Постанова від 30 грудня 2025 р. у справі №320/26009/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/26009/23 Головуючий у 1 інстанції: Кушнова А.О.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Ганечко О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовлено. Позовну заяву ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, - повернуто позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_2 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Київської міської прокуратури від 22.02.2021 №277к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва та органів прокуратури;

- поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора Печерської окружної прокуратури м. Києва з 13.03.2021, зарахувавши час вимушеного прогулу у загальний строк служби в органах прокуратури України;

- стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 13.03.2021 по дату винесення судового рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2023 року позовну заяву залишено без руху.

Судом першої інстанції запропоновано усунути недоліки позовної заяви шляхом:

- надання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску (у кількості примірників відповідно до кількості учасників справи та для суду);

- надання уточненої позовної заяви (у кількості примірників відповідно до кількості учасників справи та для суду), з урахуванням вказаних судом зауважень, в якій уточнити склад відповідачів та/або уточнити прохальну частину позовної заяви, зазначивши вимоги до кожного з відповідачів.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивачем подано до суду першої інстанції уточнено позовну заяву та заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.

В обґрунтування заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду позивачем зазначено, що 02.04.2020 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого у КАС України були внесені в розділ VІ "Прикінцеві положення" наступні зміни:

"Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України" з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк дії карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».

Отже, на думку позивача, строк, який продовжений не може бути пропущений. Також посилається на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 скасовано ковідний карантин з 01.07.2023, отже день, з якого потрібно відраховувати перебіг позовної давності - 01.07.2023. Оскаржуваний наказ прийнятий під час дії карантину.

Крім того, позивач посилається на введення на території України воєнного стану.

Так, відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку на звернення до суду та повертаючи позовну заяву позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що, згідно з оскаржуваним наказом Київської міської прокуратури від 22.02.2021 №277к, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва та органів прокуратури у зв`язку з неуспішним проходженням атестації на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 12 березня 2021 року.

Отже, місячний строк на оскарження вказаного наказу обліковується з дня, наступного за днем звільнення позивача з посади прокурора та органів прокуратури - тобто з 13.03.2021, та закінчився 12.04.2021.

В той же час, з даною позовною заявою позивач звернувся до суду 26.07.2023, тобто з пропуском місячного строку.

З приводу посилання позивача на карантин, суд першої інстанції зазначив, що заява про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтування з наданням відповідних доказів, яким чином дана обставина вплинула на можливість звернутися до суду з цим позовом своєчасно, що дійсно унеможливило реалізацію свого права на звернення до суду, в тому числі, й і через уповноваженого представника, який може бути наділений всіма процесуальними правами, які належать позивачу (чи іншому учаснику справи).

Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивач дізнався про порушення своїх прав ще до початку введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не наведено достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод на звернення до суду протягом встановленого законом строку їх оскарження, у зв`язку із чим, недоліки, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху позивачем не усунуті.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Так, строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

За приписами ч.ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

У відповідності до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Таким чином, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі, і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Отже, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №340/1019/19.

Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує висновок суду першої інстанції про те, що місячний строк на оскарження спірного наказу про звільнення від 22.02.2021 №277к обліковується з дня, наступного за днем його звільнення з посади прокурора та органів прокуратури - тобто з 13.03.2021, та закінчився 12.04.2021.

Водночас, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що він 29 березня 2021 року звертався до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою, зокрема, про визнання протиправним та скасування наказу Київської міської прокуратури від 22 лютого 2021 року № 277к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Київської місцевої прокуратури № 6 м. Києва та органів прокуратури, а також, поновлення на посаді.

Апелянт наголошує, що вказана позовна заява подана у місячний строк та прийнята судом до розгляду.

В подальшому, позивач звернувся до суду першої інстанції із клопотання про відмову від позову та ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2021 у справі № 640/8497/21 прийнято відмову ОСОБА_1 від позову та провадження у справі закрито.

Апелянт зазначає, що оскаржував ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.05.2021 у справі № 640/8497/21, однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2021 та постановою Верховного Суду від 15.02.2022 у даній справі ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

На переконання апелянта, суддя першої інстанції у справі № 640/8497/21 формально віднеслась до свого обов`язку роз`яснити правові наслідки відмови від позову передбачені ч.2 ст.189 КАС України, позивачу, як наслідок, він не має можливості реалізувати своє право на поновлення на займаній посаді.

З огляду на це, апелянт стверджує, що ним не вірно обраний спосіб захисту.

Колегія суддів вважає вищевказані доводи апелянта необґрунтованими, з огляду на наступне.

Так, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 640/8497/21 за позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури, Офісу Генерального прокурора, Четвертої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів про визнання протиправним та скасування рішення і наказу, зобов`язання поновити на посаді, стягнення середнього заробітку дійшов наступних висновків.

Верховний Суд зазначив, що 05 квітня 2021 року позивачем особисто подано заяву про відмову від позову на підставі положень статей 44 та 47 Кодексу адміністративного судочинства України.

У подальшому, 17 травня 2021 року представником позивача - адвокатом Паруль Ю. О. подано клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 18 травня 2021 року, та розгляд клопотання про відмову від позову без участі позивача та адвоката, в якому представник зазначила, що позивач підтримує вказане клопотання та просить його задовольнити.

18 травня 2021 року в судовому засіданні судом першої інстанції було роз`яснено відповідачам правові наслідки відмови від позову та відповідачі не заперечували щодо її прийняття судом. В той же час, позивач та його представник не з`явились в судове засідання.

З огляду на викладене, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 15 лютого 2022 року у справі № 640/8497/21 погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що судом вживалися заходи щодо можливості роз`яснення позивачу наслідків відмови від позову шляхом виклику його в судове засідання, на яке він не прибув та просив його проводити без нього та свого представника, а тому аргументи скаржника про порушенням судом першої інстанції процесуального права щодо нероз`яснення останньому наслідків відмови від позову є безпідставними та необґрунтованими.

Також, Верховний Суд погодився з твердженням суду апеляційної інстанції, що доводи ОСОБА_1 про те, що звернення до суду із заявою про відмову від позову було обумовлене тим, що адвокат Паруль Ю. О. неправильно роз`яснила зміст процесуальних прав позивача, не може бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, а лише свідчить про ймовірні протиправні дії/бездіяльність адвоката, за перевіркою яких позивач може звернутись до відповідної Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що вірним є й посилання суду на той факт, що позивач тривалий час займав посаду, яка вимагає знань у галузі права, а тому йому могли бути відомі наслідки подання до суду заяви про відмову від позову.

Враховуючи вищезазначене, посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі у даній справі №320/26009/23 на те, що суддя першої інстанції у справі № 640/8497/21 формально віднеслась до свого обов`язку роз`яснити правові наслідки відмови від позову передбачені ч.2 ст.189 КАС України, позивачу, як наслідок, він не має можливості реалізувати своє право на поновлення на займаній посаді - є безпідставними, оскільки, це спростовується висновками Верховного Суду у справі № 640/8497/21.

Також, в апеляційній скарзі позивач посилається на введення на території України воєнного стану, як підставу поважності пропуску строку звернення до суду з позовом.

Колегія суддів вважає такі доводи апелянта необґрунтованими, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі від 23.01.2024, позивач дізнався про порушення своїх прав ще до початку введення воєнного стану в Україні з 24 лютого 2022 року.

Також, необґрунтованим є посилання апелянта на наявність різних правових позицій Верховного Суду щодо спірних правовідносин, оскільки, ця обставина не позбавляла позивача можливості реалізувати право на судовий захист у встановлений процесуальним законом строк.

Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом та наявність підстав для повернення позовної заяви.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував на тому, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (рішення від 18.10.2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

На переконання колегії суддів, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути, також, виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно застосував положення чинного законодавства України при постановленні оскаржуваної ухвали із дотриманням норм процесуального права, а тому, підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 23 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Ганечко О.М.