Рішення від 16 грудня 2025 р. у справі №755/2290/25 — Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/2290/25

Провадження №: 2/755/3595/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" грудня 2025 р. м. Київ

Дніпровський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Коваленко І.В.,

за участі секретаря судових засідань Грищенко С.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

Позивач звертаючись з позовом до суду, просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи підстави звернення з вказаним позовом до суду, позивач посилався на те, що 17 листопада 2000 року Харківською районною у м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_3 видано ордер серія Б № 018965 на жиле приміщення, яким їй та членам її сім`ї (яка складалась з трьох осіб) надано право на заняття двох кімнат площею 25,4 кв.м. в окремій квартирі АДРЕСА_1 . Згідно з зазначеним ордером сім`я, яка мала право на заняття вищезазначених кімнат складалась з наступних осіб: ОСОБА_3 ; ОСОБА_1 ; ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла. Позивач разом з дружиною постійно проживають у зазначеному жилому приміщенні та сплачують відповідні комунальні платежі. Відповідач у вказаному жилому приміщені не проживає більше шести місяців без поважних причин, за комунальні послуги оплату не здійснює, фактично не користується жилим приміщенням, фінансової та іншої матеріальної допомоги позивачу не надає, в утриманні житла участі не приймає, особистих речей в житловому приміщенні не має. Позивач зазначав, що протягом строку, більше шести місяців, які Відповідач не проживав у жилому приміщені, позивач не перешкоджав останньому у користуванні жилою площею в спірній квартирі. Об`єктивні та інші причини, які б свідчили про поважність відсутності відповідача за місцем реєстрації, - відсутні. Між тим, відповідач не бажає добровільно знятися з реєстраційного обліку та з огляду на те, що при розрахунку вартості комунальних послуг враховується кількість осіб, які проживають у житловому приміщені, відмова Відповідача добровільно знятися з реєстрації (а також те, що він фактично не проживає у жилому приміщені, та не сплачує комунальні послуги) створює додаткове фінансове навантаження на позивача, чим, також порушуються права позивача, як особи, яка зареєстрована, проживає у вказаному жилому приміщені, яка сплачує вартість комунальних послуг, та на яку оформлено відповідний особовий рахунок.

27 лютого 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, справа призначена до підготовчого судового засідання, сторонам роз`яснено право подати заяви по суті справи та встановлено відповідні процесуальні строки.

Копію вказаної ухвали суду разом з копією позовної заяви з додатками відповідачем отримано не було, а конверт із вказаними документами повернувся до суду з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».

26 червня 2025 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва закрито підготовче провадження у цій справі, яку призначено до судового розгляду по суті та встановлено загальний порядок дослідження доказів у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, адресовані відповідачу судові повістки повернулись на адресу суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», станом на 16.12.2025 відповідач не скористався процесуальним правом подати відзив на позовну заяву.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково зазначив, що відповідач є його рідним братом, який тривалий час у квартирі не проживає, його місце перебування йому невідоме.

Відповідачка у судові засідання не з`являвся, в тому числі і в судове засідання, призначене на 16.12.2025 року, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки не повідомив.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши письмові докази, оцінивши зібрані у справі докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 17 листопада 2000 року Харківською районною у м. Києві державною адміністрацією, на підставі розпорядження №855 від 01.12.1999 олку, видано ордер серії Б № 018965 на ім`я ОСОБА_3 з сім`єю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на право заняття жилого приміщення, жилою площею 25,40 кв.м, яке складається з 2-х кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с.10)

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 01.09.2009 року, виданого відділом реєстрації смерті у м.Києві, ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 61 року , місце смерті: Україна, Київська область, м.Березань.

Відомості про зміну договору найму жилого приміщень, у зв`язку зі смерті квартиронаймача, яким на підставі ордеру серії Б № 018965, була ОСОБА_3 , матеріали справи не містять.

Відповідно до витягу № 123209025 від 05.12.2024 року з Реєстру територіальної громади м.Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_2 , станом на 05.12.2024 року, зареєстровані особи: 1. особа без «ПІБ», ІНФОРМАЦІЯ_4 (дата реєстрації 11.03.1986 року), 2. особа без «ПІБ», ІНФОРМАЦІЯ_1 (дата реєстрації 07.04.1994 року). (а.с.13)

Згідно інформації, отриманої на запит суду з відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА за №126525501 від 21.02.2025 року, адресою зареєстрованого місця проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 11.03.1986 року по день надання відповіді є наступна адреса: АДРЕСА_2 . (а.с.21)

Згідно інформації, отриманої на запит суду з відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Дніпровської РДА за №126526317 від 21.02.2025 року, адресою зареєстрованого місця проживання відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 07.04.1994 року по день надання відповіді є наступна адреса: АДРЕСА_2 . (а.с.22)

На підтвердження сплати житлово-комунальних послуг позивачем будь-яких доказів не надано.

На підтвердження факту непроживання відповідача ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання позивачем подано Акт б/н від 10.01.2025 року, складений мешканцями будинку АДРЕСА_3 , з якого вбачається, що зі слів сусідів ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_4 не проживає з 11 березня 2014 року по теперішній час. (а.с.12)

При цьому вказаний Акт не містить підпису та печатки уповноважених осіб (ОСББ, ЖЕК, орган місцевого самоврядування), які мають залучатись для встановлення факту не проживання особи за місцем реєстрації.

У статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Порядок ведення Реєстру затверджується Вищою радою правосуддя.

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

З наведеного убачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема, судові рішення, постановлені у кримінальному провадженні, які набрали законної сили та є чинними на час розгляду справи Дніпровським районним судом міста Києва.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 23 березня 2021 року у справі № 910/3191/20.

Шляхом повного доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень, судом виявлено ухвалу, постановлену 04.02.2025 року Дніпровським районним судом міста Києва в рамках кримінального провадження № 12024100040003862 від 19.11.2024 року.

Так, зі змісту ухвали слідчої судді Дніпровського районного суду м. Києва від 04.02.2025 року, яка набрала законної сили, вбачаються наступні встановлені судом обставини справи, зокрема: «До Дніпровського УП ГУНП у м. Києві надійшла заява від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про те, що його брат, солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стрілець-помічник гранатометника 1 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , відданий Військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, в районі населеного пункту Рівнопіль, Волноваського району, Донецької області, зник безвісти 11.11.2024 року.»

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Частиною четвертою статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки (частина друга статті 64 ЖК України).

За змістом статті 396 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

У статті 379 ЦК України зазначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого не проживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Водночас, відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовці строкової військової служби та військовослужбовці, призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, розміщуються в казармах (на кораблях) згідно із Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. За ними зберігаються жилі приміщення, які вони займали до призову на строкову військову службу та військову службу під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Вони не можуть бути зняті з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов.

Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

«Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Як роз`яснено у п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року за № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може продовжити пропущений строк. Відповідно до ст.107 ЖК наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. Разом з тим належить враховувати, що згідно п.5 ст.71 ЖК (в редакції Закону від 18 грудня 1991 р. інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписках, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 3 ст. 77 ЦПК України визначено, що сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України)

Відповідно до ч.2 та 3 ст. 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

В силу глави 3 ЦК України та статей 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно ЦПК України, в межах заявлених вимог, в тому числі і щодо способу захисту, і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 78 Цивільного процесуального кодексу України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2 Цивільного процесуального кодексу України)

За нормою статті 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини другої ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідач ОСОБА_2 , будучи військовозобов`язаним та з травня 2024 року мобілізованим до лав ЗСУ, зник безвісти 11.11.2024 року в районі населеного пункту Рівнопіль, Волноваського району, Донецької області під час виконання військового обов`язку, що в даному випадку є поважною причиною його тимчасової відсутності за зареєстрованим місцем проживання, а житлове приміщення, яке він займав до призову на військову службу під час мобілізації, повинно за ним зберігатися.

Відповідно до положень ст.141 Цивільного процесуального кодексу України, в разі відмови у задоволенні позовних вимог, судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 64, 65, 71, 72 Житлового кодексу УРСР, ст.ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 259, 263-265, 273, 280, 284, 288, 354,355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складений 26 грудня 2025 року.

С у д д я: