Постанова від 29 червня 2025 р. у справі №631/728/24 — Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/728/24

провадження № 3/631/23/25

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2025 року селище Нова Водолага

Суддя Нововодолазького районного суду Харківської області Трояновська Тетяна Михайлівна, розглянувши адміністративний матеріал, що надійшов від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

В С Т А Н О В И В:

До Нововодолазького районного суду Харківської області від відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області надійшов адміністративний матеріал, складений відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 014875, складеного 22 квітня 2024 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції Сайком Павлом Леонідовичем, убачається, що 22 квітня 2024 року о 20 годині 12 хвилин в Харківській області, Харківський район, село Липкуватівка, вулиця Шитіва Миколи, водій ОСОБА_2 , керував скутером марки «ORLIK 50», без державного номерного знаку, після того як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського для проведення уповноваженою особою огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння чи до прийняття рішення про звільнення від проходження такого огляду, водій ОСОБА_2 вжив спиртні напої.

Як вказано у протоколі, своїми діями ОСОБА_1 порушив пункт 2.10 «є» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, за що передбачена відповідальність за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ОСОБА_1 надав пояснення згідно яких, свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не визнав та вказав, що працівники поліції неправомірно склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення, оскільки підстав для його складання у останніх не було. Працівник поліції кваліфікував його дії як порушення пункт 2.10 «є» Правил дорожнього руху, яка передбачає, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки), водночас 22 квітня 2024 року дорожньо-транспортної пригоди за його участі не було. В цей день він був зупинений працівниками поліції з інших підстав, а тому на його думку, відсутні правові підстави для визнання цієї події як дорожньо-транспортної пригоди та кваліфікувати його дії за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. ОСОБА_1 наголосив, що під час керування скутером 22 квітня 2024 року був тверезий, алкогольні напої у той день не вживав, випив лише коли зайшов до будинку за документами, оскільки розхвилювався під час спілкування з працівникам поліції. Заначив, що працівники поліції не повідомляли його про необхідність проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. Просив закрити провадження у справі за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення, що ставиться йому у провину.

Суддя, вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, дослідивши матеріали адміністративної справи, у відповідності до положень статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до наступного.

Положення частин 1 та 2 статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (стаття 245 Кодексу України про адміністративне правопорушення).

При цьому, положеннями статті 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у статтях 247 та 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283, 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Статтею 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Водночас, положеннями статті 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При цьому, суд (суддя) повинен обґрунтовувати свої висновки про винуватість лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих не спростованих презумпцій факту, тобто таких, що не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування (рішення Європейського суду з прав людини від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України», заява № 39598/0).

У відповідності до приписів частини 1 статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне правопорушення (проступок) – це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свобод громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Склад правопорушення – сукупність передбачених законом об`єктивних і суб`єктивних ознак діяння, які характеризують (визначають) його як правопорушення і є підставою для притягнення суб`єкта правопорушення до адміністративної відповідальності.

Відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 14 лютого 2019 року у справі № 127/163/17-а, від 09 жовтня 2019 року у справі № 337/3816/16-а, до структури складу адміністративного правопорушення відносяться: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт та суб`єктивна сторона. Адміністративне правопорушення може мати місце лише за наявності всіх перелічених складових, що у сукупності становлять склад адміністративного правопорушення. Так, об`єктивна сторона правопорушення – це сукупність ознак, що характеризують зовнішню сторону складу правопорушення, тобто об`єктивні ознаки зовнішнього прояву правопорушення й об`єктивних умов його здійснення. Суб`єкт правопорушення – це деліктоздатна фізична, яка вчинила правопорушення та відповідає вимогам до суб`єкта правопорушення, встановленим Кодексом України про адміністративні правопорушення для конкретного адміністративного правопорушення (вік, перебування на певній посаді, керування транспортним засобом тощо).

Так, диспозицією частини 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено адміністративну відповідальність за вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Як зазначено в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 014875, складеному 22 квітня 2024 року інспектором сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції Сайком Павлом Леонідовичем, 22 квітня 2024 року о 20 годині 12 хвилин в Харківській області, Харківський район, село Липкуватівка, вулиця Шитіва Миколи, водій ОСОБА_2 , керував скутером марки «ORLIK 50», без державного номерного знаку, після того як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського для проведення уповноваженою особою огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння чи до прийняття рішення про звільнення від проходження такого огляду, водій ОСОБА_2 вжив спиртні напої.

Дії ОСОБА_1 , хоча в протоколі не вірно зазначені ініціали останнього, кваліфіковані як порушення пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306.

На підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченої частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до протоколу про адміністративне правопорушення надані:

- рапорт інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітана поліції Павла Сайка від 22 квітня 2024 року, який доповів начальнику відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області підполковнику поліції Аркадію Глущенку, що 22 квітня 2024 року під час патрулювання території Нововодолазької об`єднаної територіальної громади Харківського району Харківської області, а саме села Липкуватівка і прилеглої території, о 20 годині 12 хвилин по вулиці Миколи Шитіва був зупинений скутер «ОРЛІК 50» за порушення пунктів 2.3 «г», 2.9 «в» Правил дорожнього руху, а саме водій керував скутером, не одягнувши мотошолома та скутер не зареєстрований у встановленому законом порядку. На вимогу працівників поліції надати документи, які засвідчують особу, а також документи, що надають право керувати даним транспортним засобом, водій відповів, що при собі їх не має, так як живе неподалік та може принести їх та засвідчити свою особу. Під час розмови останній назвав свою особу, як ОСОБА_1 . Водієві було запропоновано ознайомитись з відео доказами щодо вищевказаних порушень, але останній заперечував факт керування ним скутером та відмовився переглянути запропоновані йому відеодокази. Під час спілкування з останнім, було виявлено, що водій має явні ознаки алкогольного сп`яніння (нестійка хода, невнятна мова, почервоніння обличчя та різкий запах алкоголю з ротової порожнини), про що було повідомлено ОСОБА_1 . Водієві було запропоновано прослідувати за місцем його проживання для надання документів, що посвідчують його особу. При наданні документів, що засвідчують особу водія, а саме паспорту громадянина України та посвідчення водія, було встановлено, що водій ОСОБА_1 не мав право керувати даним транспортним засобом – скутером, оскільки відсутня категорія А (А1). Засвідчивши особу водія, йому було запропоновано пройти освідування на стан алкогольного сп`яніння за допомогою алкотестера «Драгер 6320» та у медичному закладі, на що водій ОСОБА_1 відмовився, мотивуючи тим, що він вжив алкогольні напої вдома, коли заходив за документами. Відносно водія ОСОБА_1 був складений адміністративний протокол серії ААД № 014875 від 22 квітня 2024 року за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України, а за порушення пункту 2.1 «а» Правил дорожнього руху України відносно водія винесено адміністративну постанову за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Водія ОСОБА_1 було відсторонено від керуванням транспортним засобом. Під час складання адміністративного матеріалу за даними правопорушеннями, водій ОСОБА_1 відмовився надавати свої письмові пояснення по даному факту, а також відмовився від засвідчення своїм підписом в окремих бланках, а саме в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, в заяві на отримання електронних повісток та додатку до протоколу;

- акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, який є додатком 2 до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (пункт 10 розділу ІІ), у якому зафіксовано факт відмови ОСОБА_1 від проходження у встановленому законом порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою газоаналізатора «Drager Аlcotest 6820» та працівником поліції вказано, що від підпису в акті ОСОБА_1 відмовився;

- направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (додаток 1 до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 8 розділу ІІ), який є додатком до протоколу до адміністративне правопорушення серії ААД № 014875, з якого убачається, що 22 квітня 2024 року о 21 годині 10 хвилин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами виявлених ознак сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, нестійка хода, нечітка мова, почервоніння обличчя, направлявся до Комунального закладу охорони здоров`я «Нововодолазька центральна лікарня», від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився.

Крім того, у судовому засіданні були досліджені та відтворені відеозаписи, з автомобільного відеореєстратора 70mai Smart Cam, інвентаризаційний номер 1113057442-9, портативного відеореєстратора «TECSAR BDC-53-02», інвентаризаційний номер 1113057280-4, портативного відеореєстратора «TECSAR BDC-53-02», інвентаризаційний номер 1113057280-7, що долучені до матеріалів справи, на яких відображено перебіг подій, що мали місце 22 квітня 2024 року (проте на відеофалах з назвою VID220101-235916F-011130-572807-0046, VID220101-235916F-011130-572807-0048, VID220101-235916F-011130-572807-0050, VID220101-235916F-011130-572807-0052, VID220101-235916F НОМЕР_2 , VID220101 НОМЕР_3 , VID220101 НОМЕР_4 , VID220101 НОМЕР_5 , VID220101 НОМЕР_6 , VID220101 НОМЕР_7 , VID220101 НОМЕР_8 , VID220101 НОМЕР_9 з портативного відеореєстратора «TECSAR BDC-53-02», інвентаризаційний номер 1113057280-7 зазначена дата як 01 січня 2022 року, час 23 година 59 хвилин, який не відраховується протягом всього часу; відеозаписи з портативного відеореєстратора «TECSAR BDC-53-02», інвентаризаційний номер 1113057280-4, розпочинаються лише з 20 години 59 хвилин 22 квітня 2024 року біля місця мешкання водія), з яких вбачається, що в темну пору доби автомобіль працівників поліції слідував за скутером, який через деякий час зупиняється на узбіччі дороги. Після зупинки транспортного засобу працівники поліції повідомляють водію про причину зупинку та просять надати документи, що посвідчують його особу, а також посвідчення водія відповідної категорії. Чоловік повідомляє, що при собі документів немає, але живе неподалік. Працівник поліції запитує, чи вживав водій сьогодні алкогольні напої, на що останній повідомляє, що не вживав ніяких алкогольних напоїв. При цьому працівники поліції не пропонують пройти чоловіку огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або у медичному закладі, не попереджають про заборону вживання алкогольних напоїв до моменту проведення відповідного огляду, а разом із чоловіком прямують пішки до його місця мешкання. Чоловік, особу якого згодом встановили як ОСОБА_1 , їде у середину будинку та через деякий час виносить на вулицю документи, що посвідчують його особу, зокрема паспорт громадянина України та посвідчення водія. В ході розмови було встановлено, що ОСОБА_1 не має права керування даним видом транспортного засобу, оскільки не має відповідної категорії. Ще через деякий час, вже після тривалого спілкування, працівники поліції пропонують водієві пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що ОСОБА_1 повідомляє, що згодний пройти огляд, але поки шукав документи випив, на що працівник поліції повідомляє, що в такому разі відносно нього буде складений протокол про адміністративне правопорушення за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З діями правників ОСОБА_1 не погоджується та повідомляє, що вони йому не пропонували пройти огляд відразу на місці зупинки, а самостійно відпустили додому, транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння він не керував. Після цього приїхав ще один екіпаж поліції, якому ОСОБА_1 дав аналогічні пояснення, зазначивши, що на місці події йому пройти огляд не пропанували, а відпустили додому. На пропозицію іншого працівника поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовляється, після цього у відношення останнього складають протокол за порушення пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху України.

Так, процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп`яніння та проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння визначена положеннями статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, «Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року та «Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року.

Частинами 2 та 3 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення чітко визначено, що огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.

У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється.

Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.

Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (частини 5 та 6 статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Згідно з положеннями пункту 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі – Інструкція), огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану.

Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці (пункт 3 розділу І Інструкції).

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Інструкції, за наявності ознак, передбачених пунктом 3 розділу І цієї Інструкції, поліцейський проводить огляд на стан сп`яніння за допомогою спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом.

Огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі – спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку) (пункт 6 розділу І Інструкції).

Відповідно до пунктів 3 та 4 розділу ІІ Інструкції поліцейськими використовуються спеціальні технічні засоби, які мають, зокрема, сертифікат відповідності та свідоцтво про повірку робочого засобу вимірювальної техніки. Огляд на стан сп`яніння проводиться з дотриманням інструкції з експлуатації спеціального технічного засобу та фіксацією результатів на паперових та електронних носіях, якщо спеціальний технічний засіб має такі функції.

Установлення стану алкогольного сп`яніння здійснюється на підставі огляду, який проводиться згідно з вимогами цієї Інструкції поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, показники яких після проведення тесту мають цифровий показник більше 0,2 проміле алкоголю в крові.

Результати огляду на стан сп`яніння водія транспортного засобу, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів (додаток 2) (далі – акт огляду). У випадку установлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються у протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається у поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення у разі встановлення стану сп`яніння. Якщо технічними характеристиками спеціального технічного засобу передбачається роздрукування на папері його показників, ці результати долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення (пункти 7 та 10 розділу ІІ Інструкції).

При цьому як визначено у пункті 7 розділу І Інструкції, разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – заклад охорони здоров`я).

З метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров`я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення (пункт 9 розділу ІІ Інструкції).

Відповідно до положень пунктів 2 – 5 постанови Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду», огляду підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (далі - стан сп`яніння), згідно з ознаками такого стану, установленими МОЗ і МВС.

Огляд проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів (законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, які відповідають вимогам законодавства про метрологію та метрологічну діяльність); лікарем закладу охорони здоров`я (в сільській місцевості за відсутності лікаря – фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Огляд на місці зупинки транспортного засобу проводиться із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів - у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. Не можуть бути залучені як свідки працівники Національної поліції або особи, щодо неупередженості яких є сумніви.

Результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в акті огляду, форма якого затверджується МОЗ за погодженням з МВС. У разі встановлення стану сп`яніння результати огляду, проведеного поліцейським, зазначаються в протоколі про адміністративне правопорушення, до якого долучається акт огляду. Акт огляду на стан сп`яніння за результатами такого огляду, проведеного поліцейським, складається у двох примірниках, один з яких вручається водію, а другий залишається в поліцейського та/або долучається до протоколу про адміністративне правопорушення в разі встановлення стану сп`яніння.

У відповідності до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду», водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров`я.

Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров`я поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії водія щодо ухилення від огляду (пункти 7 та 8 постанови Кабінету Міністрів України № 1103 від 17 грудня 2008 року «Про затвердження Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, а також проведення такого огляду»).

Проте, як убачається із наданих до матеріалів справи доказів, зокрема відеозаписів, працівники поліції в установленому законом порядку, на місці зупинки транспортного засобу не повідомили ОСОБА_1 щодо наявності у нього ознак алкогольного сп`яніння, передбачених пунктом 3 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України №1452/735 від 09 листопада 2015 року, не запропонували останньому пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або проїхати до найближчого закладу охорони здоров`я, а також не повідомили, що у них є підозра перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння та не роз`яснили, що такий огляд буде проведений. Натомість працівники поліції відпустили ОСОБА_1 додому та лише через деякий час, зокрема, після його повернення, знаходячись біля його місця мешкання запропонували пройти огляд, від якого останній в решті решт відмовився. При цьому, перебування у стані алкогольного сп`яніння належним чином не встановили.

Крім того суд зауважує, що правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров`я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначені положеннями Закону України від 30 червня 1993 року № 3353-ХІІ «Про дорожній рух», частина 1 статті 14 якого обумовлює, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, особи, які рухаються в кріслах колісних, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, тощо (частина 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух»).

Приписами пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюються Правилами дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі – Правила дорожнього руху), пункт 1.3 яких передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

У пункті 1.9 Правил дорожнього руху України встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху, водій – особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста – машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі; дорожньо-транспортна пригода – подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

При цьому водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції (пункт 2.9 «А» Правил дорожнього руху).

Проте, жоден у вказаних пунктів Правил дорожнього руху в провину ОСОБА_1 не закидається.

Як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 014875 від 22 квітня 2024 року, що є предметом судового розгляду, дії ОСОБА_1 кваліфіковані як порушення пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху, який передбачає, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, які входять до офіційно затвердженого складу аптечки).

Дійсно, не виконання пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, але в даному випадку із досліджених у судовому засіданні доказів, судом не встановлено, що ОСОБА_1 був причетний до будь-якої транспортної пригоди, що мала місце 22 квітня 2024 року.

Також у наданих до матеріалів справи доказах, належним чином не зафіксовані обставини справи згідно викладеної у протоколі суті правопорушення, а саме: вживання ОСОБА_1 «спиртних» напоїв після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського для проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння, чи до прийняття рішення про звільнення від проходження такого огляду.

Так, огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку а ні на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціального технічного засобу, а ні в медичному закладі шляхом лабораторних досліджень не проводився. На долучених до матеріалів справи відеозаписах також не зафіксовано, що ОСОБА_1 після його зупинки вживав алкогольні напої. Більш того, як свідчать наявні в матеріалах справи відеозаписи, після того, як ОСОБА_1 був зупинений працівниками поліції, останні не повідомляли його про виявлені ознаки алкогольного сп`яніння (на кшталт, порушення координації рухів, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці тощо) та відповідно не пропонували пройти огляд на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або у найближчому медичному закладі, тобто не зазначали про прийняття рішення щодо необхідності проходження ОСОБА_1 медичного огляду.

Більш того, ні матеріали справи, ні досліджені у судовому засіданні відеозаписи не містять підтвердження того, що транспортний засіб під керування ОСОБА_1 був зупинений на вимогу поліцейського саме для проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння водія.

Натомість надані до матеріалів справи письмові докази, зокрема, акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, та направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, свідчать про те, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку відмовився. Відмова ОСОБА_1 від огляду також зафіксована й на одному із відеозаписів, зробленому біля домоволодіння останнього іншим екіпажом працівників патрульної поліції, які приїхали вже пізніше.

Разом із тим, відмова водія від проходження огляду на стан сп`яніння утворює окремий склад закінченого адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, який характеризується недотримання водієм пункту 2.5 Правил дорожнього руху.

Отже, подальше вживання водієм алкогольних напоїв не може бути кваліфіковано за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у тому числі як порушення пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху, оскільки відповідальність за цією нормою Правил дорожнього руху настає до закінчення процедури огляду на стан сп`яніння або відмови водія від проходження огляду на стан сп`яніння у разі причетності водія до дорожньо-транспортної пригоди.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, в даному конкретному випадку дії ОСОБА_1 не підпадають під дію пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху за відсутності доказів причетності водія до дорожньо-транспортної пригоди, що є характерною ознакою частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Не долучено таких доказів і до матеріалів справи.

Таким чином, особою, яка склала протокол про адміністративне правопорушення не правильно кваліфіковані дії ОСОБА_1 , а суд не має права вийти за межі протоколу про адміністративне правопорушення і визнати особу винною в тих діях, які працівниками поліції не інкримінувались йому в протоколі, тобто самостійно редагувати чи перекваліфікації дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд не може визнати доведеним поза розумним сумнівом, що 22 квітня 2024 року о 20 годині 12 хвилин в Харківській області, Харківський район, село Липкуватівка, вулиця Шитіва Миколи, водій ОСОБА_1 керував скутером марки «ORLIK 50», після того як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського для проведення уповноваженою особою огляду з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння чи до прийняття рішення про звільнення від проходження такого огляду, водій ОСОБА_2 вжив спиртні напої.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» звернуто увагу суддів на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Після виявлення факту вчинення правопорушення працівник поліції зобов`язаний зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.

З цього приводу слід зазначити, що протокол про адміністративне правопорушення за своєю суттю є процесуальним документом, яким уповноважений орган засвідчує певне порушення, допущене особою, яке містить склад адміністративного правопорушення, передбаченого відповідними нормами Кодексу України про адміністративні правопорушення і який є підставою для подальшого провадження у справі.

При цьому, протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію тощо. Саме протокол про адміністративне правопорушення є документом, в якому формулюється суть правопорушення та фіксується факт вчинення допущеного порушення, яке повинно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у відповідній статті Кодексу України про адміністративні правопорушення. Обставини правопорушення повинні бути викладені в протоколі конкретно, з належним формулюванням складу адміністративного правопорушення у відповідності до змісту диспозиції статті (частини статті) Кодексу України про адміністративні правопорушення, що передбачає відповідальність за його вчинення. Протокол про адміністративне правопорушення, що складений з порушенням вимог законодавства не може бути поставлений в основу розгляду справи про адміністративне правопорушення.

Слід зауважити, що протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом, який офіційно засвідчує факт вчинення особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, неправомірних дій, та фіксує закінчення діяльності компетентних осіб щодо збирання, оцінки та перевірки доказів. Тобто протокол є, начебто й скоріше за все, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, звинувачувальним документом, якому завжди передує момент виявлення відповідного проступку.

Також, відповідно до чинного законодавства України протокол про адміністративне правопорушення є й основним джерелом доказів у справі, оскільки саме він має містити повні та точні відомості про вчинення правопорушення, його кваліфікацію, формулювання суті правопорушення, дані про потерпілих, свідків тощо.

Отже, складання протоколу у справі про адміністративне правопорушення – це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення, та в силу приписів вищенаведених норм права є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення правопорушення при розгляді судом справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Саме тому від того, наскільки грамотно, змістовно і умотивовано складений протокол, залежить якість та правильність розгляду справи по суті й обґрунтованість застосування адміністративного стягнення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено право особи на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу чи норму права, яка передбачає відповідальність особи, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді.

Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням статті 6 Конвенції.

Європейській суд з прав своїх рішеннях від 30 травня 2013 року у справі «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04) та від 20 вересня 2016 року у справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08) серед іншого зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Як вже зазначалось, відповідно до вимог статтей 251 та 252 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

При цьому, доведення вини правопорушника покладається на орган, що складає протокол про адміністративне правопорушення. Під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення слід розуміти процесуальну діяльність суб`єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об`єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення.

До того ж, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 12рп/2011 про те, що визнаватися допустимими і використовуватися як докази в справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог законодавства, а перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Системний аналіз змісту положень Кодексу України про адміністративні правопорушення в поєднанні із вказаною позицією Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, що ураховується з огляду на норми статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування пракрити Європейського суду з прав людини», свідчить, що у такого роду провадженнях належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у справі, передбачені статтею 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та інших обставин, які мають значення для неї, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні рішення.

Доказуванню підлягають саме обставини указані в протоколі про адміністративне правопорушення щодо часу, місця та способу учинення діяння.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях указує, що суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України, заява № 39598/03), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), пункт 161, Series A, заява № 25).

Проаналізувавши, у цьому провадженні наявні у ньому фактичні дані, які як докази були зібранні працівниками відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області, судом установлено, що вина особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення не є дійсною та доведеною з дотриманням стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

Так, основним критерієм для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є саме вживання особою, яка керувала транспортним засобом, після дорожньо-транспортної пригоди за її участю алкоголю, наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником), або після того, як транспортний засіб був зупинений на вимогу поліцейського, до проведення уповноваженою особою медичного огляду з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, чи до прийняття рішення про звільнення від проведення такого огляду.

Проте, працівниками поліції у даному випадку будь-яких належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження факту вживання ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом, алкогольних напоїв після дорожньо-транспортної пригоди за його участю (оскільки його дії кваліфіковані саме, як порушення пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху), не надано. Хоча для притягнення особи до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення за порушення вимог пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху, необхідно в обов`язковому порядку надати докази причетності особи до дорожньо-транспортної пригоди, чого в даному конкретному випадку зроблено не було. Долучені до матеріалів справи докази містять суттєві та істотні протиріччя, зокрема письмові докази (акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів, та направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції), свідчать про те, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння в установленому законом порядку відмовився, натомість у протоколі про адміністративне правопорушення констатований факт саме вживання алкогольних напоїв, який взагалі не підтверджений будь-якими доказами.

Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення без підтвердження іншими належними доказами, в тому числі отриманих із дотриманням вимог статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є достатнім та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні правопорушення.

Обставини, які зазначені посадовими особами у протоколі про адміністративне правопорушення повинні узгоджуватись з іншими доказами у справі, тоді вони можуть бути використані судом для висновку про винуватість особи в тому чи іншому правопорушенні.

Відповідно оцінюючи зазначені вище докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю суд враховує, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

Положеннями статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах та у порядку, встановлених законом.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами (постанова Верховного Суду від 09 серпня 2019 року у справі № 760/20247/16-а).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

Як наслідок на переконання суду дані, відображенні працівником поліції про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, є сумнівними з вищезазначених підстав, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який застосовується при оцінці доказів. Такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», оскільки будь-яких належних, допустимих і достовірних доказів того, що ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 2.10 «є» Правил дорожнього руху суду надано не було, а тому як наслідок в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Доходячи такого, суд ураховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 08 липня 2020 року у справі з єдиним унікальним № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) щодо наявності процесуального обов`язку доказування наявності вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, саме у суб`єкта владних повноважень.

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічного роду положення закріплено і у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а вказав, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Тож, згідно з принципом презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості

За таких обставин, враховуючи вище викладене суд вважає, що у діях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, так як його вину не доведено належним чином, а обґрунтовано на припущеннях, що є неприйнятим та суперечить, як нормам національного, так і міжнародного законодавства.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

У зв`язку з чим, дане адміністративне провадження щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з урахуванням вимог наведеної норми права підлягає закриттю.

Згідно зі статтею 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення, у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення, сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

В зв`язку із закриттям справи про адміністративне правопорушення, судовий збір стягненню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 9, 23, 34, 35, 40-1, частиною 4 статті 130, статтями 245, 246, 256, частиною 2 статті 268, пунктом 1 частини 1 статті 247, статтями 249 – 252, частиною 1 статті 255, частиною 2 статті 268, частиною 2 статті 277, статтями 280, 283 – 285, частиною 2 статті 287, статтями 294, 298, частинами 1 і 2 статті 299 та частиною 1 статті 303 Кодексу України про адміністративні правопорушення, –

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення – закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення особою, яку притягнуто до відповідальності, її законним представником, захисником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною 5 статті 7 та частиною 1 статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку оскарження, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження.

Суддя: Т. М. Трояновська