Постанова від 16 грудня 2025 р. у справі №757/43680/21-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2025 року

справа № 757/43680/21-ц

провадження № 22-ц/824/10992/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача: Музичко С.Г.,

суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.

при секретарі: Яхно П.А.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: Національна поліція України, Державна казначейська служба України, Головне управління Національної поліції у Львівській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року, постановлене під головуванням судді Григоренко І.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Національної поліції України, Державної казначейської служби України, Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Національної поліції України (далі - відповідач-1, НПУ), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКСУ), в якому просить стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., завдану незаконними діями посадових осіб Національної поліції України.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що у серпні 2015 року в порядку ст. 214 КПК України звернувся із заявою до ГУ МВС України про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України відносно ОСОБА_3 , яка є його рідною бабусею. Працівниками Франківського РВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області було відмовлено у внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за його заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся до Франківського районного суду м. Львова зі скаргою на бездіяльність уповноваженої особи Франківського РВ ЛМУ ГУМВС у Львівській області та ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 11.12.2015 року у справі № 465/7800/15-к зобов`язано уповноважену особу Франківського відділу поліції м. Львова ГУ Національної поліції у Львівській області відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, що подано у серпні 2015 року, по якій отримано лист від 25.08.2015 року № 71/С-57 Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області.

14.01.2016 року на виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 11.12.2015 року у справі № 465/7800/15-к Франківським ВП ГУНП у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за номером кримінального провадження № 12016140080000110.

29.03.2016 року слідчим Франківського ВП ГУНП у Львівській області Ільчишин-Оліярник О.З. винесено постанова про закриття кримінального провадження № 12016140080000110.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09.08.2016 року у справі № 465/112/16-к апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано ухвалу слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 14.07.2016 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Франківського ВП ГУНП у Львівській області Ільчишин-Оліярник О.З. від 29.03.2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080000110; скасовано постанову слідчого Франківського ВП ГУНП у Львівській області Ільчишин-Оліярник О.З. від 29.03.2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080000110, а матеріали кримінального провадження № 12016140080000110 повернути до Франківського ВП ГУНП у Львівській області для проведення досудового розслідування.

У зв`язку з тим, що, працівниками поліції не було здійснено будь-яких слідчих дій спрямованих на розслідування кримінального провадження № 12016140080000110 від 14.01.2016 року, тому вказує, що останні неефективно здійснюють досудове розслідування вказаного кримінального провадження. Вважає, що надмірна тривалість кримінально правопорушення та, як наслідок, уникнення винними особами покарання за спричинену смерть його бабусі, призвела до його моральних страждань, зумовлених тривалою невизначеністю спірних правовідносин; необхідністю заявляти неодноразові вимоги до органів досудового розслідування виконати їх посадові обов`язки; неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність; перебування у напруженому психологічному стані та усвідомленням того, що вина особа уникла відповідальності. Отже, внаслідок таких дій (бездіяльності) працівників поліції, позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 100 000,00 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, на підставі ст. 56 Конституції України, ст. 23, 1167, 1174 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач звернувся до суду з указаним позовом.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що працівниками поліції не було здійснено будь-яких слідчих дій спрямованих на розслідування кримінального провадження, тому вказує, що останні неефективно здійснюють досудове розслідування кримінального провадження.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Національної поліції України - Невгад Яніна Вікторівна зазначає, що апелянтом не надано суду жодних доказів на підтвердження самого погіршення стану здоров`я внаслідок заподіяної йому моральної шкоди (наданих безпосередньо закладами охорони здоров`я), що про голослівність, безпідставність та необґрунтованість його позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Національної поліції у Львівській області - Григоришин Аліна Василівна зазначає, що позивачем не надано доказів, які встановлюють, що йому було заподіяно фізичний біль та страждання, які він зазнав у зв`язку здійсненням неефективного, на його думку, досудового розслідування у кримінальному провадженні.

Також не було подано доказів, які б вказували на те, що позивач пережив душевні страждання, яких він зазнав у зв`язку із протиправною поведінкою щодо нього самого, членів його сім`ї чи близьких родичів.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 проти апеляційної скарги заперечували, просили залишити без задоволення.

Представник Державної казначейської служби України в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт винесення слідчим суддею процесуальної ухвали, якою за результатами розгляду скарги позивача зобов`язано відповідача-3 вчинити певні процесуальні дії, не тягне за собою наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду.

Позивач не надав належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди, яку він оцінив у розмірі 100 000,00 грн. саме з вини відповідачів.

Посилання ОСОБА_1 на бездіяльність органу досудового розслідування, є необґрунтованими, оскільки позивач, у встановленому порядку реалізував своє процесуальне право на оскарження процесуальних рішень, що не свідчить про протиправність дій органу досудового розслідування і завдання цим шкоди позивачу.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 11.12.2015 року у справі № 465/7800/15-к за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення задоволено; зобов`язано уповноважену особу Франківського відділу поліції м. Львова ГУ Національної поліції у Львівській області відповідно до ч. 1 ст. 214 КПК України внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення, що подано у серпні 2015 року, по якій отримано лист від 25.08.2015 року № 71/С-57 Франківського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області (том 1, а. с. 5 - 7).

14.01.2016 року на виконання ухвали Франківського районного суду м. Львова від 11.12.2015 року у справі № 465/7800/15-к Франківським ВП ГУНП у Львівській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення за номером кримінального провадження № 12016140080000110.

29.03.2016 року слідчим Франківського ВП ГУНП у Львівській області Ільчишин-Оліярник О.З. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12016140080000110 (том 1, а. с. 8 - 9).

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09.08.2016 року у справі № 465/112/16-к апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; скасовано ухвалу слідчого судді Франківського районного суду м. Львова від 14.07.2016 року, якою відмовлено у задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову слідчого Франківського ВП ГУНП у Львівській області Ільчишин-Оліярник О.З. від 29.03.2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080000110; скасовано постанову слідчого Франківського ВП ГУНП у Львівській області Ільчишин-Оліярник О.З. від 29.03.2016 року про закриття кримінального провадження № 12016140080000110, а матеріали кримінального провадження № 12016140080000110 повернуто до Франківського ВП ГУНП у Львівській області для проведення досудового розслідування (том 1, а. с. 11 - 13).

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Дії (бездіяльність) посадових осіб державного органу, внаслідок яких (якої) було завдано шкоди, є основним предметом доказування та, відповідно встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елемента делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов`язки (статті 11 ЦК України).

Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі - Постанова Пленуму) зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільноправової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань або витрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить.

Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності, у разі доведеності такої належними та допустимими доказами.

Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).

Відсутність принаймні одного з вказаних вище елементів виключає можливість покладення відповідальності на конкретного суб`єкта.

Отже, наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб`єкта такої відповідальності.

Так, ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок надмірної тривалості кримінального провадження та як наслідок уникнення винними особами покарання за спричинену смерть бабусі Позивача, йому завдано моральних страждань, що зумовлені неможливістю здійснювати звичайну щоденну діяльність , перебуванні у напруженому психологічному стані, однак, останнім не надано суду жодних доказів на підтвердження самого погіршення стану здоров`я внаслідок заподіяної йому моральної шкоди (наданих безпосередньо закладами охорони здоров`я), що вкотре свідчить про голослівність, безпідставність та необґрунтованість його позову.

За викладених обставин, які відповідають наявним у справі доказам, та правового обґрунтування - колегія суддів дійшла висновку, що доводи скарги не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновки суду першої інстанції, судове рішення є законним та обґрунтованим, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно вимог статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 21 травня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 30 грудня 2025 року.

Суддя-доповідач

Судді