Рішення від 01 січня 2026 р. у справі №600/2275/25-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 січня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2275/25-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди у розмірі до 100000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за періоди його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкої травми за постановами ВЛК за період з 24.09.2023 по 20.01.2024;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду у розмірі до 100000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» пропорційно періодам його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого та перебування у відпустках для лікування після отримання тяжкої травми за постановами ВЛК за період з 24.09.2023 по 20.01.2024.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач під час проходження військової служби в особовому складі військової частини НОМЕР_1 22 вересня 2023 року отримав вибухову травму, яка згідно з довідкою про обставини травми є такою, що пов`язана із захистом Батьківщини. Після отриманої травми позивач проходив стаціонарне лікування, а у період з 11 жовтня 2023 року по 20 січня 2024 року безперервно перебував у відпустці для лікування після поранення. Проте позивачу не виплачено додатку винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та відпустці у зв`язку з отриманим пораненням. Позивач вважає, що він має право на отримання додаткової винагороди у розмірі 100000,00 грн пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці у зв`язку з отриманим пораненням. Натомість станом на день подання до суду цього позову відповідач протиправно не виплатив позивачу встановлену постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28 лютого 2022 року додаткову винагороду.

Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач, заперечуючи проти позову, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивач повинен був звернутись до свого безпосереднього начальника з рапортом про нарахування та виплату додаткової грошової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, як це вимагається змістом Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині звернення військовослужбовця зі службових чи інших питань до свого безпосереднього начальника. Тобто, фактично, позивачем не використано досудовий порядок врегулювання спору, що у свою чергу свідчить про передчасність заявленого позову. Також відповідач зазначив, що позивачем не підтверджено наявності правових підстав для виплати додаткової винагороди за період проходження стаціонарного лікування та перебування у відпустці після лікування. Крім цього відповідач звертав увагу на те, що у лютому 2024 року на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 було проведено службове розслідування за фактом самовільного залишення позивачем військової частини, що відбулося 31 січня 2024 року. За результатами проведення службового розслідування на ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення у виді суворої догани та видано наказ про обов`язок не включати ОСОБА_1 у січні 2024 року та за весь період самовільного залишення місця служби (включаючи місяць повернення) до наказів про виплату додаткової винагороди. Крім цього вказано, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №63-РС від 06 червня 2024 року ОСОБА_1 призупинено військову службу. Враховуючи наведені обставини, відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.

Правом подання відповіді на відзив позивач не скористався

Ухвалою суду від 05 грудня 2025 року витребувано у військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчені копії наказів командира військової частини НОМЕР_1 про надання ОСОБА_1 відпусток для лікування у зв`язку з пораненням на підставі довідок ВЛК від 11 жовтня 2023 року №1176, від 09 листопада 2023 року №10955 та від 22 грудня 2023 року №1440.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що позивач проходив військову службу в особовому складі військової частини НОМЕР_1 .

22 вересня 2023 року ОСОБА_1 отримав вибухову травму за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 на території України в результаті ураження саморобним вибуховим пристроєм противника, перебуваючи у засобах індивідуального захисту. Зазначене підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 02 жовтня 2023 року №693/7858.

В подальшому у зв`язку з отриманою травмою позивач проходив стаціонарне лікування у період з 24 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023, що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого, виданими КНП «Міська лікарня №3» Запорізької міської ради, в/ч НОМЕР_2 , КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради. (а.с. 8-9)

В подальшому після закінчення проходження стаціонарного лікування позивач проходив 11 жовтня 2023 року медичний огляд ВЛК, за результатами якого встановлено, що ступінь отриманої позивачем травми є тяжким та постановлено висновок про потребу ОСОБА_1 у відпустці для лікування після травми на 30 календарних днів. Вказане підтверджується довідкою ВЛК КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради від 11 жовтня 2023 року №1176. (а.с. 10)

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 жовтня 2023 року №295 солдат ОСОБА_1 вважався таким, що вибув з району виконання бойових (спеціальних) завдань у відпустку за станом здоров`я терміном на 30 діб з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року. (а.с. 40 на звороті)

09 листопада 2023 року позивач пройшов медичний огляд ВЛК, якою встановлено, що ступінь отриманої позивачем травми є тяжким та потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів. Зазначене підтверджується довідкою ВЛК військової частини НОМЕР_3 від 09 листопада 2023 року №10955. (а.с. 10 на звороті)

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11 листопада 2023 року №322 солдат ОСОБА_1 вважався таким, що вибув у відпустку за станом здоров`я терміном на 30 діб з 09 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року. (а.с. 40)

22 грудня 2023 року позивач проходив медичний огляд ВЛК, якою встановлено, що ступінь тяжкості отриманої ОСОБА_1 травми - тяжкий і потребує відпустки для лікування після травми на 30 календарних днів. Наведене підтверджується довідкою ВЛК КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради від 22 грудня 2023 року №1440. (а.с. 11)

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22 грудня 2023 року №367 солдат ОСОБА_1 вважався таким, що вибув у відпустку за станом здоров`я терміном на 30 діб з 22 грудня 2023 року по 20 січня 2024 року. (а.с. 41)

Разом з цим, як вбачається зі змісту заяв по суті справи, а також на підставі досліджених у справі матеріалів судом встановлено, що позивачу не нараховувалась і не виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 100000,00 грн пропорційно часу перебування на стаціонарному лікуванні та у відпустці у зв`язку з отриманим пораненням, у тому числі й станом на день звернення позивача до суду з цим позовом, що, відповідно, і слугувало підставою його подання.

Вирішуючи спір, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 листопада 1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами другим-третім статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзаци перший, другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Пунктами 2 та 4 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», визначено військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Кабінету Міністрів України невідкладно: 1) ввести в дію план запровадження та забезпечення заходів правового режиму воєнного стану в Україні; 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду судом цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон №389-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 16 Закону №389-VIII передбачено, що за рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію в установленому порядку указом Президента України, утворені відповідно до законів України військові формування залучаються разом із правоохоронними органами до вирішення завдань, пов`язаних із запровадженням і здійсненням заходів правового режиму воєнного стану, згідно з їх призначенням та специфікою діяльності.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №168.

Абзацом 1 пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168 у редакції зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України №217 від 07.03.2022, №350 від 22.03.2022, №400 від 01.04.2022, №754 від 01.07.2022, №793 від 07.07.2022, №1066 від 27.09.2022, №1146 від 08.10.2022, №43 від 20.01.2023, №836 від 09.08.2023, №1001 від 15.09.2023, №1162 від 07.11.2023 яка діяла впродовж спірних у даній справі періодів) установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Також Постановою №168 (у редакції, чинній на час спірних у даній справі періодів) передбачено, що до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Пунктом 11 Розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260 в редакції, чинній на час спірних у даній справі періодів) передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії,- за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.

При цьому пунктами 9, 10 Розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів: командирів (начальників) військових частин - особовому складу військової частини; керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин. Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Згідно пункту 12 Розділу XXXIV Порядку №260 підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини.

Отже, виплата додаткової винагороди в розмірі до 100000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць, виплачується, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебуваючи безпосередньо в районах ведення (здійснення) бойових дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають (перебували) на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого. При цьому Постанова №168 не містить жодних обмежень щодо періоду та/або кількості перебувань на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, пов`язаних із пораненням, одержаним при захистом Батьківщини, за які виплачується збільшена до 100000 гривень винагорода. Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100000 гривень є довідка про обставини травми, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини.

Також положеннями Постанови №168 передбачено право військовослужбовців на виплату їм додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн з розрахунку на місяць пропорційно часу перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Конструкція зазначених вище норм передбачає, що підставами для включення військовослужбовця (в даному випадку - позивача) до наказу про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, є:

- отримання поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;

- перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого;

- перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Додаткова винагорода в розмірі 100000 грн виплачується відповідно до наказу командира військової частини за період перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, та у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Судом встановлено, що 22 вересня 2023 року ОСОБА_1 отримав вибухову травму за обставин безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях, під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань у складі аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 поблизу населеного пункту АДРЕСА_1 на території України в результаті ураження саморобним вибуховим пристроєм противника, перебуваючи у засобах індивідуального захисту.

Зазначене підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 02 жовтня 2023 року №693/7858.

Отже, отримана позивачем травма є такою, що пов`язана із захистом Батьківщини.

Вказане, з огляду на зміст заяв по суті справи, визнається сторонами справи.

Крім цього, матеріалами справи підтверджується, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні після отриманої травми у період з 24 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023, що підтверджується виписками з медичної карти стаціонарного хворого, виданими КНП «Міська лікарня №3» Запорізької міської ради, в/ч НОМЕР_2 , КП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради.

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про те, що у розумінні Постанови №168 (в редакції, чинній на час перебування позивача на стаціонарному лікуванні у зв`язку з отриманим пораненням) позивач вважається особою, яка у зв`язку з отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувала на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (включаючи час переміщення).

В ході судового розгляду справи відповідачем не надано суду доказів того, що перебування позивача на стаціонарному лікуванні у вказаний вище період було пов`язано не з обставинами безпосередньої його участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, за яких позивач і отримав поранення.

Відтак, позивач має право на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць за час перебування на стаціонарному лікуванні у вказаний вище період.

Також наявними у справі матеріалами підтверджується і те, що у періоди з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року та з 22 грудня 2023 року по 20 січня 2024 року позивач перебував у відпустці за станом здоров`я (накази про надання відпусток від 15 жовтня 2023 року №295, від 11 листопада 2023 року №322 та від 22 грудня 2023 року №367, видані на підставі довідок ВЛК №1176 від 11 жовтня 2023 року, №1095 від 09 листопада 2023 року та №1440 від 22 грудня 2023 року, в яких зазначено про потребу ОСОБА_1 у відпустці для лікування після поранення, яке встановлено як травма тяжкого ступеня).

Таким чином, наведені вище обставини, свідчать про те, що у розумінні абзацу 4 пункту 1-2 Постанови №168 позивач вважається особою, яка у зв`язку з отриманим пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувала у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Відтак, позивач має право і на отримання додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн в розрахунку на місяць пропорційно за час перебування у відпустці за станом здоров`я.

Разом з цим суд звертає увагу на таке.

Дослідженням доданих до відзиву матеріалів судом установлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 03 лютого 2024 року №506 було доручено провести службове розслідування стосовно гранатоментника 1 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 - солдата, призваного по мобілізації.

На виконання зазначеного наказу уповноваженими особами військової частини НОМЕР_1 було проведено службове розслідування, яким встановлено, що під час планової перевірки наявності особового складу 1 аеромобільної роти аеромобільного батальйону військової частини НОМЕР_1 о 08 годині 00 хвилин 31 січня 2024 року в районі зосередження 1 аеромобільної роти було виявлено відсутність в строю роти солдата ОСОБА_1 . На телефонні дзвінки призваний по мобілізації ОСОБА_1 не відповідав. Вжиті заходи зі встановлення місця знаходження вказаного військовослужбовця результатів не дали. На момент завершення службового розслідування солдат ОСОБА_1 не повернувся до військової частини.

У зв`язку з цим наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16 лютого 2024 року №904 накладено на ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді суворої догани за самовільне залишення військової частини.

Цим же наказом зобов`язано начальника адміністративної групи штабу військової частини НОМЕР_1 не включати солдата ОСОБА_1 до наказів про виплату додаткової винагороди у січні 2024 року та за весь період самовільного залишення місця служби, включаючи місяць повернення.

Водночас, як свідчить зміст наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16 лютого 2024 року №904, зобов`язуючи уповноважену посадову особу військової частини НОМЕР_1 не включати солдата ОСОБА_1 до наказів про виплату додаткової винагороди, зокрема, у січні 2024 року, відповідач керувався положеннями пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260.

Так, згідно з абзацом 2 зазначеного пункту розділу XXXIV Порядку №260 (в редакції, чинній на час спірних у даній справі періодів) до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, зазначені у пункті 2 цього розділу, які самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника).

Отже, у разі, якщо військовослужбовець самовільно залишив місце служби (військову частину), то він не підлягає включенню до наказу про виплату додаткової винагороди у місяць, в якому здійснено порушення, а також за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16 лютого 2024 року №904, яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності, оскаржувався ним або був визнаний нечинним чи скасованим у встановленому законом порядку.

Крім цього, як свідчить зміст доводів позову та заявлених у ньому вимог, позивач не оскаржує зазначений вище наказ, а тому суд не досліджує питання його законності.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскільки матеріалами справи підтверджується факт самовільного залишення позивачем розташування військової частини НОМЕР_1 31 січня 2024 року, то, враховуючи норми пункту 15 розділу XXXIV Порядку №260, він не має права на включення його до наказу про нарахування та виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, за січень 2024 року, тобто у місяці, в якому вчинено самовільне залишення місця служби.

Відтак, позивач має право на нарахування та виплату йому додаткової винагороди пропорційно за час перебування у відпустці за станом здоров`я лише за періоди з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року та з 22 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно).

Відповідно, вимоги позову про зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити передбачену Постановою №168 додаткову винагороду у розмірі до 100000,00 грн за період перебування у відпустці за станом здоров`я у зв`язку з отриманням тяжкого поранення з 01 січня 2024 року по 20 січня 2024 року є безпідставними і не підлягають задоволенню.

Аналогічної позиції за подібних обставин (які стосуються нарахування та виплатити додаткової винагороди військовослужбовцям, які самовільно залишили місце проходження служби) дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд, зокрема, у справах № 560/17123/23 (постанова від 27 травня 2024 року), №120/7841/23 (постанова від 01 липня 2024 року) №240/21593/24 (постанова від 22 грудня 2025 року) та ін.

Крім цього суд зауважує, що позивачем не подано до суду жодних належних та достовірних доказів перебування його у відпустці за станом здоров`я за період з 09 грудня 2023 року по 21 грудня 2023 року, а тому вимоги позову про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду за вказаний період є також безпідставними.

Стосовно посилань відповідача у відзиві на те, що позивач мав застосувати досудовий порядок врегулювання спору, у тому числі шляхом подачі рапорту про нарахування і виплату йому спірної додаткової винагороди, то суд зауважує, що у відзиві не вказано жодних норм чинного законодавства, якими встановлено механізм обов`язкового досудового врегулювання спору між військовослужбовцем і військовою частиною щодо нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Твердження представника відповідача на те, що позивач був зобов`язаний подати рапорт про нарахування та виплату додаткової винагороди у відповідності до вимог Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV, суд відхиляє, оскільки названим нормативно-правовим актом не врегульовано порядок нарахування та виплати військовослужбовцю додаткової винагороди. Вказане питання регулюється Постановою №168, яка передбачає, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). При цьому Постановою №168 не визначено, що умовою для видачі командиром (начальником) такого наказу є подання військовослужбовцем рапорту про нарахування і виплату йому додаткової винагороди.

Доводи відзиву не спростовують наявності у позивача права на додаткову винагороду у зв`язку з отриманим пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 24 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023 року та у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у періоди з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року та з 22 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно).

Враховуючи викладене, оскільки матеріалами справи підтверджується наявність у позивача права на нарахування та виплату йому додаткової винагороди з розрахунку до 100000,00 грн пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я за період з 24 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023 року та у відпустці у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, у періоди з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року та з 22 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно), суд приходить до висновку про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо не нарахування і невиплати позивачу такої додаткової винагороди.

Тому, суд зобов`язує військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за період з 24 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023 року, а також пропорційно часу перебування ОСОБА_1 у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії за періоди з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року та з 22 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно).

Вказане, враховуючи обставини справи та беручи до уваги положення статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено повноваження суду при вирішенні справи, є належним способом захисту порушених прав позивача у даних правовідносинах.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно частин першої-третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач довів наявність підстав для часткового задоволення позову.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування і не виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за період з 24 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023 року, а також пропорційно часу перебування ОСОБА_1 у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії за періоди з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року та з 22 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно).

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час військового стану», виходячи з розрахунку 100000,00 грн на місяць пропорційно часу перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, за період з 24 вересня 2023 року по 11 жовтня 2023 року, а також пропорційно часу перебування ОСОБА_1 у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії за періоди з 13 жовтня 2023 року по 11 листопада 2023 року, з 11 листопада 2023 року по 08 грудня 2023 року та з 22 грудня 2023 року по 31 грудня 2023 року (включно).

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 січня 2026 року.

Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ), відповідач - військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Суддя О.П. Лелюк