Рішення від 30 грудня 2025 р. у справі №420/19866/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19866/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 грудня 2025 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці, в якому позивач просить суд:

визнати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900266/2 від 29.04.2025 протиправним та скасувати.

В обґрунтування вимог позову зазначається, що внаслідок неправомірних дій відповідача, на позивача, як на імпортера, було покладено додатковий фінансовий тягар у вигляді митних платежів та зборів у розмірі 193 215,7 грн. При цьому, закон містить вичерпний перелік підстав для витребування додаткових документів на підтвердження митної вартості товарів. повідомлення відповідача про витребування документів, містило вимогу надати документи, які визначені у ч. 2, 3 ст. 53 МК України, тобто повторно основні та додаткові документи. Відповідачем у повідомлені про витребування документів не було зазначено які саме відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів – відсутні; проігноровано документи, надані позивачем, якими підтверджується як ціна товарів так і розмір фактично здійсненої оплати за ці товари; не зазначено конкретних розбіжностей щодо числових значень складових митної вартості імпортованих товарів. Відповідачем було формально витребувано додаткові документи, які передбачені статтею 53 МК України без зазначення будь-яких розбіжностей у числовому виразі задекларованої Позивачем митної вартості, тому такий запит Відповідача не мав на меті та на стосувався наміру визначення митної вартості товару.

Також, позивач вказав, що позивачем було подано всі документи, які вимагаються ч. 2 ст. 53 МК України для підтвердження митної вартості товарів. Документи, подані позивачем до митного органу з метою підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, відповідають переліку документів, встановлених ч. 2 ст. 53 МК України, не містять розбіжностей, а зазначені в них відомості піддаються обчисленню. Позивач вважає, що подані ним документи є належними та достатніми для підтвердження визначеної митної вартості товару за основним методом – ціною договору. Висновок Відповідача про неможливість визначення митної вартості товару за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, Позивач вважає необґрунтованим, а застосування резервних методів неправомірним.

На підставі викладеного та не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Ухвалою суду від 30.06.2025 року прийнято адміністративний позов до провадження та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідачем до суду подано відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача зазначив, що Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.

Представник відповідача у відзиві також зазначає, що витребування додаткових документів у позивача було обумовлене необхідністю оцінки наявних ризиків щодо можливого заниження митої вартості, необхідністю у зв`язку з цим перевірки даних щодо правильності формування ціни на задекларований товар, а також підтвердження того наскільки обґрунтованим є декларування митної вартості товару за ціною, нижчою аніж та що вже наявна в митного органу, а також законодавчо закріплене право митного органу упевнитись в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих для цілей визначення митної вартості, яке кореспондується з обов`язком декларанта надавати відомості для підтвердження митної вартості, які повинні базуватися на підтверджених документально об`єктивних даних, та піддаватися обчисленню. Однак, позивач не надав жодних витребуваних документів, не спростував сумнівів митниці щодо заявленої митної вартості та не довів, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів, що не дало можливості митниці перевірити декларування всіх складових митної вартості у повному обсязі та стало підставою для визначення митної вартості не за першим методом, а інакше таку вартість визначити не було можливості.

Отже, документи, що підтверджують заявлений рівень митної вартості, подані ФОП ОСОБА_1 не в повному обсязі, складові митної вартості не можна вважати такими, що є документально підтверджені та піддаються обчисленню.

На підставі викладеного представник відповідача у задоволенні адміністративного позову просить відмовити.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, оцінивши їх за власним внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді справи, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 11.11.2024 року між ФОП ОСОБА_1 та іноземною юридичною особою – KAMARHATTY COMPANY LIMITED, Індія було укладено договір поставки №KEX-SC/022/24-25.

За умовами Договору: п.1, - продавець продає та постачає товар, Покупець приймає та купує товар відповідно до умов передбачених цим договором та згідно з комерційними інвойсами Продавця; п. 2 (а), - товар поставляється на умовах FOB Калькутта, Індія; п. 2 (в), - пункт призначення: Одеса, Україна. Через порт: Гданськ/Гдиня, Польща;

На виконання вказаного Договору позивачем було придбано та ввезено (імпортовано) на митну територію України обумовлений договором товар, а саме:

Товар №1 за кодом 53101010: Тканина (Хешин) невибілена (сурова) пакувальна, технічна, не фарбована, з 100% джутового волокна, завширшки не більше як 150 см. Виробник KAMARHATTY COMPANY LIMITED. Країна виробництва: Індія.

Товар №2 за кодом 58063900: Вузькі тканини з джутового волокна, завширшки не більше 30см. Виробник KAMARHATTY COMPANY LIMITED. Країна виробництва: Індія.

28.04.2025 року позивачем подано до Львівської митниці електронну митну декларацію (ЕМД) № 25UA209170035616U7 від 28.04.2025та пакетом документів для митного оформлення товару, а саме: Митна декларація 25UA209170035616U7 від 28.04.2025; Зовнішньоекономічний договір (контракт) №KEX-SC/022/24-25 від 11.11.2024; Рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) №KEX/GSTL/24-25/1565 від 08.02.2025; Банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжне доручення) №1 від 21.11.2024; Банківський платіжний документ, що стосується товару (платіжне доручення) №2 від 27.03.2025; Автотранспортна накладна (CMR) №465875 від 22.04.2025; Рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №O\БК-00028 від 28.04.2025; Рахунок про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги №О\-0000144 від 28.04.2025; Договір про надання послуг митного брокера №БК/17-2025 від 03.04.2025; Договір транспортного експедирування №БКТЕО/17-2025 від 03.04.2025; Сертифікат про походження товару FIEO/2025/016/0561303A/0004104 від 27.03.2025; Декларація про походження товару KEX/GSTL/24-25/1565 від 08.02.2025; Копія митної декларації країни відправлення №8044591 від 10.02.2025; Експортний прайс-лист від 11.02.2025.

29.04.2025 року Львівською митницею прийнято рішення №UA209000/2025/900266/2 “Про коригування митної вартості” та видана Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2025/000633.

В оскаржуваному рішенні №UA209000/2025/900266/2 від 29.04.2025 року відповідачем було зазначено наступне:

«За результатами опрацювання документів, наданих для підтвердження заявленої митної вартості товару, митна вартість не може бути визнана з наступних причин: - подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МКУ, не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; - надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена.

Відповідно до п.1 ч. 4 ст. 54 МКУ здійснено контроль наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

За результатами проведеного опрацювання встановлено:

Відповідно до п. 14 Положення про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 №216, платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити, серед інших, такий обов`язковий реквізит як підпис(и) [власноручний (і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації. На обох поданих до митного оформлення платіжних інструкціях від 21.11.2024 № 1 та від 27.03.2025 № 2, такий реквізит відсутній, що не дозволяє його розглядати як належний документ для підтвердження митної вартості.

У гр. «країна призначення» та «країна вивантаження» митної декларації країни експорту від 10.02.2025 р. № 8044591, вказано POLAND що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції. В ЦМР №465875 від 22.04.2025 наявний штамп перевізника DVM-TRANS, проте документи про договірні відносини з ним не надано, що не дає можливості пересвідчитись у достовірності заявлених відомостей щодо витрат на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідно до розділу 3.2 Договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 03.04.2025 № БКТЕО/17-2025 оплата робіт і послуг здійснюється замовником на умовах 100% передоплати, якщо в додатках до договору або в заявках не вказано інші терміни. Заявка та додатки до договору на перевезення до митного оформлення не подані. Банківські платіжні документи які підтверджують факт оплати таких послуг декларантом до митного оформлення не надано.

Варто зауважити, що згідно товаросупровідними документами транспортування товару здійснювалось за маршрутом порт Kolkata, Індія – порт Гданськ, Польща – Україна на заявлених умовах поставки FOB – Kolkata, Індія. При цьому, коносамент, який підтверджує транспортування товару за маршрутами порт Kolkata, Індія – порт Гданськ Польща, до митного оформлення не поданий; CMR від 22.04.2025 № 465875 за маршрутом Jankowo Gdanskie, Польща – Одеса Україна. Зазначене свідчить що перевезення товару за маршрутом порт Гданськ, Польща – Jankowo Gdanskie, Польща, а також здійснення навантаження/ перевантаження товару та зберігання у Jankowo Gdanskie, Польща, не зазначено в документах. Таким чином до митного оформлення не подано транспортний документ від на морське перевезення, а також документи які підтверджують витрати по навантаженню/розвантаженню, перевезенні та зберігання товару за межами митної території України, що не дає змоги митному органу здійснити перевірку складових митної вартості.

Таким чином, відомості щодо складових митної вартості не підтверджено документально та не піддаються перевірці, що є порушенням вимог положень частини 21 статті 58 Митного кодексу.

Отже, Львівською митницею встановлено невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом. Відповідно до ст. 53 Митного кодексу України декларанту надіслана вимога про надання додаткових документів для підтвердження митної вартості, а саме: - зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; - якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; - якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів (рахунок на перевезення, договір на перевезення); - виписку з бухгалтерської документації; - каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; - копію митної декларації країни відправлення;- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару.

Декларантом на вимогу митного органу надіслано прайс – лист, калькуляцію. Надіслані на вимогу митного органу документи не усувають вищезазначені невідповідності. Інших документів на вимогу не надано.

Зважаючи на викладене, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість. Проведено консультації з декларантом згідно з ст.57 МКУ. Неможливо застосувати наступні методи визначення митної вартості, а саме методу 2а (ст. 59 МКУ) та методу 2б (ст.60 МКУ) з причини відсутності в митного органу та декларанта інформації про ідентичні та подібні (аналогічні) товари, методу 2в (ст.62 МКУ) та методу 2г (ст.63 МКУ) з причини відсутності в митного органу вартісної основи для розрахунку митної вартості. Застосовано метод 2ґ (ст. 64 МКУ). Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI розділ III. Джерелом інформації для коригування митної вартості слугувала МД №UA100320/2025/13179 від 11.04.2025 р. МД №UA209230/2024/109403 від 21.11.2025 р.».

Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відповідно до положень ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Матеріали справи свідчать, що відповідні положення податкового законодавства відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень дотримані не були, оскільки рішення відповідачем прийнято передчасно, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду.

Митний кодекс України (далі МК України) визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення захисту економічних інтересів України, створення сприятливих умов для розвитку її економіки, захисту прав та інтересів суб`єктів підприємницької діяльності та громадян, а також забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.

У відповідності до ст.49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно ч.2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Як встановлено ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

За правилами ч.1 ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Перелік документів, які підтверджують митну вартість товарів, визначається ч.2 ст.53 МК України.

Відповідно до вимог ч.3 ст.53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, перелік яких визначений положеннями даної статті.

Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч.6 ст.53 МК України).

Як встановлено ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Згідно ч.4 ст.54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною 6 ст.54 МК України визначено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

- невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

- неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

- невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

- надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до статті 55 Митного кодексу України письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду. На вимогу декларанта консультації проводяться у письмовому вигляді.

У випадку незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта або уповноваженої ним особи випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом або уповноваженою ним особою, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів.

Протягом 80 днів з дня випуску товарів декларант або уповноважена ним особа може надати митному органу додаткові документи для підтвердження заявленої ним митної вартості товарів, що декларуються.

У разі надання декларантом або уповноваженою ним особою додаткових документів митний орган розглядає подані додаткові документи і протягом 5 робочих днів з дати їх подання виносить письмове рішення щодо визнання заявленої митної вартості та скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості або надає обґрунтовану відмову у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів. У такому разі надане забезпечення сплати митних платежів відповідно повертається (вивільняється) або використовується для сплати відповідних митних платежів.

Якщо митний орган протягом строку, зазначеного у частині дев`ятій цієї статті, не надає обґрунтованої відмови у визнанні заявленої митної вартості з урахуванням додаткових документів, вважається, що декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість товарів визначено правильно. У такому разі митний орган скасовує рішення про коригування заявленої митної вартості, а надане забезпечення сплати митних платежів повертається (вивільняється) у порядку та строки, визначені цим Кодексом.

Згідно з частинами першою - другою статті 57 вказаного Кодексу визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) па основі додавання вартості (обчислена вартість); і) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться па митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції").

За приписами частин першої, другої статті 64 Митного кодексу України, у разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58 - 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GАТТ). Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Аналізуючи оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/900266/2 від 29.04.2025 року суд зазначає, що у такому рішенні відсутні будь-які причини та їх обґрунтування, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано.

Зокрема, у оскаржуваному рішенні лише зазначено, що «відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 54 МКУ, у зв`язку з неподанням декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 МК, Львівська митниця не визнає заявлену митну вартість.», проте не наведено перелік документів, які позивачем не надано, та не зазначено, які саме розбіжності наявні у поданих декларантом документах.

Як вже було зазначено вище, Відповідно до статті 55 Митного кодексу України письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом.

Відсутність таких даних у оскаржуваному рішенні свідчить про його протиправність та невідповідність вимогам чинного законодавства.

Також суд зазначає, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості у разі використання митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен зазначити реквізити таких декларацій, а також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися органом доходів і зборів при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядного методу - за ціною щодо подібних (аналогічних) товарів.

При обґрунтуванні неможливості застосування певних другорядних методів орган доходів і зборів повинен конкретизувати підстави незастосування цих методів.

Орган доходів і зборів зобов`язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.

У п.33 оскаржуваного рішення, у якому мають бути викладені обставини прийняття рішення, зазначені посилання на митну декларацію, в порівнянні з якою співставлялась вартість товару.

Так, у оскаржуваному рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номеру та дати митної декларації, яка була взята для визначення митної вартості оцінюваних товарів, та їх вартості за одиницю товару митний орган не навів жодних пояснень щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, характеристик таких товарів, умов поставки, комерційних умов тощо всупереч положенням пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України.

Разом з тим, визначення більшої ціни товару у МД №UA100320/2025/13179 від 11.04.2025 р. та МД №UA209230/2024/109403 від 21.11.2025 р. не є безумовною підставою для коригування вартості товару в бік збільшення.

Згідно з приписами пунктів 2, 4 частини другої статті 55 Митного кодексу України, прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.

Митним органом в оскаржуваному рішенні №UA209000/2025/900266/2 від 29.04.2025 року зазначено, що на поданих до митного оформлення платіжних інструкціях від 21.11.2024 № 1 та від 27.03.2025 № 2, такий реквізит як підпис(и) [власноручний (і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має(ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації відсутній, що не дозволяє його розглядати як належний документ для підтвердження митної вартості.

Разом з тим, судом встановлено, що на підтвердження сплати до митного оформлення надано платіжні інструкції в іноземній валюті від 21.11.2024 № 1 та від 27.03.2025 № 2, в яких зазначено, що їх підписано з використанням електронного підпису.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України «Про платіжні послуги» платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Положенням про порядок виконання надавачами платіжних послуг платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металах, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 28.07.2008 № 216, зокрема п. 14 розділу 2 визначено, що платіжна інструкція в іноземній валюті або банківських металах, оформлена ініціатором в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) номер документа для ініціювання платіжної операції (може містити цифри та літери); 2) дату складання документа для ініціювання платіжної операції (число - цифрами, місяць - цифрами або словами, рік - цифрами); 3) унікальний ідентифікатор платника або найменування (повне або скорочене) платника/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), номер рахунку платника в іноземній валюті або банківських металах, адресу платника; 4) найменування та місцезнаходження надавача платіжних послуг платника (назви країни і міста); 5) цифровий або літерний код іноземної валюти або банківського металу відповідно до Класифікатора іноземних валют та банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 лютого 1998 року № 34 (у редакції постанови Правління Національного банку України від 19 квітня 2016 року № 269) (зі змінами) (далі - Класифікатор); 6) суму платіжної операції або масу банківських металів у тройських унціях цифрами (ціла частина числа відокремлюється комою) та словами; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування отримувача/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), номер рахунку отримувача в іноземній валюті або банківських металах, на який перераховуються кошти або банківські метали (для отримувача - фізичної особи, який не має рахунку, реквізит номера рахунку не заповнюється); 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача [для банку - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача; для небанківського надавача платіжних послуг отримувача - SWIFT-код/(BIC) або інший ідентифікатор банку отримувача, у якого небанківський надавач платіжних послуг має відкритий розрахунковий рахунок та номер розрахункового рахунку небанківського надавача платіжних послуг]; 9) комісійні - зазначається порядок сплати комісійних винагород (витрат) надавачу платіжних послуг платника й іншим надавачам платіжних послуг за перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів за рахунок платника (OUR) або отримувача (BEN) або платника та отримувача (SHA), надається право надавачу платіжних послуг платника утримувати комісійну винагороду без платіжної інструкції платника; 10) призначення платежу; 11) код країни отримувача (три символи) відповідно до його місцезнаходження або проживання (за наявності такої інформації) або країни реєстрації (заповнюється платником або надавачем платіжних послуг платника); 12) ідентифікаційний код платника - для юридичних осіб зазначається код за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) або обліковий номер, який присвоюється контролюючими органами, для фізичних осіб зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті/запис в електронному безконтактному носії або в паспорті проставлено слово відмова); 13) підпис(и) [власноручний(і)/електронний(і)] відповідальної(их) особи(іб) платника, яка(і) відповідно до законодавства України має (ють) право розпоряджатися рахунком, або код автентифікації; 14) резидентність - зазначає платник - фізична особа свою та отримувача резидентність словами резидент чи нерезидент під час перерахування коштів в іноземній валюті або банківських металів на користь іншої фізичної особи в межах України. Надавач платіжних послуг має право передбачати в платіжній інструкції в іноземній валюті або банківських металах додаткові реквізити.

При цьому, в платіжних інструкціях в іноземній валюті від 21.11.2024 № 1 та від 27.03.2025 № 2, міститься посилання на контракт, зазначено дату операції, суму операції у валюті - USD, та найменування банку відправника і банку отримувача, є код відправлення. Також зазначено SWIFT CODE, що відповідає даним, зазначеним в контракті № KEX-SC/022/24-25 від 11.11.2024.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваного рішення про визначення митної вартості не вбачається, яким саме чином, обставини не зазначення в платіжних інструкціях підписів (власноручних)/ електронних) відповідальних осіб вплинули на достовірність визначення позивачем задекларованої митної вартості.

В постанові від 17 квітня 2018 року по справі № 815/329/17, Верховний Суд зазначив, що фактична оплата за поставлений товар, як і спосіб здійснення такої оплати (готівковий, безготівковий), так і часові рамки оплати (передоплата, післяплата, відстрочка) не впливають на ціну (розмір оплати) товару, що передбачена контрактом (з урахування додаткових платежів, якщо такі передбачені чи здійснені).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 березня 2023 року по справі № 420/18880/21.

В постанові від 11 червня 2019 року по справі № 813/1755/17 Верховний Суд зазначив, що у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови плати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв`язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися митним органом до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.

Також, суд вважає безпідставними посилання відповідача на те, що у гр. «країна призначення» та «країна вивантаження» митної декларації країни експорту від 10.02.2025 р. № 8044591, вказано POLAND що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції, оскільки в пункті 2 (а, в) контракту № KEX-SC/022/24-25 від 11.11.2024 чітко визначено, що товар поставляється на умовах FOB - порт Калькутта, Індія. Пункт призначення: Одеса, Україна, через порт Гданськ/Гдиня, Польща. Тобто, оформлення постачальником експортної митної декларації до порту призначення - Гданськ/Гдиня, Польща, не суперечить умовам зовнішньоекономічної операції

При цьому, питання організації транспортування товару з порту розвантаження і безпосередньо до самого покупця врегульовано позивачем відповідним договором транспортного експедирування №БКТЕО/17-2025 від 03.04.2025, укладеним з ТОВ «БЕЛО КОМПАНІ» та договором транспортного експедирування №БКМТЕО/14-2025 від 17.04.2025, укладеним з ТОВ «БЕЛОКОМ».

Відповідно до умов вказаних Договорів:

Експедитор зобов`язується від свого імені, але за плату Замовника надати або організувати надання транспортно-експедиторських послуг, митного оформлення, пов`язаних з організацією та/або забезпеченням перевезень вантажів всіма видами транспорту, а також додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (п. 1.1);

Експедитор організовує перевезення вантажу, відповідно до умов цього Договору та заявкою Замовника, включаючи всі супутні операції, необхідні для виконання цього Договору та заявки, обумовлені попередньо Сторонами (п. 2.1.2);

На підставі цього договору, Експедитор представляє інтереси Замовника у взаємовідносинах з державними органами, юридичними і фізичними особами та виконує інші роботи, надає інші послуги з оплатою за узгодженими Сторонами ставками (п. 2.1.3);

По окремими дорученнями і за рахунок Замовника організовує (пере-) упаковку, (пере-) маркування, ремонт тари, тимчасове зберігання вантажів на складі, митне оформлення, вантажно-розвантажувальні роботи і іншу обробку вантажів в терміни, зазначені Замовником в дорученні, а так само охорону вантажу по шляху його проходження (п. 2.1.4);

Експедитор має право в рамках цього Договору без спеціального доручення укладати від свого імені договори та здійснювати інші юридично значимі дії у відносинах з третіми особами: портами, аеропортами, залізничними станціями, складами, перевізниками, страховими компаніями , митними брокерами та іншими підприємствами, послуги (роботи) яких необхідні для належного виконання доручень Замовника з транспортування вантажів, а також виконувати частину робіт самостійно (п. 2.1.6).

