Постанова від 28 грудня 2025 р. у справі №752/22453/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№22-ц/824/11173/2025

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2025року місто Київ

справа 752/22453/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Кирилюк Г.М., Таргоній Д.О.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Кокошка О.Б., повний текст рішення складено 16 квітня2025 року, у справі позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, 3% річних та пені,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2024 року позивачКП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути з останнього на його користь заборгованість заперіод з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2024 року за:

послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у розмірі 13368,63 грн.;

3% річних у розмірі 3343,62 грн.;

пеню у розмірі 2033,87 грн.

В обґрунтування вимог посилався на те, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» з 01 травня 2015 надає послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказував, що відповідач ОСОБА_3 є власником 47/100 частки нежитлового приміщення б/н літера А у будинкуза адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що 27 липня 2015 року відповідачем був укладений з позивачем договір про надання вказаних послуг.

Посилався на те, що на виконання умов вказаного договору позивач зобов`язаний як виконавець надати до спірного приміщення відповідача житлово-комунальні послуги, а відповідач - внести оплату за вказані послуги.

Вказував, що відповідач в добровільному порядку заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг не сплачує, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Зазначав, що внаслідок несвоєчасного розрахунку з позивачем відповідач зобов`язаний відшкодувати 3% річних та на підставі п.7 договору пеню.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 року позов КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2024 року у розмірі 13368,63 грн., пеню у розмірі 1537,34 грн., а загалом у розмірі 14905,97 грн. та судовий збір у розмірі 2407,56 грн.

Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог посилався на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ОСОБА_1 є належним відповідачем у даній справі за весь період з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2024 року, оскільки як підтверджується договором дарування від 19 квітня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щадко О.І., зареєстрованого в реєстрі за №441, право власності на спірне нежитлове приміщення у ОСОБА_1 вибуло ще 19квітня 2017 року, коли він передав, а ОСОБА_5 прийняла у власність належні дарувальнику47/100 частин нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 .

Вказував, що стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за період з 19квітня 2017 року по 01жовтня 2024 року є неправомірним.

Зазначав, що наявні підстави для застосування строків позовної давності до вимог позивача за період з 01 червня 2016 року по 19 квітня 2017 року (до моменту переходу права власності), оскільки на момент подання позову (2024 рік) трирічний строк позовної давності щодо заборгованості за цей період було пропущено.

Посилався на те, що суд не мав можливості врахувати, що з 01 червня 2016 року по 19 квітня 2017 року, коли ОСОБА_1 був власником нежитлового приміщення, позивачем було пропущено строк позовної давності, що виключає можливість стягнення як основного боргу, так і пені за цей період.

Вказував, що ОСОБА_1 не подав відзив на позов, оскільки не отримував ані позовної заяви, ані ухвали про відкриття провадження у справі, що позбавило його можливості своєчасно заявити про застосування строків позовної давності.

02 червня 2025 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказував на те, що відповідачем не було надано жодних документів про зміну власника нежитлового приміщення, а також враховуючи те, що аргументованої заяви про розірвання договору №1075-в від відповідача до позивача не надходило - договір вважається чинним.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки дана справа є малозначною, тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Статтями 7, 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.9 вказаного Закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» здійснює надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій в будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

На виконання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій позивачем укладені договори з виробниками житлово-комунальних послуг, зокрема вивіз сміття, листя, снігу, електропостачання, обслуговування ліфтів.

27 липня 2015 року між КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» та ОСОБА_1 укладений договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій №1075-в, предметом якого є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені договором (п. 1, пп.1 п. 10, пп. 1 п. 12 договору).

Як вказано у договорі, відповідач є власником нежитлового приміщення площею 28,3 кв.м на І поверсі будинку за вказаною адресою на підставі договору дарування від 27 липня 2015 року.

На підтвердження права власності ОСОБА_1 на вказане нежитлове приміщення позивачем було надано копії: договору дарування частини нежитлового приміщення від 27 липня 2015 року та витягу від 27 липня 2015 року №41267726, з яких вбачається, що відповідач є власником 47/100 частин нежитлового приміщення (в літері «А» за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачем наданих позивачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територійу період з 01 червня 2016 року по 01жовтня 2024 року.

Стягуючи з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за період з 01 червня 2016 року по 01 жовтня 2024 року у розмірі 13368,63 грн., суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення вказаних вимог.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглядав справу в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін. Копію ухвали про відкриття провадження по справі та копію позовної заяви було направлено відповідачу за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 54). Однак конверт з зазначеними документами повернувся на адресу суду з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» (а.с.61), що обмежило права відповідача подати як докази на обґрунтування своїх заперечень проти позову, так і заяву про застосування строку позовної давності.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових, та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частина 1 ст.48 ЦПК України визначає, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Частиною 2 ст.51 ЦПК України передбачено, що якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом норм цивільного процесуального права з урахуванням принципу диспозитивності цивільного судочинства та принципу змагальності сторін, саме на позивача покладено обов`язок визначати коло відповідачів у справі, предмет та підстави позову.

При цьому суд під час розгляду справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем. У разі пред`явлення позову до частини відповідачів, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів та повинен вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц.

Позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги пред`явив вимоги до ОСОБА_1 .

Разом з тим, як вбачається з доказів, які долучені до апеляційної скарги, ОСОБА_1 відповідно до договору дарування 47/100 частин нежитлового приміщення від 19 квітня 2017 року подарував 47/100 частин нежитлового приміщення (в літері «А» за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_5 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19 квітня 2017 року право власності на спірне нежитлове приміщення 19 квітня 2017 року було зареєстровано за ОСОБА_5 .

Таким чином, право власності на спірне нежитлове приміщення у ОСОБА_1 вибуло 19 квітня 2017 року.

Відповідно позивач мав право стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за період з 01 червня 2016 року по 19 квітня 2017 року.

При цьому, належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у період з 20 квітня 2017 року по 01 жовтня 2024 року у даній справі мала бути ОСОБА_5 .

Щодо доводів позивача, викладених у відзиві на апеляційну скаргу про те, що відповідачем не було надано жодних документів про зміну власника нежитлового приміщення, а також враховуючи те, що аргументованої заяви про розірвання договору №1075-в від відповідача до позивача не надходило, а тому договір вважається чинним слід зазначити, що заборгованість за житлово-комунальні послуги (ЖКП) стягується саме з особи, яка була власником майна або фактично користувалася послугами в період нарахування боргу, оскільки саме вона мала зобов'язання їх оплачуватита наявність іншого дійсного договору не звільняє ОСОБА_5 від виконання обов`язку визначеного законом.

Не залучення до справи в якості співвідповідача ОСОБА_5 , яка по закону несе відповідальність за сплату житлово-комунальних послуг за нежитлове приміщення, позбавило останню подати до суду заяви, заперечення, висловити свою думку та надати докази щодо отримання та/або неотримання житлово-комунальних послуг, а тому рішення у даній справі безпосередньо впливатиме на права та обов`язки ОСОБА_5 щодо стягнення заборгованості за період з 20 квітня 2017 року по 01 жовтня 2024 року.

Отже, коло осіб - учасників справи позивач визначив з порушенням норм процесуального права.

Оскільки, суб`єктний склад учасників справи визначає суд першої інстанції, а в даній справі не залучено всіх осіб, які є учасниками спірних матеріальних правовідносин в якості відповідачів, колегія суддів приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки в такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права особи, не залученої до участі у справі як відповідача, а й його процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

А відтак, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, 3% річних та пені.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України колегія суддів вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3633,60 грн.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 16 квітня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, 3% річних та пені - відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Голосіївського району м. Києва», місцезнаходження: місто Київ, проспект Голосіївський, 17-б, код ЄДРПОУ 32375554 на користь ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3633 грн. 60 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: