Проєкт Закону про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030 роки

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

з питань правової політики

вул. М. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, www.rada.gov.ua

ВИСНОВОК

щодо проєктів законів про засади державної антикорупційної

політики на 2026–2030 роки

(реєстр. № 15230 від 13 травня 2026 року,

№ 15230-1 від 18 травня 2026 року,

№ 15230-2 від 25 травня 2026 року)

За дорученнями Голови Верховної Ради України від 13 травня 2026 року,

від 18 травня 2026 року та від 25 травня 2026 року Комітет з питань правової

політики розглянув на своєму засіданні 8-14 липня 2026 року (протокол № 223)

проєкт Закону про засади державної антикорупційної політики на 2026–2030

роки (реєстр. № 15230 від 13 травня 2026 року), поданий народним депутатом

України Радіною А.О. (далі – Законопроєкт № 15230), а також альтернативні до

нього проєкт Закону про засади державної антикорупційної політики на 2026–

2030 роки (реєстр. № 15230-1), поданий Кабінетом Міністрів України (далі –

Законопроєкт № 15230-1), та проєкт Закону про засади державної

антикорупційної політики на 2026–2030 роки (реєстр. № 15230-2 від 25 травня

2026 року), поданий народними депутатами України Порошенком П.О. та

іншими (далі – Законопроєкт № 15230-2).

Так, згідно з пояснювальними записками, законопроєкти розроблені на

виконання частини третьої статті 18 Закону України «Про запобігання корупції» з

метою визначення стратегічних пріоритетів і основних напрямів державної

антикорупційної політики на 2026–2030 роки, виконання міжнародних

зобов’язань України у сфері запобігання та протидії корупції, а також сприяння

набуттю повноправного членства в Європейському Союзі та Організації

Північноатлантичного договору.

Крім того, законопроєкти спрямовані на виконання заходу № 2

стратегічного результату № 1 підрозділу 2.1 розділу ІІ «Боротьба з корупцією»

Дорожньої карти у сфері верховенства права, схваленої розпорядженням Кабінету

Міністрів України від 14 травня 2025 року № 475-р, яка визначає необхідність

подальшого розвитку та систематизації антикорупційної політики України в

межах переговорного процесу щодо вступу України до Європейського Союзу.

Законопроєктами пропонується затвердити Антикорупційну стратегію на

2026 – 2030 роки як рамковий документ державної політики у сфері запобігання

та протидії корупції. Антикорупційна стратегія визначає основоположні цілі,

пріоритетні напрями та очікувані результати формування і реалізації цілісної та

взаємопов’язаної системи запобігання корупції. Вона також визначає механізми

2

координації діяльності суб’єктів формування та реалізації антикорупційної

політики, а також підходи до моніторингу та оцінювання результатів її виконання.

На переконання суб’єктів законодавчої ініціативи, виконання

Антикорупційної стратегії сприятиме мінімізації можливостей для корупційних

зловживань, підвищенню прозорості та підзвітності діяльності публічних

інституцій, зміцненню довіри суспільства до органів державної влади та

створенню передумов для сталого соціально-економічного розвитку держави.

Відповідно до приписів статті 18 Закону України «Про запобігання

корупції» засади державної антикорупційної політики на відповідний період

визначаються Верховною Радою України в Антикорупційній стратегії, яка

затверджується законом. Верховна Рада України щороку не пізніше 1 червня

проводить парламентські слухання з питань реалізації Антикорупційної стратегії.

Національне агентство з питань запобігання корупції розробляє проєкт

Антикорупційної стратегії відповідно до вимог Закону України «Про запобігання

корупції» не пізніше 1 серпня року, у якому завершується дія попередньої

Антикорупційної стратегії.

З огляду на завершення строку дії попереднього стратегічного документа,

виникає необхідність формування нової державної антикорупційної політики на

2026–2030 роки.

До Комітету надійшли пропозиції та зауваження Верховного Суду, Вищої

ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Ради суддів

України, Державної судової адміністрації України, Національної школи суддів

України, Міністерства юстиції України, Уповноваженого Верховної Ради України

з прав людини, Служби безпеки України, Національної асоціації адвокатів

України до положень законопроєктів.

За результатами обговорення положень законопроєктів, що належать до

предмета відання Комітету, Комітет з питань правової політики вважає за

необхідне висловити такі зауваження та пропозиції.

Загальні зауваження та пропозиції.

Комітет підтримує необхідність формування цілісної, послідовної та

ефективної державної антикорупційної політики. Водночас Антикорупційна

стратегія, яка затверджується законом, має відповідати вимогам правової

визначеності, ясності та недвозначності.

Аналіз положень законопроєктів свідчить, що низка запропонованих

формулювань, які стосуються судової влади (зокрема, органів суддівського

врядування та самоврядування, суддівської кар’єри, дисциплінарної

відповідальності суддів), а також адвокатури та правничої допомоги, має надмірно

загальний, оціночний або недостатньо визначений характер.

Окремі положення не містять належного обґрунтування, дублюють уже

чинні законодавчі механізми або передбачають стратегічні результати, які вже

реалізовані у чинному законодавстві. Деякі положення можуть створювати ризики

невиправданого втручання у сферу суддівського самоврядування, порушення

принципу єдності судової системи, а також нерівного підходу.

3

Крім того, у проєктах Антикорупційної стратегії не відображено ключові

системні проблеми функціонування судової влади, зокрема кадровий дефіцит,

недостатнє фінансове забезпечення судів, критичний стан оплати праці

працівників апаратів судів. При цьому аналогічні питання фінансового та

інституційного забезпечення щодо інших органів у проєкті Стратегії

визначаються як самостійні проблеми, що свідчить про нерівність підходів.

З огляду на викладене Комітет вважає, що відповідні положення проєкту

Стратегії, які стосуються судової влади, адвокатури та правничої допомоги,

потребують додаткового фахового опрацювання з урахуванням принципів

верховенства права, незалежності судової влади, правової визначеності, єдності

судової системи та недопущення необґрунтованого втручання у суддівське та

адвокатське самоврядування.

На переконання членів Комітету, Антикорупційна стратегія не повинна

підміняти собою комплексну стратегію розвитку системи правосуддя та

використовуватися як інструмент врегулювання питань, які за своєю природою не

мають безпосереднього і належно обґрунтованого зв’язку з антикорупційною

політикою.

Зауваження та пропозиції до розділу I Антикорупційної стратегії.

1. Щодо проблеми 1.5.1. підрозділу 1.5. «Конфлікт інтересів, пов’язані з

ним правила, заборони та обмеження, лобіювання».

У стратегічному результаті 1.5.1.7. до проблеми 1.5.1. зазначено:

«Визначено правила та механізми врегулювання конфлікту інтересів … у

суддів – під час здійснення правосуддя».

Слід зазначити, що під час здійснення правосуддя питання наявності

обставин, які можуть викликати сумнів у неупередженості судді, вирішується

відповідно до процесуального закону. Господарський процесуальний кодекс

України, Цивільний процесуальний кодекс України, Кодекс адміністративного

судочинства України та Кримінальний процесуальний кодекс України вже містять

відповідні правила у формі інституту відводу та самовідводу.

Отже, відповідні механізми вже врегульовані процесуальним

законодавством і не потребують додаткового регулювання в межах

Антикорупційної стратегії. Запропоноване положення може створити ризик

дублювання процесуальних механізмів або їх підміни.

У зв’язку з цим стратегічний результат 1.5.1.7. у відповідній частині

потребує виключення.

Водночас актуальним для проблеми 1.5.1. є питання запровадження

прозорих правил і механізмів запобігання та врегулювання конфлікту інтересів у

діяльності членів конкурсних комісій за участі міжнародних експертів, зокрема

Етичної ради, Конкурсної комісії з добору членів Вищої кваліфікаційної комісії

суддів України, Дорадчої групи експертів, Конкурсної комісії з добору голови,

заступника голови та інспекторів Служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради

правосуддя, Експертної ради, а також інших подібних органів.

4

Окремої уваги потребують питання залучення перекладачів, експертів,

помічників та інших осіб, які забезпечують діяльність таких конкурсних комісій.

Станом на сьогодні відомості про залучення таких осіб у багатьох випадках є

недостатньо відкритими, що не відповідає принципам прозорості конкурсних

процедур і не дає змоги кандидатам або стороннім спостерігачам належним чином

оцінити наявність чи відсутність конфлікту інтересів.

Зазначену проблематику доцільно включити до змісту проблеми 1.5.1.,

передбачивши окремий стратегічний результат щодо прозорості залучення таких

осіб та врегулювання можливих конфліктів інтересів у діяльності конкурсних

комісій.

2. Щодо проблеми 1.10.2. підрозділу 1.10. «Незалежність, інституційна

стійкість та ефективність антикорупційних інституцій».

Підрозділ 1.10. містить проблему 1.10.2. щодо недостатнього рівня

забезпечення незалежності й інституційної стійкості Національного

антикорупційного бюро України.

У межах стратегічного результату 1.10.2.1. передбачено посилення

незалежності та інституційної стійкості НАБУ, зокрема завдяки наданню доступу

до неупереджених, своєчасних та якісних судових експертиз, а також ефективного

доступу до публічних електронних реєстрів, баз даних та інформації від третіх

осіб, таких як інші державні органи, банки, нотаріуси тощо.

По-перше, потреба у якісних, об’єктивних та своєчасних судово-

експертних дослідженнях є актуальною не лише для антикорупційних органів.

Такий доступ є важливим також для інших органів правопорядку, сторін

кримінального, цивільного, господарського та адміністративного процесу, а також

для осіб, які мають законне право ініціювати проведення експертизи.

У зв’язку з цим звуження проблематики судово-експертної діяльності

виключно до потреб антикорупційних органів є недостатньо обґрунтованим та не

відображає системного характеру проблем у сфері судової експертизи.

По-друге, чинне законодавство вже передбачає механізми отримання

інформації від нотаріусів. Зокрема, стаття 8 Закону України «Про нотаріат»

визначає порядок надання довідок про вчинені нотаріальні дії та інших документів

на обґрунтовану письмову вимогу суду, прокуратури, органів досудового

розслідування та інших уповноважених органів у зв’язку з відповідними

провадженнями. У зв’язку з цим запропоноване положення потребує виключення.

3. Щодо проблеми 1.10.4. підрозділу 1.10. «Незалежність, інституційна

стійкість та ефективність антикорупційних інституцій».

Підрозділ 1.10. містить проблему 1.10.4. щодо неналежного рівня

нормативного, організаційного, кадрового, фінансового та іншого забезпечення

Вищого антикорупційного суду.

Водночас розділ II Антикорупційної стратегії містить окремий підрозділ

2.1. «Судоустрій і статус суддів». Попри це проблематику діяльності Вищого

5

антикорупційного суду включено до підрозділу 1.10. «Незалежність, інституційна

стійкість та ефективність антикорупційних інституцій».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»

суди України утворюють єдину систему. Вищий антикорупційний суд є судом, що

входить до єдиної системи судоустрою України, а не окремою антикорупційною

інституцією поза судовою владою.

У зв’язку з цим відокремлення проблематики Вищого антикорупційного

суду від підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів» суперечить принципу єдності

судової системи, може сприяти нерівному підходу до вирішення проблем судової

влади та є недостатньо обґрунтованим.

Крім того, стратегічний результат 1.10.4.1. передбачає, зокрема,

«розроблення та впровадження комплексної стратегії забезпечення ефективного

розгляду справ Вищим антикорупційним судом». Зазначений захід є недостатньо

визначеним, оскільки не розкрито зміст такої стратегії, її правову природу,

розробника.

Зауваження та пропозиції до розділу IІ Антикорупційної стратегії.

1. Щодо проблеми 2.1.1. підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

Проблема 2.1.1. визначена як «широка дискреція суб’єктів формування

Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та вади

процедур відбору», що нібито створюють можливості для зловживань, обрання

або призначення осіб, які не відповідають визначеним критеріям, і ризики для

стабільної роботи цих органів.

