Проєкт Закону про внесення змін до статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" щодо відстрочки для громадян України, які повертаються в Україну

Тип: Звичайний

№ 16034

Дата: 04 вересня 2026 р.

Статус: Опрацьовується в комітеті

Субʼєкт: Народний депутат України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проєкту Закону України «Про внесення змін до статті 23 Закону

України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” щодо відстрочки

для громадян України, які повертаються в Україну»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Тривала збройна агресія російської федерації проти України, тимчасова

окупація частини території України з 2014 року та повномасштабне

вторгнення 24 лютого 2022 року спричинили безпрецедентне переміщення

громадян. Частина громадян перебувала за кордоном уже на 24 лютого 2022

року; інші виїхали після цієї дати на законних підставах і через війну,

безпекові ризики, сімейні обставини або зміну життєвої ситуації тривалий час

не поверталися. Окрему групу становлять громадяни, які залишалися на

тимчасово окупованих територіях від початку їх окупації та повертаються на

територію, де органи державної влади України здійснюють свої повноваження

у повному обсязі.

Масштаб проблеми залишається значним. За даними Eurostat, станом на

31 травня 2026 року 4,38 млн осіб, які виїхали з України, перебували під

тимчасовим захистом у Європейському Союзі; 26,8% цієї сукупності

становили повнолітні чоловіки. За оцінкою Центру економічної стратегії, на

початку 2026 року за кордоном перебували близько 5,6 млн українських

біженців. Ці показники мають різне охоплення та методологію і не підлягають

механічному додаванню, проте в сукупності підтверджують довгостроковий

характер зовнішнього переміщення.

Повернення не є автоматичним наслідком зменшення інтенсивності

бойових дій. Дослідження ЦЕС, проведене Info Sapiens у грудні 2025 – січні

2026 року, зафіксувало намір повернутися у 43% опитаних, тоді як 36% не

планували або скоріше не планували повернення. Серед бар’єрів респонденти

називали війну й страх за безпеку (58%), проблеми з інфраструктурою та

електропостачанням (41%) і мобілізацію чоловіків (29%); для чоловіків та

молоді до 35 років мобілізація була другим за значущістю бар’єром після

безпекових ризиків – 45%. Опитування УВКБ ООН водночас свідчить про

збереження потенціалу повернення: 57% біженців висловлювали

зацікавленість повернутися додому в майбутньому, називаючи визначальними

безпеку, житло, соціальні послуги та роботу.

Невизначеність щодо можливості після в’їзду спочатку дістатися місця

проживання, відновити документи, налагодити житло, побачити родину,

влаштувати дітей, пройти медичні й адміністративні процедури або

впорядкувати трудові відносини створює додатковий стримувальний ефект.

Такий ефект не обов’язково означає відмову від виконання військового

обов’язку; у багатьох випадках ідеться про потребу в мінімально

передбачуваному перехідному періоді перед застосуванням загальних правил

мобілізації.

Публічні дискусії у соціальних мережах не є репрезентативними

соціологічними даними та можуть містити неперевірені твердження. Водночас

повторювані запити користувачів про ризик призову одразу після повернення,

можливість дістатися додому, відновити документи та побути з родиною є

релевантним якісним сигналом суспільної невизначеності [20–22]. Цей сигнал

узгоджується з результатами репрезентативного дослідження ЦЕС щодо

мобілізації як одного з бар’єрів повернення.

Особливо гостро прогалина проявляється щодо осіб, які повертаються з

тимчасово окупованих територій. Такі громадяни можуть не мати чинних

документів, доступу до українських реєстрів, стабільного житла чи

підтвердженого місця проживання. У травні 2026 року ЗМІ повідомляли про

випадок мобілізації жителя Херсонщини в перший день після повернення з

окупації; відповідний ТЦК та СП провів службову перевірку і повідомив про

організаційні заходи для недопущення подібних випадків у майбутньому.

Навіть без правової оцінки конкретної ситуації цей випадок показує

відсутність єдиного перехідного механізму для поверненців із окупації.

Проблема має також демографічний та економічний вимір. ЦЕС оцінює

можливі короткострокові втрати від неповернення біженців у межах

приблизно 2–10% ВВП залежно від сценарію. НБУ зазначає, що дефіцит

кваліфікованих кадрів із II кварталу 2024 року є другим за важливістю

чинником, який обмежує виробництво після воєнних дій; у базовому сценарії

НБУ поступове повернення вимушених мігрантів є однією з передумов

нормалізації економіки. Схвалена Кабінетом Міністрів України Стратегія

демографічного розвитку України до 2040 року визначає зменшення

негативних міграційних тенденцій і створення умов для повернення громадян

одним із державних пріоритетів.

За таких умов відсутність передбачуваного короткого періоду після

повернення створює правову й поведінкову прогалину: держава декларує

необхідність повернення людського капіталу, але потенційний поверненець не

має гарантії часу на базову реінтеграцію. Законопроєкт спрямований на

усунення саме цієї прогалини.

Законопроєктом пропонується доповнити статтю 23 Закону України

«Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» новою частиною восьмою,

відповідно до якої протягом 90 календарних днів не підлягають призову під

час мобілізації дві категорії військовозобов’язаних громадян України.

Перша категорія – громадяни, які станом на 24 лютого 2022 року

перебували за межами України або після цієї дати виїхали з України на

законних підставах і надалі безперервно перебували за її межами до дня в’їзду.

Для них 90-денний строк обчислюється з дня в’їзду в Україну.

Друга категорія – громадяни, які безперервно проживали на тимчасово

окупованій території України від дня початку її тимчасової окупації до дня

прибуття на територію України, де органи державної влади здійснюють

повноваження у повному обсязі. Для них строк обчислюється з дня такого

прибуття.

Відстрочка надається один раз незалежно від того, за якою з двох підстав

вона виникла. Вона оформлюється автоматично на підставі міжреєстрової

взаємодії. Подання заяви, документів або особисте звернення до ТЦК та СП не

вимагаються. Якщо необхідних відомостей у державних інформаційних

ресурсах немає, особа має право звернутися до ТЦК та СП із заявою та

підтвердними документами.

Упродовж зазначених 90 днів призов можливий лише за згодою особи.

Чинну частину восьму статті 23 пропонується вважати частиною дев’ятою та

доповнити винятком щодо автоматичного оформлення нової відстрочки.

Прикінцевими положеннями передбачається набрання чинності

Законом через один місяць після опублікування та доручення Кабінету

Міністрів України забезпечити підзаконне регулювання, електронну

взаємодію реєстру «Оберіг» з інформаційними системами Державної

прикордонної служби України, Міністерства внутрішніх справ України та

іншими ресурсами, а також автоматичне відображення відстрочки в

електронному військово-обліковому документі.

Дата 24 лютого 2022 року використовується як об’єктивна й

загальновідома межа початку повномасштабної фази агресії, однак

законопроєкт не обмежується лише тими, хто виїхав через події одного дня.

Формула охоплює як громадян, які вже перебували за кордоном, так і тих, хто

законно виїхав пізніше та не повертався до України.

Встановлення мінімальної тривалості перебування за межами України

створило б нові випадкові межі та могло б виключити осіб, обставини яких

об’єктивно змінилися під час перебування за кордоном. Зокрема, громадянин

міг виїхати незадовго до досягнення віку, з якого він набув статусу

військовозобов’язаного, або виїхати у відрядження чи з іншою законною

метою, але через війну, безпеку родини чи інші обставини залишитися за

кордоном. Вирішальними критеріями є законність виїзду, безперервність

перебування поза Україною до повернення та одноразовість відстрочки, а не

формальний строк відсутності.

Вимога законного виїзду після 24 лютого 2022 року запобігає наданню

переваги особам, які порушили встановлений порядок перетинання

державного кордону. Умова безперервного перебування за межами України

або на тимчасово окупованій території звужує механізм до фактичного

повернення після тривалої відсутності чи ізоляції, а одноразовість не дозволяє

поновлювати 90-денний строк повторними поїздками.

Формулювання «з дня початку її тимчасової окупації» не прив’язане

виключно до 24 лютого 2022 року. Тому воно охоплює мешканців Автономної

Республіки Крим, міста Севастополя та окремих територій Донецької і

Луганської областей, окупованих з 2014 року, а також територій, окупованих

пізніше. Такий підхід відповідає реальній хронології окупації й не створює

необґрунтованої різниці між поверненцями.

Три місяці є достатнім, але не надмірним періодом для виконання

базових дій з реінтеграції: відновлення документів і доступу до реєстрів,

визначення місця проживання, розв’язання сімейних та медичних питань,

оформлення трудових відносин і впорядкування військово-облікових даних.

Строк є фіксованим, не продовжується автоматично, надається лише один раз

і не перешкоджає добровільному вступу на військову службу. Тому втручання

в поточний мобілізаційний процес є обмеженим і передбачуваним.

Конституція України одночасно закріплює обов’язок держави

забезпечувати оборону і захист суверенітету та територіальної цілісності

України (стаття 17), обов’язок громадян щодо захисту Вітчизни (стаття 65),

рівність громадян перед законом (стаття 24), а також гарантію, що громадянин

України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в

Україну (стаття 33).

Законопроєкт узгоджує ці конституційні цінності. Він не усуває

військового обов’язку, а лише відкладає можливість примусового призову на

короткий, наперед визначений строк. Відмінність у правовому режимі

поверненців ґрунтується на об’єктивно відмінних обставинах: тривалому

перебуванні поза українським адміністративним і соціальним середовищем

або проживанні в окупації, необхідності відновити документи, житло, зв’язки

з державними реєстрами та пройти первинну реінтеграцію.

Критерії є загальними, перевірними та нейтральними щодо регіону

походження, політичних поглядів, майнового стану чи професії. Відстрочка

одноразова, строкова, пов’язана із законністю виїзду та не виключає призову

за згодою. Сукупність цих запобіжників дає підстави вважати запропоноване

розрізнення таким, що має легітимну мету та є пропорційним.

Основними актами у відповідній сфері є Конституція України, Закон

України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Закон України «Про

Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов’язаних та резервістів»,

Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим

на тимчасово окупованій території України», Закон України «Про захист

персональних даних» та підзаконні акти, що регулюють оформлення

відстрочок і міжреєстрову взаємодію.

Автоматичне оформлення є ключовою гарантією дієвості норми.

Відстрочка має виникати з дня в’їзду або прибуття, а не з дня прийняття

індивідуального рішення. Інакше сама необхідність особистого звернення

створювала б часовий проміжок, у якому гарантія фактично не працює.

Технічно система повинна отримувати та зіставляти щонайменше

відомості про військово-обліковий статус особи, дату і законність виїзду, дату

в’їзду, відсутність проміжного в’їзду, а для поверненців із тимчасово

окупованих територій – доступні відомості про проживання та дату прибуття.

Результат має невідкладно відображатися в електронному військово-

обліковому документі.

Практика Міноборони підтверджує, що автоматизоване оформлення та

продовження відстрочок є вже діючою моделлю: станом на 15 липня 2026 року

понад 90% чинних відстрочок могли бути продовжені автоматично для 22

категорій за наявності підтвердних даних у реєстрах. Запроваджені з 1

листопада 2025 року правила також передбачили цифровий формат,

автоматичне продовження та подання паперових документів через ЦНАП

замість особистого подання до ТЦК та СП . Законопроєкт розширює цю логіку

на нову чітко визначену подієву підставу.

Підзаконне регулювання має передбачити граничний строк обробки

відомостей, повідомлення особи про результат, виправлення помилкових

даних, перелік допустимих доказів для поверненців із окупації,

адміністративне оскарження, журналювання доступу та принцип мінімізації

персональних даних. Відсутність інформації в реєстрі не повинна тлумачитися

як відсутність права, якщо особа може підтвердити відповідні обставини.

2. Мета і завдання прийняття акта

Метою законопроєкту є створення законодавчо визначеного,

одноразового й обмеженого в часі механізму, який зменшить правову

невизначеність та один із вагомих бар’єрів добровільного повернення

військовозобов’язаних громадян України з-за кордону і з тимчасово

окупованих територій, не скасовуючи їхнього конституційного обов’язку

щодо захисту Вітчизни.

Основними завданнями законопроєкту є:

гарантувати поверненцю 90 календарних днів для первинної реінтеграції

та впорядкування документальних, сімейних, житлових, трудових, медичних і

військово-облікових питань;

охопити осіб, які перебували за межами України на 24 лютого 2022 року,

а також тих, хто після цієї дати виїхав на законних підставах і безперервно

перебував за межами України до повернення;

забезпечити спеціальний перехідний період для громадян, які

безперервно проживали на тимчасово окупованій території від дня початку її

окупації до прибуття на підконтрольну Україні територію;

оформлювати відстрочку автоматично через Єдиний державний реєстр

призовників, військовозобов’язаних та резервістів на підставі електронної

інформаційної взаємодії державних ресурсів, без обов’язкового особистого

звернення до ТЦК та СП;

унеможливити повторне використання механізму шляхом встановлення

одноразовості відстрочки незалежно від підстави її отримання та зберегти

можливість добровільного призову протягом 90-денного періоду.

3. Загальна характеристика і основні положення проєкту акта