Рішення від 20 листопада 2025 р. у справі №759/1657/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1657/25

пр. № 2/759/2471/25

21 листопада 2025 року Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді П`ятничук І.В.,

при секретарі Кульбовської В.В.,

представника відповідача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_4 , третя особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Яцишин Андрій Миколайович, приватний нотаріус КМНО Сєрова Олена Валеріївна, Державне підприємство «СЕТАМ» визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

16.01.2025 року представник позивача ОСОБА_5 який діє в інтересах ОСОБА_3 звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_4 , третя особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Яцишин Андрій Миколайович, приватний нотаріус КМНО Сєрова Олена Валеріївна, Державне підприємство «СЕТАМ» визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння, яким просить визнати недійсним електронні торги, проведені 10.05.2019 року Державним підприємством «Сетам» із реалізації квартири, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним свідоцтво про придбання нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 з електронних торгів, що було предметом іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Сєровою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 288, витребувати з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_3 майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.09.2001 року являється власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

13.06.2008 року між ОСОБА_3 та АКБСР «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» було укладено кредитний договір № 405/307/08-1.

31.10.2017 року первісний кредитор за кредитним договором звернувся до приватного нотаріуса Чуловського В.А., який видав виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості.

Зазначив, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.02.2024 року було визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис виданий приватним нотаріусом Чуловським В.А.

Однак до визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню кредитор відкрив виконавче провадження та організував проведення електронних торгів з продажу спірної квартири згідно якого переможцем став ОСОБА_4 .

Враховуючи, що спірна квартира вибула з його власності без належної правової підстави, вважає що свідоцтво має бути визнано недійсним а спірна квартира витребувана з чужого незаконного володіння.

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 22.01.2025 року було відкрито провадження у даній справі.

Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Від представника позивача до суду надійшла заява, якою позовні вимоги підтримує, просить задовольнити та розгляд справи провести за його відсутності та відсутності позивача.

В судовому засіданні представник АТ «Сенс Банк» заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову, просив відмовити у повному обсязі.

В судове засідання представник ДП «Сетам» не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, направив до суду відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 20.09.2001 року являється власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 3).

13.06.2008 року між ОСОБА_3 та АКБСР «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» було укладено кредитний договір № 405/307/08-1.

31.10.2017 року приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. було видано виконавчий напис про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 405/307/08-1 від 13.06.2008 року у розмірі 59291,00 доларів США (а.с. 4).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.02.2024 року у цивільній справі № 752/10999/22 визнано виконавчий напис від 31.10.2017 року за реєстровим № 25297 вчинений приватним нотаріусом КМНО Чуловським В.А. про стягнення заборгованості на користь ПАТ «Укрсоцбанк» таким що не підлягає задоволенню (а.с. 7-9).

Згідно з актом про реалізацію предмета іпотеки від 14.01.2022 року відповідач ОСОБА_4 оплатив грошові кошти за майно яке придбавалось у сумі 680096,80 грн. (а.с. 5).

20.01.2022 року відповідачу ОСОБА_4 було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з електронних торгів, що було предметом іпотеки а саме, квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Згідно статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено обороноздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною.

За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 21 листопада 2018 року у справі №465/650/16-ц та від 23 січня 2019 року у справі №522/10127/14-ц, правова природа процедури реалізації майна на електронних торгах полягає у продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника торгів. Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення електронних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.

Відповідно до ч. 1 ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 655 ЦК України).

Частиною 4 ст. 656 ЦК України встановлено, що до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні правила про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

З аналізу змісту ч. 1 ст. 650, ч. 1 ст. 655 та ч. 4 ст. 656 ЦК України можна зробити висновок, що процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Сторонами договору купівлі-продажу є продавець і покупець.

Отже, відчуження майна з електронних торгів за своєю правовою природою є угодою купівлі-продажу, така угода може визнаватися недійсною на підставі приписів цивільного законодавства про недійсність правочину (статті 203, 215 ЦК України).

З урахуванням ч. 1 ст. 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами електронних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами торгів, а підставами для визнання електронних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил проведення торгів.

