Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо гуманізації законодавства у сфері виконання кримінальних покарань та тримання під вартою

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу

України, Кримінального процесуального кодексу України та інших

законодавчих актів України щодо гуманізації законодавства

у сфері виконання кримінальних покарань та тримання під вартою»

1. Мета

Метою прийняття проєкту Закону України «Про внесення змін

до Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу

України та інших законодавчих актів України щодо гуманізації законодавства

у сфері виконання кримінальних покарань та тримання під вартою» (далі – проєкт

Закону) є приведення кримінального законодавства у відповідність до європейських

стандартів та рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання

катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи

покаранню (далі – ЄКПТ) шляхом виключення статті 391 Кримінального кодексу

України (злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань),

удосконалення кримінального процесуального та кримінально-виконавчого

законодавства України щодо застосування заходів стягнення до осіб, позбавлених

волі, а також врегулювання питання роздільного тримання окремих категорій

засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту.

2. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Згідно з пунктом 314 Плану законопроектної роботи Верховної Ради України

на 2026 рік, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 10 лютого

2026 року № 4774-IX, Міністерство юстиції України та Кабінет Міністрів України

визначено відповідальними за розроблення, подання до Верховної Ради України

проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України,

Кримінального процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчого

кодексу України щодо гуманізації законодавства у сфері виконання кримінальних

покарань».

Статтею 391 Кримінального кодексу України встановлено кримінальну

відповідальність за злісну непокору вимогам адміністрації установи виконання

покарань у виді позбавлення волі на строк до трьох років. У контексті

реформування кримінального права України та гармонізації його з європейськими

стандартами постає питання доцільності існування цієї норми у Кримінальному

кодексі України.

Водночас стаття 391 Кримінального кодексу України має низку

суперечностей і неузгодженостей з огляду на таке.

Поняття «злісна непокора» та «інша протидія адміністрації у законному

здійсненні її функцій» на сьогодні не мають чітких критеріїв, що іноді на практиці

призводить до суб’єктивної оцінки з боку адміністрації установи виконання

покарань та створює ризики зловживань і фактичного тиску на засуджених.

Чинна редакція статті 391 Кримінального кодексу України на практиці

не може бути застосована до осіб, які відбувають покарання у виді обмеження

волі, оскільки відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України стягнення

2

у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) до цих

осіб не застосовується.

Крім того, стаття 391 Кримінального кодексу України фактично передбачає

кримінальну відповідальність за вчинення дисциплінарних порушень.

Отже, така конструкція норми статті 391 Кримінального кодексу України

суперечить концептуальним засадам кримінального законодавства щодо

недопустимості преюдиції як кваліфікуючої ознаки кримінального правопорушення.

Крім того, зазначені положення не узгоджуються з положеннями статті 23

Кримінального процесуального кодексу України щодо безпосереднього

дослідження доказів судом.

На сьогодні у жодній країні Європейського Союзу не передбачено

кримінальної відповідальності за дисциплінарні порушення засуджених. Подібні

випадки розглядаються в адміністративному або дисциплінарному порядку

з дотриманням принципів справедливого процесу. Таким чином, Україна зберігає

застарілу радянську практику.

У доповіді для Уряду України за результатами візиту ЄКПТ у період

з 04 по 13 серпня 2020 року зазначено, що «ЄКПТ неодноразово рекомендував

скасувати статтю 391 Кримінального кодексу, згідно з якою засуджені особи

можуть бути засуджені до додаткового терміну до трьох років позбавлення волі

за неодноразові порушення дисципліни. Комітет дуже стурбований тим, що ця

рекомендація залишається невиконаною; він закликає органи влади без

подальших зволікань скасувати статтю 391 Кримінального кодексу.».

У сучасному демократичному суспільстві система кримінального правосуддя

має забезпечувати баланс між правопорядком і правами людини. Існування

статті 391 Кримінального кодексу України не відповідає принципам гуманізму,

правової визначеності та прав людини.

Водночас виключення статті 391 Кримінального кодексу України потребує

наявності у кримінально-виконавчому законодавстві інших механізмів впливу

на засуджених, які чинять злісну непокору законним вимогам адміністрації

виправної колонії і є злісними порушниками встановленого порядку відбування

покарання.

Крім того, частиною дев’ятою статті 132 Кримінально-виконавчого кодексу

України передбачено застосування стягнення, зокрема, у виді переведення

засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються

у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами

тримання, до одиночної камери на строк до трьох місяців.

У Загальному звіті ЄКПТ, опублікованому у 2011 році (CPT/Inf(2011)28-part2)

зазначено, що «З огляду на потенційно дуже шкідливий вплив одиночного

ув’язнення ЄКПТ вважає, що принцип пропорційності вимагає, щоб воно

використовувалося як дисциплінарне покарання лише у виняткових випадках

та як крайній захід і протягом якомога коротшого періоду часу.

У багатьох державах – членах Ради Європи спостерігається тенденція

до зниження максимально можливого терміну одиночного ув’язнення

як покарання. ЄКПТ вважає, що максимальний термін не повинен перевищувати

3

14 днів за таке правопорушення, а бажано – менше. Крім того, має бути заборонено

послідовні дисциплінарні вироки, що призводять до безперервного періоду

одиночного ув’язнення, що перевищує максимальний термін. Будь-які

правопорушення, скоєні ув’язненим, які, на думку суду, потребують більш

суворих санкцій, повинні розглядатися системою кримінального правосуддя.»

(див. п. 79 рішення).

Європейський комітет з проблем злочинності Ради Європи у своєму

Коментарі до Європейських пенітенціарних правил наголосив, що «Правило 60.6.d

зобов’язує уряди оголошувати шляхом національного законодавства конкретний

максимальний термін, після якого ув’язнений не може утримуватися в одиночному

ув’язненні. Встановлюючи цей термін, уряди повинні усвідомлювати, що якщо

цей максимальний термін буде занадто довгим, це буде рівносильним

нелюдському або такому, що принижує гідність, покаранню. ЄКПТ вважає,

що максимальний термін одиночного ув’язнення, призначений з дисциплінарної

причини, не повинен перевищувати 14 днів і бажано бути меншим.».

Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй щодо

поводження із в’язнями (Правила Нельсона Мандели) описують одиночне

ув’язнення тривалістю понад 15 днів поспіль як тривале одиночне ув’язнення

(Правило 44) і прямо забороняють його (Правило 43).

05 лютого 2026 року у Верховній Раді України зареєстровано проєкт Закону

«Про внесення змін до Кримінального кодексу України, Кримінального

процесуального кодексу України та Кримінально-виконавчого кодексу України

щодо гуманізації законодавства у сфері виконання кримінальних покарань»

(реєстр. № 15003), який підготовлено Міністерством юстиції України з метою

приведення кримінального законодавства у відповідність до європейських

стандартів та рекомендацій Європейського комітету з питань запобігання

катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню

чи покаранню, а також удосконалення кримінального процесуального

та кримінально-виконавчого законодавства України щодо застосування заходів

стягнення до осіб, позбавлених волі.

Однак 16 липня 2026 року зазначений законопроєкт відкликано та знято

з розгляду Верховної Ради України IX скликання на підставі частини третьої

статті 105 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» у зв’язку

з припиненням повноважень попереднього складу Кабінету Міністрів України.

Разом з тим 22 червня 2026 року до Міністерства юстиції України надійшов

лист Офісу Військового омбудсмана стосовно врегулювання питань роздільного

тримання військовослужбовців у місцях попереднього ув’язнення та відбування

покарання окремо від інших осіб, які перебувають під вартою або відбувають

покарання.

Згідно із зазначеною у листі інформацією питання роздільного тримання

військовослужбовців у місцях попереднього ув’язнення та відбування покарання

є нагальним і потребує врегулювання, оскільки утримання таких осіб спільно

з іншими засудженими або особами, взятими під варту, може створювати ризики

для їх життя, здоров’я та особистої безпеки.

4

З огляду на особливості правового статусу військовослужбовці можуть

зазнавати фізичного чи психологічного насильства або тиску з боку інших

засуджених або осіб, узятих під варту.

Враховуючи викладене та з метою врегулювання зазначених питань,

доцільно внести зміни до статті 92 Кримінально-виконавчого кодексу України

та статті 8 Закону України «Про попереднє ув’язнення».

3. Основні положення проєкту акта

Проєктом Закону пропонується виключити статтю 391 Кримінального

кодексу України, якою встановлено кримінальну відповідальність за злісну

непокору вимогам адміністрації установи виконання покарань. У зв’язку з цим

вносяться зміни до статті 140 Кримінально-виконавчого кодексу України щодо

виключення тримання у виправних колоніях максимального рівня безпеки осіб,

засуджених за злісну непокору вимогам адміністрації виправної установи.

Також проєктом Закону пропонується доповнити перелік заходів стягнення,

що застосовуються до осіб, позбавлених волі, передбачений частиною першою

статті 132 Кримінально-виконавчого кодексу України, стягненням у виді

переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях (секторах)

мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, виправних колоніях

(секторах) середнього рівня безпеки чи звичайних жилих приміщеннях виправних

колоній (секторів) максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу

виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки на строк від трьох

місяців до одного року.

Передбачається застосування заходу стягнення у виді поміщення засуджених,

які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних

колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання,

до приміщення камерного типу на строк до трьох місяців.

Водночас з метою приведення положень Кримінально-виконавчого кодексу

України у відповідність до європейських стандартів пропонується виключити

застосування до засуджених стягнення у виді переведення до одиночної камери.

Крім того, проєктом Закону вносяться зміни до статей 134, 135 Кримінально-

виконавчого кодексу України, відповідно до яких:

поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор, карцер чи приміщення

камерного типу проводиться за вмотивованою постановою начальника колонії

або особи, яка виконує його обов’язки, з визначенням строку тримання;

переведення засудженого, який тримається у виправній колонії (секторі)

мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання, виправній колонії

(секторі) середнього рівня безпеки чи звичайному жилому приміщенні виправної

колонії (сектору) максимального рівня безпеки до приміщення камерного типу

виправної колонії (сектору) максимального рівня безпеки проводиться

за рішенням суду. Зазначене стягнення застосовується за вчинення злісної

непокори адміністрації виправної колонії.

