Постанова від 01 січня 2026 р. у справі №120/12345/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/12345/25

Головуючий у 1-й інстанції: Поліщук Ірина Миколаївна

Суддя-доповідач: Граб Л.С.

02 січня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Граб Л.С.

суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пенсійного фонду України, в якому просив:

-визнати бездіяльність Пенсійного фонду України, яка полягає у неналежному розгляді скарги від 21.01.2025 протиправною;

-зобов`язати Пенсійний фонд України надати рішення про результати розгляду заяви від 2701.2020 щодо перерахунку пенсії у відповідності до пункту 2 Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення на оскарження такого рішення.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 05 вересня 2025 року позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу у 5-денний строк з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом:

-надання доказів на підтвердження місця проживання ОСОБА_1 , зареєстрованого у встановленому законом порядку;

-надання документу про сплату судового збору чи/або додаткових доказів на підтвердження незадовільного майнового стану;

-належним чином засвідчені докази надсилання/отримання відповідачем заяви від 27.01.2020 року та заяву від 27.01.2020 року.

-надання належним чином засвідчених доказіз отримання позивачем вказаного листа від 24.02.2025 року саме 28.05.2025.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року позовну заяву повернуто особі, яка її подала, в зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті.

В обгрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що висновки суду першої інстанції, які стали підставою для прийняття оскаржуваного судового рішення є такими, що не відповідають нормам процесуального закону.

За правилами п.3 ч.1 ст.294 та ч.2 ст.312 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, оскільки не в повному обсязі усунуті недоліки, про які зазначено в ухвалі від 05.09.2025.

Переглядаючи оскаржувану ухвалу рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення вимог щодо форми та змісту позовної заяви, а також обсягу документів, які слід долучати до позовної заяви.

Положення частини четвертої статті 161 КАС України встановлюють імперативний припис щодо поведінки заявника позову, а саме-норма цієї статті зобов`язує позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в той же час інша частина цієї статті надає право позивачу у разі подання письмових чи електронних доказів додати до позовної заяви копії відповідних доказів.

Тобто, процесуальний закон зобов`язує позивача надати до позовної заяви лише наявні в нього докази.

В той же час, колегія суддів зазначає, що питання про достатність, належність та допустимість таких доказів вирішується судом вже на стадії розгляду справи по суті. І тоді суд, який окрім іншого, відповідно до ч.3 ст.77 КАС України наділений повноваженнями збирати докази з власної ініціативи, має можливість під час розгляду справи за необхідності звернутись до відповідача чи інших осіб, які володіють необхідною для встановлення обставин справи інформацією, щодо витребування оригіналів документів, або належним чином завірених копій останніх.

Верховний Суд у постанові від 18 лютого 2020 року у справі №320/3053/19 звернув увагу, що положення частини третьої статті 77 КАС України надають суду право пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи. Суд не повинен позбавляти особу права доступу до суду у зв`язку з відсутністю у неї певних документів, які можуть слугувати доказами у справі. Тим більше, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, що визначено частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

У статтях 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Так, у рішенні від 4 грудня 1995 року у справі «Bellet v. France» («Беллет проти Франції», Серії A №333B, пункт 36) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - «Конвенція») містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 25 січня 2000 року у справі «Miragall Escolano and Othersv. Spain» («Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», заяви №38366/97, №38688/97, №40777/98, №40843/98, №41015/98, №41400/98, №41446/98, №41484/98, №41487/98, №41509/98) і у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Pйrez de Rada Cavaniles v. Spain» («Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії», заява №3256-57) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Отже, суд не повинен тлумачити положення статті 169 КАС України у такий спосіб, щоб створювати штучні перешкоди для доступу до правосуддя в адміністративній справі, а також, застосовуючи положення статей 160,161 КАС України формально підходити до цих правових норм.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду висловленою у справах №420/45/20, №215/4776/18 та №215/5994/18.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви з підстав ненадання останнім до суду належним чином засвідчених доказів надсилання/отримання відповідачем заяви від 27.01.2020 року та заяву від 27.01.2020 року.

Щодо ненадання документу про сплату судового збору чи/або додаткових доказів на підтвердження незадовільного майнового стану, слід вказати на таке.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі – Закон № 3674-VI) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.

Частиною другою статті 8 Закону № 3674-VI передбачено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, питання, зокрема звільнення від сплати судового збору знаходиться у межах суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин, які мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами скрутного майнового стану сторони.

З огляду на наведене, звільнення від сплати судового збору є дискреційним правом, а не обов`язком суду, можливість реалізації якого пов`язується з майновим станом особи.

Законом № 3674-VI чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, обов`язок доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. Для звільнення від сплати судового збору заявник касаційної скарги має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.

Проте, Закон № 3674-VI не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2005 року у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 22 серпня 2022 року у справі №120/19342/21-а (адміністративне провадження №К/990/15466/22).

Повертаючись до наданих позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позову без руху доказів вбачається, що на підтвердження того, що визначений судом до сплати розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік, позивач надав суду довідку Державної податкової служби, яка містить відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з січня 2023 року по березень 2025 року, в яких вказано про відсутність доходів за вказаний період.

Тобто, з наданих скаржником доказів слідує, що позивач, на виконання вимог статті 8 Закону № 3674-VI надав суду відомості, які свідчать що розмір судового збору не тільки перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік, а взагалі фактично свідчать про відсутність виплачених доходів у позивача - фізичної особи за календарний рік, який передував зверненню позивача із цим позовом.

Разом із тим, ОСОБА_1 не надав на виконання вимог ухвали суду першої інстанції довідку органу Пенсійного фонду України про розмір виплаченої пенсії за попередній календарний рік.

При цьому, висновок суду першої інстанції про те, що позивач знаходиться на обліку в територіальному органі відповідача, грунтується на його особистих припущеннях.

Отже, повернення позовної заяви без належного дослідження реальної спроможності заявника сплатити судовий збір та без зазначення мотивів достатності/недостатності, належності/неналежності доказів, наданих заявником на підтвердження факту свого незадовільного майнового стану, фактично свідчить про позбавлення заявника доступу до правосуддя.

Щодо надання доказів на підтвердження місця проживання ОСОБА_1 , зареєстрованого у встановленому законом порядку, необхідно зазначити про таке.

Як передбачено пунктами 2,11 частини п`ятої статті 160 КАС України, в позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові-для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); поштовий індекс; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України); реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, офіційна електронна адреса або адреса електронної пошти; власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

В той же час, статтею 161 КАС України не встановлено обов`язку для позивача надання разом з позовною заявою належним копії документа, що містить інформацію про місце проживання позивача.

При цьому, суд у разі наявності сумнівів щодо місця реєстрації особи, може витребувати такі відомості у компетентних органів, з власної ініціативи.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не дослідивши всіх обставин, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви, відповідно до п.1 ч.4 ст.169 КАС України.

За правилами частини першої статті 320 КАС України підставою для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваної ухвали суду та направлення справи для продовження розгляду справи.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Справу направити до Вінницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Граб Л.С.

Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.