Рішення від 29 грудня 2025 р. у справі №369/8257/24 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/8257/24

Провадження № 2/369/2319/25

РІШЕННЯ

Іменем України

30.12.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року позивач звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з вказаним позовом. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 09.01.2023 року о 15:00 год. на 131 км автодороги Київ-Знам`янка водій ОСОБА_2 керував автомобілем «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , який належав ОСОБА_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався із керуванням та скоїв з`їзд у кювет із перекиданням. При ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим було порушено вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху.

Постановою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27.02.2023 року у справі № 699/113/23, яку Черкаський апеляційний суд своїм рішенням від 12.05.2023 року залишив без змін, винною особою в скоєнні правопорушення, що мало наслідком настання вказаної ДТП, був визнаний водій ОСОБА_2 .

Відповідно до Звіту № 009/01-23 від 17.01.2023 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , становить 608 040,48 грн, в той час як ринкова вартість вказаного автомобіля до ДТП становить 398 787,88 грн. Транспортний засіб Позивача конструктивно знищений.

Згідно зі Звітом №009/01-23 від 17.01.2023 року, вартість транспортного засобу «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , з урахуванням пошкоджень після ДТП становить 24 325,97 грн. Таким чином фактичний розмір шкоди складає різницю між вартістю ТЗ до та після ДТП: 398787,88 грн - 24 325,97 грн = 374 461,91 грн.

Отже, з Відповідача на користь Позивача підлягають стягненню матеріальні збитки у розмірі 374 461,91 грн.

Крім того, Позивач зазначає, що внаслідок знищення його майна з вини Відповідача, безпосереднього винуватця ДТП, Позивач зазнав також і моральної шкоди, яка за внутрішнім переконанням останнього, з урахуванням принципів розумності і справедливості, має бути відшкодована у розмірі 20 000 грн.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду в розмірі 374 461,91 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.; вирішити питання розподілу понесених ним судових витрат.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.05.2024 року за вищевказаною позовною заявою відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання.

30.10.2024 року від Відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві зазначено, що Відповідач не погоджується із вказаними вимогами. Зазначає, що у Відповідача не виникає обов`язку перед Позивачем з відшкодування завданої першим шкоди, оскільки Позивач на момент ДТП не набув право власності на автомобіль, а тому відшкодування шкоди має право вимагати лише власник транспортного засобу, тобто Лізингодавець. Далі Відповідач вказує про те, що він є теж неналежним Відповідачем, оскільки таким належним Відповідачем є Страховик. Однак, Позивач з власної вини та в порушення вимог Договору лізингу та норм законодавства не застрахував транспортний засіб «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , тим самим не забезпечив відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, яку має відшкодовувати страховик, як належний Відповідач у даних обставинах.

Крім того, сторона Відповідач заперечує проти Звіту № 009/01-23 від 17.01.2023 року, що був покладений в основу оцінки розміру позовних вимог, як неналежного та недопустимого доказу. Відповідач також вказує, що вважає, що вимога Позивача про стягнення моральної шкоди не підлягає задоволенню, і не погоджується із доводами й аргументами Позивача, та вважає, що Позивачем не було надано жодних належних доказів, які свідчили про наявність у Позивача правових підстав на отримання моральної шкоди від Відповідача.

У грудні 2024 року до суду від сторони Позивача надійшла відповідь на відзив. У відповіді зазначено, що сторона Відповідача свідомо підміняє поняття моменту формального набуття права власності на транспортний засіб з моментом виникнення в особи, яка володіє автомобілем на законній підставі, права на відшкодування збитків, завданих в наслідок пошкодження такого майна. А відтак, Позивач є належним володільцем транспортного засобу, і як наслідок має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок знищення його майна, а всі заперечення Відповідача щодо неналежності Позивача є не більш ніж намаганнями того ухилитися від відповідальності.

Також Позивач зазначає, що наявність дорожньо-транспортної пригоди, унаслідок якої Позивачеві було завдано моральних страждань у зв`язку із пошкодженням його транспортного засобу є достатньою підставою для стягнення з Відповідача моральної шкоди на користь Позивача.

Інших заяв по суті справи від сторін до суду не надходило.

До суду позивач не з`явився, представник позивача подав заяву про розгляд справи без його присутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. Не заперечував щодо заочного порядку розгляду справи у разі неявки відповідача до суду.

Відповідач в судове засідання не з`явився, своїх представників до суду не направив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином у встановленому законом порядку, причин неявки не повідомляв.

Фіксування судового засідання технічним записом не здійснювалося відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України.

У відповідності до ч.5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

З урахуванням викладеного, ст. ст.128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті за відсутності учасників справи. Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з такого.

Відповідно до вимог ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтями 12,13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 09.01.2023 року о 15:00 год. на 131 км автодороги Київ-Знам`янка водій ОСОБА_2 керував автомобілем «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався із керуванням та скоїв з`їзд у кювет із перекиданням. При ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження з матеріальними збитками, чим було порушено вимоги п.12.1 Правил дорожнього руху.

Постановою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27.02.2023 року у справі № 699/113/23, яку Черкаський апеляційний суд своїм рішенням від 12.05.2023 року залишив без змін, винною особою в скоєнні правопорушення, що мало наслідком настання вказаної ДТП, був визнаний водій ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак, факт настання та обставини означеної дорожньо-транспортної пригоди встановлені рішенням суду і доказуванню не підлягають.

Щодо вказівки сторони Відповідача на неналежність сторін у даній справі, то суд не погоджується з такими доводами в силу наступного:

У відповідності до п.32.2. ст.32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який діяв станом на дату настання ДТП, страховик або МТСБУ не відшкодовує шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Зважаючи на те, що саме Відповідач, як водій транспортного засобу «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , визнаний винуватцем в скоєнні правопорушення, що мало наслідком настання вказаної ДТП, у відповідності до Постанови Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 27.02.2023 року у справі № 699/113/23, яку Черкаський апеляційний суд своїм рішенням від 12.05.2023 року залишив без змін, то безпосередньо саме на нього, покладається зобов`язання з відшкодування збитків, спричинених внаслідок означеної ДТП.

Щодо права ж Позивача на відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження транспортного засобу «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , то суд звертає увагу, на те, що у відповідності до наявних у справі матеріалів,

27.11.2020 року Позивач як Лізингоотримувач та АТ КБ «Приват Банк» як Лізингодавець уклали Договір фінансового лізингу автомобіля №K66GA!00000321, за яким Лізингодавець зобов`язався набути у власність вказаний Лізингоодержувачем (надалі – «Предмет лізингу»), і надати Лізингоодержувачу це майно в тимчасове платне користування.

Згідно з Специфікацією, що є Додатком №1 до Договору лізингу, предметом лізингу є автомобіль «Hyundai Sonata», номер кузова НОМЕР_2 .

Відповідно до ч.1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно зі ч.1 ст.809 ЦК України, ч.1 ст.22 Закону України «Про фінансовий лізинг», з моменту передачі об`єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об`єкта фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача.

Пунктом 1 ч.1 ст.395 ЦК України передбачено, що речовим правом на чуже майно є право володіння. За ст.398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином, особа, яка хоч і не є власником, але має законне право володіння майном, має також право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Враховуючи, що відповідно до ст.ст.386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Такий правовий висновок міститься в постанові Верховного суду від 15.08.2019 року у справі № 351/386/17.

Також, суд звертає увагу, що 26.11.2022 року Позивач та АТ КБ «Приват Банк» уклали Договір купівлі-продажу предмету лізингу, згідно положень якого до Позивача від банку перейшло право власності на автомобіль «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 .

Крім того, 26.11.2022 року АТ КБ «Приват Банк» видало на ім`я Позивача Довіреність, згідно якої той, зокрема, виконувати всі дії в межах та обсязі, передбачених чинним законодавством України для такою роду повноважень, тa які, на думку Представника будуть доцільні для ефективного виконання цієї довіреності.

Так, за результатами перегляду справи №200/21325/15-ц у Постанові від 07.11.2018 року Верховний Суд зазначив: «Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивач не має права на отримання відшкодування, оскільки він не є власником транспортного засобу, якому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень. З таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Стаття 395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб`єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб`єктами, хто його оточує.

Таким чином, абсолютний характер речового права проявляється в тому, що порушником речового права на чуже майно може бути будь-яка особа із числа тих, з ким він вступає у відносини.

Відповідно до ст.396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно.

Якщо порушення речового права на чуже майно, з вини третіх осіб, завдало певних майнових збитків особі, якій належить це право, то ця особа може звернутися за захистом належних їй прав на підставі ст.396 ЦК України.

Факт правомірності володіння майном є достатньою підставою для особи, яка володіє речовим правом на чуже майно, для звернення за захистом цього права.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до п.2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 03.12.2014 року у справі № 6-183цс14.

Встановивши, що ОСОБА_1 управляв транспортним засобом на підставі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що він правомірно володів цим майном, а тому має право на відшкодування завданої шкоди».

Крім того, у п.13 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 року зазначено наступне: Враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Отже, Позивач є належним володільцем транспортного засобу, і як наслідок має право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок знищення його майна, а тому коло сторін у цій справі було встановлено у відповідності до матеріально-правових вимог чинного законодавства.

Пунктом 3 ч.2 ст.11 ЦК України, передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з ст.30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано статтею 30 Закону № 1961-IV, який згідно зі статтею 8 ЦК (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду. Тобто транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до виконаного на замовлення Позивача Звіту № 009/01-23 від 17.01.2023 року, вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , становить 608 040,48 грн, в той час як ринкова вартість вказаного автомобіля до ДТП становить 398 787,88 грн.

Транспортний засіб Позивача конструктивно знищений.

Згідно зі Звітом №009/01-23 від 17.01.2023 року, вартість транспортного засобу «Hyundai Sonata», р.н. НОМЕР_1 , з урахуванням пошкоджень після ДТП становить 24 325,97 грн.

Таким чином фактичний розмір шкоди складає різницю між вартістю ТЗ до та після ДТП: 398787,88 грн - 24 325,97 грн = 374 461,91 грн.

Жодних інших матеріалів, які б, встановлювали альтернативний розрахунок вартості матеріального збитку або ж оскаржували наявний у матеріалах справи немає, як і відсутні жодні клопотання про призначення судових автотоварознавчих експертиз, поданих зі сторони Відповідача.

Заява ж сторони Відповідача, яка була задоволена судом, про виклик до суду експерта, що виконав Звіт №009/01-23 від 17.01.2023 року, щодо надання пояснень (відповідей на питання) про виконаний ним Звіт, зважаючи на те, що сторона Відповідача не забезпечила його явку на судове засідання та не з`явилася сама без надання до суду будь-яких пояснень щодо причин, розцінюється судом як затягування строків розгляду справи, зловживання процесуальними правами.

Таким чином, зважаючи на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги Позивача до Відповідача щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої у вказаній ДТП, підлягають повному задоволенню, а тому з Відповідача підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі 374 461,91 грн.

Статтею 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини 2 цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Європейський суд з прав людини у справі «Тома проти Люксембурга» (2001 рік), використав принцип по якому сам факт визнання порушеного права є достатнім для справедливої сатисфакції.

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції. Зокрема, в рішеннях «Тома проти Люксембургу», «Калок проти Франції» (2000) та «Недбала проти Польщі», Європейський Суд дійшов висновку, що сам факт визнання порушеного права є адекватним засобом для згладжування душевних страждань і справедливої сатисфакції.

Судом встановлено, що внаслідок ДТП, яка сталася 09.01.2023 року, позивач зазнав моральних страждань та втрат немайнового характеру. Знищення його власного майна, безумовно, негативно вплинули на моральний стан позивача та призвели до душевних страждань, а тому посилання позивача на те, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди суд приймає до уваги. Вказані вимоги про відшкодування моральної шкоди суд вважає обґрунтованим та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відтак суд з урахуванням принципів пропорційності, розумності і справедливості, виходить з того, що достатнім для відшкодування позивачу заподіяної йому моральної (немайнової) шкоди є сума 7 000 (п`ять тисяч) гривень, яку суд вважає розумною та достатньою для відновлення прав позивача у цій частині.

Також Позивач просить вирішити питання про розподіл судових витрат у наступному розмірі: 5 155,82 грн - судового збору, 20 000,00 грн - витрати на професійну правничу допомогу, а всього 25 155,82 грн.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, як це визначено ч. 1 ст. 133 ЦПК України.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

За приписами ч.8 ст.141 ЦПК України Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, як це вбачається з положень ч. 1 ст. 134 ЦПК України.

При поданні позовної заяви позивач надав Акт виконаних робіт, отже позивачем дотримано вимог ч. 1 ст. 134 ЦПК України.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Виходячи зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 24 червня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц та від 27 січня 2021 року у справі № 659/226/19.

Як свідчать матеріали справи, 30.01.2023 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатом Конюшком Д.Б. укладено договір про надання правової допомоги № 30/1/23-ЮП/ІL предметом якого є надання клієнту правничої допомоги у цивільній справі.

Як вбачається з розрахунку витрат на професійну правничу допомогу, наявному у позовній заяві, адвокатом Конюшком Д.Б. було надано позивачеві ОСОБА_1 такої правової допомоги у загальному обсязі на суму 20 000,00 грн.

Підсумовуючи все вищенаведене, беручи до уваги наявні в матеріалах документи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 16 000 грн.

Розподіляючи судові витрати суд керується положеннями ст. 141 ЦПК України.

Так, всього було задоволено вимог позивача до відповідача на суму грн, що становить % від всіх задоволених вимог. Відтак, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню сума професійної правничої допомоги у розмірі 16000 грн. і судовий збір у розмірі 3744,62 грн. відповідно.

Виходячи з наведеного, Керуючись ст.ст. 3, 6, 9, 22-31, 35, 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 22, 23, 511, 527, 610, 625, 1192 ЦК України, ст.ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 76, 77, 78, 79,80, 81, 141, 223, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 280, 352 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у розмірі 374 461,91 грн. (триста сімдесят чотири тисячі чотириста шістдесят одна грн. 91 коп.), моральну шкоду у розмірі 7 000,00 грн. (сім тисяч грн.), судові витрати по сплаті витрат на правову допомогу в розмірі 16000 грн. (шістнадцять тисяч грн.) і судовий збір у розмірі 3744,62 грн. (три тисячі сімсот чотири тисячі чотириста шістдесят одна грн. 91 грн.)

В решті позовних вимог – відмовити.

Інформація про учасників справи:

Позивач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Відповідач :

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст виготовлений 30 грудня 2025 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