5

При цьому проєктом Закону у статті 133 Кримінально-виконавчого кодексу

України дається визначення терміна «злісна непокора законним вимогам

адміністрації виправної колонії».

У зв’язку з внесенням змін до статей 132, 134, 135 Кримінально-виконавчого

кодексу України проєктом Закону пропонується внести зміни до статей 537, 539

Кримінального процесуального кодексу України стосовно питань, які вирішуються

судом під час виконання вироків та порядку вирішення судом цих питань.

Разом з тим проєктом Закону передбачається внести зміни до частини п’ятої

статті 92 Кримінального кодексу України, відповідно до яких ізольовано від інших

засуджених, а також роздільно триматимуться засуджені військовослужбовці,

які проходили службу в Збройних Силах України під час дії воєнного стану

в Україні, крім осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

Також проєктом Закону пропонується внести зміни до частини другої статті 8

Закону України «Про попереднє ув’язнення», відповідно до яких

військовослужбовців Збройних Сил України, підозрюваних або обвинувачених

у вчиненні кримінальних правопорушень, крім осіб, які раніше відбували

покарання у виді позбавлення волі, триматимуть окремо від інших осіб, які

перебувають під вартою.

Водночас у тексті Кримінально-виконавчого кодексу України вживання

термінів «мережа рухомого (мобільного) зв’язку» та «глобальна мережа Інтернет»

приведено у відповідність до Закону України «Про електронні комунікації».

4. Правові аспекти

Нормативно-правовими актами у цій сфері правового регулювання є:

Конституція України, Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний

кодекс України, Кримінально-виконавчий кодекс України, Закон України

«Про попереднє ув’язнення», Закон України «Про електронні комунікації» та

Положення про Міністерство юстиції України, затверджене постановою Кабінету

Міністрів України від 02 липня 2014 року № 228.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проєкту Закону не потребуватиме додаткових фінансових витрат

з Державного бюджету України.

6. Позиція заінтересованих сторін

Проєкт Закону не стосується сфери наукової та науково-технічної діяльності.

Щодо проєкту Закону були проведені електронні консультації

з громадськістю відповідно до Порядку проведення консультацій

з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики,

затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 листопада

2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні

та реалізації державної політики».

З цією метою проєкт Закону 26 серпня 2026 року був оприлюднений

на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України у рубриці «Консультації

з громадськістю» (https://minjust.gov.ua/m/26082026-povidomlennya-pro-

6

provedennya-elektronnih-konsultatsiy-z-gromadskistyu-schodo-proektu-zakonu-ukraini

-pro-vnesennya-zmin-do-kriminalnogo-kodeksu-ukraini-kriminalnogo-protsesualnogo-

kodeksu-ukraini-ta-inshih-zakonodavchih-aktiv-ukraini-schodo-gumani).

Під час електронних консультацій з громадськістю, що тривали з 26 серпня

по 09 вересня 2026 року, надійшли пропозиції та зауваження від в.о голови

Громадської ради при Міністерстві юстиції України Ганни Скрипки.

Пропозиції та зауваження, які надійшли під час проведення електронних

консультацій з громадськістю, не враховані.

Проєкт Закону погоджено без зауважень Офісом Генерального прокурора

та Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Проєкт Закону не містить норм регуляторного характеру, а його прийняття

не потребує реалізації процедур, передбачених Законом України «Про засади

державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

7. Оцінка відповідності

Проєкт Закону не належить до пріоритетних сфер зобов’язань України

у сфері європейської інтеграції, у тому числі міжнародно-правових, та права

Європейського Союзу (acquis ЄС).

Проєкт Закону відповідає Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

У проєкті Закону відсутні положення, що впливають на забезпечення рівних

прав та можливостей жінок і чоловіків.

У проєкті Закону відсутні положення, що містять ризики вчинення

корупційних правопорушень та правопорушень, пов’язаних з корупцією.

У проєкті Закону відсутні положення, що створюють підстави для

дискримінації.

8. Прогноз результатів

Реалізація Закону дасть змогу гуманізувати законодавство у сфері виконання

кримінальних покарань шляхом виключення статті 391 Кримінального кодексу

України, врегулювати питання щодо роздільного тримання окремих категорій

засуджених до позбавлення волі та осіб, взятих під варту, а також забезпечити

баланс між правопорядком в установах виконання покарань та дотриманням прав

людини.

Реалізація Закону не матиме впливу на ринкове середовище, забезпечення

захисту прав та інтересів суб’єктів господарювання, громадян і держави; розвиток

регіонів, підвищення чи зниження спроможності територіальних громад; ринок

праці, рівень зайнятості населення; громадське здоров’я, покращення чи

погіршення стану здоров’я населення або його окремих груп; екологію та

навколишнє природне середовище, обсяг природних ресурсів, рівень забруднення

атмосферного повітря, води, земель, зокрема забруднення утвореними відходами,

інші суспільні відносини.

Міністр юстиції України Денис МАСЛОВ