Постанова від 22 грудня 2025 р. у справі №308/7219/23 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/7219/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23 грудня 2025 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Джуги С.Д., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк», на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2024 року, повний текст якого складено 13 травня 2024 року, ухвалене суддею Крегул М.М., в справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання

встановив:

У травні 2023 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання.

Позов мотивує тим, що 21.09.2012 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 71/12, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 450 000 грн., на строк з 21.09.2012 по 20.09.2032, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,8% річних, а за користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені договором, процентна ставка встановлюється у розмірі 22,8% річних.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №17/12-02 від 21.09.2012.

Оскільки позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконував, банк у липні 2015 року, звертався із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

09.11.2015 Солом`янським районним судом м. Києва у цивільній справі №760/12840/15-ц було ухвалено заочне рішення, яким позов АБ «Укргазбанку» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було задоволено повністю та ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 559 923,68 грн.

Вказане вище рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду міста Києва від 24.03.2016 року у справі №760/12840/15-ц.

06.05.2016 банку, як стягувачу, на підставі вищевказаного судового рішення було видано виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Рішення суду від 09.11.2015 щодо стягнення заборгованості у розмірі 559 923,68 грн. виконувалось боржниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 шляхом здійснення окремих епізодичних платежів, починаючи з 22.01.2019 та завершивши погашення заборгованості шляхом внесення останнього платежу 07.06.2021.

Вказуючи на положення ст.ст. 526, 599, 625 ЦК України, Банк зазначав, що станом на 06.06.2021 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем за несвоєчасне погашення кредиту та процентів (3% річних) за період з 12.03.2017 по 06.06.2021 (включно) складає 54 390,80 грн. а сума збільшення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за несвоєчасне погашення згідно рішення суду за період в 12.03.2017 по 06.06.2021 (включно) складає 146 416,95 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2024 року, повний текст якого складено 13 травня 2024 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Суд мотивував своє рішення тим, що позовні вимоги не є належним чином обґрунтовані та доведені. Зокрема, вказує, що у справі №308/12129/21, судом першої інстанції та апеляційним судом у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості згідно ст. 625 ЦК України було відмовлено.

Щодо стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 , то такий немає перед банком ніяких зобов`язань, оскільки кредитним договором не передбачено відповідальність останнього по сплаті індексу інфляції та 3% річних, оскільки такі не є штрафними санкціями, а є окремим способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Не погоджуючись із рішенням ПАТ АБ «Укргазбанк» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги банку задовольнити повністю.

Вважає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, прийшов до помилкових висновків, які не відповідають дійсним обставинам справи, внаслідок чого прийнято незаконне та необґрунтоване рішення.

В своїх доводах посилається на те, що відповідальність за ст. 625 ЦК України підлягає солідарному стягненню з відповідачів, навіть у випадку фактичного погашення основної суми боргу. При цьому, ОСОБА_2 , як солідарний боржник також несе відповідальність за кредитним договором, так як закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям рішення суду про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

Вказує, що рішення банку про розстрочення залишку заборгованості за заявою відповідача не є реструктуризацією боргу або мировою угодою. В даному випадку має місце тільки зміна способу погашення заборгованості в добровільному порядку.

Факт відкликання банком виконавчих листів був частиною домовленостей між сторонами, однак, цей факт відкликання не свідчить про автоматичне погашення заборгованості чи про неможливість їх повторного пред`явлення до виконання, а тому нарахування індексу інфляції та 3% річних є правомірним.

Посилання суду першої інстанції, як на відмову у позові, на той факт, що позивач уже звертався до суду з аналогічними позовними вимогами у справі №308/12129/21 є необґрунтованим та суперечить нормам закону.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пітух В.І., зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не відповідають дійсності.

Зазначає, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, оскільки 07.08.2020 банком погоджено виконання рішення суду в добровільному порядку.

Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки останній мав право стягнути з відповідачів кошти на підставі статті 625 ЦК України з моменту набуття заочним рішенням Солом`янського районного суду м. Києва №760/12840/15-ц від 09.11.2015 законної сили.

Позивач здійснює стягнення заборгованості за період з 12.03.2017 по 06.06.2021, тобто поза межами трирічного строку, оскільки кінцевим періодом стягнення є 12.03.2020.

У судове засідання з`явились: представник позивача – Артимич М.М. та представник відповідача – адвокат Пітух В.І.

