Постанова від 01 січня 2026 р. у справі №240/8206/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/8206/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е.

Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.

02 січня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Сторчака В. Ю. Граб Л.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (ГУ ПФУ в Житомирській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (ГУ ПФУ в Харківській області) в якому просив:

-визнати протиправною відмову ГУ ПФУ в Житомирській області у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області зарахувати до трудового стажу позивача період навчання з 01.09.1990 по 18.06.1992 та період роботи з 29.07.1992 по 15.11.1995;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з дати права на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку з 04.01.2023.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його навчання в Козятинському СПТУ №17 з 01.09.1990 по 18.06.1992 та періоду його роботи на посаді механіка рефрижераторного поїзду в Рефрижераторному вагонному депо м. Фастів з 29.07.1992 по 15.11.1995.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його навчання в Козятинському СПТУ №17 з 01.09.1990 по 18.06.1992 та період його роботи на посаді механіка рефрижераторного поїзду в Рефрижераторному вагонному депо м. Фастів з 29.07.1992 по 15.11.1995.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням ГУ ПФУ в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 від 23.11.2022. Вказане посвідчення є дублікатом, виданим позивачу замість посвідчення серії НОМЕР_2 від 15.02.1993.

Так, з метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення ним 54-річного віку, звернувся до територіального органу ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою від 04.01.2023 про призначення йому пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як особі, яка постійно проживала у зоні у зоні гарантованого добровільного відселення.

Для підтвердження факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення до заяви про призначення пенсії позивач додав довідку Лугинської селищної ради Коростенського району Житомирської області від 15.11.2022 №2504, згідно якої він з 26.04.1986 по 24.12.1986, з 20.11.1989 по 29.08.1990, з 02.10.1190 по 13.11.1995, з 10.08.2006 по 21.04.2015, з 12.01.2006 по 10.08.2006 та з 21.04.2015 по теперішній час був зареєстрований та проживав у смт. Лугини Коростенського району Житомирської області, яке згідно постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, відноситься до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Вкаазана заява за принципом екстериторіальності розглядалась ГУ ПФУ в Харківській області.

За наслідками розгляду поданої позивачем заяви та доданих до неї документів ГУ ПФУ в Харківській області прийняло рішення від 11.01.2023 №063550004258, яким відмовило позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому, обґрунтовуючи відмову в призначенні пенсії ГУ ПФУ в Харківській області в рішенні від 11.01.2023 №063550004258 вказало, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3-х років, мають право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Однак, заявник станом на 01 січня 1993 року прожив у зазначеній зоні менше ніж 3 роки, а тому підстави для призначення йому пенсії відсутні.

Крім того, у вказаному рішенні ГУ ПФУ в Харківській області вказало, що до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1990 по 18.06.1992, оскільки відсутній диплом, а також період роботи з 29.07.1992 по 15.11.1995, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_3 печатка при звільненні нечітка. Для зарахування вказаних періодів необхідні уточнюючі довідки.

Про прийняте ГУ ПФУ в Харківській області рішення від 11.01.2023 №063550004258 про відмову у призначенні пенсії, позивача було повідомлено листом ГУ ПФУ в Житомирській області від 17.01.2023 №0600-0217-8/8545.

У вказаному листі ГУ ПФУ в Житомирській області роз`яснило позивачу, що хоч згідно з довідкою від 15.11.2022 №2504, виданою Лугинською селищною радою Житомирської області, він проживав з 26.04.1986 по 29.08.1986, з 20.11.1989 пo 29.08.1990, з 02.10.1990 по 13.11.1995, та з 10.08.2006 по даний час в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, однак, відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 в період з 01.09.1990 по 18.06.1992 він навчався в Козятинському СПТУ-17, чим спростовується інформація про його постійне проживання в зоні гарантованого добровільного відселення за даний період. Також, повідомило позивача, що хоч він і має посвідчення особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи 3 категорії, однак документально період його проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше 3-х років не підтверджується, а тому права на призначення пенсії відповідно до абзацу 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" він не має.

Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з даним позовом.

За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо обґрунтованості позовних вимог частково.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Так, ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (Закон № 1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004.

Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків.

До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення".

У законодавстві, що діяло до 01.01.2004 року, зокрема, у ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Так, ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики №259/34/5 від 08.06.2001 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок).

Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 3 Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Пунктом 20 Порядку передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Тобто, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Крім того, Інструкцією від 20.07.74 №162 та Інструкцією від 29 липня 1993 року № 58, про порядок ведення трудових книжок працівників, що діяли на період спірних періодів роботи позивача унормовано, що до трудової книжки вносяться: відомості про працівника- прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Як встановлено із матеріалів справи, відповідачем відмовлено в зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 29.07.1992 по 15.11.1995 на посаді механіка рефрижераторного поїзду в Рефрижераторному вагонному депо м. Фастів, оскільки в трудовій книжці НОМЕР_3 печатка у записі про звільненні з цієї роботи нечітка.

Так, згідно записів в трудовій книжці позивача НОМЕР_3 від 14.07.1986 встановлено, що вона заповнена відповідно до Інструкції №162, записи №7 від 29.07.1992 та №8 від 15.11.1995 про роботу позивача в період з 29.07.1992 по 15.11.1995 на посаді механіка рефрижераторного поїзду в Рефрижераторному вагонному депо м. Фастів, відповідають вимогам заповнення трудової книжки, оскільки містить назву підприємства, посаду, чіткі дати прийняття та звільнення, номери наказів та дати їх прийняття, а також відбиток печатки підприємства та підпис уповноваженої особи.

При цьому, запис №8 про звільнення позивача з 15.11.1995 із роботи в Рефрижераторному вагонному депо м. Фастів, дійсно завірений печаткою підприємства з нечітким відбитком.

Проте, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року по справі № 490/12392/16-а звернув увагу, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також, у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Вказане дає підстави для висновку, що власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка звернулася за пенсією а отже, й не може впливати на її особисті права, а відтак недотримання роботодавцем усіх вимог при заповненні трудової книжки, не може бути беззаперечною підставою для відмови в призначенні пенсії, особи, яка звернулася за такою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

При цьому, відповідачем не надано доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду, а також доказів того, що позивач не виконувала трудові обов`язки у спірний період або що вказаний період не відповідає дійсності.

Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України № 1058, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (Порядок №22-1), при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Проте, матеріали справи не містять доказів щодо здійснення відповідачем своїх повноважень щодо отримання додаткових документів/надання позивачу допомоги в їх отриманні, які були б достатніми для зарахування спірного періоду роботи до загального стажу.

Згідно п. 4.3 Порядку 22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.

Таким чином, на орган Пенсійного фонду України законодавець поклав обов`язок щодо вчинення дій по перевірці достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію.

Однак, відповідачем не надано доказів на підтвердження вчинення таких дій.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи згідно даних трудової книжки серії НОМЕР_3 з 29.07.1992 по 15.11.1995.

Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду його навчання з 01.09.1990 по 18.06.1992 у Козятинському СПТУ №17, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до пункту "д" ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Статтею 38 Закону України від 10.02.1998 №103/98-ВР "Про професійно-технічну освіту" також передбачено, що час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.

Отже, законодавець, крім роботи, виконуваної на підставі трудового договору на підприємствах, передбачив можливість зарахування до страхового стажу періоду навчання і визначив для цього певні умови та порядок.

Згідно пп. 2 п. 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються, серед іншого, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.

Відповідно до п. 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Таким чином, правовими нормами п. 8 Порядку №637 передбачена можливість підтвердження періоду навчання у професійному навчально-виховному закладі для його зарахування до страхового стажу не тільки дипломом чи свідоцтвом, а також і довідками та іншими документами, які містять відомості про періоди навчання.

Так, трудова книжка позивача містить запис №6, яки підтверджує період його навчання з 01.09.1990 по 18.06.1992 у Козятинському СПТУ №17, і цей запис є належними та допустимими доказом підтвердження його страхового стажу за вказаний період.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем безпідставно не зарахувано до страхового стажу позивача періоду його навчання у Козятинському СПТУ №17 з 01.09.1990 по 18.06.1992.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.

Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Сторчак В. Ю. Граб Л.С.