Тобто, залучення експедитором до перевезення 3-х осіб прямо передбачене умовами договору про надання транспортно-експедиторських послуг, а тому не надання підтверджуючих документи щодо залучення інших перевізників, зазначених у CMR, зокрема перевізника DVM-TRANS, не може слугувати підставою для коригування митної вартості товару. Крім того, документи щодо залучення до перевезення інших перевізників стосуються господарської діяльності експедиторів, а не позивача ФОП ОСОБА_1 .

Умови поставки (… named port of shipment) англ. Free On Board, або Франко борт (… назва порту відвантаження) термін Інкотермс 2010, який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. За умовами терміна на продавця покладається обов`язок з митного очищення товару для експорту. Цей термін може застосовуватися тільки під час перевезення товару морським чи внутрішнім водним транспортом. Продавець за умовами поставки зобов`язаний нести всі витрати, пов`язані з товаром, до моменту, переходу товару через поручні судна в названому порту відвантаження. Ціна FОВ (FОВ ргісе) означає, що контрактна (інвойсна або митна) ціна за товар включає в себе суму вартості самого товару, експортного митного оформлення цього товару з оплатою експортних мит і інших зборів, а також вартості доставки в порт відвантаження і завантаження вантажу на борт судна без вартості перевезення (фрахту) в порт призначення.

Відтак, зважаючи на той факт, що поставка товару заявленого до митного оформлення здійснювалася на умовах (FREE ON BOARD) відповідно до правил «Інкотермс 2010», суд дійшов висновку про необґрунтованість зауважень відповідача щодо ненадання позивачем документів на підтвердження витрати по навантаженню/розвантаженню, перевезенні та зберігання товару за межами митної території України.

Суд звертає увагу, що для підтвердження витрат на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України декларантом було надано:

1) Рахунок №О/-0000144 від 28.04.2025, постачальником за яким є експедитор ТОВ «БЕЛОКОМ», згідно якого надано такі послуги: - Організація морського перевезення за межами митної території України, без ПДВ, вартістю 56 765,43 грн. - Організація ВРР (вантажно розвантажувальні роботи) (транзитний платіж), вартістю 7 158,00 грн. - Затрати на купівлю валюти на користь судноплавної лінії, вартістю 1083,33 грн. - Організація перевантаження та оформлення документів за межами митної території України, вартістю 25 673,36 грн.

Вказаний рахунок було сплачено Позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №879 від 30.04.2025, призначення платежу: За органiзацiю транспортноекспедиторських послуг. Рахунок О\-0000144 вiд 28.04.2025 р. В т.ч. ПДВ: 1648,27.

2) Рахунок №О/БК-00028 від 28.04.2025, постачальником за яким є експедитор ТОВ «БЕЛО КОМПАНІ» , згідно якого надано такі послуги: - Організація автоперевезення за межами митної території України, без ПДВ, вартістю 21 000,00 грн. - Організація Автоперевезення по Україні, без ПДВ (транзитний платіж), вартістю 33 150,00 грн.

Вказаний рахунок було сплачено Позивачем, що підтверджується платіжною інструкцією №877 від 29.04.2025, призначення платежу: Оплата за органiзацiю автоперевезення. Рахунок О\БК-00028 вiд 28.04.2025 р. Без ПДВ.

Тобто, декларантом до митного органу надано вичерпний перелік документів, з яким посадові особи Львівської митниці могли достеменно встановити витрати, пов`язані з транспортуванням оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України.

Верховний Суд в постанові від 31 травня 2019 року по справі № 804/16553/14 (№К/9901/5149/18) зазначив, що законом не визначено доказ (докази), виключно яким (-ми) повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими повинен підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів.

Верховний Суд в постанові від 16.11.2018 року по справі №813/1012/17 зазначив, що серед документів, перелічених у ч. 2 ст. 53 МК України, відсутня заявка на перевезення вантажу, оскільки така не є первинним чи розрахунковим документом та, відповідно, не підтверджує факт надання транспортних послуг чи їх вартість. Заявка не містить відомостей, щодо вартості товару, а відтак жодним чином не може підтверджувати його митну вартість.

За таких підстав, вимога митного органу щодо надання заявки на перевезення, подання якої не передбачено ні ст. 53 МК України, ні Правилами № 599, є безпідставним.

До того ж, відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не зазначив яким саме чином обставини не надання заявок та додатків до договору на перевезення вплинули на достовірність визначення декларантом задекларованої митної вартості. Вказані обставини жодним чином не свідчать про наявність розбіжностей чи відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.

Крім цього, суд звертає увагу, що посилання відповідача в рішенні про коригування митної вартості товару на відомості з баз даних ЄАІС Держмитслужби України не є доказом заниження митної вартості товарів в разі наявності у декларанта всіх документів, які підтверджують обґрунтованість заявленої митної вартості товару за ціною договору та не мають розбіжностей, які б не давали можливість визначити вартість товару за ціною договору.

Слід зазначити, що Єдина автоматизована інформаційна система (ЄАІС) ДФС (Держмитслужби) України закрита для вільного доступу, що позбавляє декларанта можливості перевірити наявну у ній інформацію.

Щодо цього питання, Верховний Суд сформував правову позицію, зазначивши, що “формально нижчий рівень митної вартості імпортованого Позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості. Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню” (постанови від 21.02.2018 у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 у справі №818/1186/17).

У зв`язку із цим суд вважає висновок митного органу про те, що у поданих до митного оформлення документах містяться розбіжності та не міститься всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів – необґрунтованим.

З урахуванням наведеного, твердження митного органу, якими обґрунтовано рішення про коригування митної вартості товару є безпідставними, так як контролюючим органом не доведено існування розбіжностей у числових значеннях митної вартості товару, що унеможливили б визначення митної вартості за ціною контракту, тобто за першим методом.

Згідно з положеннями статті 318 Митного кодексу України, митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 Митного кодексу України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.

Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція щодо застосування відповідних норм права, зокрема, у постановах від 02.07.2019 року по справі №160/8573/18, від 18.07.2019 року по справі №821/829/18, від 29.07.2019 року по справі №815/5354/16.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивачем надані відповідачу для митного оформлення імпортованого товару документи, що передбачені МК України, що дають можливість визначити митну вартість товару за першим методом визначення митної вартості – за ціною договору.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення про коригування митної вартості товару №UA209000/2025/900266/2 від 29.04.2025 року прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Згідно зі ст.249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у спосіб обраний позивачем.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

ФОП ОСОБА_1 при поданні позову сплачено судовий збір в розмірі 1545,80 грн., відповідно до платіжної інструкції № 900 від 14.06.2025 року.

З урахуванням викладеного, та враховуючи, що адміністративний позов підлягає задоволенню, на користь позивача з Львівської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань слід стягнути сплачений позивачем судовий збір в розмірі 1545,80 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн, суд зазначає таке.

Частинами 1, 2 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зазначене відповідає алгоритму дій викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на адміністративний позов зазначено про необґрунтованість заявленої суми витрат на правничу допомогу, а також що гонорар є завищеним, становить надмірний тягар для відповідача, стягнення адвокатських витрат у зазначеній сумі не відповідає критеріям розумності та спів розмірності.

Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано:

1. договір про надання правової (правничої) допомоги №0105/25 від 01.05.2025, укладений між Позивачем та адвокатським бюро, в якому зазначений фіксований розмір гонорару – 20000,00 грн.

2. рахунок на оплату №59 від 13.06.2025;

3. платіжну інструкцію №899 від 14.06.2025 на суму 20 000,00 грн.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №61-3416св18.

Так, між позивачем та його адвокатом встановлений порядок, спосіб сплати коштів за отриману професійну правничу допомогу – фіксований розмір гонорару.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення «гонорару успіху» у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Разом з тим, частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 20000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправними та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів №UA209000/2025/900266/2 від 29.04.2025 року.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1545,80 грн.

Стягнути з Львівської митниці за рахунок її бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.

Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: Львівська митниця (код ЄДРПОУ ВП 43971343, адреса: вул. Костюшка Т.,буд. 1, м. Львів, 79000).

Суддя П.П.Марин