Рішення від 30 грудня 2025 р. у справі №380/22157/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/22157/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2025 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії,

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 28.07.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 28.07.2023 (включно), а також похідних від нього виплат (грошової допомоги на оздоровлення, одноразової грошової допомоги при звільненні), виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2022 року (2481 грн) та 01 січня 2023 року (2684 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти, та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність (дії) Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки, нарахованої наказом №219 від 28.07.2023;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, та виплатити різницю з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати належних сум грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 27.02.2022 по 28.07.2023. Наказом командира військової частини від 28.07.2023 № 219 його звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу. Позивач стверджує, що при нарахуванні та виплаті йому грошового забезпечення за вказаний період Відповідач діяв протиправно, оскільки для обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував занижену розрахункову величину — прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн). Позивач наголошує, що з 30.01.2020 року (після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) відновлено дію пункту 4 Постанови КМУ № 704 у первинній редакції, яка передбачає визначення окладів шляхом множення розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Таким чином, у 2022 році розрахунковою величиною мало бути 2481,00 грн, а у 2023 році — 2684,00 грн.

Крім того, Позивач вказує на порушення його прав при проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Зокрема, Відповідач при нарахуванні грошової компенсації за 40 діб невикористаної щорічної основної відпустки не включив до розрахунку середньоденного грошового забезпечення суми додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168 (у розмірі 30 000/100 000 грн), яку Позивач отримував щомісяця. Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що суперечать правовій позиції Верховного Суду. Також Позивач просить стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України № 2050-III.

Ухвалою від 12 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування, суд ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив повністю з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Представник військової частини зазначив, що нарахування грошового забезпечення здійснювалося у суворій відповідності до чинних на той момент нормативно-правових актів, зокрема пункту 4 Постанови КМУ № 704 (в редакції Постанови № 103), який імперативно встановлював застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. Відповідач вважає, що самостійно змінювати розрахункову величину без відповідного рішення Уряду він не мав права. Щодо вимог про перерахунок компенсації за відпустку, Відповідач посилається на те, що додаткова винагорода за Постановою № 168 носить тимчасовий характер (на період воєнного стану) і, на думку Відповідача, не входить до структури грошового забезпечення, з якого обчислюються відпускні. Вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходів Відповідач вважає безпідставною, оскільки вина військової частини у затримці виплат відсутня, а самі виплати (донарахування) ще не були здійснені.

Інших заяв, клопотань процесуального характеру від сторін до суду не надходило.

Суд всебічно і повно з`ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , у період дії правового режиму воєнного стану проходив військову службу за призовом під час мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 (далі — Відповідач).

Період проходження служби Позивача у вказаній військовій частині тривав з 27 лютого 2022 року по 28 липня 2023 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28 липня 2023 року № 219, Позивача звільнено з військової служби у запас та з 28 липня 2023 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Згідно з витягом із зазначеного наказу, при звільненні Позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення за липень 2023 року, одноразову грошову допомогу при звільненні, а також грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки у кількості 40 діб (25 діб за 2022 рік та 15 діб за 2023 рік).

Вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні, а також нарахування щомісячного грошового забезпечення протягом всього періоду служби були здійснені невірно та з порушенням чинного законодавства, 29 жовтня 2025 року Позивач звернувся до командування Військової частини НОМЕР_1 із письмовою заявою. У заяві він просив здійснити перерахунок грошового забезпечення, застосувавши для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року (2022 та 2023 років), а також включити додаткову винагороду, передбачену Постановою КМУ № 168, до розрахунку компенсації за невикористану відпустку.

За результатами розгляду заяви, листом Військової частини НОМЕР_1 від 07 листопада 2025 року № 343, Позивачу відмовлено у здійсненні перерахунку. Відповідач у своїй відповіді зазначив, що при нарахуванні грошового забезпечення керувався пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (в редакції, що діяла до змін), та використовував як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2018 року (1762,00 грн). Також Відповідач не вбачав підстав для врахування додаткової винагороди при обчисленні відпускних.

Не погоджуючись із такими діями та бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, вважаючи, що застосування застарілого показника прожиткового мінімуму та невключення додаткових видів забезпечення до розрахунку компенсації за відпустку суттєво порушує його конституційні права на належне матеріальне забезпечення та соціальний захист, Позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд керується Конституцією України, законами України та підзаконними нормативно-правовими актами, чинними на момент виникнення цих відносин.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм визначення та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям унормовано Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704).

Зокрема, пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції, дія якої була відновлена з 30.01.2020 внаслідок визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови КМУ № 103 рішенням суду) передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Щодо розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням.

Надаючи правову оцінку діям Відповідача в частині застосування при обчисленні грошового забезпечення Позивача у 2022– 2023 роках прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), суд виходить з наступного.

Частиною 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704). Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Згодом, пунктом 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103) до пункту 4 Постанови № 704 були внесені зміни, якими розрахункову величину було замінено на сталу цифру — «прожитковий мінімум... встановлений законом на 1 січня 2018 року».

Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18, яка набрала законної сили, пункт 6 Постанови № 103 було визнано протиправним та скасовано. Відповідно до частини 2 статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Таким чином, з 30.01.2020 року (з наступного дня після набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18) відновила дію редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін. Ця редакція передбачає, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не фіксована величина (рівень 2018 року), а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного (поточного) календарного року.

12 травня 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704», пунктом 2 якої внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Пунктом 3 Постанови № 481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.

Отже, з дня набрання чинності Постановою № 481, тобто з 20 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн.

Тобто з 20 травня 2023 року набрала чинності Постанова № 481 якою скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривень та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Таким чином, з 20 травня 2023 року пункт 4 Постанови № 704 передбачає сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військове звання 1762 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня календарного року.

На підставі наведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень, діяв з 20 травня 2023 року відповідно до чинного нормативно-правового акта, а тому не допускав порушень законодавства та, як наслідок, порушень прав та інтересів позивача.

З 20 травня 2023 відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункову величину «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину - 1762 грн.

Судом встановлено, що Позивач проходив службу у спірний період, який охоплює 2022 та 2023 роки. Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (стаття 7) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 гривня. Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (стаття 7) встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 гривні.

Закони про Державний бюджет на 2022 та 2023 роки, як і інші закони України, не містили застережень щодо зупинення дії пункту 4 Постанови № 704 або щодо застосування для військовослужбовців окремої (зниженої) розрахункової величини.

Отже, застосування Відповідачем при нарахуванні грошового забезпечення Позивача у 2022-2023 роках прожиткового мінімуму на рівні 2018 року (1762,00 грн) не ґрунтується на вимогах законодавства, суперечить змісту відновленої редакції пункту 4 Постанови № 704 та порушує право Позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог у цій частині. Належним способом захисту порушеного права є визнання дій Відповідача протиправними та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням та всі похідні надбавки, доплати і премії) з використанням таких розрахункових величин:

за період з 27.02.2022 по 31.12.2022 — виходячи з прожиткового мінімуму 2481,00 грн;

за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 — виходячи з прожиткового мінімуму 2684,00 грн.

Такий перерахунок безпосередньо впливає і на розмір одноразових виплат, нарахованих при звільненні (грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, одноразової грошової допомоги при звільненні), оскільки вони обчислюються з розміру місячного грошового забезпечення, яке, як встановлено судом, було за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 —протиправно занижене. Тому вимога про їх перерахунок також підлягає частковому задоволенню.

Щодо врахування додаткової винагороди (Постанова КМУ № 168) при виплаті компенсації за невикористану відпустку.

Надаючи оцінку правомірності дій Відповідача щодо невключення до розрахунку грошової компенсації за невикористані дні відпустки сум додаткової винагороди, виплаченої відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168), суд виходить з наступного.

Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, зокрема й розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки, визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі – Порядок № 260).

Відповідно до пункту 3 Розділу XXXI Порядку № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення за час перебування у відпустці або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Згідно з приписами Порядку № 260, обчислення грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки (або компенсації за неї) здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

У Постанові Верховного Суду від 20.08.2024 у справі №420/693/23 (адміністративне провадження № К/990/36339/23) (Щодо включення винагороди в 30-100 000 гривень до складу грошового забезпечення, з якого провадиться розрахунок грошової компенсації за дні невикористаної основної та додаткової відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України) Верховний Суд констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністерству внутрішніх справ України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що враховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців Державної прикордонної служби України. Тому саме положення Інструкції № 558 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії cкладових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення.

Таким чином, ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена постановою КМУ № 168 є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, що виплачувався позивачу, починаючи з травня 2022 року і до дня його звільнення, Верховний Суд дійшов висновку, що указана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсацій як за основну так і невикористану додаткову відпустки.

Як встановлено з матеріалів справи, зокрема з довідки про доходи Позивача, під час проходження служби він отримував додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168. Проте, при звільненні та нарахуванні компенсації за 40 діб невикористаної відпустки (наказ № 219 від 28.07.2023), Відповідач не включив зазначену винагороду до середньоденного розміру грошового забезпечення, що призвело до виплати компенсації у значно меншому розмірі.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії Відповідача щодо невключення додаткової винагороди до розрахунку компенсації є протиправними. Оскільки додаткова винагорода входить до структури місячного грошового забезпечення Позивача, вона повинна враховуватися при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

Таким чином, позовна вимога про зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів та компенсації податкових утримань.

Розглядаючи вимогу Позивача про зобов`язання Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, суд виходить з наступного.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі — Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі — Порядок № 159).

Згідно зі статтями 1, 2 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Судом встановлено, що внаслідок протиправних дій Військової частини НОМЕР_1 (застосування заниженого прожиткового мінімуму та неврахування додаткової винагороди при розрахунку відпускних) Позивачу не було своєчасно виплачено належне грошове забезпечення у повному обсязі. Право на отримання цих сум у Позивача виникло у період проходження служби (2022-2023 роки) та у день звільнення, проте фактично ці кошти будуть виплачені лише на виконання цього судового рішення, тобто із суттєвою затримкою.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду (зокрема, викладену у постанові від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21), згідно з якою використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такий підхід до розуміння зазначених норм права сформулював Верховний Суд України у постановах від 19 грудня 2011 року у справі № 6-58цс11, від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 та підтримується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20.

Від цих висновків Верховний Суд не відступав. Колегія суддів уважає ці висновки застосовними і до обставин цієї справи та не знаходить підстав для відступу від цієї правової позиції.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20.

В указаній постанові Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, серед іншого, сформулював висновки, відповідно до яких нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, отримання відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію у відповідь на заяву особи про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-ІІІ не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку, та відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.

У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 29 березня 2023 року у справі №120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року у справах №400/5837/23, №240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року у справі №280/5397/19, від 18 грудня 2024 року у справі №755/15005/23 та інших).

Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

У постанові від 21 серпня 2023 року в справі №460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року у справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі №640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року у справі №420/7633/20, від 09 серпня 2022 року у справі №460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.

Це свідчить про безпідставність доводів про те, що право на компенсацію позивач набуде після того, як відповідач здійснить нарахування та виплату.

Подібна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №822/1731/16, від 13 березня 2020 у справі №803/1565/17, від 21 січня 2020 року у справі №826/15879/18, від 29 квітня 2021 року у справі №240/6583/20, від 21 березня 2023 року у справі №620/7687/21, від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а.

У цьому випадку затримка виплати належних Позивачу сум (різниці у грошовому забезпеченні) сталася з вини Відповідача, який невірно застосував норми законодавства. Відмова у задоволенні вимоги про компенсацію на тій підставі, що основна сума боргу ще не виплачена, змусила б Позивача звертатися до суду з новим позовом вже після фактичного виконання рішення суду в частині виплати боргу. Такий підхід не відповідає завданням адміністративного судочинства щодо ефективного захисту порушених прав та принципу процесуальної економії.

Тому, з метою повного відновлення прав Позивача та захисту його доходів від знецінення внаслідок інфляційних процесів, суд вважає за необхідне зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів при виплаті перерахованих сум грошового забезпечення.

Згідно з частиною 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, згідно з частиною 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даній справі Відповідач (Військова частина НОМЕР_1 ) як суб`єкт владних повноважень не виконав покладений на нього обов`язок доказування. Відповідач не надав суду належних обґрунтувань та правових підстав для застосування при обчисленні грошового забезпечення Позивача у 2022-2023 роках заниженого розміру прожиткового мінімуму (1762 грн) всупереч відновленій редакції пункту 4 Постанови КМУ № 704. Також Відповідач не довів правомірності невключення додаткової винагороди (згідно з Постановою КМУ № 168) до розрахунку компенсації за невикористану відпустку, що суперечить висновкам Верховного Суду.

Натомість доводи Позивача про порушення його прав на належне матеріальне забезпечення знайшли своє повне підтвердження під час судового розгляду та ґрунтуються на правильному тлумаченні норм матеріального права.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Реалізуючи принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі (стаття 9 КАС України) та обираючи спосіб захисту, який би гарантував повне поновлення порушених прав Позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Відповідача здійснити відповідні перерахунки та виплати, а також нарахувати компенсацію за втрату частини доходів, оскільки виплата належних сум буде здійснена із суттєвою затримкою.

Враховуючи викладене, системно проаналізувавши положення чинного законодавства України та наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

у х в а л и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність (дії) Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (включаючи посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, премію та інші додаткові види забезпечення) за період з 27.02.2022 по 19.05.2023 включно, а також похідних виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року (2481,00 грн) та на 01 січня 2023 року (2684,00 грн), на відповідні тарифні коефіцієнти, та виплатити різницю між нарахованими та виплаченими сумами.

4. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, при обчисленні розміру грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки, нарахованої наказом №219 від 28.07.2023.

5. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за 40 (сорок) днів невикористаної щорічної основної відпустки, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ №168, з урахуванням раніше виплачених сум.

6. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати належних сум грошового забезпечення відповідно до Закону України № 2050-III та Порядку № 159.

7. У задоволенні інших вимог відмовити.

8. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 31.12.2025.

Суддя Коморний О.І.