Рішення від 31 грудня 2025 р. у справі №500/6619/25 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/6619/25

01 січня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Мірінович У.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду через представника адвоката Присяжнюк Мар`яну Олександрівну надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – відповідач 2), у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 961140143116 від 30.10.2024 року про відмову у перерахунку пенсії - перехід з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (за вислугу років незалежно від віку, відповідно до абзаців 1, 4 частини 6 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру»);

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 1900-0305-8/45662 від 29.09.2025 року про відмову у призначенні пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 22.10.2024 року здійснити перерахунок пенсії - перехід з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (за вислугу років незалежно від віку, відповідно до абзаців 1, 4 частини 6 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру») та провести відповідні виплати з урахуванням раніше невиплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що 22.10.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру». Вказана заява за принципом екстериторіальності розглянута Головним управлінням ПФУ в Донецькій області, яке рішенням від 30.10.2024 відмовило у переведенні на інший вид пенсії з тих підстав, що позивачем набуто менше 25 років за вислугу (17 років 1 місяць 3 дні), а також вік заявника на дату звернення складає 49 років. За результатами оскарження вказаного рішення в адміністративному порядку, листом Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 29.09.2025 №2800-030203-8/13567 позивача повідомлено про відсутність у нього права на призначення пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру» з підстав відсутності необхідної вислуги років – 25 років. При цьому, відповідачами не зараховано до вислуги років позивача періоду його трудової діяльності з 04.04.2014 до дати звернення з заявою (22.10.2014), оскільки відсутнє документальне підтвердження здійснення позивачем наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі. Позивач не погоджується з вказаною позицією відповідачів та зазначає, що з 04.04.2014 перебуває у трудових відносинах із Західноукраїнським національним університетом, де з 01.10.2014 призначений на посаду викладача кафедри правового регулювання економіки та правознавства, з 22.04.2015 призначений виконувачем обов`язків декана юридичного факультету, а з 26.11.2015 і дотепер перебуває на посаді декана юридичного факультету та професора кафедри кримінального права та процесу. Крім того, 26.02.2015 позивачу призначено науковий ступінь кандидата юридичних наук. Оскільки позивач, перебуваючи на зазначених посадах, здійснював наукову та викладацьку діяльність, тому вважає, що вказаний період відповідно до частини шостої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» має бути зарахований до вислуги років, що дає право на призначення пенсії згідно цього Закону.

Ухвалою суду від 26.11.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.

09.12.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому Головне управління ПФУ в Тернопільській області вимоги позивача не визнає та просить відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що на день звернення до органів Пенсійного фонду України позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058. Стаж за вислугу років становить 17 років 1 місяць 3 дні (відповідно до рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 961140143116 від 30.10.2024). Відповідно до вимог частини першої статті 86 «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років. Відповідно до вимог частини шостої статті 86 «Про прокуратуру», до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання. За позицією відповідача 2 документами, отриманими після звернення позивача, не підтверджено здійснення ОСОБА_1 наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі, а тому відсутні підстави для зарахування до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» періоду його роботи з 04.04.2014 до дати звернення до Головного управління (22.10.2024). Також, за твердженням відповідача 2, відсутні підстави для призначення позивачу пенсії згідно частини 5 статті 86 Закону України «Про прокуратуру», оскільки ОСОБА_1 не досяг відповідного віку.

12.12.2025 до суду надійшов відзив Головного управління ПФУ в Донецькій області на позовну заяву, у якому відповідач 1 доводи позивача не визнає, просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що в частині позовних вимог щодо оскарження рішення від 30.10.2024 позивачем пропущений встановлений статтею 122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду та не подано заяву про його поновлення, а тому позовна заява підлягає поверненню. Щодо суті спірних правовідносин відповідач 2 стверджує, що наданими позивачем документами не підтверджено здійснення ним наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі, а тому відсутні підстави як для зарахуванням періоду його роботи в ЗУНУ до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», так і для здійснення переводу позивача на пенсію за вислугу років. Крім того, відповідач 2 звертає увагу, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Тернопільській області, а тому саме цей орган має здійснювати виплату пенсії у разі її призначення.

17.12.2025 до суду надійшла відповідь на відзиви, у якій від представник позивача доводи відповідачів вважає необґрунтованими та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Щодо твердження відповідача 1 про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині позовних вимог про оскарження рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 30.10.2024 представник позивача зазначає, що до 29.09.2025 тривала процедура адміністративного оскарження вказаного рішення, а тому встановлений частиною четвертою статті 122 КАС України тримісячний строк звернення до суду не пропущений. Щодо твердження відповідачів про відсутність у позивача необхідної вислуги років для призначення пенсії згідно частини першої статті 86 Закону України «Про прокуратуру», то представник позивача також вважає його необґрунтованим, оскільки позивач з 26.02.2015 має науковий ступінь кандидата юридичних наук та працює деканом юридичного факультету, що є посадою науково-педагогічного працівника закладу вищої освіти та відповідає критерію, визначеному статтею 86 Закону України «Про прокуратуру» для зарахування цього періоду до вислуги років.

Інших заяв, у тому числі по суті, до суду не надходило.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд вказує наступне.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Тернопільській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 04.02.2014, що підтверджується матеріалами паперової та електронної пенсійної справи.

На підставі рішення Атестаційної колегії Маріупольського державного університету від 26.02.2015 ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь кандидата юридичних наук, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_1 .

На підставі рішення Атестаційної колегії Запорізького національного університету від 29.06.2021 ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь доктора юридичних наук, що підтверджується копією диплому серії НОМЕР_2 .

17.12.2021 на підставі рішення вченої ради Західноукраїнського національного університету ОСОБА_1 присвоєно вчене звання доцента кафедри кримінального права та процесу, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_3 від 01.02.2022.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_4 від 09.06.2023 ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій. (а.с.13, зворот)

Згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_5 від 05.02.1997, оформленої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній з 04.04.2014 прийнятий на роботу до Тернопільського національного економічного університету, який з 17.09.2020 перейменовано у Західноукраїнський національний університет, що підтверджується також довідкою №998 від 22.10.2024. (а.с.12)

Згідно цієї ж довідки Західноукраїнського національного університету №998 від 22.10.2024 ОСОБА_1 працює в даному закладі вищої освіти:

за основним місцем:

- з 04.04.2014 (наказ від 04.04.2014 №103-К/тр) по 21.04.2015 – на посаді начальника юридичного відділу;

- з 22.04.2015 (наказ від 22.04.2015 №104-К/тр) по 25.11.2015 – виконуючий обов`язки декана юридичного факультету;

- з 26.11.2015 (наказ від 26.11.2015 №318-К/тр) і дотепер – на посаді декана юридичного факультету;

за сумісництвом:

- з 01.10.2014 (наказ від 29.09.2014 №270-К/тр) по 31.08.2015 – на посаді викладача кафедри правового регулювання економіки та правознавства, перейменованої з 27.08.2015 на кафедру конституційного, адміністративного та фінансового права на 0,25 ставки;

- з 01.09.2015 (наказ від 31.08.2015 №226-К/тр) по 31.08.2017 – на посаді старшого викладача кафедри кримінального права та процесі на 0,5 ставки;

- з 01.09.2017 (наказ від 31.08.2017 по 30.08.2020 – на посаді доцента кафедри кримінального права та процесу на 0,5 ставки;

- з 31.08.2020 (наказ від 31.08.2020 №218-К/тр) по 31.01.2023 – на посаді доцента кафедри кримінального права і процесу, економічної безпеки та правоохоронної діяльності, перейменованої з 01.12.2020 на кафедру кримінального права та процесу і правоохоронної діяльності, з 17.08.2021 – на кафедру кримінального права та процесу на 0,5 ставки;

- з 01.02.2023 (наказ від 26.01.2023 №29-К/тр) по 04.01.2024 – на посаді професора кафедри кримінального права та процесу на 0,5 ставки;

- з 05.01.2024 (наказ від 03.01.2024 №4-К/тр) по 31.08.2024 – на посаді професора кафедри кримінального права та процесу на 0,75 ставки;

- з 01.09.2024 (наказ від 30.08.2024 №307-К/тр) і дотепер – на посаді професора кафедри кримінального права та процесу на 0,5 ставки.

22.10.2024 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про перехід на пенсію згідно з Законом України «Про прокуратуру».

До вказаної заяви позивачем додано наступні документи: довідку Тернопільської обласної прокуратури про складові заробітної плати від 21.10.24 №21-51-24; довідку Тернопільської обласної прокуратури від 21.10.24 №21-51-24 про складові заробітної плати станом на 06.03.2014, довідку Західноукраїнського національного університету від 22.10.2024 №998, диплом кандидата юридичних наук серії НОМЕР_1 , атестат доцента від 01.02.2022, диплом доктора юридичних наук серії ДД №011258, довідку ЗУНУ від 22.10.2024, виписку з акта огляду МСЕК серії 12ААВ №436443 від 02.12.2021 про встановлення ОСОБА_1 ІІІ групи інвалідності довічно.

Заява та додані до неї документи за принципом екстериторіальності розглянуті Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким 30.10.2024 прийнято рішення №961140143116 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 шляхом переходу з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з відсутністю необхідної вислуги років.

У вказаному рішенні відповідачем 1 зазначено, що відповідно до частини 1 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

За результатами розгляду заяви та матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 прийнято рішення відмовити у перерахунку пенсії, так як у заявника відсутнє право на даний перерахунок у зв`язку з тим, що набуто менше 25 років за вислугу (17 років 1 місяць 3 дні).

Не погодившись з вказаним рішенням Головного управління ПФУ в Донецькій області від 30.10.2024, позивач оскаржив його в адміністративному порядку до Пенсійного фонду України. (а.с.15-16)

За результатами розгляду цієї скарги Пенсійний фонд України 27.02.2025 прийняв рішення №2800-030203-8/13567, у якому зазначив, що до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугу років, зараховується, зокрема, час роботи на посадах у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури – відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання. Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 працював в Тернопільському національному економічному університеті (з 17.09.2020 перейменовано в Західноукраїнський національний університет), зокрема з 22.04.2015 на посаді в.о. декана юридичного факультету, декана юридичного факультету. З 26.02.2015 ОСОБА_1 має науковий ступінь кандидата юридичних наук. Пенсійним фондом України направлено лист до Міністерства освіти і науки України про надання роз`яснення, чи був Західноукраїнський національний університет з 22.04.2015 науково-навчальним закладом. З огляду на викладене Пенсійний фонду України вирішив: скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково; Головному управлінню ПФУ в Тернопільській області після надходження відповіді з Міністерства освіти і науки України розглянути питання визначення права на призначення пенсії відповідно до Закону №1697, про результати проведеної роботи повідомити ОСОБА_1 (а.с.16-17)

29.09.2025 Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом №1900-0305-8/45662 повідомило позивача, що документами не підтверджено здійснення ним наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі, а тому відсутні підстави для зарахування йому до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» періоду роботи з 04.04.2014 до дати звернення до Головного управління (22.10.2024) та, як наслідок, відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру».

Вважаючи протиправними рішення територіальних органів Пенсійного фонду щодо відмови у переводу з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», позивач з метою захисту своїх прав, свобод та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Згідно частини першої, другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. (частина четверта статті 122 КАС України)

Як слідує з матеріалів справи, предметом оскарження є, зокрема, рішення Головного управління ПФУ в Донецькій області від 30.10.2024, не погоджуючись з яким позивач скористався досудовим порядком вирішення спору та оскаржив його в адміністративному порядку до Пенсійного фонду України.

Згідно пункту 10 Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 12.10.2007 №18-6 орган Пенсійного фонду України при розгляді скарги

заявника перевіряє законність і обґрунтованість рішення, що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:

1) залишає скаргу без задоволення;

2) повністю або в певній частині задовольняє скаргу. У разі повного або часткового задоволення скарги органу, що призначає пенсії, даються розпорядження про вчинення відповідних дій.

За наслідками розгляду скарги позивача Пенсійний фонд України рішенням від 27.02.2025 скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, розпорядився Головному управлінню Пенсійного фонду України в Тернопільській області розглянути питання визначення права на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

При цьому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 30.10.2024, яким позивачу відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років, Пенсійним фондом України не скасовано.

Також з матеріалів справи слідує, що на виконання розпорядження Пенсійного фонду України, оформленого рішенням від 27.02.2025, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснювалось листування з Західноукраїнським національним університетом з метою з`ясування статусу вказаного навчального закладу та характеру роботи позивача.

Так, листом від 28.02.2025 №1900-0305-8/9805 Головне управління ПФУ в Тернопільській області звернулось до Західноукраїнського національного університету з проханням надати документи, які підтверджують наукову роботу ОСОБА_1 .

02.04.2025 Західноукраїнський національний університет повідомив ГУ ПФУ в Тернопільській області, що ОСОБА_1 у даному закладі вищої освіти займає посади науково-педагогічних працівників: з 01.10.2014 по 21.04.2015 – за сумісництвом; з 22.04.2015 і дотепер – за основним місцем роботи, що підтверджено довідкою ЗУНУ від 22.10.2024 №998. На посади наукових працівників ОСОБА_1 не призначався. Науковою діяльністю займався на громадських засадах. Додатково надано копії наказів.