Зазначене формулювання є недостатньо визначеним, оскільки не

розкриває змісту «широкої дискреції» суб’єктів формування ВРП та ВККС, а

також не конкретизує, які саме «вади процедур відбору» створюють відповідні

ризики.

Правила відбору членів ВРП та ВККС, запроваджені законами № 1629-IX

та № 1635-IX від 14 липня 2021 року, вже суттєво обмежили дискрецію суб’єктів

формування цих органів і запровадили спеціальні механізми попереднього

оцінювання кандидатів за критеріями компетентності, професійної етики та

доброчесності.

Добір та оцінювання кандидатів здійснюють незалежні органи — Етична

рада та Конкурсна комісія з добору членів ВККС України. Тому теза про наявність

широкої дискреції та процедурних вад потребує належного обґрунтування або

виключення.

Стратегічний результат 2.1.1.2. передбачає, що на посади членів органів

суддівського врядування призначаються особи, які відповідають критеріям

компетентності, професійної етики та доброчесності, за результатами

вдосконаленого процесу відбору за участі незалежних експертів, делегованих

міжнародними партнерами, з вирішальним правом голосу.

Слід наголосити, що зазначений результат значною мірою вже досягнуто

внаслідок ухвалення законів № 1629-IX та № 1635-IX. Після їх прийняття на

посади членів ВРП та ВККС призначаються особи, які за результатами

6

спеціальних процедур підтвердили відповідність критеріям компетентності,

професійної етики та доброчесності.

Крім того, залучення незалежних експертів, делегованих міжнародними

партнерами, з вирішальним правом голосу було запроваджене як винятковий і

тимчасовий інструмент для відновлення роботи ВРП та ВККС. Термін участі

таких експертів є меншим, ніж період дії Антикорупційної стратегії на 2026–2030

роки.

Венеційська комісія у своїх висновках неодноразово звертала увагу, що

подібні органи мають створюватися лише в межах перехідного періоду до

досягнення запланованих результатів, а постійне функціонування таких

механізмів може порушувати питання конституційного суверенітету.

Отже, включення до Антикорупційної стратегії положень, які можуть бути

сприйняті як підстава для подальшого продовження участі міжнародних експертів

з вирішальним правом голосу у відборі членів ВРП та ВККС, видається

передчасним та потребує широкого фахового опрацювання, належного

обґрунтування та оцінки відповідності чинному законодавству і тимчасовому

характеру зазначеного механізму.

2. Щодо проблеми 2.1.2 підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

Проблема 2.1.2. сформульована як відсутність спеціальних механізмів

підтримання доброчесності членів органів суддівського врядування — ВРП та

ВККС, що нібито зумовлює ризики зловживання цими особами своїми

повноваженнями, а також як недостатній захист частини членів цих органів від

неправомірних втручань у їхню діяльність.

Зазначене формулювання потребує конкретизації. Воно не розкриває, які

саме «спеціальні механізми підтримання доброчесності» пропонується

запровадити, які саме ризики зловживання повноваженнями виявлені та які чинні

механізми вважаються недостатніми.

Професійна етика та доброчесність членів ВРП і ВККС оцінюються під час

їх призначення шляхом відбору кандидатів незалежними органами — Етичною

радою та Конкурсною комісією з добору членів ВККС. У подальшому вчинення

членом ВРП або ВККС правопорушення чи дисциплінарного проступку може

бути підставою для його звільнення.

З урахуванням цього проблему доцільно конкретизувати та зосередити не

на абстрактному запровадженні «спеціальних механізмів підтримання

доброчесності», а на можливому вдосконаленні дисциплінарних процедур щодо

членів ВРП та ВККС, зокрема положень статті 96 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів» та статті 24 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

3. Щодо проблеми 2.1.3. підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

Проблема 2.1.3. визначає, що механізм формування Ради суддів України

нібито не відповідає її ролі в утвердженні стандартів доброчесності у системі

правосуддя, що може негативно вплинути на ефективність роботи цього органу та

довіру до його рішень.

7

Утвердження стандартів доброчесності у системі правосуддя не є

самостійним повноваженням Ради суддів України як органу суддівського

самоврядування. Відповідними повноваженнями у сфері забезпечення

дисциплінарної відповідальності та формування стандартів поведінки суддів

наділена передусім Вища рада правосуддя як орган суддівського врядування.

У зв’язку з цим проблема 2.1.3. є недостатньо визначеною, допускає різні

варіанти тлумачення та потребує уточнення з урахуванням реального правового

статусу Ради суддів України.

Стратегічний результат 2.1.3.1. передбачає перегляд обсягу повноважень

Ради суддів України та виключення тих повноважень, які є непритаманними для

органу суддівського самоврядування. Водночас досягнення такого результату

потребує попереднього аналізу повноважень Ради суддів України, визначених

статтею 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Наразі у проєкті не

наведено аргументів, які б свідчили, що окремі повноваження, покладені на РСУ

законом, є непритаманними для органу суддівського самоврядування.

Стратегічний результат 2.1.3.2. передбачає удосконалення процедури

формування Ради суддів України та запровадження інструментів підтримання

довіри до її членів та авторитету правосуддя. Водночас зміст таких інструментів

не розкрито.

Слід враховувати, що всі члени Ради суддів України є діючими суддями.

На них поширюються вимоги та обов’язки, встановлені для суддів, зокрема щодо

декларування майна, доброчесності та родинних зв’язків, обов’язку повідомляти

про втручання у здійснення правосуддя, а також механізми дисциплінарної

відповідальності.

Окремо стратегічний результат 2.1.3.2. передбачає підвищення прозорості

та якості процесів відбору кандидатів у члени Ради суддів України за

результатами проведеного незалежного аналізу щодо спроможності органів

суддівського врядування та самоврядування відповідно до заходів Дорожньої

карти з питань верховенства права, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів

України від 14 травня 2025 року № 475-р.

Таке посилання є передчасним. По-перше, наразі невідомо, чи буде

відповідний незалежний аналіз проведений у повному обсязі. По-друге, його

результати можуть не містити рекомендацій, релевантних саме процедурі

формування Ради суддів України. Тому визначення такого очікуваного результату

без попереднього аналізу є необґрунтованим.

Також результат 2.1.3.2. передбачає уточнення вимог до кандидатів на

посади членів Ради суддів України. Слід зазначити, що РСУ є вищим органом

суддівського самоврядування та діє як виконавчий орган з’їзду суддів України.

Пропозиції щодо кандидатур до складу РСУ можуть вносити судді, які беруть

участь у з’їзді суддів України.

Закон уже визначає обмеження щодо обрання до Ради суддів України: не

можуть бути обраними судді, які обіймають адміністративні посади в судах або є

членами ВРП чи ВККС. Запровадження додаткових вимог до членів РСУ може

становити втручання у суддівське самоврядування, оскільки РСУ є виборним

8

органом, а обрання її членів належить до прямої компетенції та відповідальності

суддівської спільноти.

Результат 2.1.3.2. також передбачає запровадження механізму

дострокового припинення повноважень члена Ради суддів України, зокрема у

випадку неналежного виконання покладених обов’язків або поведінки, що

негативно впливає на авторитет та суспільну довіру до правосуддя. Водночас

запровадження такого механізму потребує попереднього визначення строку

повноважень члена РСУ, який наразі законом не встановлений.

Стратегічний результат 2.1.3.3. передбачає обрання Ради суддів України

шляхом таємного електронного голосування, в якому можуть брати участь усі

судді. Не заперечуючи проти теоретичної можливості запровадження такого

підходу, Комітет звертає увагу, що спосіб обрання органів суддівського

самоврядування належить до сфери відповідальності суддівської спільноти. Крім

того, такий результат потребує попереднього аналізу технічних можливостей,

фінансових і матеріальних ресурсів, а також оцінки його безпосереднього зв’язку

з антикорупційною політикою.

4. Щодо проблеми 2.1.4. підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

Проблема 2.1.4. визначає, що робота Національної школи суддів України є

недостатньо прозорою та підзвітною, не ґрунтується на аналізі потреб судової

системи та не враховує їх, що негативно впливає на рівень професійної

компетентності суддів.

Таке формулювання потребує належного обґрунтування. Воно не

розкриває, у чому саме полягає недостатня підзвітність НШСУ, з огляду на те, що

згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» Національна школа

суддів України є підзвітною Вищій кваліфікаційній комісії суддів України.

Також не наведено належного обґрунтування, яке б підтверджувало

висновок, що робота НШСУ не ґрунтується на аналізі потреб судової системи та

негативно впливає на рівень професійної компетентності суддів.

Стратегічний результат 2.1.4.2. передбачає проведення прозорого

конкурсу на посади керівного складу суб’єкта підтримання та підвищення

кваліфікації суддів з урахуванням критеріїв компетентності, професійної етики і

доброчесності. Водночас зазначений результат фактично охоплюється

результатом 2.1.4.1., який передбачає удосконалення статусу керівного складу

такого суб’єкта шляхом запровадження конкурсного добору. У зв’язку з цим ці

положення потребують узгодження з метою уникнення дублювання. Крім цього,

вказане положення сформульоване таким чином, що не дає однозначно зрозуміти,

що прозорий конкурс має бути проведено на незаповнені посади керівного складу,

що зумовлює необхідність його уточнення.

Стратегічний результат 2.1.4.3. не повною мірою відповідає

запропонованій проблемі недостатньої прозорості роботи НШСУ, у зв’язку з чим,

більш відповідним міг би бути результат, який передбачає щорічне подання

НШСУ до ВККСУ звіту з одночасним його оприлюдненням на офіційному

вебсайті.

9

Стратегічний результат 2.1.4.5. передбачає залучення до навчальних занять

і тренінгів експертів, що відповідають рекомендаціям Консультативної ради

європейських суддів, а також публікацію інформації про них на вебсайті

відповідного суб’єкта.

Зазначене положення не розкриває, у чому саме полягатиме відповідність

експертів рекомендаціям Консультативної ради європейських суддів. Посилання

у законі на недостатньо конкретизовані рекомендації створює ризики правової

невизначеності та ускладнює правозастосування.

5. Щодо проблеми 2.1.5. підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

Проблема 2.1.5. визначає, що інструменти моніторингу та підтримання

суддівської доброчесності не забезпечують оперативного і повного виявлення

допущених суддями порушень, що негативно впливає на превентивну функцію

цих інструментів.

Насамперед слід зазначити, що зміст поняття «інструменти моніторингу та

підтримання суддівської доброчесності» у проєкті не розкрито. Це створює

ризики правової невизначеності та допускає неоднакове тлумачення відповідної

проблеми.

Крім того, відповідно до Звіту Організації економічного співробітництва

та розвитку за 2025 рік у сфері доброчесності судової влади Україна

продемонструвала один із найкращих результатів — 97 % за якістю нормативного

регулювання і 92 % за його практичне виконання, тоді як країни-члени ОЕСР

мають у середньому 66 % та 40 % відповідно. Це свідчить про необхідність

належного обґрунтування до визначення нових проблем у цій сфері.

Доброчесність суддів забезпечується на етапі допуску до професії шляхом

проведення конкурсних процедур за участю ВККС, а в окремих випадках —

Громадської ради доброчесності або Громадської ради міжнародних експертів.

Будь-яка особа може подати до ВККС інформацію щодо кандидата на посаду

судді.

У подальшому суддя у разі вчинення дисциплінарного проступку може

бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності, а скаргу стосовно судді

може подати будь-яка особа. Судді щорічно подають декларацію доброчесності та

родинних зв’язків, а також декларацію особи, уповноваженої на виконання

функцій держави або місцевого самоврядування. Перевірка таких декларацій

здійснюється уповноваженими органами у передбаченому законом порядку.

Крім того, частина суддів, призначених до 2016 року, проходила або

проходить кваліфікаційне оцінювання, а у разі участі в конкурсних процедурах

судді проходять оцінювання за критеріями компетентності та доброчесності.

Отже, чинне законодавство вже містить значну кількість інструментів

забезпечення доброчесності суддівського корпусу та виявлення порушень. У

зв’язку з цим проблема 2.1.5. потребує належного обґрунтування та узгодження з

уже існуючими механізмами.

10

Крім того, проблема 2.1.5. фактично дублює проблему 2.1.6. щодо

механізмів забезпечення підзвітності суддів, що потребує змістового

розмежування цих положень.

Стратегічний результат 2.1.5.1. передбачає проведення перевірки

декларацій доброчесності та родинних зв’язків суддів Верховного Суду та вищих

спеціалізованих судів за удосконаленим відповідно до рекомендацій

Європейської Комісії механізмом їх подання та перевірки.

Зазначене формулювання фактично передбачає екстраординарну

перевірку декларацій усіх суддів Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів

незалежно від наявності встановлених законом підстав для такої перевірки. Крім

того, воно не відповідає заходам, передбаченим Дорожньою картою з питань

верховенства права, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від

14 травня 2025 року № 475-р, яка передбачає запровадження тимчасової

процедури індивідуальної перевірки декларацій доброчесності суддів вищих судів

на основі ризик-орієнтованого підходу за участі незалежних експертів з правом

дорадчого голосу.

У зв’язку з цим результат 2.1.5.1. потребує виключення або істотного

доопрацювання.

Стратегічний результат 2.1.5.2. передбачає унормування процедури

встановлення дотримання суддею обов’язку підтвердити законність джерел

походження майна та забезпечення автономності дисциплінарного провадження.

При цьому зміст поняття «автономність дисциплінарного провадження» не

розкрито, що створює ризики правової невизначеності.

Стратегічний результат 2.1.5.3. щодо розширення обсягу доступної

публічної інформації про судову систему, зокрема у формі відкритих даних, не

має очевидного безпосереднього зв’язку з підтриманням суддівської

доброчесності. Питання оприлюднення публічної інформації вже врегульоване

Законом України «Про доступ до публічної інформації». Крім того, не визначено,

який саме обсяг публічної інформації потребує розширення.

Стратегічний результат 2.1.5.4. щодо забезпечення дієвих механізмів

запобігання, виявлення та реагування на зловживання в автоматизованому

розподілі справ і доступі до Єдиного державного реєстру судових рішень також

потребує уточнення. Питання несанкціонованого доступу до електронних систем,

у тому числі судових, уже врегульовані Кримінальним кодексом України, зокрема

статтями 361 та 362. Крім того, терміни «аудит», «автоматизований моніторинг» і

«моніторинг» у цьому контексті не розкрито.

Стратегічний результат 2.1.5.6. щодо оприлюднення суддівських досьє,

досьє кандидатів на посаду судді та декларацій родинних зв’язків і доброчесності

вже реалізований чинним законодавством. Закон України «Про судоустрій і

статус суддів» визначає публічність суддівського досьє та випадки обмеження

доступу до інформації, зокрема у статті 85 та пункті 91 розділу XII цього Закону.

6. Щодо проблеми 2.1.6. підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

11

Проблема 2.1.6. визначена як наявність недоліків у механізмах

забезпечення підзвітності суддів, що може сприяти уникненню суддями окремих

процедур або відповідальності за допущені порушення.

Зазначену проблему доцільно уточнити. У сфері дисциплінарної

відповідальності суддів існує протилежна проблема — надмірно широкі та

оціночні підстави дисциплінарної відповідальності, які можуть створювати

ризики правової невизначеності, порушення гарантій незалежності суддів та

неправомірного тиску на суддю. На це неодноразово звертали увагу Венеційська

комісія та Група держав проти корупції (GRECO).

Стратегічний результат 2.1.6.1. передбачає забезпечення єдиних

стандартів кваліфікаційного оцінювання для всіх суддів, зокрема усунення

практики, коли частина суддів не проходила цю процедуру, уникнула її шляхом

звільнення у відставку або завершувала її автоматично.

