Рішення від 30 грудня 2025 р. у справі №357/12846/25 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/12846/25

Провадження № 2-а/357/408/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючий суддя - Кошель Б. І. ,

при секретарі - Кардаш О. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №6 м. Біла Церква за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: поновити строк для звернення з адміністративним позовом; визнати протиправною та скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 № 1551 від 27 травня 2025 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі частини 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та закрити провадження у справі; судові витрати стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що згідно з Постановою, 15 травня 2025 року близько 06:40 по АДРЕСА_1 Позивач не мав при собі військово-облікового документа та не пред`явив його на вимогу поліцейського в особливий період, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Позивач категорично не погоджується з викладеними у постанові відомостями щодо нібито вчиненого правопорушення та водночас зазначає наступне. Дійсно, 15 травня 2025 року близько 06:40 Позивач перебував на вулиці у м. Біла Церква Київської області, де до нього на автомобілі під`їхали представники ІНФОРМАЦІЯ_2 у супроводі поліцейського, які вийшовши з автомобіля пред`явили вимогу надати військово-обліковий документ для ознайомлення. Позивач, маючи при собі військовий квиток серії НОМЕР_1 , виданий ІНФОРМАЦІЯ_3 27 травня 1992 року, виконав цю вимогу та пред`явив документ для повного ознайомлення зазначеним особам. Однак представники ІНФОРМАЦІЯ_2 та поліцейський повідомили, що пред`явлений документ нібито не відповідає встановленому зразку, у зв`язку з чим зазначили, що Позивач не має при собі належного військово-облікового документа. Надалі, для встановлення облікових даних та перевірки відомостей, Позивача було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_2 , де була ініційована процедура проходження військово-лікарської комісії з метою визначення ступеня придатності до військової служби. При цьому жодного розгляду адміністративної справи за фактом нібито непред`явлення військово-облікового документа в присутності Позивача не проводилось. Позивачу не відомо, чи складався протокол про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, які докази були зібрані у справі, коли відбувався розгляд, чи вчинялися дії для належного повідомлення Позивача про розгляд справи, та до 05 серпня 2025 року не було відомо, яке саме рішення було прийнято. Лише 05 серпня 2025 року Позивач дізнався про те, що нібито був визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і що нібито добровільно не сплатив штраф, унаслідок чого виник борг, який наразі підлягає примусовому стягненню органами державної виконавчої служби. Позивач зазначає, що наявний у нього та пред`явлений на вимогу військовий квиток серії НОМЕР_1 відповідно до положень чинного законодавства є дійсним, безстроковим, таким, що не підлягає обов`язковій заміні, та визнається усіма органами військового управління, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підрозділами поліції, іншими установами та організаціями. У зв`язку з цим твердження, висунуте на адресу Позивача 15 травня 2025 року про нібито недійсність пред`явленого ним військового квитка, на переконання Позивача, є необґрунтованим і було використано як формальний привід для його доставлення до приміщення ТЦК та СП. Фактичні дії, що здійснювалися щодо нього після цього, а також їх послідовність, свідчать про імовірну мету – призов Позивача на військову службу за мобілізацією. При цьому процедура притягнення Позивача до адміністративної відповідальності була грубо порушена, оскільки Позивач був позбавлений можливості ознайомитися з матеріалами справи, надати пояснення, заявити клопотання, скористатися правничою допомогою та реалізувати інші процесуальні права, гарантовані законодавством України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2025 головуючим суддею визначено Кошеля Б.І. та матеріали передані для розгляду.

Ухвалою від 22 серпня 2025 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одночасно було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_4 належним чином завірені копії матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на підставі яких було прийнято постанову №1551 від 27.05.2025 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в справі матеріалами.

Представник відповідача отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 01.09.2025, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке було повернуто суду 05.09.2025.

Судом 09.09.2025 р. за вх..№51394 отримано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача Охрменко Д. В., який діє на підставі довіреності, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. У відзиві зазначив, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії БЦРТЦК № 1551 від 15.05.2025 року (надалі - Протокол) Позивач 15.05.2025 року близько 06 год. 40 хв. по АДРЕСА_2 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його уповноваженій особі, чим порушив вимоги ч. 6 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Відповідно до ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Відповідно до Протоколу Позивач був повідомлений про те, що о 11 год. 30 хв. 27.05.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ), каб. 30 відбудеться розгляд справи про адміністративне правопорушення, однак не з`явився у визначену дату та час. Позивач в присутності двох свідків відмовився від підписання протоколу. За порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, настає адміністративна відповідальність за ч. 3 статті 210-1 КУпАП. Враховуючи вищевикладене, вважає, що Постанова винесена відповідного до вимог чинного законодавства України.

Позивач направив до суду відповідь на відзив, яка була зареєстрована канцелярією суду 11.09.2025 р. за вх..№51802, в якій зазначив, що у Протоколі зазначено, що до нього додаються рапорт та копія єДокумента. Водночас ані суду, ані Позивачу ці додатки для ознайомлення надані не були, що унеможливлює перевірку правильності та повноти відомостей, зазначених у Протоколі, і порушує принципи процесуальної справедливості та право Позивача на доступ до всіх доказів, що є підставою для формування власних заперечень та позиції у справі. У Протоколі зазначено, що він складений стрільцем-помічником гранатометника 3 роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 , солдатом ОСОБА_2 . Водночас суду та Позивачу не надано жодних доказів того, що зазначена особа мала повноваження складати Протокол у порядку, визначеному Наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3. Крім того, Відповідач не надав суду відеозапису нібито факту непред`явлення військово-облікового документа на вимогу поліцейського, що суперечить вимогам доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При цьому, згідно з ч. 3 ст. 257 КАС України при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частиною 4 ст. 257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, приписами КАС України визначено вичерпний перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження, при цьому всі інші справи можуть розглядатися судом як за правилами спрощеного позовного провадження, так і за правилами загального, у разі, якщо через складність або інші обставини таких справ недоцільно здійснювати їх розгляд у спрощеному позовному провадженні.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 262 КАС України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засідання з повідомленням сторін, якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

При цьому, суд звертає увагу, що дослідження доказів здійснюється судом не залежно від того в порядку якого позовного провадження здійснюється розгляд справи, чи то в порядку письмового провадження, чи то у відкритому судовому засіданні.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи та надавши їм належну правову оцінку, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч.2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Позивач при зверненні до суду з адміністративним позовом просив поновити строк звернення до суду, оскільки оскаржувану постанова про притягнення до адміністративної відповідальності винесена 27.05.2025, при цьому позивач її не отримував та про її існування не знав, однак дізнався про постанову 05.08.2025 і з даним позовом звернувся до суду 11.08.2025, про що свідчать матеріали справи.

Згідно ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, суд знаходить поважними причини пропуску строку для звернення до суду із позовною заявою про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, так як позивач пропустив їх з поважних причин, оскільки відсутні докази вручення позивачу Постанови № 1551 від 27.0504.2025 в інший період часу, ніж вказує сам позивач.

Судом встановлено, що постановою № 1551 від 27.0504.2025 громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Оскаржувана постанова відносно позивача складена начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_3 .

В оскаржуваній позивачем постанові зазначено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення, 15.05.2025 близько 06:40 год. 06.04.2025, по АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_1 не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого працівника ТЦК та СП, в особливий період, порушивши вимоги ч.6 ст. ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до вказаної постанови, визнано ОСОБА_1 винним у вчинені правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень. Зазначено, що постанова набуває законної сили 07.06.2025.

Звертаючись до суду з даним адміністративним позовом, представник позивача наголошує на тому, що вказана постанова була винесена безпідставно, тому повинна бути скасованою, а провадження закрито.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Зі змісту ст. 9 КУпАП слідує, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст.10 КУпАП).

Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності ( ст. 7 КУпАП).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Порядок та підстави притягнення до адміністративної відповідальності регулюються КУпАП.

Як передбачено ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, одним із принципів, яким повинно відповідати рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правових відносинах щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, є принцип обґрунтованості.

Принцип обґрунтованості прийнятого рішення, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення або вчинення дії, вимагає від суб`єкта владних повноважень (в тому числі, при притягненні особи до адміністративної відповідальності) враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих рішень, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення суб`єкта владних повноважень, в тому числі рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, повинно бути вмотивованим.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративні правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Відповідно до ст. 210-1 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Відповідно до ч. 2 ст. 255 КУпАП, у справах про адміністративні правопорушення, розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях 222 - 244-21, 244-24 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені на те посадові особи цих органів.

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно ч. 1 ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст.ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації передбачені статтею 22 Закону № 3543 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Так, частина 6 статті 22 Закону № 3543 передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника ТЦК або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби.

Даний обов`язок чітко встановлений Правилами військового обліку, які затверджені Постановою КМУ №1487, а також Постановою КМУ № 560.

Відсутність такого документа або його не надання на вимогу уповноважених осіб є порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію.

Під час перевірки документів уповноважений представник ТЦК або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

При цьому, в даній статті унормовано, що вимоги, зазначені у частині 6 статті 22 Закону № 3543, стосовно проведення уповноваженими представниками ТЦК фото- і відеофіксації процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 року згідно із Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX.

Водночас, з боку відповідача не було надано підтвердження ( зафіксованого ), що позивач не надав для пред`явлення військово-обліковий документ.

Не було додано підтвердження ( зафіксованого ) не пред`явлення з боку позивача військово-обліковий документ і до відзиву, який був отриманий судом 09.09.2025.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами (фото або відеозаписом правопорушення).

Аналогічна правова позиція викладена колегією суддів Шостого апеляційного адмінсуду у постанові від 20 січня 2025 року по цій справі № 712/9381/24.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі № 295/3099/17.

Такої ж правової позиції дотримується і Верховний суд у постанові від 08 липня 2020 року по справі № 463/1352/16-а, в якій зазначив, що «процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень чинного на момент виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача як на суб`єкта владних повноважень.

У практиці Європейського Суду з прав людини існує тенденція поступової універсалізації понять «обвинувачення за адміністративним проступком» та «обвинувачення, які мають ознаки злочину», залежно від ступеня їх суспільної небезпеки (рішення у справі «Лутц проти Німеччини», «Отцюрк проти Німеччини», «Девеєр проти Бельгії», «Адольф проти Австрії» та інші), отже, адміністративне обвинувачення має бути доведено державою, в особі уповноважених на те посадових осіб, а тому особа, яка притягається до адміністративної відповідальності не зобов`язана доводити свою невинуватість.

Суд наголошує на тому, що провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного спливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

На підставі відповідної практики ЄСПЛ можна зробити однозначний висновок, що суд не має права перебирати на себе функцію обвинувача у справах про адміністративні правопорушення, які в розумінні Конвенції прирівнюються до кримінального провадження, оскільки в такому випадку суд перестає бути незалежним та неупередженим органом з розгляду спорів, що є безумовним порушенням ст. 6 Конвенції в частині права кожного на справедливий суд.

В такому випадку суд позбавлений можливості самостійно здійснювати збір додаткових доказів, що підтверджували б або спростовували б вину правопорушника, а отже судовий розгляд здійснюється на підставі наданих суду матеріалів.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Вищевказаний принцип знайшов відображення і в рішеннях Європейського Суду з прав людини («Капо проти Бельгії», 42914/98, 13.01.2005року, «Радіо Франс проти Франції», 53984/00, 30.03.2004 року…) за якими прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення.

У рішенні від 10 лютого 1995 року у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст. 32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів:(п.45 Рішення ЄСПЛ у справі «Бочаров проти України» від 17.06.2011 р., заява №21037/05;п,53 Рішення ЄСПЛ у справі «ОСОБА_3 проти України» від 15.10.2010 р., заява №38683/06; п.75 Рішення ЄСПЛ у справі «Огороднік проти України» від 05.05.2015 р., заява № 29644/10; п.52 Рішення ЄСПЛ у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013 р., заява №12167/04).

Враховуючи вищенаведене, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, факт вчинення позивачем правопорушення, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.

Аналізуючи зібрані по справі докази, в їх сукупності, з урахуванням вищенаведеного та встановленого, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об`єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а тому постанова підлягає скасуванню, з закриттям провадження.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, шо допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п. 34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09 червня 1998 року, п. 54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19 лютого 2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги відсутність належних доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення, суд дійшов висновку, що адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення є такою, що підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється за подання до суду, зокрема, позовної заяви.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №543/775/17 вказала на те, що судовий збір за подання позовної заяви у справах щодо накладення адміністративного стягнення складає 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605,60 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір з урахуванням положень ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в сумі 484,48 грн.

Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а відповідач є суб`єктом владних повноважень, то судовий збір в розмірі 484,48 грн, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з відповідача на користь позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 19, 55, 62 Конституції України, ст. ст. 2, 5, 9, 44, 69, 77, 90, 124, 126, 132, 139, 159, 171, 205,242, 229, 250, 257, 262, 268, 286 КАС України, ст. ст. 6, 7, 9, 10, 210, 235, 245, 247, 251, 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про судовий збір», суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити.

Постанову №1551 від 27.05.2025 про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП України,- скасувати.

Закрити справу про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 484,48 грн на користь ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково протягом десяти днів з дня його складення (підписання) до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; адреса: АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_3 .

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 ; адреса: АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ: НОМЕР_2 .

СуддяБ. І. Кошель