Рішення від 10 вересня 2025 р. у справі №203/1169/25 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 203/1169/25

Провадження № 2/0203/1052/2025

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2025 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Іваницької І.В.

за участю секретаря судового засідання Кочевської В.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

ВСТАНОВИВ:

20.02.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом про стягнення з ОСОБА_1 на свою користь заборгованості за кредитним договором у сумі 19 547, 84 грн, а також судових витрат у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 12.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладений кредитний договір №12.04.2024-100000350, відповідно до умов якого позичальнику наданий кредит у сумі 11 000,00 грн.

В порушення умов кредитного договору відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, тому станом на 20.02.2025 виникла заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 19 547,84 грн, з яких: 9 939,54 грн - тіло кредиту, 6 858,30 грн - відсотки за користування кредитом, 2 750,00 грн - неустойка.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.02.2025 цивільну справу № 203/1169/25, провадження № 2/0203/1052/2025, було розподілено головуючому судді Іваницькій І.В., яка передана канцелярією суду 24.02.2025.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 10.03.2025 після усунення позивачем недоліків позовної заяви було відкрито провадження у справі та на підставі п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін на 31.03.2025.

20.03.2025 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він визнав факт укладання кредитного договору та отримання коштів у розмірі 11 000,00 грн, вказав на часткове здійснення платежів на загальну суму 5 900,46 грн, просив відмовити в задоволенні позову в частині стягнення комісії в сумі 1 650,00 грн як нікчемної, неустойки в сумі 2 750,00 грн як незаконно нарахованої в умовах воєнного стану, зменшити розмір процентів з 0,86% до 0,5% на день та зобов`язати позивача провести реструктуризацію заборгованості на 6 місяців рівними частинами без додаткових процентів та штрафів.

У судовому засіданні 31.03.2025 у зв`язку з неявкою учасників справи розгляд справи відкладений на 30.04.2025.

31.03.2025 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, яку обґрунтовано наступним:

- відповідач підтвердив, що розуміє умови, на яких укладається договір, доводи в частині безпідставності нарахування та стягнення комісії за видачу кредиту є безпідставними;

- за договорами, укладеними з 24.01.2024 кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань;

- відповідач підтвердив існування боргу проведеними частковими оплатами, які враховані під час формування довідки про заборгованість;

- при укладенні кредитного договору були дотримані норми чинного законодавства в частині встановлення розміру процентної ставки;

- відповідачем не надано відповідних доказів, які підтверджують причинно – наслідковий зв`язок між обставинами, викладеними в поданому відзиві на позовну заяву, та неможливістю виконання грошового зобов`язання;

- ані положеннями кредитного договору, ані положеннями чинного законодавства не передбачено обов`язку позивача проводити заходи врегулювання спору в досудовому порядку.

09.04.2024 відповідачем до суду подані заперечення на відповідь на відзив, які обґрунтовані наступним:

- за ч. 2 ст. 8 та ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» платежі мають бути обґрунтованими й прозорими, роз`ясненими, однак позивач не надав пояснень щодо підстав для стягнення комісії у розмірі 1 650,00 грн, а умови кредитного договору не містять положень, які б передбачали таке стягнення;

- ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» передбачено безоплатність надання позикодавцем певних послуг, до яких можна віднести видачу кредиту та його супровід, таким чином, умови договору, які передбачають стягнення позивачем разової комісії за надання кредиту, є нікчемними;

- позивачем не враховано вимоги п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та здійснено розрахунок неустойки під час дії воєнного стану, а тому позовні вимоги в цій частині є незаконними;

- розрахунок процентів за користування кредитом у сумі 6 858,30 грн не є прозорим і унеможливлює перевірку його правильності, що порушує вимоги ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування»;

- на неможливість своєчасного погашення боргу вплинув тяжкий матеріальний стан відповідача, що має бути враховано судом при оцінці загальної справедливості умов договору та вимог позивача;

- позивач не повідомив про позов, що є порушенням ст. 3 ЦК України; необґрунтовано відмовив у проведенні реструктуризації боргу, що свідчить про його недобросовісність, тому судові витрати у справі відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають покладенню на позивача.

18.04.2025 від представника позивача Павленка Дмитра Олександровича до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про витребування від АТ «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ, 23494714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Василівська, буд. 100) інформації, а саме:

-чи було емітовано на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) банківську картку № НОМЕР_2 ;

-надати виписку з карткового рахунку про рух грошових коштів відкритого банківського рахунку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за 12.04.2024, з відображенням часу зарахування коштів.

Ухвалою суду від 30.04.2025 клопотання представника позивача Павленка Д.О. про витребування доказів задоволено; витребувано від АТ «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ, 23494714, адреса: 03150, м. Київ, вул. Велика Василівська,буд.100) інформацію за заявленим клопотанням.

У судові засідання, призначені на 27.05.2025 та 18.07.2025 учасники справи не з`явились, про причини неявки суду не повідомили. Розгляд справи відкладено на 20.08.2025.

11.06.2025 та 25.08.2025 до суду від АТ «Сенс Банк» на виконання вимог ухвали суду від 30.04.2025 надано виписку по рахунку № НОМЕР_3 за період з 12.04.2024 по 16.04.2024 та деталізацію/виписку операцій по картці № НОМЕР_2 за період з 12.04.2024 по 16.04.2024.

Судове засідання, призначене на 20.08.2025, не відбулося у зв`язку з зайнятістю судді в іншому процесі. Розгляд справи призначено на 11.09.2025.

У судове засідання 11.09.2025 сторони не з`явилися, причин неявки не повідомили.

Враховуючи, що всі особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 12.04.2024 між ТОВ «Споживчий центр» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) було укладено електронний кредитний договір № 12.04.2024-100000350 (далі-договір).

Згідно з п. 3.1 договору кредитодавець зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію.

Пунктом 3.2 договору визначено, що кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою діяльністю, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до п.3.3.1-3.3.7 договору умови надання кредиту (строк, дата видачі, сума кредиту, дата повернення процентів за користування кредитом та графік платежів) встановлюються у Заявці, яка є невід`ємною його частиною.

Так, згідно з умовами Заявки: сума кредиту - 11 000,00 грн; строк надання кредиту - 98 днів з дати його надання; дата повернення кредиту – 18.07.2024; процента ставка -фіксована незмінна в розмірі 1 % за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку на який надається кредит; денна процентна ставка – загальні витрати за споживчим кредитом за кожен день користування кредитом протягом всього строку, на який надається кредит, - 0,86 %; комісія, пов`язана з наданням кредиту, - 15% від суми кредиту та дорівнює 1 650,00 грн.

Пунктом 4.3 договору визначено, що днем надання кредиту вважається день списання відповідної суми коштів з рахунку кредитодавця, а днем погашення кредиту/сплати платежу день зарахування коштів на поточний рахунок кредитодавця, що підтверджується випискою з поточного рахунку кредитодавця.

Пунктом 7.6, 9.1 договору та п. 13 Заявки визначено суму неустойки у розмірі 110,00 грн, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежного виконаного зобов`язання.

Пред`являючи позов, товариство посилалося на те, що ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 20.02.2025 (дату подання позовної заяви) виникла заборгованість у загальній сумі 19 547,84 грн, з яких: 9 939,54 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6 858,30 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2 750,00 грн - неустойка.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Судом встановлено, що 12.04.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 12.04.2024-100000350 в електронній формі.

Позичальник, ОСОБА_1 , погодився на укладення договору саме такого змісту, про що свідчить підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Е467.

Відповідачем факт укладення договору та отримання грошових коштів у сумі 11 000,00 грн визнаний у поданому відзиві на позовну заяву. Зарахування коштів 12.04.2024 в сумі 11 000,00 грн на рахунок ОСОБА_1 підтверджується також випискою по особовому рахунку, яка надана АТ «Сенс Банк» на запит суду.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, або розірвання договору.

Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що платежі за кредитним договором згідно з узгодженим графіком відповідачем не сплачувалися, внаслідок чого станом на 22.02.2025 виникла заборгованість у сумі 19 547,84 грн, з яких: 9 939,54 грн - заборгованість за тілом кредиту, 6 858,30 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом, 2 750,00 грн - неустойка.

22.11.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023) (далі по тексту Закон №3498-ІХ), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп.6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп.13 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ). Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 % (до 22.04.2024 включно); протягом наступних 120 днів - 1,5 % (з 23.04.2024 до 20.08.2024 включно). Відповідно до п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Пунктом 9 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит зазначається денна процентна ставка, її розрахунок та загальні витрати за споживчим кредитом (крім споживчих кредитів, виконання зобов`язань за якими забезпечено заставою/іпотекою або правом довірчої власності), орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Таким чином, за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Законом № 3498-IX, в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21.08.2024, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту).

Оскільки, кредитний договір було укладено 12.04.2024, а відсотки за користування кредитом нараховані до 18.07.2024 в розмірі щоденного 1%, то відповідно позивач в рамках законодавчо визначених розмірах правомірно здійснив нарахування відсотків за користування кредитом, а доводи відповідача про застосування зменшення процентної ставки до 0,5% в розрахунках не відповідає вимогам законодавства та умовам укладеного договору.

Аналіз досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин в сукупності з наведеними вище вимогами закону дає підстави для обґрунтованого висновку, що оскільки відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором у встановлений ним строки не виконав, то з нього підлягає стягненню на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість, яка складається з тіла кредиту та відсотків, нарахованих виключно в межах строку кредитування, визначеного цим договором. Таким чином, загальний розмір заборгованості за кредитним договором, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 15 147,84 грн: 8 289,54 грн (заборгованість за тілом кредиту за вирахуванням комісії в сумі 1 650,00 грн) + заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом в сумі 6 858,30 грн.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, позивач також просив стягнути й прострочену заборгованість за комісією в сумі 1 650,00 грн, яка увійшла до складу заборгованості за тілом кредиту.

Так, із п. 8 Заявки кредитного договору вбачається, що Комісія, пов`язана із наданням кредиту 1 650,00 грн. Комісія розраховується шляхом множення суми кредиту (база розрахунку) на розмір комісії у відсотковому значенні. Нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту.

Водночас, згідно з ч. 3 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, однією з яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк не уповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Згідно з пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена як надання кредиту в момент видачі, має надаватися клієнту банку безоплатно.

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення комісії у розмірі 1 650,00 грн не підлягають задоволенню.

Щодо заявленої до стягнення неустойки за неналежне виконання умов кредитного договору у розмірі 2 750,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

З огляду на викладене, суд вважає, що нарахування неустойки за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 2 750,00 грн слід відмовити.

З урахуванням встановлених обставин справи, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 15 147,84 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8 289,54 грн, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитом - 6 858,30 грн, в решті позову слід відмовити.

Щодо інших доводів відповідача, які були ним викладені в поданих до суду процесуальних документах, суд зазначає, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1 877,12 грн (2 422,40 грн х 77,49%).

Керуючись ст.10,18, 23, 76, 279, 258, 259, 263-265, 282, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства із обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий цент» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса: вул. Саксаганського,133-А м. Київ, 01032) заборгованість за кредитним договором № 12.04.2024-100000350 від 12.04.2024 в сумі 15 147,84 грн (п`ятнадцять тисяч сто сорок сім грн 84 коп.), судовий збір за розгляд позовної заяви в сумі 1 877,12 грн (одну тисячу вісімсот сімдесят сім грн 12 коп.).

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Іваницька