Рішення від 18 грудня 2025 р. у справі №369/3990/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/3990/25

Провадження № 2/369/6235/25

РІШЕННЯ

Іменем України

19.12.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі судових засідань Худинець Д.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Агбонгале Луіза Сергіївна, до Феодосійської об`єднаної територіальної громади про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом -

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року позивач, через свого представника адвоката - Агбонгале Л.С., звернулась з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли, зокрема, житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,2613 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1027 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Позивачкою було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будинками, що знаходиться в АДРЕСА_1 . Також, Позивачу стало відомо, що державний акт на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_2 знаходиться у Києво-Святошинському районному Відділі Київської регіональної філії ДП «Центру державного земельного кадастру при Державному комітету України по земельних ресурсах». Проте чоловік позивача - ОСОБА_2 не встиг завершити процедуру приватизації.

Крім, того в березні 2010 року Позивачка зверталась до Києво-Святошинського суду Київської області з позовом про визнання права власності на спадкове, а саме на земельну ділянку площею 0,2613 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться а адресою АДРЕСА_1 .

28 квітня 2010 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно було задоволено.

Визнали за ОСОБА_1 в порядку спадкування право власності на земельну ділянку, яка знаходиться на території Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яка знаходиться: АДРЕСА_1 , площею 0,2613 га.

Позивачка, помилкова вважала, що отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будинками, що знаходиться в АДРЕСА_1 не потребує додаткової реєстрації земельна ділянка площею 0,1027 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що процедура приватизації спадкодавцем ОСОБА_2 була розпочата, однак не завершена остання вимушена звернутися до суду із вказаним позовом.

Просила суд визнати за нею право на завершення розпочатої приватизації земельної ділянки площею 0,1027 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , в поярку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 205 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 жовтня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

У судове засіданні позивачі не з`явились, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Представник позивача - адвокат Агбонгале Л.С., подала заява про розгляд справи без її участі, та зазначила, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представники відповідача Феодосійської об`єднаної територіальної громади в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

02 жовтня 1071 року, було зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про одруження серія НОМЕР_1 , зареєстрований Хотівською сільською радою с. Хотів Києво-Святошинського району 02 жовтня 1971 року, запис № 74.

При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , зареєстрованим Виконавчим комітетом Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області року, актовий запис № 10.

Відповідно до ст. 1220 Цивільного Кодексу України після його смерті відкрилася спадщина, що складається, зокрема, із земельної ділянки, площею площею 0,1027 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Після смерті ОСОБА_2 , відкрилась спадщина на житловий будинок з надвірними будівлями, що находяться в АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,2613 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,1027 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

04 лютого 2009 року Позивачка отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будинками, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Згідно ст. ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222 ЦК України).

В силу ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Отже, прийнявши спадщину за законом після смерті чоловіка, позивачка набула право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали йому, включно із правом на продовження приватизації земельної ділянки.

Крім, того 28 квітня 2010 року рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області за позивачкою визнано в порядку спадкування право власності на земельну ділянку, яка знаходиться на території Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, яка знаходиться: АДРЕСА_1 , площею 0,2613 га.

Згідно із частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Пунктом «а» частини третьої статті 152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання права.

Згідно ст. 118 Земельного Кодексу України початком процедури приватизації земельної ділянки є звернення громадянина з заявою (клопотанням) до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно ст. 126 Земельного кодексу України, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до вимог пунктів 4.14, 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.

Відповідно до ч. 2 ст. 1296 Цивільного кодексу України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року, № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» роз`яснено наступне. Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. Не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації.

Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 серпня 2021 року у справі № 370/1854/20, також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження 14-652цс18, у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, де визначено, що якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

На підставі абз. 2 п. 1 розділу X «Перехідні положення» ЗК України рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», є підставою для реєстрації права власності на земельні ділянки цих громадян або їх спадкоємців відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Державна реєстрація таких земельних ділянок здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

ЗК України, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, встановлював, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передання у власність земельної ділянки спадкодавцю; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; одержання у встановленому порядку державного акта на землю; державна реєстрація права власності на земельну ділянку. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц та постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19 та від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20.

Отже, у випадку, якщо спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, проте не отримав на неї право власності у зв`язку зі смертю, спадкоємці у порядку спадкування набувають право на завершення приватизації, позиція Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 137/731/17, провадження №61-10528св21 (ЄДРСРУ № 100490889).

За встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що до позивача, як до спадкоємиці, згідно зі статтею 1218 ЦК України перейшло право на завершення приватизації спірної земельної ділянки.

Відповідно до частини першої, пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивачка, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Предметом у цій справі є також визнання права на спадкування, та обраний позивачами спосіб захисту є ефективним, оскільки надасть можливість у подальшому зареєструвати право власності на земельну ділянку.

Враховуючи, що спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації - до позивача перейшло право на завершення такої процедури з подальшою реєстрацією права власності на земельну ділянку за собою. Інших обставин судом не встановлено.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність в задоволені поданого позову.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.202-215,328,391, 655 ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 до Феодосійської об`єднаної територіальної громади про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в поярку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на завершення розпочатої приватизації земельної ділянки площею 0,1027 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення/складання повного тексту шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано.

Повний текст рішення виготовлено 19 грудня 2025 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 );

Відповідач: Феодосіївська сільська об`єднана територіальна громада (ЄДРПОУ: 04362148, адреса: вул. Панаса Мирного, буд. 2, село Ходосівка, Обухівський район, Київська область, 08173)

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