Слід зазначити, що правила проведення кваліфікаційного оцінювання вже

є єдиними для всіх суддів відповідно до статті 85 Закону України «Про судоустрій

і статус суддів». Усі судді, призначені до 2016 року, які не проходили таке

оцінювання та не звільнилися з посади, проходять відповідну процедуру у ВККС.

Очікуваний стратегічний результат 2.1.6.2. щодо забезпечення

ефективності дисциплінарної відповідальності суддів через усунення

нормативних прогалин та дисбалансів у процедурі потребує уточнення, оскільки

зміст понять «нормативні прогалини» та «дисбаланси у процедурі» не розкрито.

Очікуваний стратегічний результат 2.1.6.3. передбачає забезпечення

адекватної й прозорої процедури розгляду заяв про відставку з метою

забезпечення авторитету та суспільної довіри до правосуддя і судової влади, а

також унеможливлення ситуацій, коли відставка використовується як спосіб

уникнення дисциплінарної відповідальності.

Проте відповідні заяви вже розглядаються на відкритих засіданнях ВРП,

закон передбачає строк для їх розгляду, а також підстави, коли ВРП може

зупинити розгляд заяви у зв’язку з наявністю інших підстав для звільнення судді,

у тому числі у зв’язку з вчиненням істотного дисциплінарного проступку. Такі

положення передбачені, зокрема, статтею 116 Закону України «Про судоустрій і

статус суддів» та статтею 55 Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Водночас проблему 2.1.6. доцільно доповнити питанням удосконалення

механізмів захисту суддів від неправомірного втручання у їхню діяльність,

оскільки забезпечення підзвітності суддів має бути збалансоване з гарантіями

їхньої незалежності.

7. Щодо проблеми 2.1.7. підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

Проблема 2.1.7. визначає, що тривале перебування судді на

адміністративній посаді, зумовлене неефективністю інструментів ротації,

підвищує корупційні ризики та загрози для незалежності суддів.

Таке формулювання потребує додаткового обґрунтування. Тривале

перебування судді на адміністративній посаді може бути зумовлене різними

обставинами, зокрема недостатньою кількістю суддів у відповідному суді,

12

об’єктивною неможливістю обрання іншого судді на адміністративну посаду або

особливостями функціонування суду в умовах воєнного стану.

У зв’язку з цим висновок про те, що саме тривале перебування судді на

адміністративній посаді підвищує корупційні ризики та загрози для незалежності

суддів, є недостатньо обґрунтованим і потребує фактичного підтвердження.

8. Щодо проблеми 2.1.8. підрозділу 2.1. «Судоустрій і статус суддів».

Проблема 2.1.8. визначає, що окремі етапи процедур добору,

кваліфікаційного оцінювання та внесення подання про призначення суддів є

неуніфікованими та непрозорими, що створює можливості для надання

невиправданих переваг окремим учасникам конкурсу.

Зазначене формулювання потребує належного обґрунтування, оскільки не

визначає, які саме етапи процедур є неуніфікованими або непрозорими та які саме

переваги можуть надаватися окремим учасникам. Крім того, процедури

суддівської кар’єри були уніфіковані та удосконалені Законом № 3511-IX від 9

грудня 2023 року, який запровадив оновлені правила участі у відповідних

конкурсних процедурах.

Стратегічний результат 2.1.8.1. передбачає розширення переліку

інформації та унормування алгоритму збору інформації для формування

матеріалів суддівського досьє і досьє кандидата на посаду судді та його аналізу,

усунення прогалин щодо стандарту доказування у процедурі кваліфікаційного

оцінювання, а також посилення спроможності Громадської ради доброчесності

аналізувати інформацію щодо суддів та кандидатів.

Зазначене положення не розкриває, який саме перелік інформації

необхідно розширити та який саме алгоритм збору інформації потребує

унормування. Водночас ВККС уже має законодавчі інструменти для запитування

та збору інформації з метою формування суддівських досьє відповідно до