Артимич М.М., який діє в інтересах ПАТ АБ «Укргазбанк» просив апеляційну скаргу задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Адвокат Пітух В.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити та провадження у справі закрити. Вказує, що не заперечує щодо розгляду справи у відсутності його довірителя, оскільки такий про судове засідання знає.

Відповідач ОСОБА_2 повідомлений шляхом доставки електронної судової повістки в особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного документу від 09.12.2025 (Т2 а.с.155).

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 21.09.2012 між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 71/12, відповідно до умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 450 000 грн., на строк з 21.09.2012 по 20.09.2032, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 17,8% річних, а за користування кредитними коштами, що не повернуті в терміни, передбачені договором, процентна ставка встановлюється у розмірі 22,8% річних.

Згідно п. 8.3 строк дії договору до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за даним Договором.

З метою забезпечення своєчасного і повного виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором, 21.09.2012 між позивачем та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №17/12-02, згідно якого поручитель зобов`язався перед банком відповідати за виконання ОСОБА_1 зобов`язань по Кредитному договору №71/12 від 21.09.2012.

Згідно п. 5.1 цей договір діє припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за кредитним договором.

01.07.2015 у зв`язку з неналежним виконанням відповідачів своїх зобов`язань за кредитним договором та невиконанням ними вимог банку про дострокове повне погашення заборгованості за кредитом банк звернувся до суду з позовною заявою про солідарне стягнення кредитної заборгованості з відповідачів – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в розмірі 559 923,68 грн., з яких 442 711,99 грн. - заборгованість по кредиту строкова, 4 880,26 грн. - заборгованість по кредиту прострочена, 2 663,42 грн. - заборгованість по процентах поточна, 109 668,01 грн. - заборгованість по процентах прострочена. Розрахунок заборгованості при цьому був проведений станом на 12.03.2015.

09.11.2015 Солом`янським районним судом м. Києва у цивільній справі №760/12840/15-ц було ухвалено заочне рішення, яким позов АБ «Укргазбанку» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було задоволено повністю та ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 559 923,68 грн.

24.03.2016 ухвалою апеляційного суду міста Києва за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на вказане вище рішення суду дану апеляційну скаргу відхилено і рішення суду 1-ї інстанції залишено в силі. З моменту проголошення дана ухвала набрала законної сили.

06.05.2016 року Банку, як стягувачу, на підставі вищенаведених судових рішень у цій справі було видано виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ..

Вказані виконавчі листи були пред`явлені до примусового виконання. Разом із тим, відповідно до постанови приватного виконавця Закарпатського виконавчого округу Лукеча О.В., від 28.10.2020 року ВП №60971290 виконавчий лист №76012840/15-ц виданий 06.05.2016 Солом`янським районним судом м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ "Укргазбанк" заборгованість у розмірі 559 923,68 грн. (згідно відмітки на виконавчому документі та заяви стягувана залишок нестягнутої особи станом на 11.01.2019 року становить 403 630,69 грн.), за заявою від 21.09.2020 стягувача повернуто стягувачу без виконання.

ОСОБА_1 26.02.2020 та 18.05.2020, звертався до банку із пропозицією щодо погодження розстрочки сплати залишку заборгованості.

Так, ним було запропоновано погашення залишку заборгованості, що складала 367271,18 гривень рівними щомісячними платежами з березня 2020 р. по лютий 2021 р. по 30 605,93 грн.

Згідно Витягу з Протоколу №44 засідання комісії по роботі з проблемною заборгованістю позичальників АБ «УКРГАЗБАНК» від 07.08.2020, за заявою позичальника ОСОБА_1 від 18.05.2020, Кредитний комітет АБ «УКРГАЗБАНК», затверджено план дій по врегулюванню проблемної заборгованості за Кредитним договором (додаток до цього протоколу комісії по роботі з проблемною заборгованістю позичальників АБ «УКРГАЗБАНК» Доручено Закарпатській обласній дирекції АБ «УКРГАЗБАНК»).

Зі змісту заяви ОСОБА_1 , від 18.05.2020, він звертаючись до банку, запропонував повернення залишку заборгованості згідно вказано рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06.05.2016, що станом на 18.05.2016 становив 322 821,18 грн. щомісячно рівними частинами з червня 2020 по березень 2021 – 30 000 грн. та в квітні 2021 – 22 821,18 грн.

Банком було погоджено запропоновану боржником розстрочку погашення боргу, згідно вказаного Протоколу №44, при цьому жодним чином банком не заперечувалася вказаний ОСОБА_1 , розмір залишку заборгованості.

В подальшому ОСОБА_1 здійснив повне фактичне виконання рішення суду здійснивши останній платіж згідно погодженого графіку – 07.06.2021.

Вказані обставини були встановленні у постанові Закарпатського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі № 308/12129/21, визнаються учасниками справи, а тому у відповідності до ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду 04 липня 2022 року по справі №308/12577/21 позовні вимоги задоволено. Визнано правовідносини за Кредитним договором № 71/12 від 21.09.2012 року припиненими внаслідок фактичного виконання.

Визнано припиненою іпотеку, згідно договору іпотеки №71/12-01 від 21.09.2012 р. посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Журкі О. Т. 21.09.2012 року, зареєстровано в реєстрі за № 3245, укладеного між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1

10.09.2021 ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулось до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором №71/12 від 21.09.2012 з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 20.06.2022 в цивільній справі № 308/12129/21 відмовлено у задоволенні позовної заяви ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», в особі начальника юридичного відділу Закарпатської ОДАБ «УКРГАЗБАНК» Артимич М. М., до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі №308/12129/21 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку «Укргазбанк» - задоволено частково.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі N 310/11534/13-ц (провадження N 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі N 916/190/18 (провадження N 12-302гс18).

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами спору виникли правовідносини, які регулюються розділом І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України та спір стосується нарахування індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання.

Так, між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ОСОБА_1 (позичальник), ОСОБА_2 (поручитель), існували кредитні правовідносини щодо повернення відповідачами кредитних коштів у розмірі 559 923,68 грн.

Банк звернувся до суду із вимогою про дострокове повернення кредитних коштів у вищезгаданому розмірі до Солом`янського районного суду м. Києва та заочним рішенням від 09.11.2015 Солом`янським районним судом м. Києва у цивільній справі №760/12840/15-ц було позов АБ «Укргазбанку» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було задоволено повністю та ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ АБ «Укргазбанк» заборгованість у розмірі 559 923,68 грн.

24.03.2016 ухвалою апеляційного суду міста Києва за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на вказане вище рішення суду дану апеляційну скаргу відхилено і рішення суду 1-ї інстанції залишено в силі. З моменту проголошення дана ухвала набрала законної сили.

06.05.2016 року Банку, як стягувачу, на підставі вищенаведених судових рішень у цій справі було видано виконавчі листи щодо боржників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Тобто, примусове стягнення заборгованості розпочалося 06.05.2016 з пред`явленням виконавчого листа до виконання.

Сторонами спору не оспорюється, що з метою добровільного врегулювання кредитної заборгованості відповідач 18.05.2020 звернувся до банку із заявою про розстрочку погашення боргу.

Згідно Витягу з Протоколу №44 засідання комісії по роботі з проблемною заборгованістю позичальників АБ «УКРГАЗБАНК» від 07.08.2020, за заявою позичальника ОСОБА_1 від 18.05.2020, Кредитний комітет АБ «УКРГАЗБАНК», затверджено план дій по врегулюванню проблемної заборгованості за Кредитним договором.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 , від 18.05.2020, він звертаючись до банку, запропонував повернення залишку заборгованості згідно вказано рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 06.05.2016, що станом на 18.05.2016 становив 322 821,18 грн. щомісячно рівними частинами з червня 2020 по березень 2021 – 30 000 грн. та в квітні 2021 – 22 821,18 грн.

Банком було погоджено запропоновану боржником розстрочку погашення боргу, згідно вказаного Протоколу №44, при цьому банком не заперечувався вказаний ОСОБА_1 розмір залишку заборгованості на момент звернення із заявою.

В подальшому ОСОБА_1 здійснив повне фактичне виконання рішення суду здійснивши останній платіж згідно погодженого графіку – 07.06.2021, що підтверджується наявними у матеріалах справи квитанціями долученими в суді першої інстанції (Т1 а.с.22-25). Так, за період з 15.05.2020 по 07.06.2021 ОСОБА_1 внесено коштів на загальну суму 352 300,69 гривень. Банк не заперечує, що відповідач повністю погасив заборгованість 07.06.2021 та цей факт встановлено у постанові Закарпатського апеляційного суду від 24.01.2023 у справі №308/12129/21.

Таким чином, відповідач повністю погасив заборгованість за кредитним договором №71/12 від 21.09.2012 в момент здійснення останнього платежу 07.06.2021.

Та разом з цим, Банк звернувся з позовом у даній справі в якій просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати за період з 12.03.2017 по 06.06.2021 в розмірі 146 416,95 гривень встановленого індексу інфляції та в розмірі 54 390,80 гривень 3% річних від простроченої суми заборгованості, яка станом на 12.03.2017 становила загальну суму 559 923,68 гривень.

Фактично, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог за недоведеністю останніх та вказав, що у справі №308/12129/21, судом першої інстанції та апеляційним судом у задоволенні позовних вимог банку про стягнення заборгованості згідно ст. 625 ЦК України було відмовлено.

Однак, з такими доводами суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду не погоджується з огляду на наступне.

У справі №308/12129/21 Банк звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором з урахуванням індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми зобов`язання за період з 07.08.2018 по 06.06.2021 у розмірі 79 015,98 грн. включаючи 53 395,40 грн. заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 25 620,58 грн. 3% річних.

Тобто, позивачем заявлено до стягнення з відповідачів іншу суму 3% річних та інфляційних втрат, ніж у переглядаємій апеляційним судом справі.

Крім цього, як зазначив суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд у постанові від 24.01.2023, позивач не довів заявлені до стягнення суми заборгованості саме через відсутність належного розрахунку 3% річних та інфляційних втрат з відповідної суми та позивач визнав помилковість власного розрахунку, а тому і не виконав свого обов`язку з доказування позовних вимог.

Проте до позовної заяви у переглядаємій справі №308/7219/23 позивачем долучено детальний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат та наведено обґрунтування стягнення заявлених сум, а тому суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог не звернув на дані істотні обставини справи увагу та прийшов до помилкових висновків щодо відмови у задоволенні позову з підстав недоведеності.

Слід погодитись з позицією Банку, що посилання суду першої інстанції на справу №308/12129/21 не є релевантним та відмова у задоволенні позову з тих самих підстав, які були у справі №308/12129/21 не відповідає принципам добросовісності, справедливості та неупередженості судового процесу.

При цьому, слід також погодитись з доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав стягнення 3% річних та інфляційних втрат з відповідачів, навіть у випадку фактичного погашення основної суми боргу. При цьому, ОСОБА_2 , як солідарний боржник також несе відповідальність за кредитним договором, так як закон не пов`язує припинення поруки з прийняттям рішення суду про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов`язанням, забезпеченим порукою.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18 зроблено правовий висновок, що після прийняття судом рішення про розстрочку або відстрочку виконання рішення грошове зобов`язання боржника не припиняється, тому передбачені, ст. 625 ЦК України інфляційні втрати та 3% річних підлягають нарахуванню до моменту фактичного грошового зобов`язання.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносини сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу за увесь час прострочення.

Вищезгадані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.

Протоколом №44 засідання комісії по роботі з проблемною заборгованістю позичальників АБ «УКРГАЗБАНК» від 07.08.2020 погоджено запропоноване ОСОБА_1 розстрочення сплати йому кредитної заборгованості. Відповідач здійснював сплату заборгованості до 07.06.2021, а тому банк має право на стягнення передбачених ст. 625 ЦК України відповідних сум з відповідачів.

До таких самих висновків прийшла колегія суддів Закарпатського апеляційного суду у постанові від 24.01.2023 у справі №308/12129/21. Колегія суддів не заперечила щодо можливості стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 інфляційних втрат та 3% річних, однак відмовила за недоведеністю та помилковістю наданих позивачем розрахунків боргу.

У випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03.06.2024 у справі №161/8822/19.

Об`єднана палата у вищезгаданій постанові звертає увагу, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника. На підставі рішення суду про стягнення боргу з солідарних боржників солідарна відповідальність покладається на відповідачів до повного погашення боргу. Відповідачі як солідарні боржники відповідають в межах загальної суми кредитної заборгованості.

Отже, суть солідарного обов`язку полягає в тому, що у випадку невиконання боржником грошового зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор має право вимагати виконання цього грошового зобов`язання одночасно як від боржника, так і від поручителя. Водночас солідарну відповідальність щодо заборгованості поза встановленим частиною четвертою статті 559 ЦК України строком поручитель не несе.

У договорі поруки №71/12-02 від 21.09.2012 у пунктах 1.1.-1.2. зазначено, що поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за порушення виконання зобов`язань по кредитному договору, а в п. 1.4. зазначено, що такий відповідає солідарно й у частині сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, неустойки, можливих штрафних санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов`язань, передбачених кредитним договором.

