Постанова від 18 серпня 2025 р. у справі №607/16056/25 — Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19.08.2025 Справа №607/16056/25 Провадження №3/607/6171/2025

Суддя Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області Дзюбич Віктор Леонідович, розглянувши матеріали, які надійшли від Тернопільського районного Управління поліції ГУНП в Тернопільській області про притягнення до адміністративної відповідальності,

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не працюючої, інваліда ІІІ групи, проживаючої за адресом: АДРЕСА_1 ,

за частиною 1 статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -

УСТАНОВИВ:

До Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від Головного управління державної податкової служби у Тернопільській області надійшли матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ознаками адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП.

Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення №884/19-00-24-05/2895305349 від 29.07.2025 ОСОБА_1 здійснювала торгівлю одягом без державної реєстрації суб`єкта господарювання та отримання дозволу на провадження виду господарської чим порушила п. 65.1, п. 65.2 ст. 65 Податкового кодексу України за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 164 КУпАП.

ОСОБА_1 в судовому засіданні своєї вини у вчиненні адміністративного правопорушення не визнала. Вказала, що матеріалами адміністративної справи не доводиться факт вчинення нею адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП. Додала, що наявність у справі протоколу про адміністративне правопорушення та Акту перевірки не доводять її вини у вчиненні правопорушення, оскільки вказані документи є документами органу, який обвинувачує її у вчиненні адміністративного правопорушення, а тому не є об`єктивними та достатніми доказами вчинення правопорушення, за відсутності у матеріалах справи інших об`єктивних доказів, які б доводили факт вчинення правопорушення. Просить врахувати, що вона є інвалідом третьої групи та має на утриманні малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Дослідивши зміст протоколу про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали, суд дійшов такого висновку.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У контексті рішення Європейського суду з прав людини «Надточій проти України» (заява № 7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне порушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.

Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, нормі стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

Згідно з ч. 2 ст. 251 КУпАП обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

При цьому ст. 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення в першу чергу зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, а також чи винна дана особа в його вчиненні і чи підлягає вона адміністративній відповідальності, і лише після цього вирішувати питання про можливість накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За змістом ч. 1 ст.164 КУпАП відповідальність за цією нормою закону настає за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без одержання ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування, а так само без одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Об`єктивна сторона вказаного правопорушення полягає у діяльності, що містить ознаки господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта підприємницької діяльності, або здійсненні без одержання ліцензії видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону.

Згідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно ст.42 Господарського кодексу України підприємництво як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У постанові Пленуму ВСУ від 25.04.2003 року №2 Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності Верховний Суд України роз`яснив, що під здійсненням особою, не зареєстрованою як суб`єкт підприємництва, будь-якого виду підприємницької діяльності з числа тих, що підлягають ліцензуванню, слід розуміти діяльність фізичної особи, пов`язану із виробництвом чи реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг з метою отримання прибутку, яка містить ознаки підприємницької, тобто провадиться зазначеною особою безпосередньо самостійно, систематично (не менше ніж три рази протягом одного календарного року) і на власний ризик.

Згідно із ч.1 ст.20 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності від 02.03.2015 року №222-VIII, за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб`єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративну відповідальність.

Оскільки норма ст.164 КУпАП є бланкетною, то в протоколі про адміністративне правопорушення обов`язково повинна бути вказівка на норму спеціального закону, за порушення якої настає відповідальність, в даному випадку Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності від 02.03.2015 року №222-VIII.

Як слідує із змісту протоколу №884/19-00-24-05/2895305349 від 29.07.2025 ОСОБА_1 здійснювала торгівлю одягом без державної реєстрації суб`єкта господарювання та отримання дозволу на провадження виду господарської чим порушила п. 65.1, п. 65.2 ст. 65 Податкового кодексу України за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 164 КУпАП.

Проте, в протоколі не конкретизовано обставини вчинення адміністративного правопорушення, оскільки не зазначено який саме вид господарської діяльності потребував отримання дозволу; не відображена систематичність її дій по здійсненню господарської діяльності, що є обов`язковою ознакою вищевказаного адміністративного правопорушення, а також відсутня інформація щодо оплати її діяльності чи вилучення грошових коштів, одержаних внаслідок вчинення правопорушення, а також проданого товару та інформації щодо покупця, що унеможливлює ідентифікувати її дії як здійснення господарської діяльності та встановити мету суб`єкта господарювання щодо отримання прибутку. При цьому, для притягнення особи до відповідальності за ч. 1 ст. 164 КУпАП слід обов`язково встановити, чи здійснювалась нею господарська діяльність, яка потребує одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Також, в матеріалах справи, як і у протоколі про адміністративне правопорушення, відсутні докази на підтвердження факту того, що дії ОСОБА_1 мають систематичний характер, а також відсутня інформація щодо оплати реалізованих нею товарів, покупця товару, що унеможливлює встановити мету суб`єкта господарювання щодо отримання прибутку. Тому, даний протокол про адміністративне правопорушення, не може вважатися доказом вини ОСОБА_1 в контексті положень ст.251 КУпАП.

Так, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Суд наголошує, що у разі самостійного визначення кваліфікації дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так само Європейський суд з прав людини неодноразово, зокрема, у справах «Кобець проти України» (рішення від 14.02.2008), «Берктай проти Туреччини» (рішення від 08.02.2001), «Леванте проти Латвії» (рішення від 07.11.2002) вказував, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення «за відсутності розумних підстав для сумніву», що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

При цьому судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, яка притягується до відповідальності, і лише в межах зазначеного у протоколі про адміністративне правопорушення обвинувачення, на підставі зібраних посадовою особою, уповноваженою на складання протоколу про адміністративне правопорушення, доказів. Суд не має збирати з власної ініціативи докази, позаяк в протилежному випадку суд згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може бути визнаний безстороннім.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та достатні докази, які в їх сукупності та взаємозв`язку доводили б винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, та наявність у її діях складу цього адміністративного правопорушення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

За таких підстав суд доходить висновку, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП, не доведена належними доказами, у зв`язку із чим провадження у даній справі підлягає закриттю за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 19 ч. 2, 62 Конституції України, ст. 7, 9, 164, 245, 247, 251-252, 280, 283-285, 287, 294 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративну справу відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.164 Кодексу України про адміністративні правопорушення - провадженням закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова судді набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

СуддяВ. Л. Дзюбич