Набуття майна за результатами електронних торгів є особливим видом договору купівлі-продажу, за яким власником відчужуваного майна є боржник, а продавцями, які мають право примусового продажу такого майна, є державна виконавча служба та організатор електронних торгів. Покупцем відповідно є переможець електронних торгів. Акт про проведені електронні торги є документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно у випадках, визначених законодавством. Тобто вказаний акт є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а отже, є договором.

За змістом статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, у разі прийняття судового рішення про скасування (визнання недійсними) прилюдних торгів за позовом учасника таких торгів, у сторін договору купівлі-продажу, оформленого за результатами прилюдних торгів, виникають права та обов`язки щодо повернення всього, що вони одержали на виконання договору, а саме: у покупця - повернути придбане майно, у продавця - повернути отримані від покупця кошти.

Таким чином, за змістом частин першої та другої статті 216 ЦК України правовими наслідками недійсності правочину є реституція та відшкодування збитків.

Даний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України в постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, де вказано, що наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов`язальних відносин.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року по справі № 3-242гс16 зроблено висновок, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

Тобто, для визнання судом торгів недійсними необхідним є: наявність підстав для визнання прилюдних торгів недійсними (порушення правил проведення торгів); встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

У постанові від 21 червня 2023 року в справі № 369/5218/19 (провадження № 61-8512св22) Верховний Суд послався на пункти 45-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року в справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) та зазначив, що відчуження майна з електронних торгів належить до угод купівлі-продажу і така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, установлених частинами 1-3 та частинами 5, 6 статті 203 ЦК, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства (частина 1 статті 215 цього Кодексу). Для застосування наслідків недотримання вказаних вимог, при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити чи мало місце порушення вимог Тимчасового порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів. Разом із тим, порушення, допущені державним виконавцем при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо відкриття виконавчого провадження, накладення арешту на майно, визначення вартості чи оцінки майна тощо (статті 18, 24-27, 32, 33, 55, 57 цього Закону), підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом (зокрема, частиною сьомою статті 24, частиною четвертою статті 26, частиною третьою статті 32, частиною третьою статті 36, частиною другою статті 57, статтями 55, 85 цього Закону).

У постанові Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року в справі № 6-1884цс15 вказано, що сам по собі факт неналежного повідомлення боржника стосовно проведення прилюдних торгів не може бути підставою для визнання таких торгів недійсними.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, як встановлено ч. 2 ст. 77 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, доказуванням є процесуальна і розумова діяльність суб`єктів доказування, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з`ясування дійсних обставин справи, прав і обов`язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів; докази і доказування виступають процесуальними засобами пізнання в цивільному судочинстві.

Процес доказування (на достовірність знань про предмет) відбувається у межах передбачених процесуальних форм і структурно складається з декількох елементів або стадій, які взаємопов`язані й взаємообумовлені. Виділяються такі елементи: твердження про факти; визначення заінтересованих осіб щодо доказів; подання доказів; витребування доказів судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі; дослідження доказів; оцінка доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд наголошує, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.

Так, позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів на підтвердження того, що електронні торги відбулися з численними порушеннями чинного законодавства.

За таких обставин, аналізуючи правовідносини, що склалися між сторонами, та правові норми, що їх регулюють, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання електронних торгів недійсними.

Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним електронних торгів відмовлено, а тому не підлягають задоволенню позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна квартири за адресою: АДРЕСА_1 з електронних торгів, що було предметом іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Сєровою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 288 та витребування з чужого незаконного володіння на користь ОСОБА_3 майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судові витрати слід покласти на позивача, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15, 16, 203, 215, 650, 655, 656 ЦК України, ст. ст. 1, 48 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 15, 76-82, 89, 95, 133, 141, 158, 174, 258-259, 263-265, 267, 274-279, 352-355, 15.5) Перехідних положень ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Сенс Банк», ОСОБА_4 , третя особи: приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Яцишин Андрій Миколайович, приватний нотаріус КМНО Сєрова Олена Валеріївна, Державне підприємство «СЕТАМ» визнання недійсними електронних торгів, визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня оголошення судового рішення

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: І.В. П`ятничук