Рішення від 30 грудня 2025 р. у справі №420/40734/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/40734/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2025 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить суд:

- зобов`язати Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) зняти (скасувати) арешт зареєстрований 05.09.2007 на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 16681580), яка належить ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі постанови № В/8-845 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 397875 від 30.08.2007 року, реєстраційний номер обтяження: 5605016.

Ухвалою від 12.12.2025 відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись з урахуванням особливостей 287 КАС України. Судове засідання призначено на 29.12.2025.

Ухвалою суду від 29.12.2025 клопотання представника позивача про призначення судового засідання в режимі відеоконференції – задоволено. Розгляд справи № 420/40734/25, призначений на 29 грудня 2025 року о 11 годині 30 хвилин вирішено здійснювати в режимі відеоконференції поза межами суду.

29.12.2025 відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення останнього повідомлявся належним чином. Представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку письмово провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

За приписами частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Згідно частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що судовим наказом Приморського районного суду м. Одеси за № 2-Н-1750/2007 виданого 21.03.2007 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ЗАТ «УМЗ» грошову суму у розмірі 934,72 гривень. На підставі вищевказаного судового наказу державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції в м. Одесі, було відкрито виконавче провадження № В/8-485, під час примусового виконання якого, було накладено арешт на належну на праві власності ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , згідно постанови №В/8-485 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 397875 від 30.08.2007 року (додається), яка 05.09.2007 року зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно Сьомою одеською державною нотаріальною конторою, реєстраційний номер обтяження: 5605016. Представник позивача зазначає, що зі змісту мотивувальної частини постанови №В/8-485 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії АН № 397875 від 30.08.2007 року, вбачається, що боржником 30.07.2007 року було перераховано на рахунок відділу грошова сума у розмірі 934,71 грн., яка була розподілена належним чином, проте не було сплачено суму виконавчого збору та витрат, пов`язаних із проведенням виконавчих дій, з метою забезпечення виконання яких і було накладено арешт на належну боржнику квартиру позивача.

Заявою від 30.09.2025 позивач, в особі представника, звернувся до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), згідно якої просив винести постанову про зняття арешту з квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 16681580), яка належала ОСОБА_1 , в обґрунтування якої зазначила, що факт сплати основного боргу на користь стягувача у виконавчому провадженні підтверджується мотивувальною частиною самої постанови №В/8-485 від 30.08.2007 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а також зазначила, що з метою зняття арешту з майна, позивачем було сплачено суму виконавчого збору у розмірі 93,47 гривень, що становить 10% від суми боргу, та витрат пов`язаних із проведенням виконавчих дій, у розмірі 120,00 гривень, про що було надано квитанцію. Однак, листом від 27.11.2025 № 212184 відповідач повідомив про неможливість зняття арешту з майна боржника за виконавчим провадженням, та у зв`язку із тим, що у Автоматизованій системі виконавчого провадження не значиться відомостей про вищевказане виконавче провадження, через що неможливо перевірити інформацію про зарахування коштів в сумі 934,71 грн., оскільки книги обліку депозитних сум відділу знищено за строком їх зберігання, а позивачем не надано підтвердження оплати коштів в сумі 934,71 грн.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № В/8-485 від 30.08.2007 (АН № 397875), винесеною державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Малиновського районного управління юстиції у м. Одесі Главацьким Ю.А. накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 . , в межах суми боргу, виконавчого збору та можливих витрат виконавчого провадження.

Згідно вказаної постанови, боржником, 30.07.2007 перерахована на рахунок відділу грошова сума у розмірі 934,71 грн, яка в свою чергу розподілена належним чином. Однак, відповідно до винесених постанов боржник повинен сплатити виконавчий збір та витрати пов`язані з проведенням виконавчих дій.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 10.09.2025 №442866313 підтверджується накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідно до квитанції №2288200761963935 від 30.09.2025 ОСОБА_1 здійснено сплату виконавчого збору у розмірі 93,47 грн та витра у розмірі 120,00 грн за виконавчим провадженням №В/8-485.

На запит представника позивача щодо зняття арешту та вчинення дій щодо реєстрації припинення обтяження нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідачем листом від 27.11.2025 №212184 повідомлено, що матеріали виконавчого провадження №В/8-485 в Автоматизованій системі виконавчих проваджень не значиться, що не дає можливості визначити за яким саме виконавчим документом здійснювалось примусове виконання вимог виконавчого документа. Зазначено також, що відповідно до АСВП не можливо встановити які саме витрати виконавчого провадження були винесені в межах виконавчого провадження №В/8-485, а також неможливо перевірити інформацію про зарахування коштів 30.07.2007 у розмірі 934,7 грн, оскільки книги обліку депозитних сум відділу знищено за строками їх зберігання в органах державної виконавчої служби.

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок примусового виконання рішень визначений Законом України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року №606-XIV (далі - Закон №606-XIV), що був чинний на момент відкриття виконавчого провадження, у якому було накладено арешт на нерухоме майно позивача, втратив чинність 05.01.2017.

Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Частиною 1 статті 11 Закону №606-XIV встановлено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 5 частини 3 статті 11 Закону №606-XIV, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно з частиною другою статті 25 Закону №606-XIV за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Процедура накладення арешту на майно боржника врегульована статтею 57 Закону №606-XIV. Частинами 1 та 2 вказаної статті було передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Системний аналіз вказаних норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону №606-XIV підлягає примусовому виконанню.

Разом з тим, відповідачем не надано доказів існування на момент розгляду спору у суді виконавчих проваджень, у межах яких позивач виступає боржником та накладено арешт на його майно.

Стаття 41 Конституції України встановлює, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

Відповідно до положень пунктів 9.9, 9.10 Порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від25.12.2008 №2274/5, передбачено, що строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить 3 (три) роки, крім виконавчих проваджень, завершених за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить 1 (один) рік. Обчислення строків зберігання документів проводиться з 1 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством. державному виконавцеві.

Завершені виконавчі провадження включаються в акт про вилучення виконавчих проваджень для знищення, якщо передбачений для них строк зберігання закінчився до 1 січня року, в якому складений акт.

Виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчилися, підлягають знищенню після затвердження акта про вилучення виконавчих проваджень для знищення керівником органу державної виконавчої служби, підпис якого скріплюється печаткою.

Статтею 38 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на момент існування виконавчого провадження відносно позивача, у разі закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону, крім направлення виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону, припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку з завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Аналогічні норми містить й чинна редакція Закону України від 02.06.2016 №1404 «Про виконавче провадження».

Так, відповідно до статті 50 Закону України від 21.04.1999 №606 «Про виконавче провадження» визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

У частині 1 статті 40 Закону України від02.06.2016 №1404 «Про виконавче провадження» вказано, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

З аналізу наведених норм законодавства, чинного як на момент накладення арешту, так і на момент розгляду справи в суді, вбачається, що знищенню підлягають тільки завершені виконавчі провадження, строки зберігання яких закінчились, а тому, з урахуванням повідомлення відповідача про знищення виконавчих проваджень, та відсутності виконавчих проваджень відносно позивача, суд приходить до висновку, що виконавче провадження, в якому накладено арешт, є завершеним, що в свою чергу мало стати наслідком для зняття накладеного на арешту.

Відповідно до статті 59 Закону №1404 особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10,15 частини першої статті 34 цього Закону.

У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного участині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; підстави, передбаченіпунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеногочастиною першою

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону №1404-VІІІ підлягає примусовому виконанню. В свою чергу, відсутність виконавчого провадження свідчить про відсутність правової підстави для здійснення примусового виконання рішення, а отже і відсутність правової підстави для забезпечення його реального виконання.

Разом з тим, до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження того, що на даний час відносно позивача відкриті будь-які виконавчі провадження. Навпаки, у листі від 27.11.2025 відповідач зазначає про відсутність в Автоматизованій системі виконавчих проваджень виконавчого провадження №В/8-485.

Крім того, відповідачем не надано до суду жодного доказу, з якого можливо встановити наявність будь-якої непогашеної заборгованості у позивача, яка може бути стягнута у примусовому порядку.

Натомість, з постанови №В/8-485 вбачається, що боржником 30.07.2007 на рахунок відділу перерахована грошова сумі у розмірі 934,71 грн, яка розподілена належним чином. Крім того, позивачем 30.09.2025 сплачено 93,47 грн виконавчого збору та 120,00 грн витрат пов`язаних з проведенням виконавчих дій.

В свою чергу, суд зауважує, що наявність арешту на майно позивача порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю (стаття 41 Конституції України).

Аналіз положень Закону №1404-VIII, зокрема приписів статей 13, 18, 37, 40, вказує на те, що посадові особи органу ДВС діють лише в рамках відкритих виконавчих проваджень, а повноваження державного виконавця як щодо накладення арешту на майно, так і щодо його скасування можуть бути реалізовані ним винятково під час здійснення виконавчого провадження.

Визначений частиною 4 статті 59 Закону №1404-VIII перелік підстав для зняття виконавцем арешту з майна (коштів) боржника є вичерпним, а згідно з частиною 5 цієї статті - у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Таким чином, способом захисту права власника арештованого майна, є зняття арешту з майна та прийняття державним виконавцем відповідної постанови; при цьому право на звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, не пов`язано з правомірністю такого арешту.

Аналогічна правова позиція висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від22.04.2014 №К/800/18629/13.

Законні права та інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, насамперед порушуються наявністю у відповідних реєстрах інформації про державну реєстрацію обтяжень, а саме: арешту його майна, номер запису про обтяження №5605016.

Оскільки позивач є власником майна, на яке накладено арешт згідно, з метою захисту його права, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про зняття арешту.

Відповідно до статті 59 частини 2 Закону №1404-VIII у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є: 1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав; 2) нотаріус; 3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Пунктом 1 частини 2 статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі судового рішення щодо набуття, зміни або припинення обтяження речових прав на нерухоме майно, що набрало законної сили.

Рішення суду про зняття арешту з майна є підставою для припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, реєстрація чого відноситься до повноважень державного реєстратора.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для існування у реєстрі запису про наявність арешту належного позивачу нерухомого майна, а відповідно позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд вважає необхідним у відповідності до вимог статті 139 КАС України стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача судовий збір в розмірі 968,96 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65036, м. Одеса, вул. Старицького, буд. 10 А, код ЄДРПОУ 41405463) про зняття арешту - задовольнити.

Зобов`язати Хаджибейський відділ державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт зареєстрований 05.09.2007 на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 , на підставі постанови № В/8-845 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження серії, реєстраційний номер обтяження: 5605016.

Стягнути з Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65036, м. Одеса, вул. Старицького, буд. 10 А, код ЄДРПОУ 41405463) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 968,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана відповідно до положень частини 6 статті 287 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.