Постанова від 30 грудня 2025 р. у справі №320/20483/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/20483/23 Головуючий у 1 інстанції: Панова Г.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - ГУ ПФУ у Закарпатській області), в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 262340016228 від 07.02.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 06.02.1989 року по 07.08.2003 рік та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.01.2023;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 06.02.1989 року по 07.08.2003 рік та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.01.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення № 262340016228 від 07.02.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо відмови зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 06.02.1989 по 07.08.2003 та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.01.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на отримання пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» період роботи з 06.02.1989 року по 07.08.2003 рік та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 31.01.2023 р.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що страховий стаж позивача становить 26 років 10 місяців 0 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. Водночас, для врахування оскаржуваного періоду до страхового стажу позивача необхідно надати довідку про перейменування підприємства.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 31.01.2023 звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до норм Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування".

Рішенням ГУ ПФУ у Закарпатській області №262340016228 від 07.02.2023 відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутнім страховим стажем. За результатами розгляду наданих документів до страхового стажу не зараховано період роботи з 06.02.1989 по 07.08.2003, оскільки назва підприємства при прийнятті на роботу не відповідає назві підприємства при звільненні. Для зарахування оскаржуваного періоду до страхового стажу позивача необхідно надати довідку про перейменування підприємства. Вказали, що страховий стаж позивача складає 26 років 10 місяців 0 днів.

Не погоджуючись із даною відмовою, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV). В силу положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов?язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону №1058-IV).

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

Згідно з частиною 3 вказаної статті Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов??язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов?язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

Отже, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-ІV.

За період до 1 січня 2004 обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону № 1788-XII.

Частиною 1 статті 26 Закону № 1058 передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Згідно з статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Також, згідно з статтею 48 КЗпП України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов?язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, з огляду на викладене, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі № 242/2536/16-а.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637, в тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Згідно пункту 17 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв?язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Тобто, за приписами наведеної норми уточнюючі довідки для підтвердження спеціального трудового стажу або інші документи необхідно надавати лише в разі коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці.

Як вбачається з матеріалів справи, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 25.04.1980 містить записи на підтвердження страхового стажу, а саме, щодо спірних періодів:

- з 06.02.1989 прийнятий на посаду слюсаря по КіП і автоматиці 6 розряду на завод «Ленинская кузница», наказ №26 від 06.02.1989;

- з 07.08.2003 звільнений по ст. 40 п.1 КПп України у зв?язку з скороченням штатів з Акціонерного товариства завод «Ленінська кузня», наказ №135 від 07.08.2003;

Згідно пунктів 2.2-2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі -Інструкція №58), заповнення трудової книжки вперше провадиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону.

Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993, у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Записи про причини звільнення повинні здійснюватися в трудовій книжці в точній відповідності з формулюванням чинного законодавства з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.25 Інструкція №58). Крім того, згідно з пункту 2.26 Інструкція №58 запис про звільнення в трудовій книжці працівника здійснюється з дотриманням наступних правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Аналогічні за змістом положення містяться в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка не застосовується з дня прийняттям наказу Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Отже, недоотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а відтак, не повинно впливати на її особисті права.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення обрахунку стажу при призначенні пенсії. трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

У постанові від 19 грудня 2019 року у справі № 307/541/17 Верховний Суд звернув увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11 травня 2022 року у справі №120/1089/19-а.

Колегія суддів звертає увагу, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов?язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Відповідно статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення», органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Пунктом 4.2. Порядку № 22-1 передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб доформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. 3 аналізу викладених положень, суд зазначає, що органи, які призначають пенсію мають право перевіряти надані заявником документи, а саме вимагаючи відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряючи обґрунтованість їх видачі.

Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.

Проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей у поданих позивачем документах.

Отже, відповідач своїм право не скористався, яким дає йому діюче законодавство і прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком по формальним підставам.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні спірного періоду роботи, а тому порушені права позивача підлягають відновленню у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ у Закарпатській області про відмову у перерахунку пенсії № 262340016228 від 07.02.2023.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до стажу роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за віком слід зарахувати період з 06.02.1989 року по 07.08.2003 рік.

Водночас, з врахуванням зарахованого за цим судовим рішення страхового стажу позивача та страхового стражу, який визнається відповідачем (26 років 10 місяців 0 днів), сукупний страховий стаж ОСОБА_1 становить понад 29 років, що є достатнім для призначення йому пенсії за віком.

З огляду на встановлене, судом першої інстанції обґрунтовано зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області призначити позивачу пенсію за віком.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-IV ,пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Оскільки, позивач досягнув 60 років 11.01.2023, та із заявою про призначення пенсії звернувся 31.01.2023, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку, то призначення пенсії має відбутися з 31.01.2023.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 31.01.2023 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 06.02.1989 по 07.08.2003.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.