Рішення від 30 грудня 2025 р. у справі №260/8882/25 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

31 грудня 2025 рокум. Ужгород№ 260/8882/25

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не розгляді заяви ОСОБА_1 про надання відстрочки під час мобілізації направленої цінним листом 13.08.2025 року та зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 її розглянути;

2) визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме внесення інформації в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині внесення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 ;

3) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 шляхом вилучення відомостей про порушення правил військового обліку;

4) стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати які полягають у судового збору в розмірі 2422,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що є батьком неповнолітньої дитини з інвалідністю. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року за №3543-XII, у зв`язку з викладеним, позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Проте відповідачем, всупереч вимогам чинного законодавства, не розглянуто його заяву від 08.08.2025 року про надання відстрочки від призову під час мобілізації. Також зазначає, що відповідач не складав ні протокол, ні постанову про притягнення особи до адміністративної відповідальності за порушення військового обліку на підставі ч.3 ст. 210-1 КУпАП, а відтак внесення відповідних відомостей до Реєстру є протиправним.

10 листопада 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.

25 листопада 2025 року від відповідача, через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначає, що відсутність отримання кореспонденції від 06.11.2024 року не пов`язана з будь-якими умисними або протиправними діями ІНФОРМАЦІЯ_2 . За твердженням відповідача, позивач на момент відправлення листа перебував за межами України, що сам визнає у позовній заяві. Лист, надісланий позивачем засобами АТ «Укрпошта», не був доставлений до відповідача з технічних причин, які не залежать від ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому відповідач зазначає, що надана позивачем довідка поштового оператора містить суперечливі відомості щодо статусу вручення, а з огляду на значний проміжок часу з моменту відправлення, перевірити маршрут поштового відправлення наразі неможливо. Відтак ІНФОРМАЦІЯ_3 категорично заперечує твердження про навмисне неотримання кореспонденції з метою позбавлення позивача права на відстрочку.

Щодо заяви про відстрочку, отриманої 20.08.2025 року, відповідач зазначає, що сама наявність підстав для відстрочки не звільняє військовозобов`язаного від обов`язку подати заяву у встановленій формі та порядку. Посилаючись на пункт 58 Порядку №560, відповідач наголошує, що заява має бути подана особисто та відповідати формі, затвердженій додатком 4 до зазначеного Порядку. Оскільки заява позивача, долучена до поштового відправлення, не відповідала визначеній формі, ІНФОРМАЦІЯ_3 вважає свої дії правомірними, обмежившись направленням відповіді з пропозицією подати належним чином оформлену заяву. При цьому відповідач додатково посилається на правову позицію Верховного Суду про те, що право на відстрочку реалізується виключно через активні дії самого військовозобов`язаного та не може вважатися автоматично продовженим.

Відповідач обґрунтовує правомірність внесення відомостей про порушення позивачем правил військового обліку. Він зазначає, що 13.01.2025 року позивачу була сформована та надіслана поштовим відправленням повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 на 23.01.2025 року. Поштове відправлення було повернуте з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до пункту 41 Порядку №560 є належним підтвердженням оповіщення військовозобов`язаного. На цій підставі відповідач вважає, що позивач був належним чином повідомлений про виклик, однак у визначений час до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув. Саме неявка позивача за викликом, на думку відповідача, стала підставою для внесення відмітки про порушення абзацу першого частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а не будь-які неправомірні чи упереджені дії з боку ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 19.08.2024 року перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується військово-обліковим документом. Позивач є батьком неповнолітньої дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження. У зв`язку з тим, що дитині встановлено інвалідність, у серпні 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як особа, що виховує дитину з інвалідністю до 18 років. За результатами розгляду заяви та доданих документів позивачу було надано відстрочку, що оформлено довідкою від 21.08.2024 № 2/1212, зі строком дії до 09.11.2024 року.

Надалі, 19.09.2024 року позивач разом із дитиною виїхав за межі України з сімейних обставин. Він зазначає, що таке вибуття здійснене законно відповідно до Правил перетинання державного кордону (постанова КМУ №57), які в умовах воєнного стану передбачають право перетину кордону для батьків, що виховують дитину з інвалідністю до 18 років. Станом на час звернення до суду дитина, за твердженням позивача, безперервно перебувала за кордоном та в Україну не поверталась, а отже позивач і надалі фактично здійснював батьківський догляд та забезпечення дитини. Позивач підкреслює, що перебування за межами України відбувалося у повній відповідності до чинного законодавства та не може саме по собі розцінюватися як порушення правил військового обліку.

Після завершення строку першої відстрочки та з огляду на продовження мобілізації, позивач 06.11.2024 року повторно звернувся до відповідача із письмовою заявою про надання відстрочки на наступний період, надіславши її цінним листом поштовим зв`язком. До заяви були долучені документи, що підтверджують право на відстрочку (в тому числі нотаріально посвідчені копії медичних документів дитини, свідоцтво про народження тощо - відповідно до вимог Порядку, затвердженого постановою КМУ №560). Однак, згідно з даними сервісу відстеження АТ «Укрпошта», зазначене відправлення фактично не було вручено адресату, що позивач пов`язує з відмовою посадових осіб РТЦК та СП у прийнятті листа. Для з`ясування причин позивач звернувся до АТ «Укрпошта» із запитом, і у відповіді від 26.12.2025 № 853-Д-2024121210375-В зазначено, що листоноша намагалася здійснити доставку, однак «вручити лист не надалось можливим». На думку позивача, така ситуація призвела до того, що після 09.11.2024 у нього виник проміжок часу, коли він фактично мав право на відстрочку, але документально не міг її оформити через неналежне реагування відповідача.

У липні 2025 року, готуючись до вимушеного приїзду в Україну, позивач перевірив інформацію у застосунку «Резерв+» і виявив, що він значиться у «розшуку» ІНФОРМАЦІЯ_2 з 02.02.2025 року, із зазначенням формулювання про звернення відповідача до Нацполіції з метою доставки для складання протоколу через «неприбуття за повісткою». Позивач стверджує, що жодної повістки він не отримував і фізично не міг отримати, оскільки з 19.09.2024 перебував поза межами України, а до цього моменту жодної інформації про «розшук» не існувало. Окремо зазначається, що на той час через «Резерв+» не було доступно подання заяви на відстрочку саме за підставою п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону, що додатково ускладнювало реалізацію права позивача. У зв`язку із цим та необхідністю врегулювати правовий статус перед приїздом, позивач 13.08.2025 року знову надіслав до відповідача заяву про відстрочку з усіма необхідними документами за Порядком №560, і цього разу, за даними «Укрпошти», лист було отримано ІНФОРМАЦІЯ_2 , але тривалий час рішення за заявою не повідомлялося.

Після відсутності будь-якої визначеності щодо розгляду заяви позивач звернувся по правову допомогу: 19.09.2025 укладено договір із адвокатом Швецем А.А., а 22.09.2025 адвокатом направлено адвокатський запит до відповідача з вимогою надати інформацію: про причини неприйняття листа від 06.11.2024; про підстави оголошення позивача в «розшук»; про результати розгляду заяви від 13.08.2025. За твердженням позивача, відповідь, отримана адвокатом, містила відмову у наданні інформації на підставах, які він вважає незаконними, що фактично позбавляло можливості з`ясувати причини дій відповідача та механізм внесення відомостей про «розшук» і «порушення». Водночас позивач підкреслює, що обидві заяви про відстрочку були належно обґрунтовані та підтверджені документами, а сам факт надання відстрочки у серпні 2024 року свідчив про те, що відповідачу було достеменно відомо про наявність підстав для відстрочки (догляд/виховання дитини з інвалідністю). Лише після того, як у середині жовтня 2025 року з`явилася технічна можливість подати заяву на відстрочку через «Резерв+», позивач подав її в електронній формі та отримав відстрочку зі строком дії до завершення мобілізації, що, на його думку, підтверджує реальність і законність підстав для відстрочки та свідчить: попередня відсутність оформленої відстрочки була зумовлена не діями позивача, а протиправною бездіяльністю/неналежним реагуванням відповідача.

Вважаючи дії ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до приписів статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII).

