Проєкт Закону про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо уточнення деяких питань визначення місця проживання дитини

1ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проєкту Закону України

«Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо уточнення деяких

питань визначення місця проживання дитини»

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроєкту

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство,

материнство і батьківство охороняються державою.

Змістом частин першої, дев`ятої, десятої статті 7 Сімейного кодексу України

(далі – СК України) закріплено загальні засади регулювання сімейних відносин та

визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-

правовими актами.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та

розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних

відносин має право на судовий захист.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того,

чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками,

проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від

обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157

цього Кодексу (стаття 141 СК України).

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла

десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла

десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки

проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років,

визначається нею самою.

Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким

із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом

опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання

малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх

батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини,

стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті

161 СК України).

У спорах про визначення місця проживання дитини суди мають крізь призму

врахування найкращих інтересів дитини встановити та надати належну правову

оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення

спору, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний

стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків

на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. До інших обставин, що

мають істотне значення, можна віднести, зокрема: - особисті якості батьків (моральні

якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно

вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями,

наркотичними речовинами, перебування на диспансерному нагляді, притягнення до

кримінальної чи адміністративної відповідальності); - відносини, які існують між

кожним із батьків і дитиною (встановлення повного чи часткового виконання

батьківських обов`язків, наявність причин що впливають на виконання батьківських

обов`язків; встановлення, чи враховують мати/батько інтереси дитини, чи є

2взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); - можливість створення дитині

належних умов для виховання і розвитку (наявність самостійного доходу, належних

житлових умов у кожного із батьків); - стан здоров`я дитини (наявність хвороб у

дитини, що потребують посиленого догляду, наявність у батьків навичок щодо

надання первинної медичної допомоги); - стан безпеки дитини (можливість створення

дитині безпечних умов для життя та розвитку) тощо. Указане тлумачення статті 161

СК України при розгляді категорії справ, що стосуються надчутливої сфери

правовідносин (оскільки йдеться не просто про спір між позивачем і відповідачем, а

про долю дитини), є сталим та однозначним у практиці Верховного Суду (постанови

від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18, від 15 квітня 2020 року у справі №

761/35714/16-ц, від 23 жовтня 2021 року у справі № 127/17427/20, від 08 вересня 2023

року у справі № 639/3862/20, від 28 вересня 2023 року у справі № 944/5191/19)».

З огляду на введення воєнного стану в Україні, вирішуючи спори, що

стосуються прав та інтересів дитини, першочерговим завданням держави є

забезпечення її безпеки і права на життя. Сам факт запровадження на території

України воєнного стану не є достатньою підставою для визначення місця проживання

дитини з одним із батьків. Водночас обставини, пов`язані із безпекою дитини та

наслідками бойових дій є істотними, підлягають встановленню та оцінці судом. При

вирішенні спору про місце проживання дитини під час воєнного стану суди мають

оцінювати всі обставини справи в їх сукупності, застосовувати гнучкі підходи до

ухвалення рішення у справі з урахуванням найкращих інтересів дитини, балансу між

інтересами дитини та правами батьків на її виховання (постанова Верховного Суду

від 14 червня 2023 року у справі № 760/31518/21 (провадження № 61-5668св23).

Разом з цим, відповідно до правової позиції Верховного Суду України,

викладеній у постанові від 22 жовтня 2025 року по справі № 202/14959/23, акт

проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до

звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає

на вирішення судами України спору про визначення місця її проживання. Повернення

дитини в Україну не є передумовою для вирішення спору між батьками про

визначення місця проживання такої дитини. Проживання дитини за кордоном не є

самостійною підставою для відмови у позові про визначення місця проживання такої

дитини разом з одним з батьків в Україні. Передбачена частинами четвертою та

п`ятою статті 19 СК України обов`язковість висновку органу опіки та піклування у

відповідних категоріях цивільних справ не може абсолютизуватися. У разі, якщо з тих

чи інших причин такий висновок отримати не можна, суд має вирішити спір за

наявними у справі доказами. Якщо з тих чи інших причин орган опіки та піклування

відмовиться надати свій висновок у справі, де за приписами частин четвертої та п`ятої

статті 19 СК України надання ним такого висновку є обов`язковим, ця обставина не

означає неможливості розгляду та вирішення спору. Протилежний підхід є

рівнозначним відмові у доступу до правосуддя і означав би порушення положень

статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зазначений

підхід має загальний характер і є цілком справедливим для випадків, коли не було

отримано письмового висновку органу опіки та піклування при розгляді справ, де

участь органу опіки та піклування є обов`язковою, з огляду на неможливість надати

такий висновок, зокрема, у зв`язку із перебуванням дитини за межами країни,

3перебуванням дитини на непідконтрольній території, неможливості встановити місце

фактичного перебування дитини з одним із батьків тощо.

Однак, варто зазначити, що на сьогодні вказані вище нюанси, які мають

враховуватись у разі наявності спору щодо визначення місця проживання дитини

чітко не визначені законодавством, що призводить до затягування процесу розгляду

таких питань судами та відповідної конфліктної ситуації між батьками.

Враховуючи вищевикладене, спираючись на правові позиції Верховного Суду

України, доцільно законодавчо уточнити питання визначення місця проживання

дитини, враховуючи реалії сьогодення.

2. Мета та завдання прийняття законопроєкту

Метою законопроєкту є законодавче уточнення механізму визначення місця

проживання дитини, враховуючи реалії сьогодення.

3. Загальна характеристика та основні положення законопроєкту

Проєктом закону пропонується доповнити положення Сімейного кодексу

України, якими передбачається встановити, що у разі якщо з тих чи інших причин

орган опіки та піклування не надає свій висновок у спорах щодо місця проживання

малолітньої дитини суд вирішує спір за наявними у справі доказами. Факт

проживання дитини за кордоном (незалежно від того чи вивезена дитина за кордон до

звернення до суду з позовом про визначення місця її проживання чи після) не впливає

на вирішення спору про визначення місця її проживання. Проживання дитини за

кордоном не може бути самостійною підставою для відмови у позові про визначення

місця проживання такої дитини разом з одним з батьків в Україні.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

У відповідній сфері правового регулювання діють Конституція України,

Сімейний кодекс України.

5. Фінансово – економічне обґрунтування

Реалізація законопроєкту не потребуватиме додаткових видатків з Державного

бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття

законопроєкту

Прийняття законопроєкту забезпечить уточнення механізму визначення місця

проживання дитини, враховуючи реалії сьогодення.

Народні депутати України