Проєкт Закону про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо удосконалення інститутів проведення обшуку у невідкладних випадках, а також реєстрації заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення

1ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального

процесуального кодексу України щодо удосконалення інститутів

проведення обшуку у невідкладних випадках, а також реєстрації заяви,

повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення»

1.Обґрунтування необхідності прийняття акта

Одним з основних прав людини, що закріплено Конституцією України, є

право на недоторканність житла чи іншого володіння особи. Стаття 30 Основного

закону встановлює загальне правило, за яким проникнення до житла чи іншого

володіння особи, проведення в них огляду або обшуку допускається лише на

підставі вмотивованого рішення суду.

Водночас, частиною третьою цієї статті встановлено виняток із цього

правила - у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та

майна або з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні

злочину можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла

чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Кримінальний процесуальний кодекс України (далі – КПК України)

деталізує конституційний припис, зокрема у частині першій статті 233 КПК

України зазначено, що ніхто не має права проникнути до житла чи іншого

володіння особи інакше як за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на

підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою

цієї статті.

Зокрема, частиною третьою статті 233 КПК України передбачено, що

слідчий, дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді

увійти до житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках,

пов’язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім

переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального

правопорушення. У такому разі прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із

прокурором зобов’язаний невідкладно після здійснення таких дій звернутися до

слідчого судді із клопотанням про проведення обшуку. Слідчий суддя розглядає

таке клопотання згідно з вимогами статті 234 цього Кодексу, перевіряючи, крім

іншого, чи дійсно були наявні підстави для проникнення до житла чи іншого

володіння особи без ухвали слідчого судді. Якщо прокурор відмовиться погодити

клопотання слідчого, дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у

задоволенні клопотання про обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази

є недопустимими, а отримана інформація підлягає знищенню в порядку,

передбаченому статтею 255 цього Кодексу.

Таким чином кримінальний процесуальний закон допускає, як виняток,

можливість проникнення до житла чи іншого володіння особи до постановлення

ухвали слідчого судді лише у випадках, визначених як невідкладні: врятування

2життя людей, врятування майна, безпосереднє переслідування осіб, які

підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення.

Іншою правовою підставою для проникнення до житла чи іншого володіння

особи, що гарантує дотримання конституційного принципу недоторканості житла,

вказаною статтею визначено добровільну згоду особи, яка ним володіє, на таке

проникнення.

Ключовим елементом цієї норми є її винятковий характер. Законодавець

свого часу свідомо обмежив можливість проведення обшуку без попереднього

судового дозволу лише виключними обставинами, коли зволікання може

призвести до незворотних негативних наслідків. Після проведення такої

невідкладної слідчої дії, орган досудового розслідування зобов’язаний

невідкладно звернутися до слідчого судді з клопотанням про проведення обшуку

для його легалізації.

Під час правозастосовної діяльності виникають питання щодо можливості

віднесення до таких невідкладних випадків, передбачених КПК України в якості

підстав для проникнення до житла особи й проведення там обшуку без відповідної

ухвали слідчого судді, обставин, пов’язаних з попередженням чи

унеможливленням знищення речових доказів, необхідністю збереження доказової

бази кримінального провадження, безпосередньою фіксацією відомостей щодо

вчинення злочинів тощо.

Разом з тим те, що передбачено як невідкладний захід для надзвичайних

ситуацій, може призводити до зловживання механізмом невідкладного обшуку та

нівелювання встановленої законом процедури отримання судового дозволу на

проведення обшуків. Такі обставини не лише можуть створювати ризики для

недоторканності житла чи іншого володіння особи, а й породжувати правову

проблему щодо статусу вилученого під час таких обшуків майна, фактично

позбавляючи його власників ефективних засобів захисту.

Окреслену проблему підтверджує судова практика. Верховний Суд у своїх

рішеннях неодноразово зазначав, що поняття «майно» у контексті частини третьої

статті 233 КПК України тлумачиться ширше за його цивільно-правове

визначення. Воно охоплює не лише цінності, а й будь-які матеріальні об’єкти, що

потенційно можуть бути речовими доказами у кримінальному провадженні.

Таким чином, «врятування майна» може включати в себе і запобігання знищенню

доказів.

Проте, Верховний Суд встановив жорсткий критерій для застосування цієї

підстави - сторона обвинувачення повинна довести існування очевидної і реальної

загрози знищення або втрати доказів. Це означає, що на момент проникнення до

житла у слідчого мають бути конкретні, об’єктивні дані, які свідчать, що будь-яке

зволікання, необхідне для отримання ухвали слідчого судді, неминуче призведе

до неможливості отримати ці докази. Припущень про те, що підозрюваний може

знищити докази, недостатньо.

По суті, Верховний Суд вимагає від слідчих суддів здійснювати ретельний

контроль та перевіряти, чи не було у сторони обвинувачення об’єктивної

3можливості звернутися за дозволом на обшук заздалегідь. Якщо слідчий суддя

встановлює, що підстави для невідкладного обшуку були відсутні, він

зобов’язаний відмовити у задоволенні клопотання. У такому випадку, відповідно

до доктрини «плодів отруйного дерева» всі докази, отримані під час такого

незаконного обшуку, а також докази, отримані на їх основі, визнаються

недопустимими.

Більше того, Верховний Суд наголошує на важливості дотримання вимоги

про «невідкладне» звернення до суду після проведення обшуку. Невиконання цієї

вимоги без поважних, об’єктивних причин є самостійною підставою для відмови

в легалізації обшуку та визнання доказів недопустимими. Таким чином,

Верховний Суд встановлює високий стандарт доказування для сторони

обвинувачення та вимагає від слідчих суддів активної ролі у захисті

конституційних прав, а не пасивної легалізації дій правоохоронців (Постанова

ОП ККС ВС від 07.10.2024 у справі № 466/525/22 (провадження №51-7310кмо23).

Крім того, ще однією з найскладніших правових колізій, що виникають

внаслідок можливого зловживання механізмом невідкладного обшуку, є проблема

правового статусу вилученого майна, яка створює процесуальну пастку і

фактично позбавляє власника можливості захистити свої права.

Як свідчить практика, слідчі та прокурори вважають, що майно, вилучене

під час невідкладного обшуку, який згодом був «легалізований» ухвалою слідчого

судді, не є тимчасово вилученим майном у розумінні статті 167 КПК України,

оскільки ухвала слідчого судді постфактум надає дозвіл на обшук, в якому

перелічені речі та документи для відшукання, тож ця ухвала автоматично надає

дозвіл і на їх вилучення. Відповідно, на таке майно не поширюються

вимоги КПК України щодо необхідності звернення до суду з клопотанням про

його арешт.

Ця позиція досить суперечлива і базується на змішуванні різних за своєю

правовою природою та метою таких процесуальних інститутів як обшук та арешт

майна.

Таким чином, ухвала про дозвіл на обшук (навіть постановлена після

фактичного проведення обшуку) легалізує лише сам факт втручання у приватну

сферу особи. Вона не може підміняти собою ухвалу про арешт майна, яка вимагає

окремого судового розгляду, де суд має оцінити співмірність такого втручання у

право власності та встановити баланс між інтересами слідства та правами

власника. Будь-яке інше тлумачення суперечить статті 16 КПК України, яка

вимагає, щоб обмеження права власності здійснювалося виключно на підставі

вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому КПК

України.

Така позиція сторони обвинувачення створює небезпечний правовий

вакуум. Якщо майно, вилучене під час обшуку, не вважати тимчасово вилученим,

його власник позбавляється всіх процесуальних інструментів для захисту своїх

прав, передбачених кримінальним процесуальним законом, а саме: права

заперечувати проти арешту майна під час розгляду відповідного клопотання,

4права звернутися з клопотанням про скасування арешту, якщо в його застосуванні

відпала потреба; права оскаржити бездіяльність слідчого щодо неповернення

тимчасово вилученого майна.

Власник опиняється в ситуації, коли його майно утримується державою

безстроково, без прямого судового рішення, що санкціонує таке утримання, і без

будь-якої ефективної процедури для оскарження. Це беззаперечно є порушенням

права на справедливий суд та ефективний засіб правового захисту.

Правильний підхід, який відповідає завданням кримінального провадження,

полягає в тому, що будь-яке майно, вилучене під час обшуку, набуває статусу

тимчасово вилученого з моменту його фактичного вилучення. Навіть якщо дозвіл

на відшукання цього майна був прямо наданий в ухвалі слідчого судді, на нього

поширюється режим тимчасово вилученого майна. Ця позиція знаходить свою

підтримку і в практиці Вищого антикорупційного суду, зокрема в ухвалі від 03

серпня 2021 року у справі № 991/5144/21.1.

Також необхідність законодавчого уточнення відповідних норм КПК

України узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини (далі -

ЄСПЛ), який виходить із того, що обшук житла, вилучення документів,

електронних пристроїв та іншого майна становлять серйозне втручання у право

на повагу до приватного життя, житла і кореспонденції, гарантоване статтею 8

Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі статтею 8 Європейської конвенції з прав людини, органи державної

влади не можуть втручатися до приватного й сімейного життя особи, її житла та

кореспонденції, за винятком коли втручання здійснюється згідно із законом і є

необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та

громадської безпеки чи економічного добробуту країни тощо.

В контексті проведення обшуку без попередньо отриманого судового

дозволу ЄСПЛ наголошує в своїх рішеннях, зокрема у справах Kuzminas v. russia

(заява № 69810/11 від 21.12.202, § 22), K.S. and M.S. v. Germany (заява № 33696/11

від 06.10.2016, § 42), Tortladze v. Georgia (заява № 42371/08 від 18.03.202, § 57),

«Корнієць та інші проти України», що мета виявити речові докази, які можуть

бути корисними для кримінального розслідування серйозного злочину послідовно

визнається Судом законною, позаяк вона переслідує інтереси громадської безпеки

і пов’язана із запобіганням злочинам та захистом прав інших осіб.

Разом із тим, ЄСПЛ вважає вагомим те, аби невідкладні обставини, на які

посилалися органи влади, вирішивши провести обшук без рішення суду, дійсно

підтверджувалися матеріалами справи та конкретними обставинами й в цілому

виправдовували таку терміновість з боку правоохоронних органів. Крім того,

важливим є як дотримання процесуальних гарантій під час проведення такого

обшуку та судовий контроль за його законністю post factum, так і забезпечення

заявникові можливості оскаржувати докази, здобуті в такий спосіб, в межах

кримінального провадження проти нього. Недотримання таких вимог має

наслідком констатацію ЄСПЛ відповідного порушення статей 6 та/або 8

Конвенції.

5Відсутність попереднього судового ордеру може бути компенсована

наявністю судового перегляду post factum законності та необхідності відповідного

заходу. Перегляд національними судами заходу, що порушує статтю 8 Конвенції,

забезпечує відповідний засіб правового захисту для зацікавленої особи за умови,

що суддя ефективно перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного

заходу і, за необхідності, виключає з кримінального провадження зібрані докази

(рішення у справі Brazzi v. Italy, no. 57278/11, §§ 44-45, від 27.09.2018).

У справі «Корнієць та інші проти України» ЄСПЛ прямо вказав, що

проведення невідкладного обшуку без подальшого належного судового

контролю, без залучення особи до розгляду питання щодо «легалізації» обшуку,

без права бути почутим, без доступу до матеріалів справи є прямим порушенням

статті 8 Конвенції.

Законодавчо врегулювати всі обставини застосування положень статті 233

КПК України неможливо, проте наступні необхідні зміни, які потрібно

впроваджувати вже зараз є: залучення обшукуваної особи та інших

заінтересованих осіб до розгляду слідчим суддею клопотання про легалізацію

невідкладного обшуку та надання можливості оскаржувати в апеляційному

порядку ухвали слідчих суддів про дозвіл на проведення обшуку.

Ці мінімальні зміни не матимуть негативних наслідків для кримінальних

проваджень, натомість сприятимуть балансу між суспільними інтересами та

правами людини.

Вже зараз захисники, посилаючись на викладені вище позиції ЄСПЛ та

рішення у справі «Корнієць та інші проти України», оскаржують в апеляційному

порядку рішення суддів про легалізацію обшуку ex post.

Все вищевикладене, а також необхідність правової регламентації деяких

інших обставин, зокрема обставин та достатніх даних про обставини, що можуть

свідчити про вчинення кримінального правопорушення (стаття 214 КПК України),

пов’язаних із забезпеченням прав людини при проведенні обшуків житла чи

іншого володіння особи, а також початку досудового розслідування, обумовило

розробку цього законопроекту.

Цей проект Закону України подається як альтернативний до проекту Закону

України «Про внесення змін до статті 233 Кримінального процесуального кодексу

України щодо уточнення підстав невідкладного проникнення до житла чи іншого

володіння особи» (реєстр. № 15488 від 07.08.2026).

2.Цілі і завдання законопроекту

Законопроект має за мету посилення конституційних гарантій

недоторканності житла чи іншого володіння особи, забезпечення дотримання

законності під час проникнення до житла особи та унеможливлення проведення

незаконних обшуків та підвищення якості подальшого судового контролю за

обшуками, проведеними без попередньої ухвали слідчого судді.

63.Основні положення законопроекту

Запропоновані законопроектом зміни до статей 169, 214, 233, 234, 303, 309

КПК України мають процесуальний характер і спрямовані на уточнення підстав

та умов застосування вже існуючого інституту невідкладного проникнення до

житла чи іншого володіння особи.

Наразі частина третя статті 233 КПК України передбачає, що слідчий,

дізнавач, прокурор має право до постановлення ухвали слідчого судді увійти до

житла чи іншого володіння особи лише у невідкладних випадках, пов’язаних із

врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які

підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення. У такому разі

прокурор, слідчий, дізнавач за погодженням із прокурором зобов’язаний

невідкладно після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із

клопотанням про проведення обшуку.

Законопроектом пропонується, що у такому разі прокурор, слідчий, дізнавач

за погодженням із прокурором зобов’язаний невідкладно, але не пізніше 72 годин

після здійснення таких дій звернутися до слідчого судді із клопотанням про

проведення обшуку. Тобто, відповідними положеннями проекту встановлено

обмеження у 72 години для звернення до судді за «легалізацією» обшуку.

Слідчий суддя розглядає таке клопотання згідно з вимогами статті 234 КПК

України, перевіряючи, крім іншого, чи дійсно були наявні підстави для

проникнення до житла чи іншого володіння особи без ухвали слідчого судді.

При цьому, якщо прокурор відмовиться погодити клопотання слідчого,

дізнавача про обшук або слідчий суддя відмовить у задоволенні клопотання про

обшук, встановлені внаслідок такого обшуку докази є недопустимими, а

тимчасово вилучене майно підлягає поверненню після закінчення строків,

встановлених частиною п’ятою статті 171 КПК України, отримана інформація

підлягає знищенню в порядку, передбаченому статтею 255 КПК України.

Таким чином, відповідними положеннями законопроекту пропонується

уточнити, що тимчасово вилучене майно підлягатиме поверненню.

З огляду на запропоновані зміни, у статті 169 КПК України розширюється

перелік підстав, коли тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно

було вилучено. А саме, за постановою прокурора, якщо він відмовиться

погоджувати клопотання про обшук у випадку, передбаченому частиною третьою

статті 233 КПК України. А також за ухвалою слідчого судді – у разі відмови у

задоволенні клопотання прокурора, слідчого, дізнавача про проведення обшуку у

випадку, передбаченому частиною третьою статті 233 КПК України.

У статті 234 КПК України пропонується встановити, що клопотання

прокурора, слідчого, дізнавача про обшук, проведений у порядку, передбаченому

частиною третьою статті 233 КПК України, розглядається слідчим суддею не

пізніше трьох днів з дня його надходження до суду за участю власника майна,

тимчасово вилученого в ході такого обшуку, власника житла чи іншого володіння

особи, в якому проведено такий обшук, або їхніх представників.

7При цьому, встановлюється обов’язок для слідчого судді завчасно

повідомляти власника майна, тимчасово вилученого в ході такого обшуку,

власника житла чи іншого володіння особи, в якому проведено такий обшук, або

їхніх представників про дату, час і місце розгляду клопотання прокурора,

слідчого, дізнавача про обшук. Неприбуття цих осіб у судове засідання не

перешкоджає розгляду такого клопотання.

У статті 309 КПК України пропонують передбачити, що під час досудового

розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого

судді про проведення невідкладного обшуку в порядку, передбаченому частиною

третьою статті 233 КПК України, або про відмову в його проведенні.

Відповідно до частини першої статті 214 КПК України слідчий, дізнавач,

прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення

про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним

з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального

правопорушення, зобов’язаний без прийняття процесуального рішення про

порушення кримінальної справи та попередньої перевірки внести відповідні

відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) та розпочати

розслідування.

Разом з тим, чинний КПК України не містить положень з приводу розуміння

«обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення»,

також процедури їх перевірки.

Частиною третьою статті 214 КПК України хоч й передбачено можливість

перевірки «обставин вчинення кримінального правопорушення» шляхом

відібрання пояснень, проведень медичного освідування та інше, але вона

обмежила можливості такої перевірки виключно для кримінального проступку.

Щодо злочину, то у невідкладних випадках до внесення відомостей до ЄРДР

слідчим може бути проведений тільки огляд місця події.

Зазначене має наслідком, що в слідчій практиці виникає ситуація, коли при

надходженні заяви чи повідомлення з викладенням обставин, що суперечливо

свідчать про вчинення кримінального правопорушення, слідчий зобов’язаний

внести відповідні відомості до ЄРДР та розпочати розслідування, адже згідно з

частиною четвертою цієї статті з жодних причин не допускається можливість

відмови у прийнятті заяви чи повідомлення про злочин.

Таким чином, пропонується передбачити реєстрацію в ЄРДР не будь-яких

заяв чи повідомлень, а лише тих, які містять достатні дані про обставини, що

можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

У зв’язку з цим, у статті 303 КПК України пропонують передбачити, що на

досудовому провадженні можуть бути оскаржені, з поміж іншого, бездіяльність

слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про вчинене

кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після

отримання заяви чи повідомлення, які містять достатні дані про обставини, що

можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення.

84.Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового

регулювання

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини

у цій сфері, є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України,

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Перший протокол

до Конвенції, інші законодавчі акти, практика Європейського суду з прав людини.

Реалізація положень поданого законопроекту після його прийняття не

потребуватиме внесення змін до інших законів України.

5.Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття законопроекту на час його внесення не потребує додаткових

витрат з Державного бюджету України.

6.Прогноз соціально-економічних, правових та інших наслідків

прийняття законопроекту

Прийняття законопроекту сприятиме дотриманню конституційного права

людини на недоторканність житла чи іншого володіння особи у процесі діяльності

органів досудового розслідування, посиленню гарантій прав людини і

громадянина в кримінальному процесі, зменшенню кількості необґрунтованого

проведення обшуків без попередньої ухвали слідчого судді, підвищенню якості

судового контролю за обшуками, проведеними в порядку, передбаченому

частиною третьою статті 233 КПК України, та зміцненню законності під час

проникнення до житла особи та унеможливленню проведення незаконних

обшуків.

Народні депутати України: