Рішення від 30 грудня 2025 р. у справі №520/30113/25 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2025 р. № 520/30113/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії №047350008848 від 16.09.2025 Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди військової служби в особливий період з 11.05.2023 по 31.05.2023, з 07.06.2023 по 30.06.2023, з 05.07.2023 по 31.07.2023, з 05.08.2023 по 31.08.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.08.2025 по 31.08.2025 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з дня звернення до територіального органу Пенсійного фонду України - 08.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області прийнято протиправне рішення рішення про відмову йому в призначенні пенсії № 047350008848 від 16.09.2025. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 24.11.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Витребувано в ОСОБА_1 докази реєстрації його місця проживання на території Харківської області. Зобов`язано ОСОБА_1 подати до суду витребувані документи протягом семи календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження доставлена відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Позивачу копія ухвали надіслана засобами поштового зв`язку за адресою, зазначеною в позовній заяві, та копія такої ухвали отримана позивачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений строк не подав, однак надіслав до суду заяву про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву у зв`язку з неможливістю ознайомлення зі змістом позовної заяви та додатками до неї.

Судом було встановлено, що у зв`язку зі збоєм програми "Діловодство спеціалізованого суду" копія позовної заяви з доданими до неї документами не була доставлена Головному управлінню Пенсійному фонду України в Хмельницькій області до електронного кабінету ЄСІТС, тому позовна заява з доданими до неї документами була направлена засобами поштового зв`язку на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області та отримана відповідачем 15.12.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У зв`язку з викладеним, ухвалою від 18.12.2025 було поновлено Головному управлінні Пенсійного фонду України в Хмельницькій області строк на подання відзиву на адміністративний позов.

Копія ухвали суду від 18.12.2025 про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву надіслана відповідачу через систему "Електронний суд" та відповідач копію такої ухвали отримав 18.12.2025 о 20:50, що підтверджується довідкою про доставку до електронного кабінету ЄСІТС.

Враховуючи те, що відповідач отримав копію позовної заяви з доданими до неї документами 15.12.2025, строк на подання відзиву на позовну заяву відповідачу був встановлений до 30.12.2025 включно.

Станом на день ухвалення судом рішення у справі відзив на позовну заяву від відповідача до суду не надходив.

Згідно з ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

З урахуванням ухвали про поновлення відповідачу строку на подання до суду відзиву на позовну заяву, розгляд справи здійснюється після закінчення строку на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

Позивач 08.09.2025 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням ГУ ПФУ в Хмельницькій області № 047350008848 від 16.09.2025, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно з ч. 3 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу - 25 років. (а.с. 62)

У вказаному рішенні зазначено, що страховий стаж особи з урахуванням роботи за Списком № 1 становить 54 роки 3 місяці 29 днів, пільговий стаж особи становить 24 роки 7 місяців 29 днів, у тому числі: на підземних і відкритих гірничих роботах (постанова № 202) - 22 роки 21 день; навчання за фахом - 3 місяці 7 днів, військова служба в особливий період - 2 роки 4 місяці 1 день. За доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди. До пільгового стажу не зараховано періоди військової служби в особливий період з 11.05.2023 по 31.05.2023, з 07.06.2023 по 30.06.2023, з 05.07.2023 по 31.07.2023, з 05.08.2023 по 31.08.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.08.2025 по 31.08.2025, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Не погодившись з вказаним рішенням відповідача про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України громадянам гарантується право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За змістом п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Спеціальним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), яким визначено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (абзац перший частини другої статті 24 Закону № 1058-ІV).

Відповідно до ч.1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 114 Закону №1058-IV працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Статтею 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Також, цією статтею закону передбачено види військової служби, до яких зокрема віднесено й військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Час навчання в професійно-технічному навчальному закладі, час проходження строкової військової служби, а також час проходження військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», які зараховуються до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, не повинні перевищувати наявного стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України «Про оборону України», зараховується до їх вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Статтею 57 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено пільги по обчисленню стажу за час перебування у складі діючої армії, та встановлено, що час служби зараховується до стажу роботи на пільгових умовах, у порядку, встановленому для обчислення строків цієї служби при призначенні пенсії за вислугою років військовослужбовцям.

Із матеріалів справи судом встановлено, що позивач до військової служби працював на підземних роботах.

