, під час конфлікту, в колективах тощо) тим, що коїться близькими один до одного людьми (родичами або членами сім`ї), які мають тісні стосунки - кровні, емоційні, шлюбні, інтимні, господарські та які пов`язані між собою. Таким чином, попередження та протидія домашньому насильству, а також надання допомоги постраждалим ускладняються саме тим, що це правопорушення стосується близьких людей.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Однак важливо розрізняти поняття «сварка», «конфлікт», «насильство».

Особливостями ознак домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

Конфлікт: особливий вид взаємодії, в основі якого лежать протилежні і несумісні цілі, інтереси, типи поведінки людей та соціальних груп, які супроводжуються негативними психологічними проявами; зіткнення протилежних інтересів і поглядів, напруження і крайнє загострення суперечностей, що призводить до активних дій, ускладнень, боротьби, що супроводжуються складними колізіями.

За результатами розгляду справи суд вважає, що подія, яка мала місце 24.09.2025 на Микулинецькому кладовищі в м. Тернополі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не має ознак домашнього насильства психологічного характеру, а є конфліктом між вказаним особами в основі якого лежить загибель чоловіка потерпілої ОСОБА_2 та сина ОСОБА_1 .

До матеріалів не долучено будь-яких об`єктивних доказів того факту, що ОСОБА_1 дійсно вчиняла будь-які дії психологічного характеру, пов`язані з домашнім насильством по відношенню до ОСОБА_2 з урахуванням того факту, що вказані особи спільно не проживають та не є членами сім`ї щонайменше з 2023 року.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція є нормами прямої дії, а згідно ч.2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Таким чином, суд може притягнути особу до адміністративної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.

Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцію, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини».

Згідно вказаної правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

При цьому суд зазначає, що відповідно до ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи з вищезазначеного, жодних беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП матеріали справи не містять.

Таким чином, сукупність зібраних та проаналізованих по справі доказів не дозволяє спростувати сумніви у категоричній формі та зробити беззаперечний і однозначний висновок про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення.

Так, ЄСПЛ у справі «Карелін проти Росії» дійшов висновку, що суд не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді, а також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Згідно із п.1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у випадку відсутності складу адміністративного правопорушення.

Виходячи з вищенаведеного вважаю, що за встановлених обставин справи в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки суду не надано жодного об`єктивного доказу, з якого вбачалося б, що 24 вересня 2025 року вчиняла домашнє насильство щодо ОСОБА_2 , у зв`язку із чим провадження в даній справі підлягає закриттю.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 173-2, 247, 283, 284 КУпАП, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 – закрити у зв`язку із відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 КУпАП.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП.

Апеляційна скарга подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

СуддяВ. Л. Дзюбич