Пунктом 5.1. Договору поруки передбачено, що Договір набирає чинності з моменту підписання сторонами і діє до припинення забезпеченого ним зобов`язання позичальника за кредитним договором.

ОСОБА_2 як солідарний боржник та поручитель несе відповідальність за прострочення виконання зобов`язань передбачених ст. 625 ЦК України.

Таким чином, диспозитивним правом банку є пред`явлення даної позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 як безпосереднього позичальника та ОСОБА_2 як солідарного боржника та поручителя, заявлених сум 3% річних та інфляційних втрат.

Суд першої інстанції на вищенаведене належної уваги не звернув та прийшов до помилкових висновків щодо відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_2 як солідарного боржника та поручителя сум передбачених ст. 625 ЦК України.

Не можна погодитись з доводами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Пітух В.І. в частині пропуску банком строків позовної давності, оскільки ОСОБА_1 звернувся до Банку із заявою про розстрочення боргу, а тому визнав наявність у нього заборгованості, що свідчить про продовження строків.

Крім цього, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX) було визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільним Кодексом України та строки визначені Господарським кодексом України, а саме ст. 232, 269, 322, 324 продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Тобто, строк загальної позовної давності з 12.03.2020 по 27.06.2023 було продовжено у зв`язку з веденням карантину на всій території України.

Банк звернувся з даним позовом до відповідачів 03.05.2023, а тому враховуючи, що нарахування 3% річних та інфляційних втрат здійснюється позивачем з 12.03.2017 та враховуючи вищезазначені зміни внесені до ЦК України, ПАТ АБ «Укргазбанк» не було пропущено строку загальної позовної давності.

Як зазначила у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною. Таким чином, розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільного або господарського зобов`язання, у тому числі в частині строків його виконання. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом.

Апеляційний суд вважає за належне додатково наголосити, що розстрочення виконання грошових зобов`язань не є мировою угодою в розумінні статті 207 ЦПК України, оскільки згідно вищевказаних висновків Великої Палати, судове рішення (в нашому випадку Протокол №44 Банку) не є правоперетворюючим документом та впливає лише на порядок виконання рішення, а природа заборгованості за відповідним договором є незмінною.

Решта доводів ОСОБА_1 та його представника – адвоката Пітуха В.І., які викладені у відзиві на апеляційну скаргу та у поданих додаткових поясненнях не спростовують підставності заявлених позовних вимог та викладеного у апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відтак, суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Щодо розміру сум, які підлягають стягненню, то задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції враховує наданий позивачем розрахунок заборгованості в суді першої інстанції доданий до позовної заяви (Т1 а.с.4-5).

З такого розрахунку вбачається, що за період з 12.03.2017 по 06.06.2021 нараховано 3% річних у розмірі 54 390,80 гривень та інфляційні втрати у розмірі 146 416,95 гривень.

Відповідачі ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не надали власного контррозрахунку 3% річних та інфляційних втрат.

Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) – це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.

Вищезгадані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24.

Апеляційний суд перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, враховуючи принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуючись балансу між інтересами боржника і кредитора приходить до обґрунтованих висновків щодо задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження, а тому рішення суду першої інстанції на підставі статті 376 ЦПК України належить скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог ПАТ АБ «Укргазбанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Враховуючи приписи статті 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір у суді першої інстанції в розмірі 3 012,12 гривень та в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 518,18 гривень, що разом становить 7 530,30 гривень (3 012,12 + 4 518,18) належить стягнути з відповідачів солідарно в сумі 3 765,15 гривень (7 530,30 : 2) з кожного.

Враховуючи вищезазначене та керуючись статтями 12, 81, 141, 374, 376, 382-384 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк», задовольнити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 травня 2024 року, скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк», задовольнити.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства Акціонерний Банк «Укргазбанк», код ЄДРПОУ: 23697280, суму боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором № 71/12 від 21 вересня 2012 року за період з 12.03.2017 року по 06.06.2021 року в розмірі 146 416,95 гривень встановленого індексу інфляції та в розмірі 54 390,80 гривень трьох процентів річних від простроченої суми, а також судові витрати у розмірі по 3.765,15 гривень з кожного, судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 31 грудня 2025 року.

Суддя-доповідач:

Судді: