Рішення від 09 грудня 2025 р. у справі №930/2407/25 — Немирівський районний суд Вінницької області

Справа № 930/2407/25

Провадження №2/930/1281/25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2025 року м.Немирів

Немирівський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Войницької Т. Є.

за участі секретаря судового засідання Шелест Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Вдовцової Аліни Дмитрівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача – адвокат Вдовцова А.Д. звернулася до Немирівського районного суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, в якому просить розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 11.06.2005 у виконавчому комітеті Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, про що 11.06.2005 складено відповідний актовий запис №1.

Позов мотивований тим, що шлюб 11 червня 2005 року у виконавчому комітеті Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - « ОСОБА_3 ») та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, про що 11.06.2005 складено відповідний актовий запис №1, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим виконавчим комітетом Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області 11.06.2005.

Від даного шлюбу у подружжя є неповнолітні діти:

1)донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 21.04.2011;

2)син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 06.01.2015.

Діти проживають разом зі своєю матір`ю - позивачем у справі ОСОБА_1 .

Представник позивача зазначає, що з моменту укладення шлюбу подружнє життя сторін розвивалося гармонійно, грунтувалося на взаємоповазі, довірі та підтримці одне одного. Подружжя щиро прагнуло побудувати міцну сім`ю, створити сприятливі умови для розвитку та виховання дітей у любові та злагоді, дбати про спільне майбутнє. На початковому етапі їхні стосунки були теплими, вирізнялися взаєморозумінням та спільними планами на життя.

Втім, з часом між сторонами почали з`являтися розбіжності у поглядах на сімейні цінності та принципи ведення спільного побуту. Непорозуміння поступово переростали у конфлікти, що призвело до охолодження почуттів та втрати тієї емоційної близькості, яка була основою їхнього союзу. Подружжя фактично припинило вести спільне господарство, перестало підтримувати сімейні традиції та проявляти турботу одне до одного.

Подружжя зіткнулося з регулярними конфліктами, які ініціювалися, як правило, саме відповідачем. В окремих випадках під час з`ясування стосунків він дозволяв собі підвищувати голос, поводитися агресивно та неконтрольовано.

Незважаючи на очевидне емоційне відчуження та повну втрату контакту між сторонами, відповідач не лише не виявляв бажання врегулювати існуючі проблеми чи зберегти сім`ю, а й продовжував провокувати нові конфлікти. Його поведінка полягала у створенні непорозумінь, ініціюванні суперечок та відвертому ігноруванні потреб і почуттів іншої сторони. Відповідач не робив жодних кроків для конструктивного діалогу або пошуку компромісів, що могло б врятувати подружні стосунки.

Такі дії лише поглибили кризу у відносинах, остаточно зруйнували атмосферу взаємної довіри та поваги, яка є основою сімейного життя, і остаточно підірвали емоційний зв`язок між подружжям. У результаті подружні відносини фактично припинили своє існування, а спільне життя сторін стало неможливим не лише з практичної, а й з морально-психологічної точки зору.

Вже понад півтора року сторони фактично не проживають разом та не підтримують жодних відносин подружнього характеру. Будь-який контакт між ними повністю відсутній, що ще раз підтверджує розпад сімейних стосунків. Відповідач протягом усього цього часу не виявляє жодної ініціативи для відновлення спілкування, не намагається налагодити діалог ані з іншою стороною, ані навіть із власними дітьми. Попри те, що діти неодноразово намагалися встановити зв`язок із батьком — телефонували йому, надсилали повідомлення та зверталися у різні способи, їхні намагання щоразу залишалися безрезультатними. Дзвінки залишалися без відповіді, а повідомлення — непрочитаними, що спричиняло лише додатковий емоційний біль та розчарування у дітей.

Подібна поведінка відповідача свідчить про повну байдужість до власної родини, небажання брати участь у вихованні дітей та відсутність будь-якої відповідальності за їхній моральний і психологічний стан. Фактично відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, втратив емоційний зв`язок із дітьми та продемонстрував повну відчуженість від сім`ї, що є ще одним переконливим доказом неможливості подальшого спільного життя подружжя.

Зі змісту наведених обставин, стає очевидним, що подальше спільне життя сторін як подружжя є неможливим. Основні засади, на яких повинна ґрунтуватися сім`я — любов, взаємна довіра, повага та підтримка — остаточно зруйновані та не підлягають відновленню. Подружні відносини втратили зміст як у моральному, так і у правовому вимірі, адже між сторонами відсутні будь-які елементи, притаманні шлюбному союзу: спільне ведення господарства, турбота одне про одного, взаємна участь у вихованні дітей та побудові сімейного майбутнього.

Фактично шлюб перестав існувати як життєвий союз, а його формальне збереження лише поглиблює конфліктність ситуації, суперечить інтересам обох сторін та не відповідає реальному стану речей.

Таким чином, шлюб між сторонами є лише формальним.

Надання строку на примирення не виправить стан шлюбних відносин, так як спроби примирення між сторонами в минулому не принесли жодних результатів. Тому, це лише призведе до погіршення відносин сторін.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача вважає, що шлюб є таким, що підлягає розірванню судом, а підстав для призначення строку для примирення не має.

Позивач ОСОБА_1 та її представник – адвокат Вдовцова А.Д. в судове засідання не з`явилися, від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Дослідивши надані докази у їх сукупності, суд вважає можливим ухвалити рішення про задоволення позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, який зареєстровано 11.06.2005 виконавчим комітетом Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, актовий запис №1.

Від цього шлюбу мають спільних дітей – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом положень ч.1 ст. 24 СК України та ст.51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Частинами 3, 4 ст.56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування їх до збереження сім`ї є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно зі ст. 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, коли буде встановлено, що подальше сімейне життя подружжя і зберігання шлюбу буде суперечити одному з них, інтересам їх дітей, що має суттєве значення.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Клопотань про надання часу на примирення сторони не заявили.

Враховуючи, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечення не подав, не клопотав про надання строку для примирення подружжя тощо, зважаючи на те, що між позивачем та відповідачем на даний час подружні стосунки припинені, заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини, за таких обставин, суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам дружини, тому позов про розірвання шлюбу підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України особа, яка змінила своє прізвище у зв`язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.

На підставі ч.3 ст. 105, ст.ст. 110, 111, 112, 113 Сімейного Кодексу України та керуючись ст.ст. 12, 81, 247, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Вдовцової Аліни Дмитрівни до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище - « ОСОБА_3 ») та ОСОБА_2 , зареєстрований 11 червня 2005 року у виконавчому комітеті Криковецької сільської ради Немирівського району Вінницької області, про що 11 червня 2005 року складено відповідний актовий запис №1, - розірвати.

Після розірвання шлюбу залишити позивачу прізвище « ОСОБА_6 ».

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т. Є. Войницька