Постанова від 29 грудня 2025 р. у справі №480/3016/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2025 р. Справа № 480/3016/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2025, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, повний текст складено 18.09.25 у справі № 480/3016/25

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_4 , Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 "

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі за текстом також – відповідач), у якому просив:

- зобов`язати Міністерство оборони надати юридичне підтвердження законності перебування позивача на посаді у Збройних Силах України, враховуючи рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024, та згідно рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 у справі № 480/9237/23;

- відновити права позивача згідно Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме відновити право не проходити військову службу, зобов`язати надати законну відстрочку;

- надати юридичну оцінку та описати порушення чинного законодавства з боку Міністерства оборони України, що не зважаючи на численні звернення, як до самого Міністерства оборони, так і до його структурних підрозділів з питання відновлення прав позивача та звільнення, по цей день не відновило права позивача.

25.04.2025 від представника позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій останній просив:

- встановити наявність чи відсутність компетенції (повноважень) Міністерства оборони України утримувати позивача на військовій службі, враховуючи рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 та рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 у справі № 480/9237/23;

- визнати бездіяльність Міністерства оборони протиправною по не розгляду всіх звернень позивача і звернень його законного представника згідно довіреності, не вирішенню їх по суті, не наданню обґрунтованої відповіді та відповідне перенаправления цих звернень до інших юридичних осіб, що є структурними підрозділами Міністерства оборони, не наданню аналізу відповідей відповідних підрозділів Міністерства оборони - (забороняється направляти для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються ст. 7, ст. 19 Закону України “Про звернення громадян”) - визнати ці дії протиправними та такими, що істотно порушують чинне законодавство та зобов`язати Міністерство оборони України, його керівника - Міністра оборони України прийняти рішення по всіх питаннях та надати відповідь за змістом звернення заявнику;

- визнати протиправними та скасувати всі накази всіх підрозділів Міністерства оборони України, що стосуються ОСОБА_1 , та зобов`язати відновити його право не проходити військову службу;

- визнати протиправними дії по утриманню позивача на військовій службі, зобов`язанню виконувати накази та розпорядження в структурних підрозділах Міністерства оборони України Збройних Силах України та зобов`язати Міністерство оборони України припинити ці протиправні дії та відновити право не проходити службу, а саме, зобов`язати Міністерство оборони України, Міністра оборони України винести відповідне рішення щодо предмету позову та узагальнити це рішення шляхом внесення в відповідний Наказ Міністра оборони України;

- визнати дії Міністерства оборони протиправними у не виконанні рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 у справі № 480/9237/23 та зобов`язати відновити права позивача згідно Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме, відновити право не проходити військову службу, зобов`язати надати законну відстрочку від призову на військову службу;

- встановити наявність чи відсутність повноважень та описати порушення чинного законодавства з боку Міністерства оборони України, що не зважаючи на численні звернення з 24.04.2023 по теперішній час як до Міністерства оборони України, так і до його структурних підрозділів з питання відновлення прав позивача, надання відстрочки та звільнення, по цей день не відновлено його права.

13.05.2025 від представника позивача до суду надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій останній просив внести уточнення до п. 3 позовних вимог та просив:

- визнати протиправним та скасувати пункт наказу, що стосується позивача - № 93 п. 1, п. 2 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 від 24.04.2023 “Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації” в зв`язку з визнанням дій ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та щодо переміщення ОСОБА_1 у Військову частину НОМЕР_4 для проходження військової служби під час мобілізації.

Як наслідок визнати протиправними, незаконними та скасувати пункти наказів:

1. Наказ № 116 п. 13 командира військової частини НОМЕР_4 від 25.04.2023.

2. Наказ № 399 п. 34 командира військової частини НОМЕР_1 від 05 липня 2023 року.

3. Наказ № 189 п. 26.1 командира військової частини НОМЕР_1 від 05 липня 2023 року.

4. Наказ № 190 п. 34 командира військової частини НОМЕР_4 від 07.07.2023.

5. Наказ № 304 п. 13 командира військової частини НОМЕР_2 від 09.07.2023.

6. Наказ № 310 п. 17 командира військової частини НОМЕР_2 від 12.07.2023.

7. Наказ № 736 командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” від 27 жовтня 2023 року.

8. Наказ № 578 п. 17 командира військової частини НОМЕР_2 від 13.11.2023.

9. Наказ № 580 п. 22 командира військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2023.

10. Наказ № 353 п. 4.1 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2023.

11. Наказ № 223 п. 15 командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” від 21 березня 2024 року.

12. Наказ № 87 п.1 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.03.2024.

13. Наказ № 23 п. 4 командира військової частини НОМЕР_3 від 26.03.2024.

14. Наказ № 46 п. 11 командира військової частини НОМЕР_3 від 17.04.2024.

15. Скасувати інші пункти наказів, що стосуються ОСОБА_1 , що Міністерство оборони України не надало згідно звернень та фактичної відсутності у позивача.

16. Зобов`язати відновити право позивача не проходити військову службу.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 12.06.2025 заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду. Залучено до участі у справі № 480/3016/25 в якості співвідповідачів: Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , Військову частину НОМЕР_3 .

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 25.08.2025, зокрема, залучено до участі у справі № 480/3016/25 в якості співвідповідачів: Військову частину НОМЕР_4 та Оперативне Командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 18 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано пункт п. 1, п. 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 93 від 24.04.2023 “Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації”.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи, зазначає про неповне врахування рішень попередніх судів. Так, суд першої інстанції не врахував, що Міноборони координує діяльність територіальних центрів комплектування та військових частин і тому його участь є необхідною для виконання рішень судів. Також судом порушено принцип ефективного судового захисту (ст. 13 Конвенції про захист прав людини), суд обмежився формальною відмовою, не врахував системну бездіяльність Міноборони, що порушує ст. 19 Конституції України та Закон «Про звернення громадян». Окрім того, судом неправильно витлумачено підстави звільнення з військової служби. Так, суд не врахував ст. 78 КАС України та ч. 7 ст. 23 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», які надають Міноборони контрольні повноваження щодо реалізації рішень про мобілізацію. Основним предметом позову було зобов`язання Міністерства оборони України видати установчий наказ щодо звільнення осіб, що мають право не проходити службу, для вирішення питання колізії, коли військовозобов`язаний має право не проходити службу, а після злочинних дій і мобілізації після зміни статусу на військовослужбовець не має права на звільнення згідно закону. Також суд дійшов помилкового висновку, що територіальні центри та військові частини не є структурними підрозділами Міноборони, що обмежує повноваження центрального органу влади. Окрім того, позивач посилається на неповне застосування принципу ефективного захисту прав. Так, відмова суду врахувати практичне забезпечення прав призвела до непоправних наслідків для позивача, як громадянина, який підлягає мобілізації.

За результатами апеляційного розгляду просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Від представників Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони зазначають, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просять залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У додаткових поясненнях позивач звертає увагу, що у пункті 4 апеляційної скарги та у пункті 3, відповідно, скарги до суду першої інстанції він просить суд визнати протиправними та скасувати всі накази всіх підрозділів Міністерства оборони, що стосуються його, та зобов`язати відновити право не проходити військову службу.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходить військову службу в Збройних силах України.

24.04.2023 ІНФОРМАЦІЯ_5 прийнято наказ № 93, яким п. 2 визначено вважати таким, що убув до Військової частини НОМЕР_4 солдат ОСОБА_1 (а.с. 98).

Також судом установлено, що п. 13 наказу командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) № 116 від 25.04.2023 солдата ОСОБА_1 зараховано у списки особового складу Військової частини НОМЕР_4 та всі види забезпечення, справи та посаду прийняв (а.с. 99, том 1).

П. 34 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 05.07.2023 № 399 солдата ОСОБА_1 призначено командиром механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону НОМЕР_5 окремої механізованої бригади Оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " Сухопутних військ України (а.с. 100 том 1).

П. 26 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 189 від 06.07.2023 солдату ОСОБА_1 присвоєно первинне військове звання офіцерського складу - молодший лейтенант (а.с. 101 том 1).

П. 34 наказу № 190 командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 07.07.2023 ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав та вибув до нового місця служби, з 07.07.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 102 том 1).

П. 13 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 304 від 09.07.2023 з 09.07.2025 ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення (а.с. 103, том 1).

П. 17 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 310 від 12.07.2023 вважати такими, що прибули в район зосередження "Межова" та " ІНФОРМАЦІЯ_6 " з метою безпосередньої участі у бойових діях, забезпечення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування ворожої агресії, в тому числі ОСОБА_1 (а.с. 104, том 1).

П. 4 наказу командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (по особовому складу) № 736 від 27.10.2023 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 звільнено з займаної посади та призначено командиром взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 105, том 1).

П. 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 578 від 13.11.2023 вважати такими, що ОСОБА_1 прибув з району зосередження "Мирноград" (а.с. 106, том 1).

П. 22 наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 580 від 14.11.2023 ОСОБА_1 вважати таким, що вибув до нового місця служби, з 14.11.2023 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 107, том 1).

П. 4 наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 353 від 19.11.2023 вважати ОСОБА_1 таким, що вибув у відрядження (а.с. 108, том 1).

П. 15 наказу командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” № 223 від 21.03.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади та призначено командиром піхотного взводу піхотної роти піхотного батальйону НОМЕР_6 окремої піхотної бригади (а.с. 109, том 1).

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 87 від 25.03.2024 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 110, том 1).

П. 4 наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 23 від 26.03.2024 ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду прийняв, з 26.03.2024 зараховано до списків особового складу військової частини (а.с. 111, том 1).

П. 11 наказу начальника військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) № 46 від 17.04.2024 вважати ОСОБА_1 таким, що посаду прийняв (а.с. 112, том 1).

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі № 480/9237/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) на військову службу під час мобілізації. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо переміщення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) у Військову частину НОМЕР_4 для проходження військової служби під час мобілізації. У задоволенні інших вимог відмовлено (а.с. 17-29, том 1).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі № 480/9237/23 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі 480/9237/23 щодо відмови в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишено без змін (а.с. 6-15, том 1).

Уважаючи протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у звільненні позивача із займаної посади, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом порушеного права.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, враховуючи, що в межах справи № 480/9237/23 суди дійшли висновку про протиправність призову позивача на військову службу та подальше його переміщення з ІНФОРМАЦІЯ_8 , дійшов висновку, що позовні вимоги про скасування п. 1, п. 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 93 від 24.04.2023 “Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації” підлягають задоволенню.

Разом із тим, відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив із їх необґрунтованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Виходячи з положень вказаної норми законодавства, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи у цій частині, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Щодо позовних вимог про встановлення наявності чи відсутність компетенції (повноважень) Міністерства оборони України утримувати позивача на військовій службі, враховуючи рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 та рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 у справі № 480/9237/23, визнання протиправними та скасування всіх наказів всіх підрозділів Міністерства Оборони України, що стосуються ОСОБА_1 , та зобов`язання відновити його право не проходити військову службу, визнання протиправними дій по утриманню позивача на військовій службі, зобов`язанню виконувати накази та розпорядження в структурних підрозділах Міністерства оборони України Збройних Силах України та зобов`язання Міністерство оборони України припинити ці протиправні дії та відновити право не проходити службу, а саме: зобов`язання Міністерство оборони України, Міністра оборони України винести відповідне рішення, щодо предмету позову та узагальнити це рішення шляхом внесення в відповідний Наказ Міністра оборони України, колегія суддів зауважує на таке.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 за № 671 затверджено Положення про Міністерство оборони України (надалі по тексту - Положення № 671).

Відповідно до п. 1 Положення № 67 Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період.

Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Міноборони є уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі державної авіації.

П. 15 Положення № 671 передбачено, що Міноборони є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.

Повноваження Міноборони визначені п.п. 1-119 п. 4 Положення № 671.

Досліджуючи зміст наведених у Положенні № 671 повноважень Міноборони, суд зауважує, що у Міноборони відсутні повноваження щодо звільнення позивача із займаної посади у військовій частині.

Аналогічно, суд звертає увагу позивача, що у Міністерства оборони України відсутні повноваження щодо надання вказівок військовим частинам щодо звільнення військовослужбовців.

Окрім того, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 проходив військову службу безпосередньо в Міністерстві оборони України, зокрема, доказів прийняття Міноборони наказу про прийняття на військову службу, проходження військової служби та переміщення по службі ОСОБА_1 .

Таким чином, будь-які безпосередні правовідносини з приводу прийняття на військову службу, проходження військової служби та переміщення по службі ОСОБА_1 між останнім та безпосередньо Міністерством оборони України матеріали справи не містять.

Обґрунтовуючи позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги, позивач посилається на те, що саме Міністерство оборони України має забезпечити його звільнення та виконання рішень Сумського окружного адміністративного суду та Другого апеляційного адміністративного суду, мотивуючи це лише тим, що у верхній частині кутових штампів військових частин та територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, саме з якими у позивача дійсно мали місце спірні правовідносини, міститься напис «Міністерство оборони України».

Разом із тим, наявність у верхній частині кутових штампів військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України, у тому числі територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, найменування «Міністерство оборони України» пояснюється виконанням відповідачами вимог Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Генерального штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 за № 124.

Так, згідно з п. 2.7.3 Інструкції передбачено, що військові частини (установи) використовують та виготовляють загальний бланк для створення різних видів документів (без зазначення на бланку назви документа (з кутовим штампом) (додаток 9).

Відповідно до додатку 9 Інструкції, передбачений напис під Державним гербом України «Міністерство оборони України Військова частина».

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки та військові частини, з якими у ОСОБА_1 мали місце правовідносини, не є структурними підрозділами Міністерства оборони України і не знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні у Міністерства оборони України.

Окрім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не зазначено конкретної норми чинного законодавства України, якою покладено саме на Міністерство оборони України обов`язок звільнення військовослужбовця із займаної посади, який проходить військову службу у військовій частині.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги у наведеній частині позову є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання дій Міністерства оборони протиправними у не виконанні рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 у справі № 480/9237/23 та зобов`язання відновити права позивача згідно Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме: відновити право не проходити військову службу, зобов`язати надати законну відстрочку від призову на військову службу та встановити наявність чи відсутність повноважень, та описати порушення чинного законодавства з боку Міністерства оборони України, що не зважаючи на численні звернення з 24.04.2023 по теперішній час як до Міністерства оборони України, так і до його структурних підрозділів з питання відновлення прав позивача, надання відстрочки та звільнення, по цей день не відновлено його права, колегія суддів зауважує на таке.

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі № 480/9237/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) на військову службу під час мобілізації. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо переміщення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) у Військову частину НОМЕР_4 для проходження військової служби під час мобілізації. У задоволенні інших вимог відмовлено (а.с. 17-29, том 1).

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі № 480/9237/23 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 щодо зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 виключити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 . В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024 у справі 480/9237/23 щодо відмови в задоволенні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди залишено без змін (а.с. 6-15, том 1).

Колегія суддів звертає увагу позивача, що Міністерство оборони України не було стороною у справі та жодних обов`язків на Міністерство оборони України зазначеними рішеннями судів не покладено.

Відповідно до ч. 7 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на яку посилається позивач в апеляційній скарзі, перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Разом із тим, матеріали справи не місять доказів, що позивач звертався до Міністерства оборони України із заявою про надання відстрочки.

Окрім того, ОСОБА_1 ані в позовній заяві, ані в апеляційній скарзі не зазначає норму чинного законодавства, якою саме на Міністерство оборони України покладено обов`язок вирішення питання про надання відстрочки позивачу.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги у наведеній частині позову є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання бездіяльності Міністерства оборони протиправною по не розгляду всіх звернень позивача і звернень його законного представника згідно довіреності, не вирішенню їх по суті, не наданню обґрунтованої відповіді та відповідне перенаправлення цих звернень до інших юридичних осіб, що є структурними підрозділами Міністерства оборони, не наданню аналізу відповідей відповідних підрозділів Міністерства оборони - (забороняється направляти для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються ст. 7, ст. 19 Закону України “Про звернення громадян”) - визнати ці дії протиправними та такими, що істотно порушують чинне законодавство, та зобов`язати Міністерство оборони України, його керівника - Міністра оборони України прийняти рішення по всіх питаннях та надати відповідь за змістом звернення заявнику, колегія суддів зауважує на таке.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України, в якій просив:

1. Зобов`язати Міністерство оборони надати юридичне підтвердження законності перебування позивача на посаді у Збройних Силах України, враховуючи рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.05.2024, та згідно рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 13.12.2024 у справі № 480/9237/23.

2. Відновити права позивача згідно Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, а саме відновити право не проходити військову службу, зобов`язати надати законну відстрочку.

3. Надати юридичну оцінку та описати порушення чинного законодавства з боку Міністерства оборони України, що не зважаючи на численні звернення, як до самого Міністерства оборони, так і до його структурних підрозділів з питання відновлення прав позивача та звільнення, по цей день не відновило права позивача.

Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом семи днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання уточненої позовної заяви, в якій зазначити:

- вірний статус ОСОБА_1 ;

- визначити позовні вимоги згідно із ч. 1 ст. 5 КАС України;

- власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

25.04.2025 від представника позивача до суду надійшла уточнена позовна заява, в якій останній просив:

- визнати бездіяльність Міністерства оборони протиправною по не розгляду всіх звернень позивача і звернень його законного представника згідно довіреності, не вирішенню їх по суті, не наданню обґрунтованої відповіді та відповідне перенаправления цих звернень до інших юридичних осіб, що є структурними підрозділами Міністерства оборони, не наданню аналізу відповідей відповідних підрозділів Міністерства оборони - (забороняється направляти для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються ст. 7, ст. 19 Закону України “Про звернення громадян”) - визнати ці дії протиправними та такими, що істотно порушують чинне законодавство, та зобов`язати Міністерство оборони України, його керівника - Міністра оборони України прийняти рішення по всіх питаннях та надати відповідь за змістом звернення заявнику.

Суд звертає увагу, що позивачем, на виконання ухвали суду від 17.04.2025, в уточнюючій заяві так і не було зазначено, з якими саме конкретними відповідями відповідачів не погодився ОСОБА_1 .

Разом із тим, ані позовна заява ОСОБА_1 від 15.04.2025, ані позовна заява в новій редакції від 25.04.2025, ані апеляційна скарга не містять жодних обґрунтувань із посиланням на конкретні дати складання та номери відповідей відповідачів щодо протиправності конкретних відповідей відповідачів.

За правилами ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст. 90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Разом з цим варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього.

Крім того, колегія суддів уважає за необхідне зауважити, що положеннями статті 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 124 Основного Закону України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди; юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення; у передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETSN005, ратифікованої Верховною Радою України 17.07.1997, проголошено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп суд зазначив, що частину 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин 1, 2 статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується в конкретних правовідносинах.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості та забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

У пункті 9 частини 5 статті 160 КАС України передбачено, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням прав, свобод або інтересів позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулося порушення її прав.

Разом з цим порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення своїх прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

У даному випадку позивач зазначає про протиправну бездіяльність щодо розгляду всіх його звернень та його представника, не вказуючи при цьому, яких саме звернень та які норми чинного законодавства були порушені отриманими відповідями, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги у наведеній частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання незаконними та скасування пунктів наказів: Наказ № 116 п. 13 командира Військової частини НОМЕР_4 від 25.04.2023, Наказ № 399 п.34 командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 липня 2023 року, Наказ № 189 п. 26.1 командира Військової частини НОМЕР_1 від 05 липня 2023 року, Наказ № 190 п. 34 командира Військової частини НОМЕР_4 від 07.07.2023, Наказ № 304 п. 13 командира Військової частини НОМЕР_2 від 09.07.2023, Наказ № 310 п. 17 командира Військової частини НОМЕР_2 від 12.07.2023, Наказ № 736 командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” від 27 жовтня 2023 року, Наказ № 578 п.17 командира Військової частини НОМЕР_2 від 13.11.2023, Наказ № 580 п. 22 командира Військової частини НОМЕР_2 від 14.11.2023, Наказ № 353 п.4.1 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2023, Наказ № 223 п.15 командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” від 21 березня 2024 року, Наказ № 87 п.1 начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.03.2024, Наказ № 23 п. 4 командира Військової частини НОМЕР_3 від 26.03.2024, Наказ № 46 п. 11 командира Військової частини НОМЕР_3 від 17.04.2024, скасування інших пунктів наказів, що стосуються ОСОБА_1 , та зобов`язання відновити право позивача не проходити військову службу, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до частини 7 статті 26 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений у Положенні про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженому Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 260 Положення № 1153/2008 під час дії особливого періоду військовослужбовці звільняються з військової служби з підстав, визначених статтею 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 26-2 названого Закону.

Порядок звільнення врегульований пунктами 233-243 Положення № 1153/2008.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (надалі, також - Інструкція №170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 12.1 розділу XII Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Згідно з абзацом 2 п. 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII визначені підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Суд наголошує, що серед таких підстав відсутня така підстава для звільнення з військової служби, як визнання в судовому порядку дій ТЦК по мобілізації протиправними.

Так, п. 56 постанови Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23 зроблено висновок, що у контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладену позицію Верховного суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що наведені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо доводів апеляційної скарги про неповне застосування принципу ефективного захисту прав позивача колегія суддів зауважує на таке.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Пунктом 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18 констатується, що "право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними".

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Матеріалами справи підтверджено, що в межах справи № 480/9237/23 суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 відповідно до абз.2 ч.3 ст. 23 Закону України № 3543-XII не підлягав призову на військову службу під час мобілізації та що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ) на військову службу під час мобілізації та переміщення його у Військову частину НОМЕР_4 для проходження військової служби під час мобілізації є протиправними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В даному випадку судом першої інстанції надано ефективний захист порушеного права позивача, з урахуванням висновків судів у справі № 480/9237/23, оскільки скасувавши пункт п. 1, п. 2 наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 № 93 від 24.04.2023 “Про призов військовозобов`язаних на військову службу по мобілізації”, всі подальші накази є нікчемними.

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи позивача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в оскаржуваній частині правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі № 480/3016/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова