Рішення від 01 січня 2026 р. у справі №640/13266/21 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

02 січня 2026 р. Справа № 640/13266/21

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мультян М.Б., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України, в якому позивач просив:

визнати протиправною бездіяльність Апарат Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03.05.2007 по 23.11.2007;

зобов`язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03.05.2007 по 23.11.2007;

зобов`язати Апарат Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з 23.11.2007 по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України в Апараті Верховної Ради, де за період його роботи не виплачена компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Надалі, Законом України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 року № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.

Пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2825 (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-ІХ "Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" щодо забезпечення розгляду адміністративних справ" (далі - Закон № 3863), який набрав чинності 26.09.2024), установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом 4 цього пункту.

Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Справи, підсудність яких визначена ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 276, ст. ст. 289-1, 289-4 КАС України, до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.

Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.

Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд.

До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду вирішення процесуальних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень у справах, розглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, здійснює Київський окружний адміністративний суд.

На підставі пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2825 (в редакції Закону №3863) проведений автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 року №399.

За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, справа № 640/13266/21 передана на розгляд та вирішення Вінницькому окружному адміністративному суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2025 зазначену справу було передано на розгляд судді Вінницького окружного адміністративного суду Мультян М.Б.

Ухвалою суду від 10.03.2025 прийнято до свого провадження адміністративну справу № 640/13266/21, вирішено розгляд справи розпочати спочатку. Також запропонувано учасникам справи, протягом п?ятнадцяти днів з дня отримання ухвали, надати суду: інформацію щодо актуальності спірних правовідносин на момент прийняття справи до провадження Вінницьким окружним адміністративним судом; інформацію щодо актуальних та дійсних засобів зв`язку із сторонами, а саме: адреси електронної пошти, номерів телефону та місця проживання (перебування, знаходження) з відповідними доказами на підтвердження цих відомостей; письмові пояснення та/або заяви у разі зміни фактичних обставин по цій справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір; відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.

01.04.2025 від представника Апарату Верховної Ради України надійшов відзив на позовну заяву та пояснення, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог. Зазначив, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта є народний депутат України, який особисто здійснює підбір помічників-консультантів та самостійно розподіляє місячний фонд заробітної плати між помічниками-консультантами в межах загального фонду, а також несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень. Також зауважив, що фінансування діяльності Верховної Ради та її апарату здійснюється відповідно до видатків, передбачених кошторисом, а тому для нарахування та виплати компенсації відпустки поза межами фонду оплати праці відсутні.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 працював в Апараті Верховної Ради України у період з 03.05.2007 по 23.11.2007 на посаді помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 .

За вказаний період роботи не використано 12,5 календарних дні щорічної основної відпустки.

Згідно листа Апарту Верховної Ради України від 26.04.2021 № 15/26-2021/141493, у зв`язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів, не було правових підстав здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 03.05.2007 по 23.11.2007.

Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог з урахуванням дії норми закону у часі, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону № 2790-XII народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.

Помічником-консультантом народного депутата може бути лише громадянин України, що має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє державною мовою (частина друга статті 34 Закону № 2790-XII).

Помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах (частина третя статті 34 Закону № 2790-XII).

На чотирьох помічників-консультантів народного депутата поширюється дія Закону України «Про державну службу» (3723-XII), їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування (абзац третій частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).

Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, але не є державними службовцями, також можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України (абзац четвертий частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).

Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов`язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів (абзац шостий частини третьої статті 34 Закону № 2790-XII).

У випадку звільнення помічника-консультанта народного депутата на підставі дострокового припинення повноважень народного депутата відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону помічнику-консультанту народного депутата, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, виплачується одноразова грошова допомога у розмірі його тримісячної заробітної плати за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України (частина шоста статті 34 Закону № 2790-XII).

Помічнику-консультанту народного депутата, звільненому у зв`язку з закінченням строку повноважень народного депутата, надається попередня або рівноцінна робота (посада), якщо до прийняття на роботу помічником-консультантом він працював у органах державної влади або в органах місцевого самоврядування (абзац перший частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).

Період перебування на посаді помічника-консультанта народного депутата за строковим трудовим договором на постійній основі зараховується до трудового стажу за спеціальністю такого помічника-консультанта (абзац другий частини сьомої статті 34 Закону № 2790-XII).

Правовий статус помічника-консультанта народного депутата України, його права та обов`язки, порядок прийняття на посаду, організаційне, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його діяльності визначається Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 за № 379/95-ВР відповідно до статті 34 Закону №2790-XII.

Статтею 3.1 цього Положення передбачено, що персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.

За умовами прийняття на роботу, визначеними статтею 3.2 даного Положення, помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.

Розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України, у межах якого народний депутат України самостійно:

1) визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах;

2) здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату;

3) надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.

Заробітна плата помічникам-консультантам, які перебувають на державній службі, встановлюється з урахуванням вимог статті 33 Закону України «Про державну службу» (стаття 4.1 Положення про помічника-консультанта народного депутата України).

Статтею 4.2 цього Положення, яка визначає організацію праці помічника-консультанта, визначено, що помічнику-консультанту народного депутата України, який прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ, надається одне постійне робоче місце у службовому кабінеті народного депутата України.

Статтею 4.4 цього ж Положення урегульовано питання відпусток помічників-консультантів, за змістом якої помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. Помічнику-консультанту народного депутата України, що перебуває на державній службі, надається допомога на оздоровлення в порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про державну службу» (3723-XII), в межах загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

При цьому, специфіка правового статусу помічника-консультанта народного депутата України обумовлена характером патронатної служби, властивої будь-якій посаді такого роду.

Особливість патронатної служби полягає у тому, що діяльність працівників цієї служби спрямована на забезпечення ефективності функціонування визначених законодавством категорій публічних службовців, а не державного органу, чим власне і обумовлена означена специфіка їхнього правового статусу.

Пунктом 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000 № 459, викладеного в новій редакції Розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14.03.2006 № 217, чинного на період роботи позивачки на посаді помічника-консультанта народного депутата України, визначено, що Апарат ВРУ є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.

Частиною першою статті 21 КЗпП України (у редакції, чинній на момент зарахування позивачки на означену посаду) визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Укладення договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (частини третя та четверта статті 24 КЗпП України у цій же редакції).

Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи (частина перша статті 23 КЗпП України).

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (частина друга статті 23 КЗпП України).

Таким чином, строковий трудовий договір - це угода, яка визначає взаємні права та обов`язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.

За обставинами цієї справи позивач, розпорядженнями керівника Апарату ВРУ №4275 від 07.07.2007, був зарахований на посаду помічника-консультанта народного депутата за поданням депутата ОСОБА_2 на час депутатських повноважень із поширенням дії Закону України «Про державну службу» (від 16.12.1993 № 3723-XII втратив чинність на підставі Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII).

Тобто, позивач протягом спірного періоду працював на указаній посаді за умовами строкового трудового договору на постійній основі із поширенням дії Закону України «Про державну службу» та був прикріплений для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату ВРУ.

За таких обставин суд виснує, що позивач перебував у трудових відносинах саме з Апаратом ВРУ, а не з народним депутатом.

Відповідний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 16 січня 2019 року у справі № 757/45463/16-ц, від 20 лютого 2019 року у справі № 757/57336/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц (на які, зокрема, посилалися й суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи), а також у постановах від 21 березня 2023 року у справі № 640/11699/21, від 29 березня 2023 року у справі № 640/24361/19 та від 11 квітня 2023 року у справі № 640/19047/21, від 08 серпня 2024 року по справі № 640/14569/21.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (у редакції, чинній на час роботи позивачки на означеній посаді, далі - Закон № 504/96-ВР) право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із її несвоєчасною виплатою на підставі статті 117 КЗпП України є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути залежною від бюджетних асигнувань та від наявності фонду оплати праці.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що обмежене фінансування не впливає на наявність чи відсутність у позивачки права на отримання виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України.

Суд звертає увагу на те, що нормами Закону №2790-XII визначено право народного депутата визначати порядок виплат і розмір заробітної плати помічників-консультантів, однак не передбачено права обмежувати у виплаті компенсації за невикористану відпустку у зв`язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України.

Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки підлягають компенсації.

Разом із тим суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цьому випадку є передчасними.

Так, відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У спірному випадку має місце спір щодо невиплати позивачеві грошової компенсації за дні невикористаної щорічної основної під час звільнення з посади помічника-консультанта народного депутата України, відповідно остаточна дата розрахунку відповідача з позивачем при звільненні на день ухвалення цього рішення не відома, що свідчить про відсутність можливості визначити період затримки розрахунку.

При цьому, частиною другою статті 117 КЗпП України покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

До того ж, на цей час відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачеві грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на врегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за цим рішенням суду, а тому не підлягають задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється,

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 03.05.2007 по 23.11.2007.

Зобов`язати Апарат Верховної Ради України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 03.05.2007 по 23.11.2007.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Апарат Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ)

Суддя Мультян Марина Бондівна