01.05.2025 Західноукраїнський національний університет листом №126-09/1007 повідомив ГУ ПФУ в Тернопільській області, що відповідно до п.1.3 Статуту «Університет є багатогалузевим класичним закладом вищої освіти, що проводить освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами фахової передвищої та вищої освіти, підвищення кваліфікації та навчання впродовж життя з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей» та п.1.5 «Університет є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру освітніх, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та проводить фундаментальні і прикладні наукові дослідження, здійснює інноваційну, спортивну, культурно-просвітницьку діяльність».

Також повідомлено, що ОСОБА_1 в університеті обіймав посади науково-педагогічних працівників, у тому числі:

- за основним місцем роботи з 22.04.2015;

- за сумісництвом з 01.10.2014.

10.05.2025 Міністерство освіти і науки України на запит Пенсійного фонду України щодо статусу Західноукраїнського національного університету, який є правонаступником Тернопільського національного економічного університету, як науково-навчального закладу, повідомило про необхідність звернення безпосередньо до вказаного закладу для отримання відповідної інформації згідно його статутних документів.

23.05.2025 ГУ ПФУ в Тернопільській області листом №1900-0305-5/24628 звернулось до Пенсійного фонду України з проханням підтвердити або спростувати прийняте ним рішення, з урахуванням отриманих на запит документів, щодо незарахування до страхового стажу роботи за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» періоду роботи ОСОБА_1 в Західноукраїнському національному університеті.

23.09.2025 Пенсійний фонд України листом №2800-030101-9/63643 повідомив ГУ ПФУ в Тернопільській області про те, що додані до запиту документи не підтверджують наукову та викладацьку роботу ОСОБА_1 в науково-навчальному закладі.

29.09.2025 Головне управління ПФУ в Тернопільській області листом №1900-0305-8/45662 повідомило позивача, що документами не підтверджено здійснення ним наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі, а тому відсутні підстави для зарахування йому до вислуги років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» періоду роботи з 04.04.2014 до дати звернення до Головного управління (22.10.2024) та, як наслідок, відсутнє право на призначення пенсії за вислугу років за нормами Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, як слідує з матеріалів справи, у період з 27.02.2025 по 29.09.2025 Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області здійснювалось листування з позивачем та його представником, у ході якого листами від 27.03.2025, 21.04.2025, 05.06.2025, 04.07.2025, 25.08.2025 повідомлено, що визначення права ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» буде здійснено з урахуванням відповідей від Західноукраїнського національного університету та Пенсійного фонду України.

З аналізу наведених обставин слід дійти висновку, що здійснюючи адміністративне оскарження рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 30.10.2024 позивач мав правомірне очікування на вирішення його скарги по суті з прийняттям відповідного рішення органом Пенсійного фонду України. Натомість, кінцеве рішення за результатами адміністративного оскарження рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 30.10.2024 позивачем отримано лише у формі листа – відповіді ГУ ПФУ в Тернопільській області від 29.09.2025, а тому саме з цієї дати слід обчислювати встановлений частиною четвертою статті 122 КАС України тримісячний строк звернення до суду з даним позовом.

Враховуючи, що позовна заява через систему «Електронний суд» надійшла до суду 21.11.2025, тобто у межах тримісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 122 КАС України, тому відсутні підстави вважати строк звернення до суду пропущеним.

Щодо суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Згідно статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. (пункт 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-ІV)

Згідно частини 1 статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Право особи на переведення з одного виду пенсії на інший визначено статтею 45 Закону №1058-IV, згідно частини третьої якої переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Правове регулювання пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури установлено у статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ (далі за текстом Закон №1697).

Частиною 1 статті 86 Закону №1697 передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Відповідно до частини 8 статті 86 Закону №1697 право на пенсію за вислугу років мають особи, які безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії працюють в органах прокуратури чи в науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора, а також особи, звільнені з прокурорських посад органів прокуратури за станом здоров`я, у зв`язку з ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури, в якому особа обіймає посаду, або у зв`язку із скороченням кількості прокурорів, у зв`язку з обранням їх на виборні посади в органах державної влади чи органах місцевого самоврядування. Ветеранам війни, які мають необхідний стаж роботи для призначення пенсії за вислугу років, така пенсія призначається незалежно від того, чи працювали вони в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

Прокурорам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором. (частина 11 статті 86 Закону №1697)

Пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами. (частина 13 статті 86 Закону №1697)

Отже, за наявності вислуги років не менше 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років, позивач може набути право на перехід на пенсію за вислугу років відповідно до частини 1 статті 86 Закону України "Про прокуратуру".

Судом встановлено, що 30.10.2014 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення, яким відмовлено позивачу у переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років відповідно до Закону №1697, оскільки набута ним вислуга становить 17 років 1 місяць 3 дні, що є меншим за необхідні 25 років.

Як слідує зі змісту зазначеного рішення, з урахуванням листа Головного управління ПФУ в Тернопільській області від 29.09.2025, відповідачами не заперечується наявність у ОСОБА_1 стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років, а також його право пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону №1697, як ветерана війни, незалежно від того, чи працював він в органах прокуратури перед зверненням за призначенням пенсії.

При цьому, відповідачами не зараховано до вислуги років позивача періоду його роботи в Західноукраїнському національному університеті з 04.04.2014 до дати звернення з заявою про перерахунок пенсії (22.10.2024) з підстав відсутності документального підтвердження здійснення ОСОБА_1 наукової та викладацької роботи у науково-навчальному закладі.

Отже, спірним питання у цій справі є наявність підстав для зарахування до вислуги років позивача, яка б давала йому можливість реалізувати своє право на пенсію відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», періоду його роботи в Західноукраїнському національному університеті.

Аналіз наведених вище положень статті 86 Закону №1697 свідчить про те, що законодавство розрізняє поняття «вислуги років, що дає право на пенсію» і «стажу роботи на прокурорських посадах». При цьому посади, період роботи на яких зараховується до стажу роботи на прокурорських посадах і до вислуги років, що дає право на пенсію, є відмінними. В той же час до вислуги років, що дає право на пенсію, включається весь стаж роботи на прокурорських посадах.

Так, абзацом 4 частини шостої статті 86 Закону №1697 визначено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи у науково-навчальних закладах Офісу Генерального прокурора працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання.

Отже, основними критеріями, з якими законодавець згідно вказаної норми пов`язує можливість зарахування періоду роботи до вислуги років, що дає право на пенсію згідно Закону №1697, є:

- здійснення наукової та викладацької роботи;

- наявність наукового ступеню чи вченого звання;

- наявність в установи, де особа працює, статусу науково-навчального закладу.

Статтею 59 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 №2984-III, який втратив чинність з 06.09.2014, було передбачено, що науковими ступенями є: кандидат наук; доктор наук.

Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 26.11.2015 №848-VIII передбачено, що вчені мають право на здобуття наукового ступеня доктора філософії і доктора наук. (частина 1 статті 28 цього Закону)

Крім того, з 06.09.2014 набрав чинності Закон України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII (далі – Закон №1556-VII), підпунктом 8 пункту 2 розділу ХV «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що науковий ступінь кандидата наук після набрання чинності цим Законом прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії.

Статтею 54 Закону №1556-VII також визначено, що в Україні присвоюються такі вчені звання: старший дослідник; доцент; професор.

З наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач з 04.04.2014 року працює в Тернопільському національному економічному університеті, який з 17.09.2020 перейменовано у Західноукраїнський національний університет.

Також судом встановлено, що з 26.02.2015 року ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь кандидата юридичних наук, а з 29.06.2021 – доктора юридичних наук, що підтверджується відповідними копіями дипломів.

Крім того, з 17.12.2021 позивачу присвоєно вчене звання доцента, а з 01.02.2023 – професора, що також підтверджується копією атестату доцента та інформацією, наведеною у довідці ЗУНУ від 22.10.2024 №998.

З наведеного слідує, що починаючи з 26.02.2015 ОСОБА_1 , здобувши науковий ступінь кандидата юридичних наук та в подальшому доктора юридичних наук, а також вчені звання доцента та професора, відповідає критерію наявності наукового ступеню чи вченого звання, визначеного абзацом 4 частини шостої статті 86 Закону №1697, як підстави для зарахування періоду його роботи до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цього закону.

Щодо відповідності характеру виконуваної позивачем роботи критерію наукової або викладацької, то суд зазначає наступне.

Згідно статті 52 Закону №1556-VII учасниками освітнього процесу у закладах вищої освіти є, зокрема, наукові, науково-педагогічні та педагогічні працівники.

Статтею 53 Закону №1556-VII передбачено:

науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність;

педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність;

наукові працівники - це особи, які за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору (контракту) професійно здійснюють наукову, науково-технічну або науково-організаційну діяльність та мають відповідну кваліфікацію незалежно від наявності наукового ступеня або вченого звання.

Перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів вищої освіти установлюється Кабінетом Міністрів України. Перелік посад наукових працівників закладу вищої освіти визначається відповідно до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність". (частина 1 статті 55 Закону №1556-VII)

Згідно Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 р. № 963, викладачі всіх спеціальностей віднесено до категорій посад педагогічних працівників; декан, доцент, професора – до посад науково-педагогічних працівників.

З досліджених судом доказів встановлено, що ОСОБА_1 , починаючи з 01.10.2014 (дата призначення на посаду викладача кафедри правового регулювання економіки та правознавства) перебував на посаді педагогічного працівника, а з 22.04.2015 (дата призначення на посаду виконуючого обов`язки декана юридичного факультету) і дотепер перебуває на посадах науково-педагогічних працівників, що також підтверджується листом Західноукраїнського національного університету від 01.05.2025 №126-09/1007. (а.с.17, зворот)

Сукупність встановлених судом обставин свідчить про те, що перебуваючи на посадах викладача, декана, доцента та професора, які за своїм статусом є педагогічними та науково-педагогічними, позивач здійснював викладацьку та наукову роботу, що відповідає умовам, визначеним абзацом 4 частини шостої статті 86 Закону №1697, як підстави для зарахування періоду його роботи до вислуги років, що дає право на пенсію згідно цього закону.

Як слідує зі змісту відзивів на позовну заяву, однією з підстав для відмови позивачу у зарахуванні до вислуги років, що дає право на пенсію, відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру», періоду його роботи в Західноукраїнському національному університеті стало твердження відповідачів про те, що вказаний заклад є освітнім, а не науково-навчальним.

Суд критично оцінює вказане твердження відповідачів з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про вищу освіту» від 17.01.2002 № 2984-III, чинного до 06.09.2014 року, вищий навчальний заклад - це освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Після набрання чинності з 06.09.2014 році Законом України «Про вищу освіту» від 01.07.2014 №1556-VII словосполучення «вищий навчальний заклад» в усіх відмінках і числах замінено відповідно словами «заклад вищої освіти» у відповідному відмінку і числі.

Відтак, відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону №1556-VII заклад вищої освіти - це окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Типи закладів вищої освіти визначені статтею 28 Закону №1556-VII, згідно якої у Україні діють заклади вищої освіти таких типів, як університет, академія, інститут, коледж.

Університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Згідно частини першої статті 65 Закону №1556-VII наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність у закладах вищої освіти є невід`ємною складовою освітньої діяльності і провадиться з метою інтеграції наукової, освітньої і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Провадження наукової і науково-технічної діяльності університетами, академіями, інститутами є обов`язковим.

Відповідно до пунктів 1.3.-1.5. Статуту Західноукраїнського національного університету (https://www.wunu.edu.ua/pdf/licensing_accreditation/statut_zunu.pdf), Університет є багатогалузевим, класичним закладом вищої освіти, що провадить освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами фахової передвищої та вищої освіти, підвищення кваліфікації та навчання впродовж життя з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей. Університет діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти. Університет є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру освітніх, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, здійснює інноваційну, спортивну, культурно-просвітницьку діяльність.

Наукова, науково-технічна та інноваційна діяльність є невід`ємною складовою освітньої діяльності Університету і провадиться з метою інтеграції наукової, освітньої і виробничої діяльності в системі вищої освіти. Провадження наукової і науково-технічної діяльності Університетом, є обов`язковим. 9.2. Суб`єктами наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності Університету є наукові, науково-педагогічні працівники, особи, які навчаються в Університеті, інші працівники Університету, а також працівники підприємств, які спільно із Університетом провадять наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність. (пункти 9.1-9.2 Статуту)

Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань від 17.12.2024, долученого до відзиву ГУ ПФУ в Тернопільській області, основним видом економічної діяльності Західноукраїнського національного університету за КВЕД є 85.42 Вища освіта. Разом з тим, серед додаткових видів діяльності зазначено 74.90 Інша професійна, наукова та технічна діяльність.

Крім того, суд враховує, що поняття «науково-навчальний заклад» використовується виключно у тексті Закону України «Про прокуратуру», який при цьому не містить ані визначення такого поняття, ані його тлумачення.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від Документ сформований в системі «Електронний суд» 20.11.2025 11 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі №812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.

У постанові від 13.02.2019, що прийнята Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі №822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на викладене нормативно-правове регулювання, враховуючи статус Західноукраїнського національного університету відповідно до його установчих документів, а також види економічної діяльності, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, слід дійти висновку, що Західноукраїнський національний університет є закладом вищої освіти, який безпосередньо проводить як освітню (навчальну) діяльність за різними ступенями вищої освіти, так і наукову діяльність, а тому вважається науково-навчальним закладом в розумінні Закону України «Про прокуратуру».

Отже, враховуючи, що з 26.02.2015 (дата набуття позивачем наукового ступеню кандидата юридичних наук) по 22.10.2024 (дата звернення до органу пенсійного фонду з заявою про переведення на інший вид пенсії) позивач, маючи науковий ступінь, здійснював наукову та викладацьку роботу у Західноукраїнському національному університеті, який є науково-навчальним закладом, тому вказаний період роботи позивача підлягає зарахуванню до вислуги років, що дає право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру».

Враховуючи встановлене, суд зазначає, що висновки відповідачів щодо незарахування ОСОБА_1 до вислуги років, яка дає право на призначення пенсії за вислугою уроків відповідно до Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014, періоду його наукової та викладацької роботи у Західноукраїнському національному університеті з 26.02.2015 по 22.10.2024 є необґрунтованими, тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №961140143116 від 30.10.2024 є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині – задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №1900-0305-8/45662 від 29.09.2025, то суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. (пункт 19 частини 1 статті 4 КАС України)

Згідно пункту 4.3 розділу ІV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постаново правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1) рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.

Як слідує з матеріалів справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області за результатами розгляду заяви позивача від 22.10.2024 рішення про відмову у переведенні на пенсію за вислугу років згідно статті 86 Закону України «Про прокуратуру» не приймалось. Натомість, листом від 29.09.2025 №1900-0305-8/45662 повідомлено позивача про відсутність у нього права на таку пенсію.

Враховуючи, що лист ГУ ПФУ в Тернопільській області від 29.09.2025 №1900-0305-8/45662, яким оформлена відмова у переведенні позивача на пенсію за вислугу років, не є індивідуальним актом у розумінні статті 4 КАС України, а також не є рішенням у розумінні Порядку №22-1, тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування. З огляду на викладене, позовні вимоги в цій частині слід залишити без задоволення.

Що стосується обраного позивачем способу поновлення порушеного права, суд зазначає наступне.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058-IV передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Тому, зважаючи на обставини справи, враховуючи, що настання для позивача негативних наслідків пов`язано із відмовою в переведенні позивача на пенсію по вислузі років з підстав неврахування певного періоду його роботи до вислуги років, суд вважає, що зобов`язання пенсійного органу здійснити перерахунок пенсії позивача шляхом його переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.

При цьому, згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. (частина третя статті 245 КАС України)

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.

У силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років за принципом екстериторіальності було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, тому саме цей орган і має завершити процедуру розгляду заяви позивача, поданої 22.10.2024.

Таким чином, з огляду на обставини справи та дискреційні повноваження пенсійного органу щодо призначення (перерахунку) пенсій, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 22.10.2024 з урахуванням правових висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За вказаних обставин, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України та налізу зібраних у справі доказів суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача щодо протиправності оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 961140143116 від 30.10.2024 року є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на викладене, враховуючи пропорційність задоволених позовних вимог суд доходить висновку, що понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в сумі 968,96 грн підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ в Донецькій області.

Керуючись статтями 139, 242, 246, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №961140143116 від 30.10.2024 року про відмову ОСОБА_1 у перерахунку пенсії - перехід з пенсії по інвалідності на пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (за вислугу років незалежно від віку, відповідно до абзаців 1, 4 частини 6 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру»).

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.10.2024 про перерахунок пенсії – перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 01 січня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 код РНОКПП НОМЕР_6 );

відповідач:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Надії Алексєєнко, 106,м. Дніпро,Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл.,49008 код ЄДРПОУ 13486010);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м.Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл.,46001 код ЄДРПОУ:14035769)

Головуючий суддя Мірінович У.А.