Рішення від 29 грудня 2025 р. у справі №320/36285/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2025 року м. Київ справа №320/36285/24

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Військова частина НОМЕР_1 з позовом до ОСОБА_1 , у якому просить суд стягнути вартість завданої шкоди у розмірі 141 562, 83 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що відповідно до Акту службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини установлено наступне: що відповідач з 24.03.2023 не повернувся із лікувального закладу, та по сьогоднішній день не повернувся до розташування свого підрозділу військової частини. Про неприбуття до військової частини відповідач нікого не повідомляв та відповідних дозволів командування на це не отримував. У відповідності до Витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2023 № 6337, визначено, що військовій частині НОМЕР_1 із боку відповідача завдані збитки, що становлять 141 562 грн. 83 коп., які віднесено на рахунок солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі, що підтверджується та Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 . Позивач вважає, що вказані кошти відповідачем отримані незаконно, а вони підлягають стягненню як завдану шкоду державі в особі позивача.

Відповідач правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався, у зв`язку із цим, суд, керуючись положеннями частини 6 статті 162 КАС України, вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, адміністративний суд дійшов наступного висновку.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 20 від 02.04.2022 солдата ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_1 , та призначено на відповідну посаду до цього наказу, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №20 від 02.04.2022.

03.03.2023 солдата ОСОБА_1 увільнено від посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 03.03.2023, у зв?язку із відсутністю на військовій службі більше 10 діб, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 № 65.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №170 від 14.06.2023 солдата ОСОБА_1 , колишнього стрільця-помічника гранатометника 2-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу, 3-ї штурмової роти, 3-го штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , припинити із 14.06.2023 грошове забезпечення у зв?язку із перебуванням його на лікуванні у лікувальному закладі понад чотири місяці із дня вибуття із військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2023 №170.

У зв?язку із неповерненням із лікувального закладу відповідача, у військову частину НОМЕР_1 , проводилося службове розслідування за фактом не повернення із лікувального закладу солдата

ОСОБА_1 у розташування підрозділу, який із 24.02.2023 до сьогоднішнього дня так і не повернувся у розташування військової частини НОМЕР_1 , та самовільно залишив військову службу, відповідних дозволів на таку відсутність у командира не отримував, документів, які б підтверджували поважність причин відсутності на військовій службі не надавав, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2023 №5652 «Про результати службового розслідування відносно солдата ОСОБА_1 у зв?язку із неповерненням із лікувального закладу останнім до розташування підрозділу».

Вбачаючи, в діях відповідача ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України позивачем скеровано матеріали вказаного службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, для притягнення Відповідача до кримінальної відповідальності, у порядку встановленого КПК України, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2023 №5652.

На підставі рапорту від 26.11.2023, командиром військової частини НОМЕР_1 , було призначено службове розслідування, у зв?язку із відсутністю на службі солдата ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 2-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , та перевірки обставини та встановлення причин ймовірної неправомірної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 що у свою чергу підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2023 №6477 «Про призначення службового розслідування у зв?язку із ймовірно неправомірною виплатою грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 ».

Відповідно до акту службового розслідування від 12.12.2023 з метою уточнення причин і умов ймовірно неправомірної виплати, установлено наступне: соллат ОСОБА_1 .

стрілець-помічник гранатометника 2-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти НОМЕР_3 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , повідомляв неодноразово неправдиву інформацію щодо свого знаходження та перебування на лікуванні і усіма шляхами уникав надсилання документів щодо проходження та потреби в довготривалому лікуванні посилаючись на медичну таємницю ідо розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув відсутній на військовій службі без поважних причин на те причин та без дозволу командирів з 24.03.2023, та до місця служби так і повернувся, чим Відповідач допустив порушення вимог статей 11, 16, 37, 49, 127-128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 2, 4, 6 Дисциплінарного статуту 3бройних Сил України, що підтверджується Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2023 №6337, та Актом службового розслідування від 12.12.2023.

Таким чином, відповідач з 24.02.2023, не прибув до військової, тобто самовільно залишив військову частину без зброї та до теперішнього часу не повернувся і не приступив до виконання обов?язків військової служби. Про неприбуття до військової частини відповідач нікого не повідомляв та відповідних дозволів командування на це не отримував.

У відповідності до Витягу із Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2023 №6337, визначено, що військовій частині НОМЕР_1 із боку відповідача завдані збитки, що становлять 141 562 грн. 83 коп., які віднесено на рахунок солдата ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі, що підтверджується та Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від

23.12.2023 №6337.

Станом на дату притягнення відповідача до матеріальної відповідальності, відповідач вже був не отримував грошове забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 , у зв?язку із цим кошти відповідачем не відшкодовувалися позивачу, у встановленому чинним законодавством України порядку.

Згідно Довідки розрахунку переплати грошового забезпечення та премії солдат ОСОБА_1 від 06.12.2023 №28534, відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 141 562 грн. 83 коп., що підтверджується Довідкою розрахунку переплати грошового забезпечення та премії солдат ОСОБА_1 від 06.12.2023 №28534, та Витягом із Наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.12.2023 №6337.

Позивач вважає, що вказані кошти відповідачем отримані незаконно, а вони підлягають

стягненню як завдану шкоду державі в особі позивача у зв`язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, визначені статтею 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Так, згідно частини 1 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частини 2 статті 1212 ЦК України).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (частина 3 статті 1212 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц зробив висновок про те, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України, як винятку із статті 1212 ЦК України, суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів.

Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України 25 березня 1992 року № 2232-XII Про військовий обов`язок і військову службу (далі - Закон № 2232-XII).

Приписами частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 2019 року № 548-XIV (далі - Статут № 548-XIV).

Згідно статті 11 Статуту № 548-XIV необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю ввести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Відповідно до статті 16 Статуту № 548-XIV кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно статей 26,27 Статуту № 548-XIV військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі від 03.10.2019 року №160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до статті 1 цього Закону матеріальна відповідальність вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 3 Закону № 160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 статті 10 Закону № 160-IX).

Згідно частини 1 статті 12 Закону № 160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті (частина 2 статті 12 Закону № 160-IX).

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).

Згідно пункту 9 Порядку №260, грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці за станом здоров`я) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Відповідно до пункту 12 Порядку №260, військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Отже, у період перебування військовослужбовця на лікуванні за ним зберігається виплата грошового забезпечення.

Натомість, згідно пункту 15 Порядку №260, грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

З матеріалів справи судом встановлено, що 03.03.2023 солдата ОСОБА_1 увільнено від посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 03.03.2023, у зв?язку із відсутністю на військовій службі більше 10 діб, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2023 № 65.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №170 від 14.06.2023 солдата ОСОБА_1 , колишнього стрільця-помічника гранатометника 2-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу, 3-ї штурмової роти, 3-го штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , припинити із 14.06.2023 грошове забезпечення у зв?язку із перебуванням його на лікуванні у лікувальному закладі понад чотири місяці із дня вибуття із військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2023 №170.

У зв?язку із неповерненням із лікувального закладу відповідача, у військову частину НОМЕР_1 , проводилося службове розслідування за фактом не повернення із лікувального закладу солдата

ОСОБА_1 у розташування підрозділу, який із 24.02.2023 до сьогоднішнього дня так і не повернувся у розташування військової частини НОМЕР_1 , та самовільно залишив військову службу, відповідних дозволів на таку відсутність у командира не отримував, документів, які б підтверджували поважність причин відсутності на військовій службі не надавав, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2023 №5652 «Про результати службового розслідування відносно солдата ОСОБА_1 у зв?язку із неповерненням із лікувального закладу останнім до розташування підрозділу».

Вбачаючи, в діях відповідача ознаки вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України позивачем скеровано матеріали вказаного службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, для притягнення Відповідача до кримінальної відповідальності, у порядку встановленого КПК України, що підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 23.11.2023 №5652.

На підставі рапорту від 26.11.2023, командиром військової частини НОМЕР_1 , було призначено службове розслідування, у зв?язку із відсутністю на службі солдата ОСОБА_1 , стрільця-помічника гранатометника 2-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , та перевірки обставини та встановлення причин ймовірної неправомірної виплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 що у свою чергу підтверджується Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.11.2023 №6477 «Про призначення службового розслідування у зв?язку із ймовірно неправомірною виплатою грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 ».

Відповідно до акту службового розслідування від 12.12.2023 з метою уточнення причин і умов ймовірно неправомірної виплати, установлено наступне: соллат ОСОБА_1 стрілець-помічник гранатометника 2-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти НОМЕР_3 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , повідомляв неодноразово неправдиву інформацію щодо свого знаходження та перебування на лікуванні і усіма шляхами уникав надсилання документів щодо проходження та потреби в довготривалому лікуванні посилаючись на медичну таємницю ідо розташування військової частини НОМЕР_1 не прибув відсутній на військовій службі без поважних причин на те причин та без дозволу командирів з 24.03.2023, та до місця служби так і повернувся.

Таким чином, відповідач з 24.03.2023, не прибув до військової, тобто самовільно залишив військову частину без зброї та до теперішнього часу не повернувся і не приступив до виконання обов?язків військової служби. Про неприбуття до військової частини відповідач нікого не повідомляв та відповідних дозволів командування на це не отримував, а тому відповідно не мав права на отримання грошового забезпечення в силу положень пункту 15 Порядку №260. Відповідно, відповідач діяв недобросовісно, оскільки був відсутній на службі без поважних причин, проте продовжував отримувати грошове забезпечення, а відтак наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів.

Враховуючи викладене, а також з огляду на відсутність доказів відшкодування відповідачем безпідставно отриманого грошового забезпечення року, суд вважає доведеним право позивача на стягнення таких коштів у розмірі 141 562 грн. 83 коп.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Позивачем доведено суду правомірність заявлених вимог, з огляду на відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача щодо добровільного відшкодування безпідставно отриманого грошового забезпечення за час відсутності на службі без поважних причин.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.

Частиною 2 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. У матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз, відтак, суд не стягує їх з відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) на користь Військової НОМЕР_4 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ) вартість завданої державі шкоди у формі безпідставно набутих ним грошових коштів в сумі 141 562 (сто сорок одна тисяча п`ятсот шістдесят дві) грн.83 коп. під час фактичного невиконання ним обов`язків військової служби.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лисенко В.І.