У спірні в даній справі періоди, а саме з 11.05.2023 по 31.05.2023, з 07.06.2023 по 30.06.2023, з 05.07.2023 по 31.07.2023, з 05.08.2023 по 31.08.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.08.2025 по 31.08.2025, позивач перебував на військовій службі, що підтверджується відомостями військового квитка позивача.

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини, суд дійшов висновку, що період проходження строкової військової служби підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи за Списком № 1, з наявності факту працевлаштування особи на момент призову на посаді, яка дає право на пенсію на пільгових умовах.

Разом з тим позивачу відмовлено в зарахуванні до пільгового стажу періодів військової служби в особливий період з 11.05.2023 по 31.05.2023, з 07.06.2023 по 30.06.2023, з 05.07.2023 по 31.07.2023, з 05.08.2023 по 31.08.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.08.2025 по 31.08.2025, оскільки відсутня інформація про сплату внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Щодо доводів відповідача про відсутність сплати страхових внесків за спірні періоди, суд зазначає, що періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні. Не перерахування роботодавцем страхових внесків до Пенсійного фонду, які утримувалися роботодавцем із заробітної плати, не може бути підставою відмови у зарахуванні стажу у відповідні періоди роботи, оскільки відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, так як саме воно нараховує страхові внески із заробітної плати застрахованої особи.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а.

Отже, зазначені доводи відповідача судом не приймаються до уваги.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У контексті досліджуваного правого регулювання слід відзначити, що право органів, які призначають пенсію, вимагати від фізичних осіб дооформлення прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі, не повинно нівелювати обов`язок пенсійного органу щодо установлення права особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

У даному випадку орган пенсійного забезпечення не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей або додаткових документів, на підставі яких можна було б переконатися у достовірності інформації щодо спірних періодів проходження військової служби позивачем.

Враховуючи зазначене вище, суд доходить висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком за № 047350008848 від 16.09.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини третьої-четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм вбачається, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що враховуючи обставини цієї справи, а також межі позовних вимог, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача від 13.08.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Оскільки відповідачем при перевірці документів позивача не було надано належну оцінку його періодам роботи, що мають бути зараховані до страхового стажу позивача, то вимоги про зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача є передчасними та відповідні питання мають вирішуватися ГУ ПФУ у Хмельницькій області (як органом, визначеним за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача) при повторному розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 08.09.2025.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 14000,00 грн суд зазначає таке.

Позивачем на підтвердження витрат з оплати правничої допомоги, понесених ним при розгляді позовної заяви в суді, подано копії наступних документів: договору про надання правової допомоги № 28102515/б від 08.10.2025; акту приймання-передачі наданих послуг від 12.11.2025. (а.с. 60-61)

Згідно договору про надання правової допомоги № 28102515/б від 08.10.2025 вбачається, що позивачем укладено відповідний договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , згідно якого останній взяв на себе зобов`язання з підготовки проекту позовної заяви. Розмір оплати послуг згідно договору визначено в сумі 14 000,00 грн. Згідно акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що ФОП ОСОБА_2 надані позивачу послуги зі складання позовної заяви на суму 14 000,00 грн.

Досліджуючи надані позивачем документи в якості доказів понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 КАС України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною сьомою ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев`ята статті 139 КАС України).

Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Тлумачення наведених вище норм дає підстави для висновку, що до судових витрат на професійну правничу допомогу віднесено витрати на правничу допомогу адвоката, і така допомога повинна надаватися саме тим адвокатом, з яким укладено договір про надання правової допомоги або з відповідним адвокатським бюро чи об`єднанням.

Згідно договору № 28102515/б про надання правової допомоги/юридичних послуг від 08.10.2025 позивачем було укладено відповідний договір з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду України від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зазначено, що витрати на юридичні послуги, надані стороні у справі іншою, ніж адвокат, особою, не належать до витрат на професійну правничу допомогу.

У матеріалах справи відсутні докази, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 є адвокатом.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000,00 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області (вул. Гната Чекірди, буд. 10, м. Хмельницький, 29005, ЄДРПОУ 21318350) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком № 047350008848 від 16.09.2025.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із дня звернення до територіального органу Пенсійного фонду України від 08.09.2025, з урахуванням висновків суду в даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН