Рішення від 28 грудня 2025 р. у справі №580/11634/25 — Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2025 року справа № 580/11634/25

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Гайдаш В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – відповідач 2), в якому позивачка з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить:

- визнати протиправним рішення Управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради щодо скасування державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю;

зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в Черкаській області здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 державну соціальну допомогу з 01.05.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивачкою зазначено, що право громадянина на призначення йому соціальних виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати. В даному випадку наявність або відсутність у позивачки у певний період часу статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні соціальних виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України. Позивачка вказала, що вона виїхала з України рятуючись від війни, тому держава могла б проявити піклування за нею, як особою з інвалідністю, а не позбавляти засобів для життя за кордоном на наступний день виїзду за кордон.

Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідач 1 позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що відповідно до наказу від 29.04.2025 №92 про припинення надання послуги стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) Центру інтегрованих соціальних послуг у зв`язку із виїздом за кордон, ОСОБА_1 було припинено надання послуги стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) із 29.04.2025. Як вбачається із матеріалів справи та в самій позовній заяві, позивачка підтверджує своє перебування за кордоном, однак інформації чи документів, які б підтверджували термін перебування її за кордоном позивачкою не надала. Тобто, позивачка усвідомлювала ймовірність настання наслідків у разі неповідомлення органу соціального захисту населення про наявність обставин, що можуть вплинути на отримання нею допомог.

Відповідач 2 позов не визнав, надав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Головним управлінням ПФУ в Черкаській області право позивачки на отримання допомоги не порушувалось та нею не надано доказів порушення її прав, які підлягали би захисту у порядку адміністративного судочинства, а тому, публічно-правовий спір між Головним управлінням та позивачкою відсутній.

Позивачкою подано до суду відповідь на відзиви на позовну заяву, згідно якої вона вважає, що доводи відповідачів є необґрунтованими, а позов таким, що підлягає до повного задоволення.

Відповідачем 1 подано до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, згідно якої він вважає, що доводи позивачки є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.

Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).

Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.

Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що з 24.05.2023 позивачка перебувала на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Уманської міської ради як внутрішньо переміщена особа з Донецької обл., м. Краматорськ (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24.05.2023 № 7105-5002780375).

Відповідно до наказу від 25.05.2023 № 276 про надання послуг стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) Центру інтегрованих соціальних послуг управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради ОСОБА_2 з 25.05.2023 надавались послуги стаціонарного догляду.

08.06.2023 позивачка звернулася до управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради із заявою запросити особову справу одержувача державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та особам з інвалідністю з попереднього місця отримання допомоги для продовження виплати допомоги за фактичним місцем проживання (допомогу було призначено з 01.08.2023).

Відповідно до наказу відповідача 1 від 29.04.2025 №92 про припинення надання послуги стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) Центру інтегрованих соціальних послуг у зв`язку із виїздом за кордон, ОСОБА_1 було припинено надання послуги стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) із 29.04.2025.

Позивачка вважаючи, що вищевказане рішення відповідача 1 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернулась із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст. 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-XII) визначаються основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно приписів ст.3 Закону № 875-XII інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України..

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону №875-XII визначено, що діяльність держави щодо осіб з інвалідністю виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціальних, психологічних та інших умов для забезпечення їхніх прав і можливостей нарівні з іншими громадянами для участі в суспільному житті та полягає у: виявленні, усуненні перепон і бар`єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі стосовно доступу до об`єктів громадського та цивільного призначення, благоустрою, транспортної інфраструктури, дорожнього сервісу (далі - об`єкти фізичного оточення), транспорту, інформації та зв`язку, а також з урахуванням індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів - до освіти, праці, культури, фізичної культури і спорту; охороні здоров`я; соціальному захисті; забезпеченні виконання індивідуальної програми реабілітації осіб з інвалідністю; наданні пристосованого житла; сприянні громадській діяльності.

Згідно ч.ч. 2 та 3 ст. 4 Закону №875-XII соціальний захист осіб з інвалідністю є складовою діяльності держави щодо забезпечення прав і можливостей осіб з інвалідністю нарівні з іншими громадянами та полягає у наданні пенсії, державної допомоги, компенсаційних та інших виплат, пільг, соціальних послуг, здійсненні реабілітаційних заходів, встановленні опіки (піклування) або забезпеченні стороннього догляду.

Пунктом 1 Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю та державної соціальної допомоги на догляд, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2005 №261 (далі Порядок №261) визначено, що цей Порядок визначає умови призначення, надання і виплати: державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам; державної соціальної допомоги на догляд.

Згідно п. 5 Порядку №261 право на державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам мають особи, що одночасно відповідають таким умовам:

1) особи, які досягли віку 65 років і не мають права на пенсію відповідно до законодавства або яким установлено інвалідність в установленому порядку.

2) не одержують пенсію або соціальні виплати, що призначаються для відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві, відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, та допомоги, що призначається відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» (крім осіб з інвалідністю з дитинства або дітей з інвалідністю, які мають право на державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю» і державну соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»;

3) є малозабезпеченими особами (крім інвалідів I групи).

Згідно із п. 9 Порядку №261 соціальна допомога призначається структурними підрозділами з питань соціального захисту населення місцевих держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення).

Відповідно до п. 10 Порядку №261 для призначення соціальної допомоги подаються заява за формою, затвердженою наказом Мінсоцполітики.

Також, вказаним пунктом Порядку №261 визначено перелік документів, які необхідно надати разом з поданням заяви.

Для призначення соціальної допомоги заява подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідно до наказу від 25.05.2023 № 276 про надання послуг стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) Центру інтегрованих соціальних послуг управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради ОСОБА_2 з 25.05.2023 надавались послуги стаціонарного догляду.

Разом з цим, відповідно до п. 38 Порядку №261 особам, які виїхали на постійне проживання за кордон, виплата соціальної допомоги припиняється з першого числа місяця, що настає за місяцем виїзду.

Як встановлено судом із матеріалів справи та не заперечується позивачкою, у зв`язку із бойовими діями в Україні, ОСОБА_1 виїхала з України до Норвегії, де отримала колективний захист до травня 2026, та станом на час подання позову перебуває у приймальному центрі мутак, як наслідок, відповідача 1 наказом від 29.04.2025 №92 про припинення надання послуги стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) Центру інтегрованих соціальних послуг, у зв`язку із виїздом позивачки за кордон припинив надання послуги стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) із 29.04.2025.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що у зв`язку із виїздом позивачки за кордон Управлінням праці та соціального захисту населення Уманської міської ради правомірно прийнято наказ надання послуги стаціонарного догляду у відділенні стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання (Будинок ветеранів) із 29.04.2025.

За вказаних обставин суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Віталіна ГАЙДАШ