Постанова від 30 грудня 2025 р. у справі №758/10077/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 758/10077/25 Головуючий у 1 інстанції: Блащук А.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Безименної Н.В.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року адміністративний позов повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду, позивач - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Згідно ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на ухвалу, перегляд якої можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , в якому просив:

- скасувати постанову від 05.01.2025 № 4а-4161, видану керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 про стягнення штрафу в розмірі 51 000 гривень 00 коп. з ОСОБА_3 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення;

- зобов`язати керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 відкликати Звернення до Головне управління Національної поліції у м. Києві про доставлення громадянина України ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_2 для складання протоколів про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 07 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк на усунення вказаних судом недоліків.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції вказав, що позивачу слід визначити належного відповідача у даній справі, або обґрунтувати підстави пред`явлення позову саме до посадової особи.

Також, суд першої інстанції вказав, що в поданій позовній заяві позивачем не зазначено відомості, щодо наявності або відсутності електронного кабінету сторін у справі.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що оскаржувана постанова № 4а-4161 винесена 05.01.2025, до суду позивач звернувся лише 02.07.2025, тобто з порушенням передбачених законодавством строків на звернення. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що в позовній заяві позивач вказує, що про винесення зазначеної вище постанови він дізнався 05.01.2025, тобто в день її винесення через застосунок «Дія».

Отже, на переконання суду першої інстанції, викладені в заяві про поновлення процесуального строку підстави суд не може визнати поважними.

На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 направив до суду першої інстанції уточнену позовну заяву, в якій визначив належного відповідача та вказав причини поважності пропуску строку звернення до суду з позовом.

Зокрема, позивач зазначив, що він дізнався про існування постанови ІНФОРМАЦІЯ_3 від 05.01.2025 № 4а-4161, коли в застосунку "Дія" дізнався про існування виконавчого провадження номер НОМЕР_1. У зв`язку з цим, звернувся до адвоката та 29.06.2025 через автоматизовану систему виконавчих проваджень (АСВП) була отримана інформація про виконавче провадження (ВП № НОМЕР_1), згідно якого, виконавче провадження відкрито на підставі постанови від 05.01.2025 року № 4а-4161 ІНФОРМАЦІЯ_3 .

При цьому, позивач наголосив, що відповідач не надіслав йому копію оскаржуваної постанови № 4а-4161 від 05.01.2025 року .

Разом з тим, ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року адміністративний позов повернуто позивачу.

Так, повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що недоліки визначені в ухвалі Подільського районного суду м. Києва від 07.07.2025 позивачем не усунуто, з заявою про продовження строку для усунення недоліків ні позивач, ні його представник до суду не зверталися.

Суд першої інстанції повторно зазначив, що оскаржувана постанова № 4а-4161 винесена 05.01.2025, до суду позивач звернувся лише 02.07.2025, тобто з порушенням передбачених законодавством строків на звернення. В позовній заяві позивач зазначає, що про винесення зазначеної вище постанови він дізнався 05.01.2025, тобто в день її винесення через застосунок «Дія».

Отже, на переконання суду першої інстанції, викладені в заяві про поновлення процесуального строку підстави суд не може визнати поважними.

Водночас, апелянт стверджує, що станом на 02.07.2025 року він не отримав постанову від 05.01.2025 № 4а-4161 ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка керівником ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до статті 258 КУпАП, після закінчення розгляду адміністративної справи негайно оголошується, а копія цієї постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Реалізація порушеного чи оспорюваного права відбувається шляхом пред`явлення позову у формі позовної заяви до суду першої інстанції.

Пунктом 5 частини першої статті 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними) та перевіряє позовну заяву на відповідність вимогам до позовної заяви, встановлених статтями160, 161 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із частиною 3 статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює, зокрема можливість оскарження постанов про притягнення до адміністративної, є Кодекс України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

Відповідно до вимог частини 2 статті 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Положеннями статті 287 КУпАП передбачено, що постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено: постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Згідно пункту 1 частини першої статті 288 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення, зокрема постанову адміністративної комісії, може бути оскаржено у виконавчий комітет (а у населених пунктах, де не створено виконавчих комітетів, - виконавчі органи, що виконують їх повноваження) відповідної ради або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Статтею 289 КУпАП закріплено, що скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, постанов у справі про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Отже, законодавцем чітко визначено, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо оскарження постанови про притягнення до адміністративної відповідальності законодавством встановлено спеціальний десятиденний строк, який обчислюється з дня винесення постанови.

При цьому, пропуск цього строку не є безумовною підставою для залишення адміністративного позову без розгляду, оскільки за наявності поважних причин його пропуску такий строк може бути поновлено.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Разом з тим, статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatismutandis, пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заява №45783/05; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі «Меньшакова проти України», заява №377/02).

Процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (пункт 45 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року в справі «PerezdeRadaCavanilles v. Spain» («Перез де Рада Каванілес проти Іспанії»), заява №28090/95). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна Держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (пункт 44 рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року «Osman v. theUnitedKingdom» («Осман проти Сполученого Королівства»), заява №23452/94 та пункт 54 рішення від 19 червня 2001 року «Kreuz v. Poland» («Круз проти Польщі»), заява №28249/95).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (пункт 47, заява №3236/03) суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їхня свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Так, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказав на неповажність наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду з означеними позовними вимогами.

При перевірці поважності підстав для поновлення строку звернення до суду, суд першої інстанції надав оцінку лише тому, що позивач знав, що щодо нього винесено оскаржувану постанову.

Водночас, судом першої інстанції не досліджено обставини, чи направлялася така постанова позивачу.

В свою чергу, слід зазначити, що, згідно фактичних обставин справи, спірна постанова винесена відповідачем 05.01.2025 року за відсутності ОСОБА_1 , а докази скерування копії такої постанови на адресу позивача в матеріалах справи відсутні.

Отже, оскаржувана постанова не була вручена позивачу ні в день її складання, ні направлена поштою.

Колегія суддів вважає, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду може бути, у тому числі, невручення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особі, стосовно якої її було винесено, адже за відсутності даних щодо підстав притягнення до відповідальності, змісту застосованого стягнення, реквізитів оскаржуваного рішення тощо, особа позбавлена можливості належним чином реалізувати своє право на судовий захист.

Відповідно до приписів статті 285 КУпАП, постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Згідно фактичних обставин справи спірна постанова винесена відповідачем за відсутності позивача; докази скерування копії такої постанови на адресу позивача в матеріалах справи є відсутніми.

Таким чином, відповідач не виконав вимоги статті 285 КУпАП і не скерував копію спірної постанови на адресу позивача.

Натомість, суд першої інстанції не дослідив зазначене та помилково дійшов висновку про відсутність поважних підстав для поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні питання щодо поважності пропуску позивачем строку дійшов помилкового висновку про наявність підстав для повернення адміністративного позову.

Постановивши ухвалу про повернення адміністративного позову, суд першої інстанції фактично позбавив позивача права доступу до суду, що свідчить про порушення його права звернення до адміністративного суду, гарантованого статтею 5 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Також, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо).

Колегія суддів звертає увагу на те, що у справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права»

Не можуть бути встановлені обмеження щодо реалізації права на судовий захист у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено; ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями (справа «Мушта проти України»).

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали дійшов помилкового висновку про необхідність повернення адміністративного позову, а тому, зазначена ухвала суду підлягає скасуванню, а справу слід передати на розгляд суду першої інстанції.

Згідно частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 03 вересня 2025 року скасувати, а справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Безименна Н.В.