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543-XII в редакції чинній на момент спірних правовідносин).

Статтею 23 Закону №3543-XII визначений вичерпний перелік підстав для надання деяким категоріям військовозобов`язаних відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. У кожному конкретному випадку особам, які не підлягають призову або підпадають під умови відстрочки від призову, необхідно надати той обсяг документів, який підтвердить існування обставин, достатніх для того, щоб уповноважений суб`єкт владних повноважень міг прийняти відповідне рішення.

Зокрема, п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII передбачено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу, оскільки у відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» є особою, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.

З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до п. 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону №3543-XII.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов`язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (п. 59 Порядку №560).

Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, й фактично розглянути такі документи протягом семи днів з дати їх надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою.

Ключовим питанням під час розгляду даної справи є питання щодо можливості військовозобов`язаному подавати заяву з відповідними документами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації поштовим зв`язком, чи наявний, визначений чинним законодавством, обов`язок особи особисто прибути до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання такої заяви.

Суд зазначає, що положення ч. 11 ст. 38 Закону №2232-XII визначають обов`язок, зокрема, військовозобов`язаних особисто повідомити у разі змін сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання або перебування, освіти, місця роботи, посади органи, де вони перебувають на військовому обліку.

Разом з тим, ні положеннями Закону №2232-XII, ні Законом №3543-XII, ні Порядком №560 не передбачено обов`язку особистого відвідування особою територіального центру комплектування та соціальної підтримки для подання заяви та документів на відстрочку. Обов`язок особисто повідомити не означає особисто прибути.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивач, надіславши особисто поштовим зв`язком заяву та документи для вирішення питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, дотримався процедури особистого їх подання (направлення).

При цьому, суд зазначає, що заява позивача, незалежно від способу її подання, підлягала до розгляду по суті порушеного у ній питання.

Так, п. 60 Порядку №560 визначено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Аналіз наведеного свідчить про те, що до повноважень районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить оформлення військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та в особливий період, у тому числі в період дії воєнного стану, які надаються в установленому порядку, а рішення про надання або відмову у наданні відстрочки оформляється протоколом.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачем подано заяву до відповідача з проханням розглянути його заяву та оформити у порядку, у визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

До вказаної заяви позивачем було надано перелік документів, достатніх, на його думку, для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-XII.

Отже, позивачем дотримано процедуру подання (направлення) документів до уповноваженого районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, які, на його переконання, підтверджують наявність підстав для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Разом з тим, відповідач як суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача відповідної заяви та документів на підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації повинен був прийняти рішення за наслідком розгляду такої заяви про надання або ненадання відстрочки.

При цьому, суд враховує, що індивідуальний акт державного органу - це юридична форма рішення суб`єкта владних повноважень, виданого (прийнятого) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк і цей акт породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Між-тим суд зауважує, що за наслідком розгляду заяви позивача відповідачем по суті не було прийнято рішення ані про задоволення, ані про відмову у задоволенні заяви позивача від 20.08.2025, оформленим протоколом, що свідчить про неналежний її розгляд.

Тобто, відповідачем фактично допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду заяви позивача від 20.08.2025 про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Оскільки, за результатами розгляду заяви позивача від 20.08.2025, не було ухвалено жодного рішення, прийнятого уповноваженим на те органом (комісією з надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_4 ), то суд приходить до висновку, що у спірних відносинах відповідач не належним чином розглянув заяву позивача та не прийняв відповідного рішення про її задоволення чи про відмову у її задоволенні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем допущено противну бездіяльність щодо не розгляду та неприйняття рішення за наслідками розгляду заяви позивача від 08.08.2025 року про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Суд зазначає, що на момент подання позову до суду у позивача вже була наявна відстрочка, оформлена через додаток «Резерв+», тому позовна вимога в частині зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 розглянути заяву задоволенню не підлягає.

Щодо позовної вимоги стосовно внесення інформації в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині внесення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Частиною 1, 3 статті 33 Закону №2232-XII встановлено, що військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

За правилами частини 5 статті 33 Закону №2232-XII, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною 1 статті 34 Закону №2232-XII персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

На виконання частини п`ятої статті 33 Закону №2232-XII Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.

Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі Закон №1951-VIII) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №1951-VIII основними завданнями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку.

Частинами восьмою, дев`ятою статті 5 Закону №1951-VIII встановлено, що органами ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів забезпечують ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та актуалізацію його бази даних.

До Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно пункту 20-1 частини 1 статті 7 Закону №1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).

Таким чином, до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Позивач дізнався про те, що він є порушником військового обліку та причина – несвоєчасне оновлення даних через додаток «Резерв+». В додатку заначено, що Відповідач « 02.02.2025р. звернувся до Нацполіції, щоб доставити вас для складання протоколу. Причина: Не прибули за повісткою до ТЦК та СП».

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду; надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом; проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного чи резервіста.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі невиконання під час мобілізації громадянином обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 цього Закону, та вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Отже, звернення до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки є заходом впливу, а умовою для його застосування є одночасна наявність таких двох обставин: невиконання особою під час мобілізації обов`язків, передбачених частинами першою, третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та вчинення особою адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 КУпАП.

Відсутність хоча б однієї із вказаних обставин свідчить про відсутність підстав для застосування заходу впливу у вигляді звернення до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення громадянина.

Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Згідно зі ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами

Статтею 33 КУпАП встановлено, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

Суд зазначає, що стаття 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження притягнення позивача до адміністративної відповідальності на підставі ст. 210, 210-1 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем, є протиправними.

Відповідно до пункту 38 частини 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції щодо доставлення до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно частини 1 статті 27 Закону №3543-XII за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки звертається до органів та підрозділів, що входять до системи поліції, щодо здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Оскільки як було встановлено вище, до адміністративної відповідальності позивач не притягувався за ст. 210, 210-1 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, то у відповідача не виникло підстав для звернення до органів Національної поліції для доставлення позивача до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Суд зазначає, що відповідачем до матеріалів справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності законних підстав для направлення звернення до Тячівського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області для здійснення доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

З огляду на викладене, належним способом захисту прав позивача буде визнання протиправними дій та зобов`язання відповідача повідомити до Тячівського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області про відсутність підстав для доставлення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 , як особи, яка скоїла адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, враховуючи наступне.

Як вбачається з практики Європейського Суду з прав людини "заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника моральна шкода наявна та констатується судом (в числі багатьох прикладів, рішення від 15 жовтня 2009 у справі «Антипенко проти Російської Федерації» (Antipenkov v. Russia), скарга № 33470/03, § 82; Постанова Європейського Суду від 14 лютого 2008 у справі «Пшеничний проти Російської Федерації» (Pshenichnyy v. Russia), скарга № 30422 / 03, § 35 1; рішення у справі «Гарабаев проти Російської Федерації (Garabayev v. Russia), скарга № 38411/02, § 113, ECHR 2007-VII (витяги) 2 а також Постанова Європейського Суду від 1 червня 2006 р .) у справі «Грідін проти Російської Федерації» (Gridin v. Russia), скарга Ns 4171/04, § 20 березня).

Таким чином сам факт наявності моральної шкоди у зв`язку із встановленням судом факту порушення незаконними діями (рішенням) суб`єкта владних повноважень прав позивача презюмується.

Однак з боку позивача окрім самого факту наявності незаконних дій суб`єкта владних повноважень не надано доказів та обгрунтування розміру моральної шкоди.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (подалі - Постанова) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд зазначає, що позивачем не доведено, у чому безпосередньо полягає завдана йому моральна шкода, та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується, а тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди належить відмовити.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір, який в силу вимог статті 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у не розгляді заяви від 08.08.2025 року ОСОБА_1 про надання відстрочки під час мобілізації направленої цінним листом 13.08.2025 року.

3. Визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме внесення інформації в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів в частині внесення відомостей про порушення правил військового обліку ОСОБА_1 .

4. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни в Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів стосовно ОСОБА_1 шляхом вилучення відомостей про порушення правил військового обліку;

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3633,60 грн. (три тисячі шістсот тридцять три гривні шістдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець